Масштабні бойові дії спричинили руйнування житлового фонду та масову міграцію українців, що призвело до кардинальних змін у структурі вразливих верств суспільства. Втрата постійного місця проживання внаслідок артилерійських обстрілів чи тимчасової окупації територій перетворилася на головний чинник збідніння громадян, замінивши собою традиційні фінансові чи побутові негаразди минулих років. Зафіксовані соціологами показники свідчать про те, що класичні уявлення про причини бездомності втратили актуальність під тиском воєнних обставин, які позбавили майна працездатних і раніше соціально стабільних українців.
Демографічний зріз та масштаби залучення соціальних служб
Спільне дослідження благодійного фонду «Деполь Україна», Соціологічної групи «Рейтинг» та Інституту демографії, проведене у 2026 році серед понад 1000 респондентів у Києві, Одесі, Харкові та Львові, продемонструвало нові тенденції у формуванні незахищених груп. Отримані результати фіксують, що внутрішньо переміщені особи становлять 40% від загальної кількості громадян, які змушені шукати тимчасовий притулок у пунктах допомоги та соціальних центрах.
Окреме занепокоєння викликає присутність серед людей без даху над головою колишніх військовослужбовців, оскільки 6% опитаних мають офіційний статус ветеранів війни. Крім того, значну питому вагу в структурі мають особи з обмеженими фізичними можливостями, частка яких сягає 33%, тоді як самотні громадяни пенсійного віку охоплюють 28% від загального масиву постраждалих.
Вплив збройного протистояння на втрату нерухомості підтверджується тим, що 46% усіх опитаних назвали руйнування міст або окупацію рідних регіонів єдиним фактором опинення на вулиці. Ця тенденція є максимально вираженою серед внутрішніх переселенців, адже у цій категорії 84% осіб втратили постійний дах над головою виключно через прямі наслідки ведення воєнних дій.
Оприлюднені дані підкреслюють раптовий характер настання соціальних проблем, коли люди опиняються без засобів до існування через знищення підприємств, де вони працювали, та фізичну ліквідацію їхнього майна.
Статево-вікова структура та труднощі соціальної адаптації
Гендерний розподіл усередині досліджуваної групи вказує на суттєве переважання чоловіків, які становлять 69% від загальної кількості відвідувачів благодійних їдалень та нічліжок. Частка жінок у цьому середовищі дорівнює 31%, що пояснюється їхньою вищою мобільністю під час евакуації та більшою кількістю програм підтримки для матерів із дітьми як усередині країни, так і за кордоном.
Чоловіки частіше залишаються у прифронтових зонах до моменту критичного загострення ситуації, що ускладнює їхній подальший виїзд та легальне працевлаштування на новому місці.
Аналіз вікових показників свідчить про те, що найбільше вразливою до повної втрати соціальних зв’язків є категорія громадян віком від 41 до 59 років, яка охоплює 46% респондентів.
Громадяни старшого середнього віку стикаються із серйозними труднощами під час спроб перезапустити професійне життя, оскільки роботодавці часто віддають перевагу молодшим кандидатам в умовах загального скорочення вакансій. Відсутність заощаджень, тривале перебування у стані хронічного стресу та втрата звичного сімейного кола заважають цим людям самостійно орендувати житло у безпечніших регіонах держави.
