“Сьогодні мій день народження, я на передовій, але ніхто не привітав мене…” – знайомо? Такі пости заполонили соціальні мережі. Під ними зазвичай купа лайків і багато співчутливих коментарів. Стилізовані під “щирі людські історії”, вони викликають у багатьох миттєву емпатію. Користувачі з нерозвиненим критичним мисленням діляться добрими словами, пропонують підтримку, але рідко замислюються: чи справді за цим постом стоїть жива людина, чи це лише черговий продукт штучного інтелекту?
Теорія «мертвого інтернету», яка передбачає, що значна частина онлайн-контенту створюється не людьми, а алгоритмами, більше не виглядає параноїдальним припущенням. Армії ботів і фабрики тролів наповнюють соцмережі постами, що імітують людські емоції, підлаштовуючись під наші вразливості. Це не просто маніпуляція – це глибинна соціальна інженерія, що використовує емоційну мімікрію для формування певних наративів і зміни суспільних настроїв.
Самотність, зневіра, відчуття несправедливості – усе це може бути не наслідком реального стану суспільства, а ретельно створеним інформаційним тлом. Чим більше ми взаємодіємо з такими “історіями”, тим більше соцмережі їх просувають, перетворюючи фейкову реальність на нашу повсякденність. Тож хто і навіщо поширює цифрові сльози? І головне – як навчитися розрізняти справжні людські емоції від синтетичних маніпуляцій?
Гачки для довірливих
Сторінки у соцмережах із сльозливим контентом можуть стати інструментом в інформаційній війні Росії проти України. Центр протидії дезінформації вже попереджав про ризики, пов’язані з ШІ-генерованим контентом: сторінки з нейромережевими зображеннями та емоційно маніпулятивними постами швидко збирають велику аудиторію, яка некритично сприймає інформацію. В результаті ворог отримує майданчик для поширення деструктивних наративів, спрямованих на підрив довіри, зневіру та посилення суспільної напруги.
Власне, це є один з актуальних векторів гібридної війни — глибинна соціальна інженерія через емоційно-маніпулятивний контент, який маскується під патріотичний, волонтерський чи фронтовий. І тут ідеться вже не просто про інформаційний шум, а про цілеспрямовану кампанію залучення довірливих користувачів у пастки для подальшого впливу, вивідування важливої для ворога інформації, деморалізації широкого загалу або навіть вербування наївних користувачів.
У контексті російської гібридної агресії ця схема добре лягає у формат стратегій, які РФ застосовувала ще з 2014 року, а після 2022 — вивела на масштабний рівень. Йдеться про цільові емоційні наративи, які апелюють до болю, провини, забутості, жертовності. Пости типу “я — медсестра на передовій, мене всі забули”, “у мене сьогодні день народження, я під обстрілами, але ніхто не згадав” — це гачки, розраховані на емпатійних українців. Це завжди гібрид між болем і побутом, що викликає довіру.
Поширення такого контенту – перша фаза психологічної операції. Друга – персоналізація контактів. Після того, як ком’юніті наївних користувачів зібране, у коментарях або приватно до активних читачів звертається “людина”, яка дякує за підтримку, просить про особистий донат, ділиться номером телефону або закликає перейти в WhatsApp чи Telegram. На цьому етапі починається або шахрайство, або соціальна обробка.
Групи у WhatsApp / Telegram — наступний рівень маніпуляції. Там можуть видавати себе за волонтерів, військових, матерів загиблих, рятувальників тощо. Мета — сформувати клімат довіри, далі — організувати або емоційну експлуатацію, або вплив на думку, або отримання персональної інформації.
Починається збір інформації, зондаж позицій, проводиться подальша робота. Російські інформаційно-психологічні операції (ІПСО) орієнтовані не лише на широкі кампанії, а й на точкову деморалізацію: наприклад, збирається група матерів мобілізованих, нагнітається страх, зневіра, інспіруються протестні настрої.
Такі акаунти часто створюються масово, мають фейкові фото, елементи з ChatGPT, Midjourney. Їхні дописи наче зійшли з лінії інформаційного конвеєра. Такий контент запускають з території РФ, Білорусі, окупованих районів або через проксі в третіх країнах. Поширення йде через групи, де публіка звикла до “постів від душі”.
Отже, автоматично згенеровані сльозливі повідомлення — це вже не просто спам чи фейки. Це глибоко вбудована психологічна операція, що поєднує ботоферми, ШІ, шахрайство, дезінформацію й емоційне програмування. І вона ефективна саме тому, що маскується під людське, щире, емоційне.
Мене не привітали з Днем народження. І я — нейромережа
Риторика, яка може свідчити про інформаційно-психологічну операцію, є доволі типовою. Вона стилізує пости під “щирі людські історії”, але при детальному аналізі можна побачити повторювані шаблони, маніпулятивні конструкції й типову гібридну мету — деморалізацію, виклик сумнівів, збір симпатій або заклик до емоційної дії.
“Я — медсестра на фронті, в мене сьогодні день народження. Мене ніхто не привітав. Але я не тримаю зла. Просто боляче”.
Мета — викликати почуття провини, жалю, самозвинувачення у “холодності суспільства”. За цим йде активне поширення, донати або запрошення до групи підтримки. Використовується шаблон: зворушлива жертва + мовчазний біль + емоційна пастка.
“Три дні витягала поранених з-під обстрілів. Один хлопець помер у мене на руках. Сьогодні я дізналась, що держава не продовжила мені контракт”.
Мета — знецінити державу, посіяти недовіру до ЗСУ/ МОУ/ держінституцій. Використовується шаблон: геройство + зрада зверху = деморалізація.
“Мій син зараз в окопі. Я залишилась сама. Пенсії не вистачає, донати припинились. Схоже, всім вже байдуже”.
Мета — поширення відчуття забутості, підштовхування до думки “війна — нікому не потрібна”, навіть якщо подано через материнську перспективу.
Використовується шаблон: реалістичний побут + безнадія + натяк на розчарування.
“Я — боєць ЗСУ. У мене немає броніка. Каску дали діряву. Командування плює. Якщо не доживу — хай хоч хтось дізнається правду”.
Мета — підірвати довіру до командування, поширити паніку, викликати хвилю “волонтерської паніки” та паралельно підживити наративи про корупцію.
Використовується шаблон: крик із фронту + приниження + апокаліптична безвихідь.
Типові індикатори, що це може бути ІПСО:
— емоційна вивіреність (нестерпно сумно, надто боляче, занадто ідеально сформульовано);
— наявність заклику приєднатись до групи/переписки;
— коментарі з шаблонними фразами (“Тримаємось разом”, “Ваша сила — приклад”);
— відсутність деталей (жодних згадок про підрозділи, лікарні, дати, місця);
— повторення тієї ж структури посту в інших акаунтах.
Зверніть також увагу на типові поляризуючі наративи, що протиставляють українців один одному за різними характеристиками: село/місто, військовослужбовці/некомбатанти, бідні/заможні/, західні українці/східні українці тощо.
Справжні цілі маніпуляторів
На своєму Ютуб-каналі відома українська журналістка Яніна Соколова роз’яснює: мета такої діяльності — не лише створення інформаційного шуму. Головне — викликати реакцію. Коли публікації отримують багато лайків і коментарів, соцмережі просувають їх активніше. Це дозволяє авторам охопити велику аудиторію. У разі відсутності критичного мислення користувачі легко потрапляють на такі “гачки”. Так формується майданчик, на якому згодом можна поширювати вже політично чи ідеологічно вмотивовані наративи: “українці проти війни”, “Західна Україна має бути незалежною” тощо.
WhatsApp-групи, створені на базі подібних відео, можуть також слугувати платформами для поширення шкідливих посилань або закритого контенту. У деяких випадках користувачам надходять пропозиції виконати ті чи інші дії: “допомогти”, “зробити внесок”, “приєднатися до місії”, які можуть мати відверто небезпечний антидержавний характер.
В умовах гібридної війни критичне мислення та медіаграмотність є ключовими навичками для кожного українця. Штучний інтелект і ботоферми створюють контент, що виглядає як справжні людські історії, але має приховані маніпулятивні цілі: деморалізацію, підрив довіри до держави, розпалювання паніки чи навіть вербування.
Щоб уникнути пасток ІПСО, варто дотримуватись кількох принципів:
– Завжди аналізувати джерело інформації: чи є у нього реальна історія активності, фото, знайомі люди?
– Звертати увагу на емоційні тригери: чи не викликає текст штучне відчуття провини, безвиході, обурення?
– Перевіряти факти: чи є підтвердження історії в авторитетних джерелах?
– Не поспішати поширювати контент, що викликає сильний емоційний відгук – це може бути маніпулятивний гачок.
– Навчати інших: родичів, друзів, колег, як працює інформаційна війна і як розпізнати маніпуляцію.
Важливо також підписатися на фактчекінгові ресурси або сайти державних інституцій, які опікуються питаннями протидії дезінформації. Там зазвичай вже перелічені й описані викриті ІПСО, за допомогою яких агресор намагається вплинути на наш інформаційний простір.
