Напередодні зими Україна опинилася перед вибором, який визначає не лише цифри у платіжках, а й здатність країни пройти сезон без тотальних відключень світла й тепла. Система пільгового постачання газу для електрогенерації, яка у 2022 році врятувала енергосистему від колапсу, сьогодні стала пасткою. Дешевий ресурс і далі спалюється на ТЕС і газопоршневих установках, тоді як у підземних сховищах бракує критичних обсягів для безпечного проходження опалювального сезону.
Газ як рятівний ресурс у розпал атак та пільговий газ як баласт довгої війни
Осінь 2022 року стала найважчим випробуванням в історії української енергосистеми. Російські ракети били по вугільних складах Павлоградського хімзаводу, Криворізьких шахтах, Трипільській та Зміївській ТЕС. Пошкоджено було навіть ключові лінії електропередачі, які з’єднували Київ із західними регіонами. За даними “Укренерго”, у пікові моменти з роботи випадало до половини генерувальних потужностей країни. Тільки до кінця лютого 2023 року зафіксовано понад 1200 ударів ракетами та дронами по енергетичних об’єктах.
У Харкові після обстрілів ТЕЦ-5 залишилися без тепла й світла цілі райони Салтівки. Лікарні, серед них обласна клінічна та дитяча, працювали на аварійних газопоршневих установках. У Миколаєві, коли централізоване електропостачання зникло на кілька днів, резервні станції підтримували роботу міського водогону. У Києві генератори живили “Охматдит” та Інститут серця, а у Дніпрі – лікарню Мечникова й насосні станції, що подають воду на лівобережні райони.
Саме тоді уряд зафіксував спеціальні ціни: для конденсаційних ТЕС – 10 950 грн за тисячу кубів із ПДВ, для ТЕЦ у теплофікаційному циклі – близько 16 500 грн. Це вдвічі нижче за ринок, де ціна перевищувала 20 тисяч. Для газопоршневих установок тариф був ще менший.
Тоді це було рішенням виживання, але тепер головним завданням є накопичення запасів. Для стабільного проходження зими у сховищах має бути щонайменше 15 мільярдів кубометрів блакитного палива. На початку вересня закачано лише трохи більше 12 мільярдів. Дефіцит у 3–4 мільярди кубів, а за умов нових атак – до 7 мільярдів, означає конкретні ризики: батареї у квартирах киян, харків’ян, львів’ян можуть залишитися холодними.
У січні минулого року добове споживання газу доходило до 180 мільйонів кубометрів. Кожен додатковий мільярд у сховищах тоді скорочував тривалість відключень на кілька діб для мільйонних міст. Для порівняння: на субсидування генерації у 2024 році “Нафтогаз” витратив 16–18 мільярдів гривень. Це 3–3,4 мільярда кубометрів пільгового газу – обсяг, що дорівнює нинішньому дефіциту. На ці ж гроші можна було б закупити на європейському ринку близько 0,8 мільярда кубів, яких зараз катастрофічно бракує.
Пільги як загроза бюджету і міжнародній довірі
Якщо пільги збережуться, “Нафтогаз” буде змушений або підвищувати тарифи, або урізати соціальну підтримку, або брати нові кредити. Усі три варіанти боляче б’ють по домогосподарствах. Торік понад 40% держбюджету фінансувалося за рахунок зовнішньої допомоги. Половину коштів дали США, іншу частину – ЄС, МВФ, Світовий банк, Канада та Японія.
Донори очікують раціонального використання ресурсів: гроші мають іти на накопичення газу, ремонт мереж і підтримку населення. Пільговий газ для комерційної генерації міжнародні партнери трактують як “квазіфіскальні витрати”, що розбалансовують бюджет. Наслідок може бути жорстким: перехід грантів у кредити, скорочення фінансування та репутаційні втрати.
“Це прямі втрати, які ми могли б спрямувати на ремонти трансформаторних підстанцій чи додаткові закупівлі газу, – пояснює директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко. – Кожен мільярд кубів у сховищах – це мінус кілька днів відключень у Києві чи Львові. Пільги вигідні тільки окремим компаніям, але стратегічно вони виснажують державу”.
Торік житлові субсидії отримували понад 3 мільйони родин. Якщо ті ж 16–18 мільярдів гривень, які зараз спалюються у турбінах, спрямувати на адресну підтримку, держава змогла б профінансувати майже увесь опалювальний сезон для цієї категорії й водночас збільшити обсяги газу у сховищах.
Найбільшими споживачами є великі ТЕС і ТЕЦ. Вони мають паливну альтернативу – вугілля. У 2023–2024 роках імпорт перевищив 4 мільйони тонн. Частину постачали з Польщі, але найбільші обсяги йшли через порти Румунії та Туреччини. Доставка морем і залізницею збільшувала собівартість на 20–25%, але вугілля все одно залишалося дешевшим за спалювання дефіцитного газу.
Газопоршневі та газотурбінні установки, що у 2022 році врятували лікарні й водогони, сьогодні стали постійними споживачами. Проте за ринкової ціни понад 18 тисяч гривень за тисячу кубів вони збиткові. Їхня роль має повернутися до первісної: аварійний резерв. Такі станції мають фінансуватися цільово – з місцевих бюджетів або грантів Євросоюзу. Так, торік ЄС профінансував понад 200 таких мобільних комплексів для українських громад, і вони працювали саме як резерв, а не постійна генерація.
Скасування пільг як умова накопичення запасів
Попри екологічні обмеження, саме вугілля залишається найшвидшим способом замістити газ у пікові періоди. Другий інструмент – імпорт електроенергії з ЄС. У 2023 році перетоки сягали 1,7 ГВт, у 2025-му технічні можливості збільшено до 2 ГВт. Так, це дорого, але дозволяє уникнути масових відключень.
Паралельно посилюється роль децентралізованої генерації. У 2024 році понад 500 лікарень отримали дахові сонячні станції та акумулятори. У Хмельницькій області фермерські кооперативи запустили біогазові комплекси, що забезпечують електрикою до 20 тисяч домогосподарств. У Києві кілька ОСББ встановили власні сонячні панелі, які у пікові моменти давали електрику для освітлення й ліфтів у багатоповерхівках.
“Ми бачимо, що децентралізація працює, – наголошує міністр енергетики Герман Галущенко. – Коли одна підстанція пошкоджена, маленькі локальні джерела дозволяють тримати критичні об’єкти на плаву. Це те, у що ми повинні вкладати ресурси замість безконтрольного пільгового газу для комерційної генерації”.
Скасування пільг дозволяє безпосередньо збільшити запаси у сховищах. Це не технічна деталь, а питання виживання. Обсяг пільгового споживання у 2024 році майже точно дорівнює поточному дефіциту. Якщо залишити все як є, українці знову зустрінуть новорічні свята при свічках і під гуркіт генераторів. Якщо ж зробити непопулярний крок і відмовитися від пільг, країна матиме шанс пройти зиму без масштабних відключень.
Це рішення можна порівняти з реформою 2015 року, коли було скасовано перехресне субсидіювання. Тоді крок був болючим, але стратегічно правильним. Сьогодні Україна стоїть перед подібним вибором: або короткострокове здешевлення кіловат-години для окремих станцій, або довгострокова безпека мільйонів домівок і збереження довіри міжнародних партнерів.
Три сценарії зими 2025–2026
Україна вже має гіркий досвід ухвалення непопулярних, але правильних рішень. Від того, чи вистачить політичної волі змінити систему, залежить сценарій, за яким країна увійде в опалювальний сезон.
- Оптимістичний сценарій – уряд відмовляється від пільгового газу для генерації, зосереджує ресурси на накопиченні у сховищах та адресній підтримці населення. До початку грудня вдається закачати необхідні 15 мільярдів кубометрів, а додаткові імпортні поставки вугілля та електроенергії з ЄС створюють резерв у критичні періоди. Децентралізовані проєкти – дахові сонячні станції, біогазові комплекси, акумулятори у лікарнях – дають можливість витримати удари. У такій конфігурації навіть за масштабних атак Росії українці зіштовхнуться не з тотальними відключеннями, а з локальними перебоями на кілька годин.
- Базовий сценарій – пільги зберігаються частково, але обсяги скорочуються. “Нафтогаз” змушений балансувати між субсидіями й накопиченням газу. У сховищах вдається зібрати близько 14 мільярдів кубів, чого вистачає для більшості зимових тижнів, але у випадку сильних морозів і масованих атак виникає дефіцит. Тоді в окремих регіонах повертаються планові відключення на 4–6 годин на добу. Міжнародні партнери насторожено ставляться до такої політики: вони продовжують допомогу, але жорсткіше контролюють використання коштів, переводять частину грантів у кредити.
- Песимістичний сценарій – пільги залишаються у попередніх масштабах, і газ і далі згорає у турбінах ТЕС та мобільних установок. У сховищах накопичується не більше 12,5–13 мільярдів кубів, тоді як потреба сягає 15–16. У січні–лютому, під час морозів, споживання перевищує можливості системи. Масові відключення повертаються у великі міста: Київ, Харків, Одеса, Львів. Люди знову проводять по 8–12 годин без світла, відновлюються “графіки” і масовий попит на генератори. Міжнародні донори згортають грантову підтримку й переводять програми у кредити, що збільшує борговий тиск на державу.
…Ці три сценарії окреслюють просту дилему: або уряд обирає стратегічний шлях накопичення запасів і відмови від пільг, або країна ризикує повторити найгірші картини зими 2022–2023 років, коли світло у столиці та великих містах вмикали лише на кілька годин на добу.
Тетяна Вікторова
