В Україні розпочався новий навчальний рік, але для закладів вищої освіти він ще не став остаточним стартом: вступна кампанія-2025 триває. Вона вже перетворилася на важливий зріз як для абітурієнтів, так і всієї освітньої системи. Вона десятиліттями трималась на звичних шаблонах, але зараз стикається з реальністю, де нічого не гарантує стабільності: ані диплом, ані спеціальність, ані навіть статус університету. Ще вчора абітурієнти обирали між «престижністю» і «прохідним балом», а сьогодні дедалі частіше вирішують питання про навчання вдома чи за кордоном. Які підсумки вступної кампанії можна зробити вже зараз? Чи здатна система вищої освіти підготувати саме тих спеціалістів, яких потребує держава у воєнний час і період відбудови? Від відповідей на ці питання залежить не лише якість освітньої політики, а й майбутнє нашої країни.
Що демонструє вступ-2025
Станом на кінець серпня 2025 року у вступній кампанії на всі рівні освіти було зареєстровано майже 453 тисячі вступників. Це менше, ніж у попередні роки, і, за прогнозами, загальне зниження становитиме від 5 до 10 відсотків. Основна причина такого скорочення стала наслідком повномасштабної війни, яка впливає як на демографічну ситуацію, так і на мобільність молоді, їхні освітні плани та життєві пріоритети. У регіонах, наближених до зони бойових дій, фіксується особливо низька активність вступників. Це логічно з огляду на безпекові ризики, проте ситуація має не лише соціальні, а й економічні наслідки для університетів, що залишаються без студентів.
Попри загальне зниження кількості вступників, участь у Національному мультипредметному тесті взяли майже 290 тисяч осіб, що на 6 тисяч більше, ніж минулого року. Більшість з них становлять саме випускники 2025 року. Зростання участі в НМТ свідчить про збереження довіри до інструментів незалежного оцінювання, але водночас не компенсує загальне зниження кількості абітурієнтів. Особливої уваги заслуговує якісна картина результатів: 1177 учасників отримали найвищу оцінку з математики, троє — з усіх чотирьох предметів. Ці цифри свідчать про високий рівень підготовки частини випускників, однак вони не змінюють загальної тенденції зниження інтересу до точних та природничих наук.
В окремих регіонах, зокрема в Харкові, Сумах, Миколаєві та Запоріжжі, керівництво університетів наполягає на звільненні вступників з прифронтових територій від складання НМТ. Їхня мотивація пов’язана з намаганням збільшити кількість студентів у закладах, що опинилися в особливо складному становищі. Проте така ініціатива викликає занепокоєння з боку освітніх експертів і профільних структур, оскільки створення винятків підриває принципи справедливості та прозорості вступу. У відповідь на запити університетів держава запропонувала компенсувати відтік студентів цільовим фінансуванням. Уряд виділив 330 мільйонів гривень для підтримки прифронтових вишів, щоб зберегти наукові школи, викладацький склад та інфраструктуру. Водночас принцип єдиного доступу через НМТ залишається незмінним.
У структурі державного замовлення також відбулися зміни. Обсяг бюджетних місць на бакалаврат скоротився на 5,1 відсотка, що відповідає зменшенню кількості випускників шкіл. На денній формі навчання цей показник зменшився на 3,2 відсотка. При цьому спеціальності, які держава вважає соціально значущими, зберегли свої показники. Однак з боку абітурієнтів таких спеціальностей, як фізика, хімія чи математика, традиційно недостатньо. Ці напрямки залишаються поза увагою широкої аудиторії вступників, незважаючи на фінансові стимули, преференції при вступі та інформаційні кампанії. Наприклад, цього року лише 2,6 тисячі учасників НМТ обрали хімію як один з предметів, а фізику — близько 8 тисяч. Водночас близько 95 відсотків учасників обрали українську літературу, англійську мову, географію чи біологію.
Слід зазначити, що результати НМТ-2025 чітко демонструють розрив між популярністю предметів та реальним рівнем підготовки до них. Абітурієнти загалом непогано впоралися з гуманітарними дисциплінами. З української мови не подолали прохідний поріг менше ніж пів відсотка учасників, а з історії України ще менше. При цьому географія стала найбільш «успішним» предметом, адже не склали її лише 0,07% тестованих. Така статистика вказує на те, що з цими дисциплінами учні почуваються впевненіше. Частково це можна пояснити тим, що ці предмети традиційно користуються високим попитом при вступі, а також мають переважно теоретичний характер і не вимагають складної практичної підготовки.
Проте ситуація зовсім інша з точними та природничими науками. Фізику не склали понад 10% учасників, хімію — понад 6%, а з математики — майже 12% не подолали мінімальний поріг. Це не лише свідчення складності самих предметів, а й сигнал про системні проблеми в їхньому викладанні. У школах бракує сучасного обладнання, практичних занять і викладачів, які можуть «оживити» складний матеріал. Для багатьох учнів точні науки залишаються незрозумілими й абстрактними, що лише посилює нерівність у підготовці.
Таким чином, розподіл успішності в НМТ показує: мотивація абітурієнтів концентрується навколо доступних і зрозумілих дисциплін. А ті, які потребують глибшого розуміння, практики й системної підготовки, виявляються недоступними для значної частини випускників. І це вже не просто статистика, а проблема, яка має безпосередній вплив на майбутню кадрову ситуацію в країні. Це дозволяє зробити висновок, що проблема полягає не лише в небажанні вивчати складні предмети, а й у загальному стані шкільної освіти, де природничі дисципліни часто викладаються формально або теоретично. Відсутність сучасного обладнання, лабораторної бази та практичної складової у школах значно знижує інтерес учнів до цих предметів.
З метою вирішення цієї проблеми у 2024 році було започатковано програму субвенцій для шкіл на придбання сучасного обладнання для природничих кабінетів. Загальна сума фінансування становила 500 мільйонів гривень. У результаті понад сто навчальних закладів отримають оновлені кабінети з хімії, фізики, біології, математики та STEM-дисциплін. Програма реалізується в експериментальному форматі, її подальше розширення планується у разі успішного впровадження. Крім того, залучено ще 500 мільйонів гривень міжнародної допомоги для академічних ліцеїв, які пілотують старшу профільну школу. Такі заклади вже цього року отримають обладнання, необхідне для сучасного викладання.
У контексті підготовки до запуску старшої профільної школи з 2027 року також змінюється система оцінювання. У 2024 році було впроваджено ДПА для учнів початкової школи у тестовому форматі. Наступного року планується аналогічне тестування для учнів дев’ятих класів. Його результати дозволять удосконалити процедури оцінювання та підготувати систему до нових вимог. З 2027 року результати ДПА стануть ключовими для розподілу учнів між старшою профільною школою та професійною освітою.
Між викликом і шансом: як відбувається нова адаптація
Для розуміння більш комплексних викликів освітньої системи варто звернути увагу на те, що відбувається в школах і серед педагогів, які формують майбутніх вступників. Війна посилила проблеми, які існували роками. Так, за даними «Освіторії», за два роки повномасштабного вторгнення понад 40 тисяч вчителів залишили професію, і тенденції залишаються тривожними: до 2030 року ще 40% працюючих наразі педагогів планують піти з освіти.
Ключові причини пов’язані з безпекою, емоційним вигоранням, низької оплатою праці, а також кадровим дефіцитом, що загрожує якісній підготовці учнів. Зарплата вчителя навіть з надбавками в 2025 році суттєво відстає від середньоринкових показників, що робить професію менш привабливою на тлі альтернативних варіантів працевлаштування. При такі ситуації скоро нема кому буде навчати дітей в школах.
Водночас абітурієнти з освітніми втратами через дистанційне навчання, життя за кордоном або емоційний стрес часто не можуть подолати НМТ з першого разу. У відповідь МОН запропонувало «нульовий курс», який дає змогу таким студентам вступити до університету, провчитися рік і після цього повторно скласти тест для переходу на перший курс. Ця ініціатива відображає прагнення адаптувати систему до нових реалій, зберігаючи при цьому принципи справедливості. Адже тисячі українських випускників щороку підходять до тестів із валізами освітніх втрат. Хтось вчився за кордоном і не встиг «переключитися» на українську програму, а хтось роками навчався дистанційно в умовах постійних тривог, евакуацій та відключень,а хтось просто не витримав емоційного навантаження.
Всі вони мають один результат – не склали НМТ. Проте МОН зараз запропонував модель, за якої абітурієнт може вступити на «нульовий курс», провчитися рік в університеті, адаптуватися, набратися базових знань і вже потім скласти НМТ повторно. Це є реальним досвідом університетського життя: викладачі, лекції, міжпредметна інтеграція, а головне, відчуття, що тебе ще не списали з рахунків. І навряд чи це можна вважати поступкою, адже після року навчання тест все одно доведеться скласти. Таким чином, держава зберігає справедливість у розподілі ресурсів, але при цьому не втрачає найцінніше — потенціал своїх громадян.
Ця ідея вже знайшла підтримку в ректорській спільноті, при цьому набір планують проводити не лише влітку, а й у форматі зимового чи весняного вступу. Це означає, що молодь не втратить цілий рік у очікуванні нового шансу, а отримає можливість діяти тут і зараз. Можна сказати, що «нульовий курс» стане альтернативною траєкторіє для тисяч молодих українців, які не пройшли через вузьке вічко стандартного вступу.
Як бачимо, освітня система намагається адаптуватися до нових реалій через одночасне реформування, фінансову підтримку вразливих закладів та збереження засад прозорого доступу до освіти. Але результат цих змін буде залежати від узгодженості дій між державою, закладами освіти та місцевою владою, яка несе відповідальність за належні умови навчання.
Фахові прогалини: яких фахівців не вистачає країні
Дуже важливою проблемою, яку показала вступна кампанія-2025, є запит країни на фахівців. Новий навчальний рік в українських університетах стартував на тлі війни, економічної нестабільності й глибоких структурних змін у системі освіти. Попри все, більше ніж 178 тисяч першокурсників розпочали навчання у закладах вищої освіти. Більше половини з них мають державну підтримку, бо були зараховані на бюджет, або навчаються за контрактом із частковим покриттям витрат за рахунок державних освітніх грантів.
На перший погляд, це можна вважати за позитивний сигнал. Освіта залишається в полі уваги держави, і молодь все ще бачить сенс у здобутті фаху в Україні. Однак якщо подивитися глибше, постає ключове питання щодо відповідності цієї освітньої структури нагальним потребам країни в умовах війни.
За кількістю бюджетників у десятці лідерів розмістилися педагогіка, медицина, комп’ютерні науки, будівництво, агрономія, електро- та програмна інженерія. Цей перелік свідчить про часткову відповідність освітнього запиту до поточних викликів. Наприклад, будівництво, електротехніка й автоматизація критично важливі для відновлення інфраструктури. Медицина та реабілітація є необхідними для підтримки системи охорони здоров’я, особливо з огляду на зростання кількості поранених та загального навантаження на систему. Комп’ютерні науки залишається опорою в умовах гібридної війни, зокрема в кіберсфері.
Однак є й очевидні дисбаланси. Заклади вищої освіти фіксують різке скорочення кількості абітурієнтів, які обирають технічні спеціальності. Це не лише знижує конкурентність серед вступників, а й створює загрозу для самих викладацьких колективів: без достатньої кількості студентів скорочуються програми, зникають кафедри, а разом з ними — професійні школи, які десятиліттями формували інженерну традицію.
Втрата інженерів має серйозні наслідки, які виходять далеко за межі освітнього процесу. Україна ризикує опинитися у ситуації, коли бракуватиме фахівців для відновлення зруйнованої інфраструктури, розвитку промисловості та оборонних технологій. В умовах війни це питання стає особливо гострим: без власного кадрового потенціалу країна втрачає можливість швидко створювати та впроваджувати необхідні рішення.
Наслідки дефіциту будуть відчутні й у довгостроковій перспективі. Зменшення кількості підготовлених інженерів означає більшу залежність від іноземних технологій і кадрів, що ставить під сумнів економічну незалежність і здатність країни забезпечити себе критично важливими розробками. Водночас відтік викладачів, які не бачать перспектив у технічній освіті, зробить відновлення цих спеціальностей у майбутньому набагато складнішим.
Крім того, природничі науки, які є фундаментом інноваційної економіки й оборонних технологій, теж залишаються в тіні. Хімія, фізика, біотехнології, матеріалознавство практично відсутні серед лідерів вступної кампанії. Це не просто статистика, а показник того, що стратегічні спеціальності недостатньо популярні серед молоді. В умовах воєнного часу, коли державі потрібні фахівці з технологій, аналізу, розробок і відновлення, така ситуація створює серйозну перспективну загрозу.
Нинішній набір демонструє ще одну тенденцію: попит на фахівців із філології залишається стабільним, але при цьому значно нижчим, ніж на технічні спеціальності. Це можна вважати кроком до вирівнювання структури підготовки кадрів, яка ще нещодавно була сильно перегнута у бік гуманітарних наук. Однак цей баланс досі не відповідає повною мірою потребам оборонно-промислового комплексу, сфери безпеки, агросектору чи високотехнологічного виробництва.
Ще один важливий показник стосується кількості студентів, що продовжують навчання на бакалавраті та медичних програмах. Станом на вересень у системі вищої освіти перебуває понад 750 тисяч здобувачів. Це значна цифра, яка демонструє, що університети залишаються потужною соціальною інституцією. Але її потрібно наповнювати змістом, актуальними знаннями, практикою, сучасними технологіями.
Реальна потреба країни сьогодні торкається не скільки їх кількості, скільки їхнього фахового профілю. Україна потребує людей, які зможуть не просто адаптуватися до умов післявоєнної відбудови, а будувати нову, технологічно складну економіку. І саме зараз формується ядро майбутньої професійної спільноти, яка або відповідатиме викликам часу, або залишатиметься осторонь системних змін.
Варто зрозуміти, що освіта не може існувати у відриві від реальності. Якщо вибір спеціальностей вступників не почне орієнтуватися на запити країни, ринок праці продовжить формувати дисбаланси, які вже зараз помітні у всіх галузях — від дефіциту інженерів до нестачі технічного персоналу в промисловості. Стимули, які держава надає для навчання на пріоритетних напрямках, поки що не змінюють ситуацію радикально. Зміна потребує часу, чіткого планування і щирої комунікації з молоддю про реальну цінність того чи іншого фаху.
Отже, сучасна українська освіта перебуває на перехресті складних викликів, від кадрової кризи і психологічного навантаження педагогів до змін у структурі вступу і навчального процесу. Вирішення цих проблем потребує комплексного продуманого підходу і узгоджених дій держави, закладів освіти та суспільства загалом.
