Визнання шлюбу, укладеного на тимчасово окупованих територіях або за кордоном, для багатьох українців залишається непростим питанням. Через відсутність офіційної реєстрації в українських державних органах подружжя стикається з юридичними труднощами у питаннях спадкування, спільного майна, соціального захисту та навіть встановлення батьківських прав. Наразі існують передбачені законом механізми для підтвердження факту укладення шлюбу, однак у багатьох випадках без судового розгляду не обійтися.
Як саме працює ця процедура, які документи потрібні, на що варто звернути увагу та які проблеми можуть виникнути під час встановлення факту реєстрації шлюбу – юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери» роз’яснюють ключові аспекти законодавства та судової практики.
За даними статистики у 2024 в Україні році одружилися 150,2 тисячі пар, при цьому в 2023-му їх було 186 тисяч, що на 19,3% більше від показника 2024 року. Окремої статистики щодо одруження громадян за межами країни немає, але як показує життя, громадяни України беруть шлюб не тільки в країнах тієї ж Європи, але й на тимчасово окупованих територіях. Втім, як відомо, документи видані на тимчасово окупованих територіях не визнаються офіційними органами в Україні. Є й більш складні варіанти. Так до нас звернулася жінка, якій для отримання спадщини потрібно підтвердити той, факт, що у 1986 році її мама уклала шлюб в посольстві СРСР в Республіці Афганістан, який згодом за рішенням українського суду було розірвано. Однак єдиним доказом реєстрації такого шлюбу є актовий запис в органах РАЦС, в якому зазначено, що шлюб було укладено в 1986 році в посольстві СРСР в Республіці Афганістан.
У таких випадках передбачена окрема судова процедура. Відповідно до статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд у порядку окремого провадження розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу або його розірвання. Однак скористатися цією процедурою можна лише за наявності певних обставин. Насамперед, шлюб має бути дійсно зареєстрованим в офіційних органах. Якщо відповідний запис у книгах РАЦСу не зберігся, що може бути зумовлено відсутністю архівних документів або реєстраційної книги, а також якщо книга є, але запис у ній відсутній, це є підставою для звернення до суду. Також встановлення факту реєстрації шлюбу можливе, якщо органи РАЦСу у письмовій формі відмовили у поновленні такого запису у передбаченому законом порядку. Відновити запис про шлюб можна виключно на підставі рішення суду, який офіційно підтвердить факт його реєстрації.
Отже, судом не може бути встановлений факт шлюбу чи його розірвання, якщо офіційна реєстрація цих подій не відбулась. Тобто, суд не може встановити факт шлюбу між громадянами, які проживали спільно як одна родина, але в офіційні органи для реєстрації шлюбу ніколи не звертались.
Важливим етапом в такому випадку, який необхідно пройти – це отримати відмову відповідного органу у поновленні запису який надається у формі письмового висновку, та наявність якого є необхідною умовою для прийняття судом заяви про встановлення вказаного факту. Із заявою про встановлення даних фактів можуть звернутися особи, для яких наявність факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу може породжувати юридичні наслідки.
Слід знати, що право звернення до суду в цьому випадку мають:
- особи, стосовно яких був здійснений реєстраційний запис, члени їх сім’ї;
- законні представники неповнолітніх та недієздатних;
- спадкоємці померлих.
В якості зацікавлених осіб в такому провадженні можуть долучатись відповідні органи РАЦС, нотаріуси у яких заведена спадкова справа, другий з подружжя, спадкоємці подружжя та інші особи на права та обов’язки яких буде впливати рішення суду.
Які ж саме докази можуть бути надані на встановлення факту реєстрації або розірвання шлюбу? Даний перелік не є вичерпним та залежить від кожної конкретної ситуації:
- довідка архіву органів РАЦСу, що підтверджує факт втрати у цих органах запису,
- висновок відділу РАЦСу про відмову в поновленні запису акта цивільного стану;
- докази, що підтверджують наявність цього юридичного факту (документи, акти, листи
Ділового та особистого характеру, які містять інформацію про реєстрацію усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, наприклад: копія паспорта чи паспорт, в якому є відмітка (штамп) про реєстрацію чи розірвання шлюбу, анкета з особової справи на підприємстві; свідоцтва про народження дітей, де батьками зазначені заявники, актові записи про народження дітей, домові книги де подружжя зареєстровані разом та інші).
- показання свідків щодо факту реєстрації шлюбу,
- фотографії, особливо з церемонії реєстрації шлюбу; інші документи, які містять інформацію про реєстрацію чи розірвання шлюбу.
При цьому заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання (частина перша статті 316 Цивільного процесуального кодексу України). Судовий збір за подання заяви про встановлення факту станом 2025 рік складає 605,60 грн.
Що стосується такої категорії справ, як встановлення факту реєстрації шлюбу та розірвання шлюбу на тимчасово окупованих територіях. Досить тривалий час судова практика була нестабільною та невтішною, бо суди масово відмовляли у відкритті провадження в справі про встановлення факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території. Вони зазначали, що оскільки шлюб зареєстрований органами, які не мали на це відповідних повноважень (органи окупаційної влади), заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв’язку з неможливістю встановлення відповідного факту в судовому порядку. Однак останнім часом Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду скасував змінив зазначену практику, зробивши такі правові висновки, якими повинні керуватися суди при розгляді аналогічних справ.
Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені в порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків. Але 7 травня 2022 року набрали чинності зміни до вказаної норми, а саме її доповнено словами «крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території…».
Наразі норма закону звучить так: «Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану».
В цьому випадку відмітимо, що Міжнародний суд ООН у своїй практиці щодо окупованих територій сформулював «намібійські винятки», відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися судами, якщо їх нехтування призведе до серйозних порушень або обмежень прав громадян. Цей принцип розвинений у практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, ЄСПЛ у низці рішень вказав, що таке визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Зазначимо, що розгляд державними органами документів, виданих окупаційною владою, не означає автоматичного визнання такої влади. Водночас держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території перебуває під ефективним контролем іншої держави. Отже, документи, видані органами та установами (зокрема, закладами реєстрації актів цивільного стану), що розташовані на тимчасово окупованій території України, як виняток можуть братись до уваги судом і оцінюватися разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв’язку, зокрема, під час розгляду справ у порядку ст. 315 ЦПК України.
Судом було зазначено, що на час звернення заявника до компетентного органу на підконтрольній Україні території ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачала недійсність виданих окупаційною владою документів про реєстрацію шлюбу. Тому в заявника не було іншої можливості підтвердити факт реєстрації шлюбу, аніж звернутися до суду.
Крім того, з огляду на положення п. 4 ч. 1 ст. 315 ЦПК України Верховний Суд зазначив, що раніше суди дійшли помилкового висновку про те, що ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території. Помилковість таких висновків полягає в тому, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитись проти заявника і обмежувати його право на судовий захист, у тому числі в справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Саме такі положення були викладені в Постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 759/1443/22.
Отже, зараз реєстрація шлюбу, чи розірвання шлюбу, яка відбулась на тимчасово окупованій території (ТОТ), може бути «легалізована» через український суд. В такому випадку заявникові обов’язково необхідно мати документи, які б підтверджували реєстрацію:
- свідоцтво про шлюб видане органами ТОТ;
- свідоцтво про розірвання шлюбу видане органами ТОТ;
- виписка з актового запису про реєстрацію шлюбу або розірвання шлюбу складена органами ТОТ з «мокрою» печаткою;
- документи аналогічні тим, що зазначалися вище, які надаються у якості доказів до суду (довідки, фотографії, акти тощо).
Але перед звернення до суду все ж таки необхідно звернутися до відділу РАЦС та у разі отримання відмови йти з заявою до суду.
Ще про одну обставину обов’язково потрібно зазначити. Іноді пересічні громадяни сприймають звернення до суду як якусь автоматичну безспірну процедуру, яка йде сама собою та по якій в суд необхідно з’явитися два рази – здати заяву та отримати рішення суду. Ні, це так не працює! Все, що є безспірним, безумовним та легко розв’язується, вирішується без суду. Однак, якщо вже справа дійшла до суду, то якийсь спір, якісь сумніви та недоведеність все ж таки існують. Завдання заявника й полягає саме в тому, аби довести свою правоту, свої права суду.
Не ходити на виклики суду можливо тільки в одному випадку – коли помічник або секретар судді скаже написати про це відповідну заяву: «Прошу слухати справу за моєю відсутністю, заявлені вимоги повністю підтримую та прошу суд їх задовольнити». В усіх інших випадках потрібно ходити до суду і цікавитися станом розгляду справи. принцип міжнародного права, згідно з яким документи, видані окупаційною владою, повинні братися судами до уваги, якщо їх нехтування веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Суддя може вимагати додаткові докази, про що вас обов’язково повідомлять і запропонують їх надати. Водночас варто знати один практичний нюанс: деякі судді взагалі не поспішають братися за справу або навіть припиняють її розгляд, якщо заявник не з’являється до суду. Це пояснюють високим навантаженням і великою кількістю справ, проте суть зводиться до простої логіки – якщо сам заявник не проявляє інтерес до своєї справи, то і у судді немає причин приділяти їй особливу увагу.
