Телефони на уроці під питанням: як у Верховній Раді прокоментували обмеження гаджетів у школах

Тема використання телефонів, планшетів і смартгодинників у школах знову вийшла в публічний простір після реєстрації у Верховній Раді законопроєкту про обмеження таких пристроїв під час навчального процесу. Дискусія розгорнулася навколо звичної для сучасної школи ситуації, в якій цифрові інструменти водночас допомагають у навчанні, відволікають дітей на уроках і залишаються важливим засобом зв’язку з батьками в умовах війни. На тлі цього обговорення в парламенті озвучили позицію, за якою питання користування гаджетами потребує врегулювання, проте рішення можуть ухвалювати і самі навчальні заклади.

Що передбачає законопроєкт про заборону мобільних телефонів у школі

Поштовхом до нового обговорення став зареєстрований у Верховній Раді законопроєкт №15105 від 27 березня 2026 року, який пропонує внести зміни до статті 53 закону «Про освіту». Документ стосується обов’язків здобувачів освіти та передбачає обмеження використання смартфонів, планшетів і смартгодинників під час освітнього процесу.

Ініціатором законопроєкту виступив народний депутат Георгій Мазурашу. Запропонований підхід передбачає заборону користування такими пристроями на уроках, якщо для цього немає навчальної або медичної потреби. Після появи документа тема швидко перейшла з рівня законодавчої ініціативи у площину ширшої суспільної дискусії, оскільки зачіпає щоденне життя школярів, учителів і батьків.

Як відреагували у Верховній Раді

Коментар до цієї ініціативи надала народна депутатка Юлія Гришина, яка звернула увагу на те, що питання використання гаджетів у школах вже давно викликає активне обговорення в суспільстві. За її словами, поведінка дітей у цифровому середовищі потребує коригування, проте запровадження загальної заборони на рівні закону вона не вважає обов’язковим кроком.

У своєму поясненні депутатка наголосила, що педагогічні ради мають достатньо інструментів для того, щоб разом із батьками визначати правила користування телефонами та іншими пристроями у школі. Такий підхід, на її думку, дає змогу враховувати особливості конкретного навчального закладу, внутрішню організацію освітнього процесу і позицію родин, для яких питання доступу дитини до телефону має практичне значення.

Ідея залишити частину рішень на рівні самих шкіл пов’язана з тим, що ситуація в різних навчальних закладах помітно відрізняється. В одних школах телефони використовують як допоміжний інструмент для роботи на уроці, виконання тестів або пошуку матеріалів, в інших — вони стають постійним джерелом відволікання, через яке вчителю складніше втримувати увагу класу і підтримувати робочий ритм заняття.

З огляду на це в парламенті звернули увагу на можливість внутрішнього врегулювання, за якого правила користування гаджетами визначають у межах конкретного закладу освіти. Така модель передбачає участь педагогічної ради та батьківської спільноти, що дозволяє уникнути однакових рішень для всіх шкіл без урахування їхніх умов і потреб.

У коментарі Юлії Гришиної окремо прозвучала думка про те, що тема заборони гаджетів є чутливою для суспільства, оскільки вона стосується не лише дисципліни на уроках, а й повсякденного відчуття безпеки для батьків. Частина родин може підтримувати обмеження під час занять, проте для багатьох наявність телефону в дитини пов’язана з можливістю швидко зв’язатися у будь-який момент.

Така чутливість пояснюється і тим, що школа давно працює в умовах, де питання безпеки вже не зводиться до звичайного контролю за поведінкою учнів. Будь-яке рішення про обмеження користування телефонами сприймається через ширший контекст, в якому батьки хочуть зберегти оперативний зв’язок із дитиною протягом усього дня.

Такий акцент показує, чому дискусія довкола законопроєкту вийшла за межі звичайної розмови про дисципліну в класі. Для частини батьків телефон у школі пов’язаний з можливістю миттєво отримати повідомлення, уточнити місцеперебування дитини або підтримувати зв’язок у разі тривоги чи іншої небезпечної ситуації.