Залишивши свої домівки через війну, українці опинилися перед новими труднощами: де знайти безпечне та доступне житло в умовах обмежених ресурсів і постійної нестабільності? Для мільйонів внутрішньо переміщених осіб в Україні цей біль став реальністю, змусивши їх шукати нові притулки в умовах, коли власний дім перетворився на руїни або став недосяжним через бойові дії. Пошуки нового житла для багатьох із них стали довгим та виснажливим процесом, який часто не завершується успішно. І хоча держава намагається створити програми підтримки, забезпечити тимчасове житло та відшкодування, реальна картина значно складніша. Багато переселенців залишаються в пошуках даху над головою, стикаючись з бюрократією, відсутністю доступного житла та недостатністю державної допомоги. Як держава допомагає внутрішньо переміщеним особам знайти новий прихисток? Наскільки самі переселенці обізнані про існування таких програм? Спробуємо знайти відповіді на ці запитання.
Як все починалося
З початку війни у суспільстві з’явився ще один прошарок – внутрішньо переміщені особи (ВПО). У минулому житті залишилися батьківські хати або квартири, придбані за власні накопичені гроші. Через постійні атаки на територіях, де ведуться бойові дії, вже, напевно, не лишилося і цеглинки, та в пам’яті цих людей їх домівки залишаться стояти назавжди. Від людей, які у пошуках кращої долі їдуть до інший міст, ВПО відрізняються тим, що їм немає куди повертатися. Залишається тільки починати все з чистого аркуша – адаптуватися до нових обставин, влаштуватися на роботу, налагодити нові зв’язки та, найголовніше, знайти дах над головою.
Ще на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну була запущена програма “Прихисток”, згідно з якою передбачалося надання компенсації витрат приватним домогосподарствам, які прихистили внутрішньо переміщених осіб з територій, де ведуться бойові дії або тимчасово окупованих населених пунктів.
Дана програма була спільною ініціативою Товариства Червоного Хреста України та Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, яка дала можливість забезпечити житлом близько мільйона людей. В свою чергу певну подушку безпеки у розмірі 450 грн за кожного розміщеного ВПО отримували люди, що були готові прийняти переселенців.
1 вересня 2024 року строк дії програми завершується, а це означає, що тисячі переселенців змушені будуть шукати нове місце для проживання. А в нинішньому становищі, коли люди потерпають від безробіття та економлять на всьому, знайти кошти на оренду житла в умовах постійно зростаючих цін, нелегко.
Так, за даними Мінсоцполітики, ціни на житло по регіонах України розподілилися наступним чином:
- у Закарпатті – 17 тис грн за однокімнатну квартиру;
- у Києві – до 8,4 тис. грн за однокімнатну квартиру;
- у Миколаєві та Миколаївській області – не вище 4,5 тис грн за однокімнатну квартиру;
- Чернігівська, Сумська, Харківська та Херсонська області – від 2,8 тис. грн до 4,4 тис. грн за однокімнатну квартиру.
Отже, люди, які і так знаходяться в тяжких життєвих умовах, знову опиняться в ситуації нестабільності та невизначеності свого становища.
Що пропонує держава
Наразі, за даними Міжнародної організації з міграції, в Україні налічується 3 548 000 внутрішньо переміщених осіб. З них повернулися до своїх домівок 4 734 000 осіб. Найбільше ВПО зосереджено у Дніпропетровській (14%) та Харківській (12%) областях. 31% переселенців планує повернутися до своїх домівок. 60% збираються повертатися додому не раніше закінчення війни. 57% ВПО мають намір обживатися на новому місці, а 3% планують переїхати в інше місце.
Сьогодні гостро постає питання того, як же держава допомагає внутрішньо переміщеним особам знайти новий прихисток. Уряд обіцяє чисельні програми підтримки переселенців: мобільні містечка, гуртожитки, нові квартири, субсидії на придбання житла, пільгові кредити під 3% річних. Та чи виконуються всі ці обіцянки на ділі?
Після загострення бойових дій на території Харківської області у травні 2024 року основний потік ВПО було розміщено по гуртожитках. Кожного дня до міста Харкова евакуювали осіб, що проживають на небезпечних територіях. Людей день у день стає все більше, а умови для проживання залишають бажати кращого: тісні задушливі кімнатки, розраховані на 3-4 особи, незручні ліжка, непідходящі для людей похилого віку та інвалідів туалети, відсутність робочих душових кабін.
Ще з початку повномасштабного вторгнення держава анонсувала програму Fast Recovery Plan, згідно з якою для переселенців мали збудувати 53 тис квартир. Через деякий час кількість квартир знизилася до 32 тис – по 2 тис у 16 регіонах. Це мали бути недорогі квартири у п’ятиповерхівках. З моменту анонсування програми пройшло 2 роки, а терміни будівництва і досі не вказані.
Уряд обіцяє з вересня початок експериментального проєкту надання ВПО субсидії на оренду житла. Її надаватимуть шляхом компенсації орендодавцю вартості (або частини вартості) оренди житла, яке винаймає ВПО.
Право на отримання субсидії матимуть:
- особи, що перемістилися з тимчасово окупованих або територій бойових дій;
- особи, які не мають власного житла;
- особи, які не одержують допомогу на проживання у розмірі 2-3 тис грн .
Розмір субсидії залежатиме від кількості членів родини, ціни на оренду в регіоні та спроможності здійснювати оплату оренди.
“Важливо, що надання компенсації буде можливе виключно за умови оформлення договору оренди між орендарем та орендодавцем. Типова угода про оренду буде доступна для підписання прямо у відділенні Пенсійного фонду або в особистому електронному кабінеті на сайті ПФУ “, – пояснює голова ТСК Верховної Ради з питань захисту прав ВПО та інших осіб Павло Фролов.
Старт даного проєкту планується запустити з 1 вересня 2024 року. Оскільки проєкт експериментальний, то залучити вдасться лише до 50 тис переселенців для надання компенсацій за оренду житла.
Також держава залучає до вирішення проблеми житла для ВПО місцеву чи регіональну владу, яка має вирішити, чи підшуковувати готові будинки, ремонтувати та відбудовувати недобудови, чи зводити нові будівлі.
Також займається придбанням квартир для ВПО Державний фонд молодіжного кредитування.
“Держава в особі нашого фонду викуповує житло у фізичних осіб та будівельників, з подальшою передачею у винаймання переселенцям, житло яких зруйноване. На дуже пільгових умовах — одна гривня на рік. Від тих, хто буде жити в цих квартирах, вимагається сплачувати комунальні платежі”, – пояснює директор Сумського регіонального управління “Держмолодьжитло” Володимир Братушка.
Родини укладають договір на рік з подальшою можливістю його подовження у разі потреби. Якщо така потреба не виникає, квартира звільняється та держава може надати її в оренду іншим особам, які цього потребують.
Новий проєкт від Кредитної установи для відбудови (KfW) та Міжнародної організації з міграції (МОМ) передбачає будівництво та реконструкцію 43 об’єктів з 2 тисячами квартир. Такі об’єкти розраховані на 6 тис ВПО і будуть розташовані у Вінницькій, Івано-Франківській, Київській, Львівській та Чернівецькій областях.
Іще один проєкт від вище згаданих організацій націлений на підготовку 220 квартир для 625 ВПО у Дніпропетровській, Львівській, Харківській та Хмельницькій областях.
Третій проєкт, реалізований спільно з Держмолодьжитлом, орієнтований на пільгове іпотечне кредитування ВПО за рахунок німецького гранту через KfW. Програма націлена на забезпечення 1094 квартирами понад 2,5 тисяч ВПО по всій підконтрольній уряду території України. За умовами цієї програми ВПО можуть отримати житло за найнижчою в Україні ставкою 3% річних на строк до 30 років, з початковим внеском 6% від вартості житла.
Дані ініціативи покликані надати понад 9 тис ВПО близько 3,3 тис квартир.
Чи дійсно доступне житло для ВПО
Як бачимо, ініціатив та проєктів держава пропонує безліч. Але всі вони потребують пошуку серйозного фінансування та все ще залишаються лише ініціативами на папері. В той час як людям потрібен дах над головою негайно. Заявлені обсяги допомоги часто не відповідають реальним потребам. Кількість житла, що виділяється для ВПО, є недостатньою, а процес його отримання затягується на місяці, а то й роки. Чимало людей стикаються з труднощами при оформленні документів та недосконалою роботою електронних сервісів. А в деякий випадках розподіл житла, навіть, супроводжується корупційними схемами. І як виходить на практиці, житло отримують не ті, хто дійсно його потребує, а ті, хто має можливість “вирішити питання за винагороду”.
Якщо у деяких регіонах керівництво проявляє ініціативу та активно співпрацює з волонтерами та міжнародними організаціями, то в невеличких містах та сільській місцевості демонструється повна бездіяльність з боку керівництва. В результаті кількість запропонованого житла не покриває потреби в ньому, а умови проживання далекі від прийнятних.
Тема житла залишається найгострішою проблемою для вразливої верстви населення під назвою ВПО. На превеликий жаль, на сьогоднішній день в країні немає повноцінно діючої програми, яка би мала системно вирішувати проблему забезпечення прихистком ВПО та враховувала б потреби і можливості кожного. Забезпечення лише кількох десятків родин ВПО на короткий строк житлом не прибавляє людям впевненості в отриманні власної оселі на все життя.
Якщо влада не сконцентрує увагу на терміновому вирішенні житлової проблеми ВПО та не перегляне свої підходи, це може призвести до соціальної кризи. Люди, що втратили свої домівки, просто опиняються на межі виживання.
Втрачена домівка не має стати причиною загубленого життя. Рішучі дії на шляху до створення нових житлових програм та реалізації їх на практиці, а не лише в проєкті, скорочення бюрократичних перепон та здійснення жорсткого контролю за прозорістю процесів розподілу житла мають бути пріоритетними задачами для держави. Уряд повинен створити такі умови, за яких кожен, хто втратив свій дім чи квартиру через війну, мав можливість отримати необхідну допомогу, а не лишатися зі своїми проблемами наодинці.
