Психологи запевняють, наша пам’ять – це здатність не лише запам’ятовувати, а й забувати інформацію, зайву й швидкоплинну. За тим самим принципом працюють і архівісти, які визначають, який документ потрібний лише тут і зараз, а який має зберігатися вічно.
В інформаційному суспільстві, де кількість даних збільшується щосекунди, такий селективний підхід є виправданим. Утім лише фахівці можуть визначити справжню цінність документа, зробити висновок про його унікальність, незаангажованість і повноту.
У цифрову епоху ми всі прагнемо відкритості й доступності. Тому українські архівісти активно працюють над оцифруванням і удоступненням документів онлайн. І їм це вдається – наш державний архів є одним з лідерів з переведення документів у цифровий формат.
Як це вдається нашим архівістам? Чому оцифрування набуває особливої значущості в період війни? На ці питання ІА “ФАКТ” відповів кандидат історичних наук Анатолій Хромов, який із грудня 2019 року очолює Державну архівну службу. Публікуємо першу частину інтерв’ю.
Від укомплектування – до оцифрування
Люди думають, що архів – це якась стала колекція, яку варто використовувати для запитів, або для роботи в читальному залі. Насправді, архіви починаються з комплектування — залучення нових інформаційних ресурсів до Національного архівного фонду. Відбувається перевірка номенклатур справ, проводиться експертиза цінності документа, визначається, які архіви який час мають зберігатися. І ті документи, що мають відповідну цінність, набувають статусу національного архівного фонду.
Пріоритетним напрямком останніх п’яти років є оцифрування. Повномасштабне вторгнення підтвердило його правильність, тому що війна є квінтесенцією загрози для культурної спадщини. І нині Україна демонструє найкращі показники з оцифрування архівів, незважаючи на те, що держава фактично не виділяє коштів на цю процедуру. Ми досягаємо високих показників завдяки співпраці з різними міжнародними партнерами.
Навіть із документів, що були втрачені вже після 2022 року, у нас значна частина оцифрована. З нашої служби Міністерство юстиції видало наказ, згідно з яким Україна стала першою в світі країною, яка легалізувала цифрові копії на рівні з оригіналом. Якщо державні служби не мають змоги контролювати документ, скажімо, він викрадений, знищений чи пошкоджений, архіви мають право видати замовнику офіційну довідку, витяг або завірену копію, щоб людина могла вчинити певний правочин або захистити свої права. Йдеться про майно, доведення ступеня спорідненості з певними особами, тощо.
Якими темпами просувається оцифрування?
Минулого року вся система державних архівів України оцифрувала понад 21 млн аркушів. Це наш рекордний показник за всю історію. І це в 20 разів більше, ніж до того, як я прийшов на цю посаду. Не зважаючи на складну ситуацію з електрикою, ми плануємо за результатами 2024 року досягти 30 млн цифрових копій. Прогресивно йдемо цим шляхом і нарощуємо темпи оцифрування.
Як Вам це вдається?
Завдяки залученню міжнародної допомоги. Грантова допомога і спільні проєкти з оцифрування архівів. Я зустрічаюся з закордонними інституціями, які зацікавлені в оцифруванні українських архівів. Відкритість – це наша сила. Була певна пострадянська традиція, коли доступ до архівів різними шляхами обмежувався. Ми хочемо продемонструвати лідерство на пострадянському просторі в доступі до документів. Через це наші партнери розуміють, що збереження українських архівів – не лише збереження української культури. Це частина збереження історії багатьох європейських народів. Адже були певні хвилі міграції з території України, багато нащадків українців нині живуть в Америці та інших країнах.
Наш найбільший партнер – це американська некомерційна корпорація FamilySearch. Це світовий лідер з оцифрування документів генеалогічного характеру. Вони створюють одну з найбільших у світі базу, мають доступ до десятків мільйонів цифрових копій з різних архівів світу. Кожен охочий, скориставшись цими документами, може побудувати своє родинне дерево.
У 2020 році державна архівна служба підписала меморандум про співпрацю з FamilySearch, і державні архіви почали укладати контракти на оцифрування документів родинної історії. Державний архів Луганської області був одним з перших, хто підписав угоду, але з об’єктивних причин проєкт не стартував своєчасно. Нині архів релокований до Дніпра. Очікується, що протягом місяця фахівці FamilySearch заїдуть до нього і долучать до масштабного проєкту.
Старт оцифрування архіву Дніпропетровщини відбудеться одночасно з оцифруванням архівом Луганщини. Камери заїдуть до Дніпра одночасно в дві установи. Це логістично виправдано. Чому такий проєкт корисний? Архіви теж самотужки оцифровують свої документи. Але це важко, тому що вони виконують купу інших завдань і треба виділяти певну кількість персоналу під ці процеси. Мало хто розуміє, що оцифрування, тобто безпосередньо сканування, – це лише частина роботи. Багато часу витрачається на підготовку справ. Необхідно перевірити повноту й нумерацію аркушів, за потреби здійснити ремонт носія. Чому ми забезпечуємо такі високі темпи? Тому що архіви переключають свою активність саме на підготовчі процедури. А партнери дають високі темпи оцифрування. Архівам це вигідно ще й тому, що за підготовку документів до сканування вони отримують кошти, які компенсують частину витрат. Ці кошти стають одним із джерел покращення матеріально-технічної бази архівів. За них можна придбати техніку, картонажі, стелажі та інше устаткування, яке не забезпечує держава.
Для оцифрування того, що є в архівах, потрібно 80 років
Завдяки співпраці з FamilySearch ми досягаємо високого темпу оприлюднення. Через Інтернет документи надсилаються у центри, які їх верифікують, перевіряють якість оцифрування. І вже за декілька тижнів документи доступні, як мінімум, на сайті партнерів. Архіви на зароблені кошти купують ліцензії комп’ютерних засобів, які дозволяють також на своїх платформах оприлюднювати ці скани. Зокрема, на базі міжархівного пошукового порталу, доступного на сайті Державної архівної служби, представлені вже 9 архівів. До кінця року очікується 10 архівів і 10 мільйонів копій.
Всього у нас декілька сот архівних установ і всі вони зберігають понад 86 мільйонів справ національного архівного фонду. Це мільярди сторінок.
Тому і дбаємо про підвищення темпів оцифрування. При наявних темпах нам потрібно мінімум 80 років, щоб все це оцифрувати. Коли я прийшов на посаду, йшлося про термін у тисячу років. Отже є позитивна динаміка.
Наскільки державні архіви є доступними для медійників?
Щодо доступності, онлайн-доступ — це лише одна з її форм. Кожен громадянин має право безкоштовно працювати в читальних залах архівів. Те саме стосується і журналістів: вони можуть безпосередньо працювати з документами і робити копії на свій телефон абсолютно безкоштовно. Однак, якщо медійник звертається за професійною копією, це вже буде платна послуга. 99,7% документів національного архівного фонду не мають грифів обмеження доступу — майже все розсекречено. Є достатньо матеріалів для роботи. Проте існують законодавчі акти, які можуть обмежити доступ, наприклад, через захист персональних даних. Інформація про особу має гарантію обмеження доступу на 75 років. Доступ до таких даних можна отримати лише за згоди цієї особи.
Не підпадають під дію закону про захист персональних даних всі документи, що були створені органами репресивної машини Радянського Союзу. Йдеться про все, що стосується архівних кримінальних справ, депортації, розкуркулення відповідно до закону, ухваленого в 2015 році в рамках пакету про декомунізацію. Це закон про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму. Документи КДБ та інших каральних органів з 1917 по 1991 рік є відкритими, і ми є одними з лідерів не лише у Східній, але й у Центральній Європі щодо доступу до такого роду документів.
Білорусь і Росія вважають ці документи державною таємницею, що створює надзвичайний контраст. У нас всі документи є абсолютно доступними, і журналісти навіть не зобов’язані пояснювати мету, з якою вони знайомляться з документами.
Не кожен документ є історичним фактом
Скажімо, є інформація, що під час другої світової певна особа була старостою, злочинцем, треба уточнити деталі і встановити істину…
Ви можете спокійно працювати з цими документами, але необхідно володіти спеціальними навичками, які викладають на історичному факультеті в курсі „Джерелознавство“. Це включає критику джерел. Важливо розуміти, що не всі документи НКВС, КДБ, МГБ, УГПУ та інших органів є абсолютно достовірними. В них може міститися цілеспрямована дезінформація, провокації та інші спотворення. Наприклад, на протоколах допитів часто бачимо сліди крові. У людей вибивали відомості, які внесені в протокол. Багато хто під впливом тортур міг себе оговорити. Тому при роботі з будь-якими документами потрібно застосовувати критичне мислення та порівнювати декілька джерел інформації. Варто також розуміти, що документ не завжди відображає історичний факт, а може бути лише певною інтерпретацією.
В Росії архівні документи використовують для пропаганди
В Україні всі документи є доступними, в Росії ж вони, навпаки, досі засекречені. Там навіть засекретили строки, протягом яких документи залишаються під грифом секретності. Дослідник, який займається певною тематикою, не знає, коли зможе ознайомитися з потрібними документами. Це цілком відповідає логіці тоталітарної системи. Очевидно, що Федеральне архівне агентство Росії безпосередньо підпорядковане Адміністрації президента Путіна. Як показують останні новини, архіви в Росії використовуються для агресивної пропаганди. Тези на кшталт „Ленін придумав Україну“ архівісти потім підтверджують за допомогою документів на федеральних каналах. Архівна база підводиться під псевдоісторичні тези…
Чи оцифровані архівні документи другої світової?
По-різному. Фондів багато. Вони містяться в різних архівах. Це і так звані окупаційні фонди, що створювалися нацистами і їх союзниками. Це документи партизанів, штабів, як радянських так і українського націоналістичного підпілля, наприклад, на заході України. Це і компартійні документи. Ми їх оцифровуємо. Є проєкти, які допомагають оцифровувати документи саме цього періоду. В оцифруванні беруть участь, зокрема, різні міжнародні і українські єврейські організації, які вивчають тему Голокосту. Вони допомагають оцифровувати такі фонди. Очевидно, їх цікавить першочергово доля єврейського населення під час нацистської окупації, але оцифровують вони весь документальний контекст другої світової війни.
А щодо архівів депортації татар?
Все відкрито, але не все нам підконтрольне. На жаль, майже всі фонди державного архіву Автономної Республіки Крим були втрачені. Ці архіви не контролюються українською владою. Однак у нас є документи національного рівня. Наприклад, в Галузевому державному архіві Служби безпеки України зберігаються документи радянських силових відомств, які великою мірою були організаторами цих процесів. Там є документи по багатьох депортаціях, у тому числі депортації кримських татар. Але ці документи переважно стосуються організації цих злочинів — плани, вказівки, накази тощо. Персональні дані, списки переселених і евакуйованих майже не збереглися.
На жаль, ми втратили значну частину фондів Луганської і Донецької областей ще у 2014 році. Основний масив генеалогічної інформації зберігався саме в будівлях Луганська і Донецька. Завдяки зусиллям архівістів вдалося зберегти окремі документи. Сьогодні мені демонстрували метричні книги з Лисичанська, які збереглися в церквах. Архівісти переконали релігійні громади передати ці документи державі і тому це цінне генеалогічне джерело потрапило на державне зберігання. Втім, це скоріше виняток, а не правило.
Про продовження нашої розмови читайте в наступному матеріалі.
