Сьогодні на тлі руїн, вибухів і втрат Україна раптом постала не лише як центр боротьби за свободу, а й як несподівана туристична точка. Воєнний туризм, явище, яке ще донедавна здавалося неймовірним, тепер набирає обертів. Іноземці приїжджають подивитися на фронтові міста, побачити наслідки ракетних ударів і навіть послухати розповіді очевидців, які вижили під час обстрілів.
Хтось називає це новою формою підтримки країни, інші ж вважають, що це нова форма екзотичного екстриму. Україна зараз переживає найтяжчий період у своїй історії і тепер змушена ставити перед собою головне питання: чи етично перетворювати біль і трагедію на об’єкт туристичного інтересу і, що означає цей тренд для нас як для нації?
Звідки взявся тренд воєнного туризму
Воєнний туризм — явище не нове, але в Україні воно набуло небувалого масштабу. Іноземці, які звикли до безпеки своїх країн, хочуть побачити “справжню війну” на власні очі. Екскурсії у Бучу чи Ірпінь, прогулянки біля зруйнованих багатоповерхівок Харкова, фото на тлі понівечених російських танків — усе це стало своєрідним “новим екстримом”. Туроператори швидко підхопили тренд, пропонуючи навіть тематичні тури під назвою “Слідами війни”.
До війни за даними Державного агентства розвитку туризму, у 2021 році Україну відвідали понад 4 млн іноземців. Метою поїздок іноземців в Україну, як зазначили 29,5% респондентів, в основному були відпочинок та рекреація. Україна інвестувала у розвиток туристичної інфраструктури: з’явилися нові готелі, ресторани, аеропорти, вокзали. Так, міжнародний аеропорт “Бориспіль” у Києві став одним із найбільших і найсучасніших аеропортів Східної Європи.
Але після повномасштабного вторгнення РФ в Україну, індустрія туризму різко впала. І це цілком зрозуміло, адже країна зіткнулася із закритим повітряним простором, політичною нестабільністю, проблемами з оплатою та ненадійним середовищем безпеки. Та попри всі труднощі, український туристичний бізнес встає з колін та намагається продовжити своє існування, забезпечуючи Україні позитивний економічний ефект. Країна адаптується до нових реалій, відроджується з попелу та розвиває туристичний бренд, хоча і в дещо незвичному вигляді.
Так, громадська організація “Visit Ukraine” запропонувала тури містами Київської області, які постраждали під час конфлікту з Росією. Їхньою метою було підвищити світову обізнаність про трагедію України, і вони підготували гідів та експертів з туризму для реалізації цього проєкту. На сайті громадської організації можна знайти цілу добірку турів під назвою “Відважні міста”, яка включає дев’ять різних турів містами, які найбільше постраждали від повномасштабної війни. Професійні гіди проводять екскурсії та знають відповідні процедури в надзвичайних ситуаціях.
Проєкт “Донат тури”, який покликаний залучити іноземних туристів на ті території України, де відбувалися військові дії, сприяє підтримці економіки країни та фінансуванню гуманітарних місій у постраждалих регіонах Півдня України, а також максимальному поширенню інформації про ситуацію в країні в цілому. Такий воєнний туризм − це не просто відвідування постраждалих територій. Він включає в себе різні елементи, зокрема відвідування військових музеїв, військових частин, бойових стрільб, досвіду, огляду військової техніки та навіть польотів на вертольоті чи літаку. Ці компоненти дозволяють відвідувачам побачити справжнє обличчя війни та зрозуміти її наслідки.
Інша компанія War Tours вже з’явилася після початку великої війни. І на рахунку цієї компанії 30 екскурсій за два роки існування. Організатори пропонують тури Київщиною та Харковом. Там гостей зустрічають місцеві, які обізнані як супроводжувати іноземців, а також є перекладач. Туристам показують найбільш постраждалі райони Харкова, центр та трофеї війни. Але такі масштабні організації не поодинокі. На тлі такої популярності з’являються також незалежні гіди або місцеві оператори, які готові запропонувати порівняльні тури.
Замовниками воєнних турів по Україні здебільшого виступають журналісти та режисери-документалісти, які приїжджають із Великої Британії, США, Італії, Китаю та Малайзії. Вік відвідувачів сягає від 18 до 70 років. 80% воєнних туристів становлять чоловіки, а 20% – жінки. Ціни на тури Київщиною становлять у межах 150 євро, у Харків від War Tours — 250 євро.
Західні мандрівники вважають, що досвід воєнного туризму змінює їхнє ставлення до реальності. Вони їдуть, щоб “відчути трагедію” нашого народу та розповісти про жахливі наслідки війни всьому світу. Та не всі українці сприймають такі візити позитивно. Бажання туристів фотографуватися на тлі руїн, коли ці руїни для когось могила їх рідних, сприймається як цинічна розвага.
Що насправді криється за воєнним туризмом: подвійне значення
Прихильники воєнного туризму стверджують, що це спосіб привернути увагу до війни. Побачивши все на власні очі, туристи повертаються додому й стають амбасадорами української трагедії у своїх країнах. Вони жертвують гроші, розповідають історії, закликають свої уряди допомагати більше.
Однак є й інший бік медалі. Дехто приїжджає не для того, щоб співчувати чи допомагати, а щоб зробити ексклюзивний контент. У соціальних мережах уже з’явилися блогери, які позують на тлі обгорілих будинків і називають це “унікальним досвідом”. Таке ставлення викликає обурення серед українців, які щодня борються за виживання.
З одного боку, воєнний туризм може приносити країні кошти, які зараз так потрібні. З іншого боку, це піднімає серйозні моральні питання. Складається враження, що особистий біль кожного українця перетворюється на захоплююче реаліті-шоу для європейців. Так, дійсно, воєнний туризм – це шанс показати світові реальність і жорстокість війни, але водночас необхідно чітко окреслити межі, щоб трагедія не перетворилася на звичайний атракціон.
Звідки виник військовий туризм і чи популярний він за кордоном
Ідея їхати подивитися на місця, де ще недавно вирувала війна, може здатися дивною або навіть непристойною. Але явище військового туризму має глибше коріння, ніж здається. Воно виникло ще в XIX столітті, коли люди збиралися на пагорбах, щоб спостерігати за битвами під час Наполеонівських війн чи Громадянської війни у США. Це було щось середнє між цікавістю та жахом перед війною.
Сьогодні військовий туризм — це подорожі, які дають можливість дізнатися більше про військову історію, події, техніку або сучасні військові конфлікти. У міжнародному контексті такий туризм може включати різні форми:
- відвідування історичних військових місць;
- відвідування музеїв та пам’ятників. Наприклад, відвідування музею Другої світової війни у Польщі чи Імперського військового музею у Лондоні.
- відвідування місць, де проходили відомі битви, на кшталт, Нормандії у Франції;
- відвідування фортець та замків. Багато з них зберігають сліди військових дій, наприклад, фортеця Вавель у Польщі чи фортифікації на Балканах.
- здійснення екскурсій до зон конфліктів, але з обмеженнями. Деякі туроператори пропонують тури до зон, де нещодавно закінчилися бойові дії. Наприклад, екскурсії до зони колишнього конфлікту на Балканах (Боснія, Косово) чи до Ізраїлю та Палестини.
- проведення військових фестивалів та реконструкцій. У багатьох країнах проводяться фестивалі військової історії, де реконструктори відтворюють битви, носіння форми, а також дають змогу дізнатися про деталі життя військових.
- відвідування сучасних військових об’єктів У деяких країнах можна відвідати діючі військові бази, наприклад, у США чи Великій Британії (з обмеженим доступом).
- проведення освітніх та тематичних турів. Учасники таких турів можуть дізнатися про геополітику, стратегії та наслідки війни. Вони часто включають візити до місць конфліктів, наприклад, у Ліван чи Афганістан.
Ми бачимо, що військовий туризм трансформувався у щось більш організоване. Після завершення Другої світової війни екскурсії на місця колишніх битв у Європі стали звичною справою. Відвідини Нормандії, музеїв Голокосту чи військових меморіалів приваблюють мільйони туристів щороку. Але це все — про минуле. Сучасний військовий туризм, наприклад, в Україні, значно ближчий до гарячих точок.
Військовий туризм за межами України має попит серед шукачів адреналіну та тих, хто прагне побачити “реальний” світ. Так, в Афганістані до 2021 року діяли тури для іноземців, які хотіли подивитися на повоєнні міста. У Палестині проводять екскурсії в зони конфлікту, де туристи дізнаються про життя на окупованих територіях. У Камбоджі чи В’єтнамі тури на місця військових дій часто супроводжуються показом наслідків конфліктів і розповідями про виживання людей.
Це ніша для тих, хто хоче не лише побачити інше життя, але й зрозуміти реалії війни, хоча часто це супроводжується бажанням зробити унікальні фотографії або “вписати” в свій список відвіданих країн ще й зону конфлікту.
З початком повномасштабного вторгнення інтерес до України виріс на Заході. Іноземці, які спостерігали за війною через новини, почали приїжджати, щоб побачити все власними очима. Особливо популярні екскурсії до Бучі, Ірпеня, Харкова чи Київщини, де зруйновані будівлі стали символами жорстокості війни. Туристи часто прагнуть почути історії від місцевих, побачити залишки бойових дій і зробити кілька “пам’ятних” фото. Популярність військового туризму пояснюється тим, що людям цікаво подивитися на місця, які вони бачили у новинах, але тепер вони в реальному часі знаходяться безпосередньо там. Це своєрідна спроба відчути реальність, яку вони не можуть уявити у своїй безпечній буденності.
Однак, хоча для когось це спосіб підтримати Україну, для інших — просто гострі відчуття. І цілком зрозуміло обурення тих, хто не може спокійно приймати гостей, які сприймають нашу війну як чергову пригоду. Адже недарма в народі говорять, що ситий голодному не товариш. Важко повірити, що вони, мешканці успішних країн зі стабільною економікою та міцною вірою у безпечне майбутнє, зможуть зрозуміти весь той жах і біль, через який щодня проходять українці.
Воєнний туризм в Україні — це більше, ніж тренд. Це лакмусовий папірець, який показує, як світ сприймає нашу трагедію. Одні бачать у цьому можливість розповісти правду про війну, залучити нових союзників і донорів. Інші — відчувають огиду до людей, які фотографуються на руїнах, немов це декорації, а не чужий біль. І це справжній виклик для нашого суспільства. Ми не можемо ігнорувати інтерес до нашої боротьби, але й не маємо права перетворювати її на товар для споживання. Поки хтось бачить у цих екскурсіях спосіб підтримати країну, для інших це виглядає як торгівля болем і спроба заробити на власній трагедії.
Війна не повинна ставати атракціоном. Вона має бути нагадуванням про ціну свободи і людської гідності. І якщо хтось приїжджає до України, то не для того, щоб просто полоскотати нерви, а щоб зрозуміти, чому і за що ми боремося. Це не розвага, а урок, який світ має засвоїти і дійсно втрутитися, аби зупинити цей жах і свавілля, що несе у цивілізований світ агресор, так зухвало руйнуючи добробут сусідньої країни.
