Хлор та іприт не мають пам’ятників. Але їхній “слід” назавжди залишився у випалених легенях, знівечених обличчях і мовчазному жаху, що переслідує покоління. 29 квітня у День пам’яті всіх жертв хімічної зброї, весь світ намагається визнати й осмислити те, що людство вимушене дихати отрутою, створеною власними руками. Ця пам’ятна дата має нагадати людству не про далекі фронти і не лише про архіви війни, а й про сучасність, яка досі дихає її випарами на полі бою, у підвалах атакованих міст, у затяжних переговорах, які часто відстають на кілька смертей.
Пам’ять, що пече в легенях
Хімічна зброя залишає після себе не лише тіла, а пам’ять, від якої важко дихати навіть десятиліття потому. У міжнародному календарі 29 квітня не є випадковою датою, вона була визначена рішенням 10-ї сесії Конференції держав-учасниць Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) документом C-10/5 від 11 листопада 2005 року як офіційний День пам’яті всіх жертв її застосування. Формально ця дата стала актом визнання трагедії. По суті вона виступає сигналом, що світ і досі не завершив рахунки з цією отруйною сторінкою історії.
29 квітня 1997 році набула чинності Конвенція про заборону хімічної зброї, що поклала початок системі міжнародного контролю над її ліквідацією. До Конвенції про заборону хімічної зброї приєдналися 193 держави, тоді як лише Єгипет, Ізраїль, Північна Корея та Південний Судан залишаються поза її рамками. За свою роботу зі знищення хімічних арсеналів ОЗХЗ у 2013 році була удостоєна Нобелівської премії миру. Від моменту набуття чинності Конвенцією 1997 року ОЗХЗ організувала понад 3800 інспекцій на об’єктах у більш ніж 80 країнах, знищивши понад 98% задекларованих запасів хімічної зброї. Хоча спроби обмежити використання отруйних речовин розпочалися ще з Женевського протоколу 1925 року, лише Конвенція надала реальний механізм контролю, перевірок і запровадження санкцій за порушення.
Хімічна зброя, хоч і вважається однією з найбільш контрольованих форм озброєння, та все ще продовжує з’являтися у збройних конфліктах, попри міжнародні угоди. Світ має зрозуміти, що вона створена не для бою, а для покарання, залякування, знищення без шансів. Її жертвами стають не лише військові, а й цивільні, діти, лікарі, цілі громади.
Хімічну зброю хибно сприймають як просто “газ”. Але насправді це арсенал отруйних речовин, створений для того, щоб вражати не техніку, а тіло та психіку людини. Її не видно, вона не створю шум, як ракета, але стає тихим убивцею, що розчиняється в повітрі й лишає по собі пекло в легенях, на шкірі, в мозку. Серед видів хімічної зброї виділяють:
- Нервово-паралітичні агенти (зарин, зоман, VX) – одні з найсмертоносніших речовин, створених людиною. Їхня дія майже миттєва. Достатньо кількох крапель, і м’язи перестають слухатися, дихання зупиняється, людина буквально задихається у власному тілі. Навіть, якщо вдасться вижити після дії цієї речовини, залишаються невиліковні ураження мозку, проблеми з пам’яттю, тремор, паралічі.
Цікаво, що VX вважається в тисячу разів токсичнішим за ціанід. - Сльозогінні та подразнюючі агенти (CS, CN, перцевий газ) відомі як “поліцейські” гази, які, попри свою менш убивчу дію, не мають права застосовуватись у війні. Їх використовують для деморалізації, вимушеної евакуації з укриттів. Ці агенти спричиняють сльозотечу, задуху, опіки слизової, а у разі високої концентрації можуть стати причиною хімічних опіків легенів, або навіть призвести до смерті.
- Задушливі речовини (фосген, хлор, дифосген) – хімічні речовини з часів Першої світової. Вони повільно наповнюють повітря й не мають запаху, або мають легкий “свіжий” аромат, який вводить в оману. Починають діяти через декілька хвилин, викликаючи пекучий біль у грудях, кашель із кров’ю, набряк легенів. Внаслідок ураження, легені “заливаються” рідиною, що призводить до швидкої смерті. Ті, хто вижив, мають довічні проблеми з диханням.
- Уражаючі шкіру та слизові (іприт, люїзит) – речовини, які не вбивають одразу, але повільно перетворюють шкіру на відкриту рану. Вони проникають навіть через одяг і не мають миттєвого запаху . Саме тому отруєння часто виявляють, коли вже пізно. Внаслідок ураження цими речовинами виникають опіки, пухирі, гниття тканин, сліпота, рак шкіри. Цікаво, що іприт навіть здатен змінити ДНК.
- Токсичні речовини нового покоління (“Новачок”) – створений у СРСР комплекс речовин, ще смертоносніших за зарин. Він діє навіть у мікродозах, може проникати через шкіру, слизову, одяг та спричиняти миттєву втрату свідомості, судоми, кому та смерть. Найстрашніше, що навіть виживши, людина часто залишається інвалідом.
- Психотропні агенти – менш відомий, але реальний вид хімічної зброї, який порушує психіку: викликає галюцинації, втрату орієнтації, агресію або повну апатію. Ці речовини здатні викликати психічні розлади, депресії, втрату здатності приймати рішення. У військових умовах застосовуються з метою перетворення боєздатного солдата на неконтрольовану жертву.
Варто розуміти, що хімічна зброя страшна не лише своїм ураженням, а й тим, що діє миттєво, залишаючись непомітною, працює довго після атаки, заражаючи місцевість, залякує й деморалізує і завдає невиліковної шкоди життю та здоров’ю людини.
Історія виникнення хімічної зброї та її отруйний слід
Історія хімічної зброї стала яскравим прикладом того, як наука і винахідливість, покликані служити життю, були перетворені на інструмент мученицької смерті. Це зброя, яка не просто вбиває, а калічить, отруює простір, стирає обличчя, змушує страждати довго і без шансів на захист. Вона не розрізняє солдата й дитини. І, що найгірше, її використання ніколи не було випадковістю. Історія показує, що застосування хімічної зброї завжди було свідомим рішенням військово-політичного керівництва, яке мало нести відповідальність, але обирало отруту замість законів і моралі.
Задовго до того, як з’явилися слова “іприт” чи “зарин”, ідея вбивати за допомогою отруйних речовин уже блукала полями битв. У Стародавній Греції під час облог міст вороги спалювали токсичні смоли й сірку, пускаючи отруйний дим у вентиляційні отвори. У V столітті до нашої ери спартанці вже знали, як змішати горючі речовини, щоб дим не просто заважав, а знищував усе живе в радіусі дії. Це були лише примітивні прообрази. Справжня технологічна хімічна зброя з’явилася у XX столітті, в епоху, коли наука вже могла виготовити отруту не від випадку до випадку, а на індустріальному рівні.
Згадаємо місто Іпр у Бельгії 1915 року. Німецькі війська відкрили вентилі балонів із хлором. Вітер стрімко направив отруйну хмару в бік французьких позицій. Солдати задихалися, кашляли кров’ю, сліпли. Вони не мали шансів. Це був перший масовий акт хімічної війни, після якого світ офіційно вступив у нову еру. Далі були фосген, дифосген, а згодом з’явився іприт. Варто зазначити, що іприт є найстрашнішою речовиною, бо не вбивав миттєво. Він роз’їдає шкіру, легені, очі, проникає крізь одяг. Люди гинули повільно, болісно, іноді протягом тижнів. У підсумку, тільки під час Першої світової понад мільйон людей стали жертвами хімічної зброї, тоді застосовували хлор, фосген і гірчичний газ — загалом близько 124 тис. тонн хімічних агентів. І хоча після війни було укладено Женевський протокол 1925 року, який забороняв її використання, жодна країна не відмовилася від її запасів.
Міжвоєнний світ не забув про хімічну зброю, просто тимчасово її заховав. У 1935 році Італія застосувала іприт проти ефіопського населення. У 1937-1945 роках Японія використовувала хімічні отрути в Китаї. А під час Другої світової війни всі великі держави мали потужні арсенали, але стримувалися від використання, побоюючись взаємного знищення. Проте нацистська Німеччина розробила нові типи хімічної зброї – зарин, зоман, табун. Хоча під час війни ці речовини не були використані, згодом вони стали ключовими елементами хімічних арсеналів у період холодної війни та в наступних конфліктах.
Після 1945 року світ поділився на два табори, але хімічна зброя лишалася в арсеналах обох. Її активно розробляли, вдосконалювали, зберігали тоннами. У В’єтнамі США використовували агент Оранж (речовину, що знищувала ліси й залишала страшні мутації в ДНК людей – ред.). У 1980-х Ірак застосовував іприт і нервові гази проти курдів у Халабджі. Загинуло щонайменше 5 тисяч цивільних, десятки тисяч були отруєні на все життя.
У 2012 році лондонська дослідницька група Forensic Architecture (FA), відома тим, що поєднує наукові методи з громадянськими розслідуваннями, взялася за вивчення однієї з найсуперечливіших військових операцій останніх десятиліть. Завдання полягало в тому, щоб з’ясувати, чи справді ізраїльські війська застосовували боєприпаси з білим фосфором під час збройного конфлікту у Секторі Газа в 2008–2009 роках. Команда FA залучила сучасні інструменти: тривимірне моделювання, аналіз відкритих відеоматеріалів та супутникових знімків. Результати були шокуючими.
Дослідники задокументували численні випадки використання фосфорних снарядів у щільно заселених міських районах, що призвело до масових переміщень цивільного населення та спричинило паніку й численні жертви. У звіті підкреслюється, що ці атаки носили не лише тактичний, а й репресивний характер. Спершу Ізраїль повністю заперечував використання білих фосфорних снарядів. Однак докази, зібрані FA, включно з відеозаписами в реальному часі, поставили крапку в дискусії. Врешті-решт ізраїльська влада визнала факт застосування такої зброї, але пояснила це потребою створення димових завіс для прикриття операцій.
Незважаючи на офіційне заперечення висновків FA, звіт організації був переданий до структур ООН, що займаються контролем за використанням звичайних озброєнь, а також у Верховний суд Ізраїлю. У 2013 році, під тиском доказів та громадської критики, ізраїльські військові оголосили, що більше не застосовуватимуть білий фосфор у містах та населених пунктах.
У 2013 році в Сирії було застосовано зарин у районі Гута. Попри глобальну підтримку, проблема застосування хімічної зброї не зникла: за даними Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) та незалежних груп, у Сирії було зафіксовано щонайменше 38 випадків її використання. В результаті загинули сотні мирних мешканців, серед яких були діти. Цей акт став переломним, змусивши ООН активізувати розслідування. Організація із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) взяла під контроль знищення сирійських запасів.
У 2021 році видання The New York Times оприлюднило серію масштабних журналістських розслідувань, які поставили під сумнів офіційну версію американських військових щодо точності та “чистоти” авіаударів із дронів. Спираючись на засекречені внутрішні документи Міністерства оборони США, журналісти виявили серйозні системні прорахунки, що спричинили численні смерті серед цивільного населення на Близькому Сході з 2014 року.
У розсекречених звітах Пентагону фіксувалися власні оцінки військових, згідно з якими щонайменше 1300 мирних жителів загинули або були поранені внаслідок ударів у Іраку, Сирії та Афганістані. Це різко контрастувало з офіційними заявами про “високу точність” операцій, у яких, за твердженнями Пентагону, майже не було “побічних втрат”. Розслідування також пролило світло на культуру системної недбалості у процесі виявлення цілей. Нерідко людей, оголошених “терористами”, визначали на основі поверхових або сумнівних даних. Кричущі помилки, що призводили до загибелі дітей, жінок і чоловіків, часто залишалися без жодних наслідків для військовослужбовців, які їх допустили.
Цей проєкт журналістів New York Times отримав Пулітцерівську премію за міжнародну журналістику у 2022 році, закріпивши за собою репутацію одного з найвпливовіших викриттів, яке змусило по-новому подивитися на “дистанційні війни” США та їхню справжню ціну для цивільного населення.
Та навіть попри міжнародний нагляд, хімічна зброя знову і знову з’являється. Її застосування дедалі частіше нагадує не про армії, а про терористичні акти, політичні розправи або атаки в гібридних війнах. У РФ її використовували проти опозиціонерів. Випадки з Навальним та Скрипалями демонструють, що отрута стала інструментом не лише війни, а й залякування.
Між забороною й зневагою: як РФ веде війну проти України хімічними гранатами
В умовах повномасштабного вторгнення РФ в Україну загроза застосування хімічної зброї знову стала реальною. Офіцер розрахунково-аналітичного центру Дмитро Сергєєнко в ефірі національного телемарафону описав, як окупанти систематично отруюють українське поле бою забороненими речовинами. За словами Сергєєнка, російські війська все частіше використовують газові гранати, зокрема типів К-51 та РГР, споряджені хімічною речовиною CS (потужним сльозогінним газом, який викликає пекуче подразнення очей, слизових оболонок та дихальних шляхів – ред.). У цивільному середовищі його іноді застосовують для розгону демонстрацій, але в умовах бойових дій така зброя потрапляє під заборону Женевського протоколу 1925 року та Конвенції про хімічну зброю. Тож її бойове використання є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права.
На фронті ці хімічні гранати працюють не лише як засіб ураження, а й інструмент деморалізації. Ворог цілеспрямовано кидає їх у передові українські позиції, змушуючи захисників залишати укриття або діяти в умовах фізичного виснаження, задухи й сльозотечі. Хоча CS не вважається летальним агентом, за високих концентрацій він здатен спричинити хімічні опіки шкіри та дихальних шляхів, а в поєднанні з вибуховими атаками знищує шанс на адекватну реакцію захисників. Ці речовини спричиняють неприпустимі страждання й тому заборонені для використання на полі бою. Але на практиці російська армія не зупиняється перед жодними моральними чи юридичними межами.
З початку повномасштабного вторгнення Збройні сили України задокументували 465 випадків хімічних атак, зокрема 81 за грудень 2023 року. Йдеться не лише про локальні інциденти, а про цілеспрямовану тактику, яку противник систематизував у своїх наступальних і оборонних діях.
Збирати докази цього отруєного терору — непроста справа. Групи радіаційно-хімічної розвідки ЗСУ постійно чергують на лінії фронту, реагуючи на сигнали про можливе застосування хімічних речовин. В умовах постійних обстрілів військові ризикують життям, аби відібрати зразки для експрес-аналізу на місці, а далі передати матеріали до кваліфікованих лабораторій. Разом із Службою безпеки України ці дані потрапляють до міжнародних правозахисних та моніторингових структур для фіксація злочину, покликаної в майбутньому стати доказом у міжнародних судах.
Цинізм ситуації підсилюється ще одним фактом. У 2017 році РФ офіційно заявила про повне знищення своїх запасів хімічної зброї. Втім, відтоді країна не допустила жодної незалежної перевірки своїх військових лабораторій. І випадки застосування бойових отрут, зокрема “Новачка” у Великій Британії, про які добре відомо світові, свідчать, що російський арсенал далеко не спорожнів, а лише заховався за ширмою офіційної риторики.
Сьогодні в Україні отруйні гази не є інцидентом чи винятком. Вони стали інструментом війни, який доповнює ракетні удари, фосфорні атаки, авіаційні обстріли та свідчить про те, що для агресора не існує “червоних ліній”.
З моменту набуття чинності Конвенції про хімічну зброю у 1997 році, Організація із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) стала головним механізмом контролю. Станом на 2023 рік було знищено понад 99% задекларованих запасів. Але цього недостатньо. По-перше, знищено не все. По-друге, недержавні угруповання, авторитарні режими та терористи не підпадають під звичайні інспекції. Отже, повна ліквідація має стати не стільки технічним, скільки політичним та правовим завдання для всього світу.
Варто розуміти, що хімічна зброя не зникла. Вона просто змінила форму і масштаби, ставши зручним важелем у руках тих, хто зневажає закони війни. Кожне її застосування кидає виклик глобальній правовій системі, принципу гуманності, довірі між державами та ставить під загрозу снування всього людства.
