Питання дійсності договорів дарування залишається одним з найскладніших у цивільному праві. Формально така угода виглядає простою — один передає, інший отримує безоплатно. Проте на практиці нерідко виникають конфлікти, коли дарувальник вважає, що передав майно під тиском або у складних життєвих умовах. У таких випадках з’являється підстава для визнання договору недійсним, особливо якщо можна довести, що він був укладений під впливом тяжких обставин чи на вкрай невигідних умовах. Судова практика неодноразово розглядала випадки, коли дарування ставало предметом оспорювання на підставі статті 233 Цивільного кодексу України.
Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» прокоментували нашій редакції питання застосування цієї статті на практиці. Вони пояснили, що суди ретельно аналізують не лише зміст договору, а й обставини, за яких він був укладений. Фахівці звертають увагу на наявність тяжких обставин, ступінь їхнього впливу на особу, а також на те, чи мали місце вкрай невигідні умови.
Досвідчені правники знають, що далеко не всі ситуації, які створює життя, можливо передбачити та прописати в законі. Тож деякі формулювання прописані в діючих нормах мають так зване «оціночне поняття», тобто вимагають ретельного з’ясування всіх обставин з точки зору конкретної ситуації та її учасників.
Не абиякий резонанс завжди викликає договір дарування. Нотаріуси ставляться до нього найбільшою предосторогою, адже особа, яка зазвичай отримує у власність майно не віддає за це нічого та не зобов’язана щось робити, на відміну від дарувальника, який лишається власності на безоплатній основі, тим більш як що мова йде про дарування нерухомого майна.
Втім, немає угоди, яку б не можливо було оспорити у суді. Для цього існує декілька обставин серед яких найбільш цікавою вважаємо таку як вчинення угоди під впливом тяжкої обставини
Цивільний кодекс України (ЦК України) містить окрему статтю 233, яка зазначає:
«1. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
- При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку з вчиненням цього правочину».
Як бачимо, стаття дуже не проста та містить одразу два оціночні поняття: тяжкі обставини для особи та вкрай невигідні умови. Якщо угода визнається недійсною саме з цих підстав, то укладений правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Судова практика при цьому йде наступним шляхом. У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 6-2766цс16 зроблено висновок, що «при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.
Разом з тим, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.
Зазначимо, що тяжкими обставинами можуть бути:
- тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів,
- смерть годувальника,
- загроза втратити житло,
- загроза банкрутства,
- інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Водночас особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон застосування її до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування». При цьому за змістом частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду – ухвалювати рішення про визнання правочину недійсним є:
- наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин;
- те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджує вживання законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов.
Крім того, обов’язкового необхідно з’ясувати як розуміти словосполучення «вкрай невигідні умови». Використана в законі фраза – «на вкрай невигідних умовах» є оціночним, тому для кваліфікації певного договору як такого, що вчинений на вкрай невигідних умовах, необхідно порівнювати умови такого договору з умовами договорів того ж виду, які зазвичай вчиняються у цивільному обороті.
Якщо умови договору (наприклад, ціна, процентна ставка чи інше зустрічне надання) порівняно із звичайними умовами договорів цього ж виду, які існують у цей момент, є «різко», значно невигідними для однієї зі сторін, і тільки через тяжкі обставини одна зі сторін приймає ці умови, то такий договір можна визнати недійсним на підставі статті 233 ЦК України.
Нагадаємо, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 719 ЦК України).
Договір дарування є безоплатним, у ньому в однієї із сторін відсутній обов`язок вчинити дію з надання певного блага іншій стороні.
З урахуванням безоплатності договору дарування та відсутності зі сторони обдаровуваного зустрічного надання для дарувальника, то умови договору дарування фактично немає з чим порівнювати. Інакше кажучи, такі умови не можна кваліфікувати як вкрай невигідні. Тому договір дарування не можна визнати недійсним на підставі статті 233 ЦК України.
Якщо є необхідність скасувати договір дарування, слід ретельно вивчити всі обставини його укладання з урахуванням наступних норм.
Договір є дійсним, коли відповідає вимогам статті 203 ЦК України – це сама головна і важлива умова.
Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину (договору).
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Слід знати, що підставами недійсності договору є наступні:
1) недотримання в момент укладення договору стороною (сторонами) таких вимог:
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;
2) якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин): у разі недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору; укладення договору дарування від імені неповнолітнього без згоди органу опіки та піклування;
3) недотримання письмової форми; вчинення під впливом помилки; обману; насильства; під впливом тяжкої обставини тощо. У цьому разі недійсність встановлюється судом.
Також слід знати, що згідно з законом (ст. 235 ЦК України): якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Так, Пленум ВСУ у своїй Постанові від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» уточняє: За удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
Отже, при договорі дарування, який був укладений для прикриття договору довічного утримання, слід ставити питання про визнання дійсним саме останнього договору або визнання недійсним договору дарування у зв’язку з його вчиненням під впливом обману (бабусі обіцяли безоплатне триразове гаряче харчування щодня та щомісяця 2 000 грн на придбання ліків, а не дали нічого, чи давали перші шість місяців).
Крім того, договором дарування зазвичай намагаються обійти договір купівлі-продажу аби потім не ділити майно придбане подружжя під час шлюбу чи у разі як що у майна є співвласник, але йому не мають бажання продавати свою частку чи він взагалі знаходиться невідомо де, а от же питання з переважним правом придбання процедурно виконати неможливо.
Тож, як діяти в той чи іншій конкретній ситуації при оспорювання договору дарування, може вирішити тільки адвокат з урахуванням всіх фактичних обставин та наявних доказів. Однак судова практика схиляється до того, що правочином, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах не може вважатися договір дарування у зв’язку з його безоплатністю.
