3 липня 2025 року Росія офіційно визнала Ісламський Емірат Афганістан, передавши афганському “послу” в Москві вірчі грамоти. Це перше повноцінне дипломатичне визнання режиму Талібану – угруповання, що десятиліттями було символом терору, зневаги до прав людини та ізоляції. Чому Кремль пішов на цей крок, що стоїть за ним і які будуть наслідки для регіону, світу та самої Росії? Аналізуємо у нашому матеріалі.
Від ворога до партнера: ретроспектива
Рішення Росії, датоване початком липня 2025 року, стало кульмінацією повільного, але послідовного курсу на зближення з Талібаном. У 1990-х роках Москва сприймала рух як смертельну загрозу, передусім через його зв’язки з Аль-Каїдою та загрозу ісламського екстремізму в Центральній Азії. У 2003 році Верховний суд Росії офіційно визнав Талібан терористичною організацією. А після сумнозвісних подій 11 вересня 2001 року Москва підтримувала міжнародну коаліцію на чолі з США в Афганістані.
Після краху американської присутності у 2021 році й повернення Талібану до влади, Кремль обрав прагматичний підхід: встановлення контактів із фактичними правителями країни. Відтоді Москва проводила перемовини в так званому «московському форматі», акредитувала дипломатів режиму й поступово готувала юридичне підґрунтя для зміни статусу Талібану в російському законодавстві.
Ключовий перелом стався у грудні 2024 року, коли Держдума РФ ухвалила закон, який дозволив виключити Талібан з переліку терористичних організацій. Остаточно це закріпив Верховний суд у квітні 2025-го. А 3 липня відбулося формальне визнання терористичного режиму – Росія виявилася у цьому фактично першою у світі.
Хто такі таліби: не “студенти”, а фанатики шаріату
Започаткування Талібану часто пов’язують із “студентством” – буквальний переклад з пушту “талеб” (учень, студент). Такий переклад, хоч і технічно правильний, є глибоко хибним. Йдеться не про світських студентів університетів, а про вихованців релігійних шкіл (медресе), які вивчали винятково шаріат, хадіси та основи ісламу, здебільшого у його найжорсткішій інтерпретації. Їхнє світосприйняття сформувалося в умовах ізоляції від світських знань і культури, де будь-яке відхилення від релігійного канону вважалося проявом єресі.
Талібан як рух виник у середині 1990-х років на тлі громадянської війни в Афганістані. Його ідеологічним стрижнем стали вихідці з пакистанських медресе, здебільшого фінансованих з країн Перської затоки. Один із засновників – мулла Мохаммад Омар – був польовим командиром без формальної світської освіти. Ідеологічно Талібан спирався на пуританське тлумачення ісламу, у якому демократія, права людини та культурна різноманітність розглядалися як загроза.
На відміну від ісламістських партій, які прагнули політичних реформ, таліби ніколи не мали програми модернізації. Вони намагалися не змінити державу, а перетворити її на теократичну структуру, що підпорядковується лише законам шаріату. В їхній системі координат не існує місця для світських інститутів, критичного мислення чи плюралізму. Для них існує лише одна відповідь на всі суспільні питання – догматичне тлумачення шаріату.
1996: прихід до влади – згортання культури
Після захоплення Кабула у 1996 році Талібан встановив режим, що за кілька місяців фактично знищив залишки відкритого суспільства. Жінкам було заборонено працювати, дівчатам – навчатися. Чоловіки змушені носити бороди, а жінки паранджу, що повністю закриває обличчя. Всі форми мистецтва, музики, фотографії, кіно і телебачення оголосили «аморальними». Суспільство було вміщено в рамки релігійного страху й публічних покарань – страти та побиття на стадіонах стали буденністю.
Згадаймо, який резонанс викликало руйнування у 2001 році двох велетенських статуй Будди в Баміані – археологічної спадщини світового значення. Цей акт став символом ненависті до будь-якої культури, яка не вписується у талібську картину світу. Під приводом боротьби з “ідолопоклонством” режим продемонстрував свою головну ідею: все, що не відповідає шаріату, – вороже і підлягає знищенню.
Талібан 2.0: оновлена версія
Після повернення до влади у 2021 році Талібан намагався створити образ «оновленого» режиму. Однак декларації про “інклюзивний уряд” чи “поміркованість” швидко виявили свою фальшивість. Фактична влада опинилася в руках радикальних польових командирів, а система терору й обмежень зразка 1990-х була відновлена з новою силою.
Жінки знову стали “невидимими”, школи для дівчат – закритими, незалежні медіа – знищеними. Свобода слова, мистецтва та віросповідання були повністю ліквідовані. За оцінками правозахисників, нове покоління талібів стало ще радикальнішим, ніж попереднє: воно сформувалося в риториці джихаду та антизахідної мобілізації, не знаючи альтернатив.
Кремлівський прагматизм: чому саме зараз
Аналітики сходяться на думці, що Росія керується не ідеологічними мотивами, а холодним розрахунком. Її підхід до легітимізації талібів можна пояснити кількома причинами:
– Геополітична гра на послаблення Заходу. Після виходу США з Афганістану в 2021-му Москва сприймає цю країну як вакуум, що не піддається істотним зовнішнім впливам. Визнавши Талібан першою, Росія розраховує стати головним зовнішнім партнером режиму, що ще перебуває в міжнародній ізоляції.
– Безпека Центральної Азії. Росія прагне уникнути дестабілізації Таджикистану, Узбекистану, Туркменістану – країн, де наявні сильні ісламістські впливи. Талібан, на відміну від ІД-Хорасан, декларує небажання експортувати джихад, що робить його зручним «стабілізатором».
– Конкуренція з Китаєм та Іраном. І Пекін, і Тегеран ведуть активну гру в Афганістані. Китай вже вклав мільярди в інфраструктурні проєкти та освоєння копалень. Росія прагне закріпитися хоча б як політичний партнер.
–Політичний сигнал Заходу. У час, коли Кремль перебуває під санкціями, а Талібан не визнається більшістю держав, їхній альянс – це демонстрація зневаги до норм світового порядку. «Ви нас ізолюєте? Ми створимо свою реальність», – такий підхід дедалі частіше демонструє Росія у міжнародних відносинах.
А що далі: наслідки визнання
Офіційне визнання Талібану Росією може мати кілька довгострокових наслідків.
Ключовий з них – це ланцюгова реакція. Москва відкрила шлюз: тепер інші країни можуть поступово налагоджувати офіційні зв’язки з Талібаном, прикриваючись “прецедентом РФ”. У першу чергу це можуть бути Пакистан, Іран, Китай та кілька центральноазійських держав.
Ще один суттєвий наслідок – легалізація режиму, що знищує права людини. На тлі цього кроку РФ абсолютно не цікавить стан свободи слова, становище жінок, репресії проти меншин. Афганістан, за оцінками ООН, залишається однією з найбільш репресивних країн світу для жінок.
В цьому контексті можна згадати і про політику підтримки “сірих режимів”. Кремль дедалі активніше створює альтернативну архітектуру міжнародної легітимності: союз з Асадом у Сирії, визнання сепаратистських режимів на Донбасі, тепер – визнання Талібану. Це формує “вісь поза правилами”.
Афганський народ — у пастці геополітики
За дипломатичними формулами криється куди більш похмура реальність. Влада, яку Москва тепер формально легітимізувала, веде системну політику придушення основоположних прав і свобод. Найбільше від цього страждають саме ті, кого “Ісламський Емірат Афганістан” принципово не вважає гідними громадянських прав – передусім жінки та дівчата.
З часу повернення Талібану до влади у 2021 році ситуація в країні зазнала тотальної деградації. Як повідомляє Amnesty International, таліби майже повністю виключили жінок із публічного життя. Вони не мають права:
– працювати в більшості сфер, зокрема в урядових установах, НДО та освіті;
– навчатися після шостого класу, а згодом і взагалі відвідувати університети;
– вільно пересуватися без супроводу чоловіка-родича (махрама);
– з’являтися на публіці без паранджі, що повністю закриває тіло і обличчя.
Укази, що забороняють жінкам виходити з дому без нагальної потреби, фактично зробили їх в’язнями у власних домівках. А кількаразові публічні покарання за “порушення норм моралі”, включно з побиттям у присутності натовпу, стали демонстративним інструментом страху.
Скасування Міністерства у справах жінок і заміна його на “Міністерство проповіді та настанови, поширення чеснот і запобігання пороку”, про що агентство Аль-Джазіра писало ще у вересні 2023 року, остаточно знівелювали статус жінки як політичного суб’єкта. Десятки правозахисниць були змушені залишити країну або переховуються і донині
“Жінки в Афганістані зіштовхнулися з апартеїдом за гендерною ознакою”, – наголосила спеціальна доповідачка ООН із прав людини Річард Беннет у 2023 році. За її словами, масштаб і системність репресій мають всі ознаки злочину проти людяності.
Проте Кремль, визнаючи Талібан, ігнорує ці факти, або, що ще гірше, свідомо закриває на них очі. У цьому сенсі рішення Росії – це не просто дипломатичний жест, а політичне погодження на модель управління, яка тримається на насильстві, релігійному фундаменталізмі й тотальному приниженні жінки. І це небезпечний прецедент. Адже визнання засвідчує не лише певні стосунки між державами, а й надає світові меседж: режим, що позбавляє половину населення базових прав, може бути повноправним гравцем у міжнародному клубі. Це цинізм, помножений на холодну геополітику.
Український вимір: сигнал небезпеки
Для України це рішення Кремля є тривожним сигнал. Воно демонструє, що Москва готова відкидати усталені норми міжнародного права, якщо це зміцнює її позиції. Паралелі з окупацією Криму, визнанням “ЛНР/ДНР” чи створенням маріонеткових адміністрацій у захоплених частинах України очевидні.
Так само, як РФ намагається легалізувати свої проєкти в Україні через фальшиві “референдуми” та “вибори”, так вона тепер визнає режим, який більшість світу вважає нелегітимним.
Тож офіційне визнання Талібану Росією – це не просто дипломатичний акт, а частина ширшої геополітичної концепції. Вона базується на руйнуванні норм, утвердженні “нового світового порядку” і об’єднанні країн і режимів, ізольованих Заходом. Але питання в тому, чи зможе Росія утримати цю мережу союзів і чим вона обернеться для самих росіян та народів, що опинились під контролем авторитарних режимів.
Світова реакція: осуд і мовчання
Визнання Росією Ісламського Емірату Афганістан спричинило неоднозначну міжнародну реакцію. Воно не стало глобальним шоком, але й не залишилося непоміченим. Для багатьох держав цей крок Кремля видався передусім політичним викликом і тестом на цінності: як далеко готовий зайти світ у діалозі з режимами, що нехтують правами людини?
Європейський Союз та Сполучені Штати Америки публічно не визнали легітимність дій Росії. У заяві Європейської служби зовнішніх дій підкреслено, що Талібан залишається нелегітимною силою, яка не дотримується базових норм міжнародного гуманітарного права. Державний департамент США засудив визнання як “поспішне та безвідповідальне», що «надає політичну підтримку режиму, який пригнічує власний народ”.
Країни Великої сімки (G7) на неформальному рівні погодилися утримуватись від будь-якого офіційного діалогу з Талібаном, за винятком гуманітарних механізмів. У дипломатичних колах точиться дискусія, чи не слід запровадити санкції проти компаній і структур, що будуть співпрацювати з Афганістаном за російським посередництвом.
Китай та Іран: прагматизм без поспіху
Попри активну присутність у регіоні, ані Китай, ані Іран не квапляться наслідувати приклад Москви. Пекін зберігає прагматичний підхід: він підтримує функціональні контакти з талібами, реалізує інфраструктурні проєкти, але формально не визнає режим. Китайські експерти підкреслюють, що повне визнання можливе лише за умови “поліпшення внутрішньої ситуації в Афганістані”.
Іран, попри релігійну близькість (шиїтський контекст) до частини афганського населення, зі значними пересторогами ставиться до Талібану. Після серії прикордонних інцидентів у 2023–2024 роках Тегеран зміцнив безпеку на сході й наразі утримується від офіційного визнання, хоча політичний діалог із Кабулом ведеться.
Центральна Азія: стримана адаптація
Для країн Центральної Азії, особливо Таджикистану, Узбекистану і Туркменістану, питання відносин з Талібаном — радше безпекова, ніж політична дилема. Узбекистан активно підтримує робочі контакти з режимом з 2022 року, переважно у сфері торгівлі та логістики. Туркменістан відомий своєю нейтральністю й практикує політику “мовчазної співпраці”. Натомість Таджикистан послідовно критикує Талібан, з огляду на етнічний фактор (значна частина таджиків Афганістану не представлена у владі) та потенційну загрозу радикалізації. Однак навіть Душанбе не пішов на офіційний розрив зв’язків.
Пакистан: делікатна позиція союзника
Пакистан історично мав тісні зв’язки з талібами, але його офіційна позиція залишається виваженою. Ісламабад не визнав уряд Талібану формально, побоюючись міжнародного осуду, проте де-факто веде активну співпрацю з Кабулом. Водночас Пакистан стикається з внутрішніми загрозами з боку Техрік-е-Талібан, що ускладнює його позицію.
ООН та правозахисні організації: тривога й осуд
Управління Верховного комісара ООН з прав людини (OHCHR) розкритикувало визнання як таке, що “заохочує безкарність” і “ігнорує найгірші приклади гено – і гендерно орієнтованих репресій”. Amnesty International і Human Rights Watch заявили, що крок РФ — “неприйнятний з моральної точки зору” і є “небезпечним прецедентом для майбутнього світового порядку”.
Отже, світ поки не готовий масово визнавати Талібан, але Росія відкрила двері для тих, хто шукає нові “правила гри” в умовах кризи глобальної системи. І кожна наступна країна, що визнає Талібан – це ще один удар по універсальності прав людини як основі міжнародних відносин.
