“ВПО потребують не тимчасового прихистку, а довгострокового дому”: Ірина Нога про житлову політику в Україні

Житлове питання для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні залишається одним з найгостріших у контексті війни, що триває. Мільйони людей втратили домівки, доступ до роботи чи стабільності, що робить пошук ефективних і довгострокових рішень для забезпечення житлом критично важливим завданням. Держава, благодійні організації та міжнародні партнери докладають зусиль, щоб допомогти, але тимчасові заходи, такі як місця тимчасового проживання (МТП), не здатні повною мірою вирішити проблему. Про це розмірковує Ірина Нога, керівник програми з питань житла міжнародного благодійного фонду “Карітас України”, пропонуючи бачення того, як забезпечити ВПО стабільним і гідним житлом.

На її переконання, місця тимчасового проживання (МТП) або колективні центри не можуть бути сталою відповіддю на виклики житлової кризи. Заселення людей до таких центрів без чіткої стратегії часто призводить до залежності від допомоги та втраченого потенціалу для самостійного життя. Особливо це стосується працездатних людей, які за пів року життя безкоштовно в МТП і за умов значної гуманітарної допомоги можуть втратити мотивацію шукати роботу та орендувати власне житло. Допомога потрібна, але не повинна паралізувати здатність людини адаптуватися, розвиватися і забезпечувати себе.

Звісно, існують категорії, які потребують постійної підтримки: це люди з інвалідністю, літні громадяни. Але всі інші мають отримувати не тільки притулок, а й супровід для виходу зі стану стресу, можливості працевлаштування, інтеграції в громаду та розвитку. Саме тому “Карітас” реалізовує комплексні проєкти, де поєднує тимчасове житло, грошову допомогу, психологічну підтримку, юридичні консультації та сприяння у пошуку роботи.

Житло, підкреслює експертка, є базовою потребою людини. Це – ґрунт, від якого можна відштовхнутися, щоб почати нове життя. Водночас важливо не створювати ілюзії: навіть якщо в Україні з’явиться достатня кількість МТП, це не означатиме вирішення житлової проблеми. Більшість колективних центрів не здатні забезпечити сімейний комфорт, окремий простір або хоча б ілюзію “дому”. А отже, житло має бути не лише дахом над головою, а й середовищем для життя, відновлення, розвитку.

Ірина Нога зазначає: прагнення жити окремо треба не лише поважати, а й підтримувати. Саме тому “Карітас” реалізовує проєкт “Житло для вразливих домогосподарств в Україні IV”, у рамках якого надає грошові гранти на оренду житла тим, хто готовий працювати та адаптуватися до життя в новій громаді. З такими людьми працюють кейс-менеджери, які супроводжують їх у питаннях житла, послуг держави, гуманітарної підтримки, працевлаштування чи перекваліфікації.

Разом з тим, експертка звертає увагу на ще один важливий виклик: відсутність привабливих умов для тих українців, які виїхали за кордон. Життя в переповненій кімнаті МТП – точно не альтернатива для матері-одиначки, яка нині отримує допомогу за кордоном. Тому Україна має шукати реальні довгострокові рішення, що могли би не лише втримати людей, а й повернути тих, хто виїхав.

У цьому контексті Ірина Нога підтримує висновки дослідження аналітичного центру CEDOS “Від тимчасового житла до сталих рішень”. Воно визначає два ключові вектори: грошова допомога на оренду (ефективна короткостроково, але тільки для працездатних осіб) та розвиток соціального житла у широкому розумінні як довгострокового рішення. Соціальне житло – це модель, де громадяни з особливими потребами сплачують за оренду менше ринкової вартості. Ця модель вже давно успішно працює в європейських країнах, і Україні варто її активно впроваджувати.

Зрушення вже є: Верховна Рада ухвалила Закон №4080-IX, який передбачає створення реєстру доступного житла для ВПО. Це лише перший крок, наголошує Ірина Нога, але надзвичайно важливий. Він дозволить мати повну картину – скільки об’єктів є в Україні, у якому вони стані та які з них можна відремонтувати та передати внутрішньо переміщеним особам.

Вона підкреслює, що заповнення такого реєстру має відбуватися прозоро й швидко. “Карітас”, маючи команди інженерів на місцях, готовий долучатися до роботи комісій з обстеження таких об’єктів. Це дасть можливість громаді, державі й гуманітарним організаціям бачити реальний об’єм потреб та наявні ресурси, щоб максимально швидко реагувати на запити ВПО.

Що ж робити з уже існуючими МТП? Частину з них, вважає експертка, доцільно перепрофілювати на інші соціальні послуги – наприклад, підтримане проживання або стаціонарний догляд. Але такі зміни мають бути продуманими, аби уникнути соціального шоку чи виселення вразливих осіб.

Ключову роль у впровадженні змін, на думку Ірини Ноги, мають відігравати саме органи місцевого самоврядування. Саме громади найкраще знають потреби людей. Але важливо, щоб вони працювали у партнерстві з гуманітарними організаціями, які можуть надати не лише фінансову підтримку, а й експертизу та контроль за ефективним, прозорим і антикорупційним використанням ресурсів. Уже є успішні приклади, коли наявні будівлі були переобладнані у житло для ВПО, а за участі гуманітарних партнерів такі проєкти реалізовуються без зволікань та із системною відповідальністю.

У підсумку Ірина Нога впевнена, що створення системи соціального житла є єдиним довгостроковим виходом з ситуації для мільйонів ВПО та тих українців, які розглядають повернення з-за кордону.

“Зараз держава та гуманітарні організації поки що активно реалізовують короткострокові рішення в допомозі з житлом. Деякі з цих рішень хоч і є ефективними, але не є сталими та й розраховані не для всіх українців, чиї домівки знаходяться на тимчасово окупованій території.

Нам же варто переорієнтовуватися на “гру в довгу”, тому що ніхто не знає, скільки ще триватиме агресія Російської Федерації. А проблеми з житлом – на часі, особливо для ВПО, яких в нашій країні нині майже 4,6 мільйони. На щастя, держава це розуміє і починає формувати реєстр доступного житла для ВПО. Сподіваюся, що це допоможе вже найближчим часом знайти в місцевих громадах об’єкти нерухомості, куди після ремонту зможуть заселитися внутрішньо переміщені особи”, – вважає експерт.