Вовчанськ: історія вчительки, яка пережила окупацію, але наразі вимушено залишила рідне місто (відео)

До кордону з Росією менше 10-ти кілометрів, відстань до Бєлгорода – 48 км, а до Харкова – 74 км. Вовчанськ в Харківській області став гарячою точкою ще 2 роки тому, але навіть після того, як українська армія звільнила його від російської окупації, місто, як і раніше, не знало ні доби спокою.

Постійні обстріли та бомбардування не давали людям жодного перепочинку, але жителі не покидали місто – вони традиційно і терпляче вірили в усе найкраще. Проте весною 2024-го року навіть «найстійкіші» почали залишати Вовчанськ та вимушено евакуюватися. Журналістка ІА «ФАКТ» Анна Беженська поспілкувалася з місцевою жителькою цього міста Юлією, яка разом зі своєю сліпою матір’ю пережила першу окупацію Вовчанська після смерті батька і залишалася у Вовчанську до останнього в надії, що все мене та не треба буде нікуди їхати.

Юлія працює вчителькою англійської мови і жила на своїй рідній землі більше 28 років. Цієї весни росіяни перетворили Вовчанськ на пекло: на місто майже безперервно сипалися бомби та ракети, центр Вовчанська вже був повністю зруйнований, а міст підірваний. Мешканці міста залишилися без газу, води, електрики, відсутній стабільний зв’язок. Родичі цих людей, які проживають в інших містах і країнах, не можуть зв’язатися зі своїми рідними, які залишалися в місті і його околицях протягом багатьох днів. Центральний ринок, магазини та аптеки повністю зруйновані, людям ніде купити продукти і ліки.

До цього дня добровольці та волонтери приїжджають до Вовчанська з їжею та водою і забирають людей, щоб відправити їх у безпечне місце. За словами Юлії, найголовніше – це вірити у найкраще і триматися разом, щоб вижити. Бо найцінніше у людини – це життя і воно варте того, щоб виїхати навіть з найулюбленішого міста.

Ми хочемо від щирого серця побажати Юлії й всім жителям Вовчанську величезної сили духу та максимальної наснаги у новому житті. Люди України – єдині, і до сьогодні ми віримо лише в найкраще.