Ядерна угода між США та Саудівською Аравією: чому європейські експерти б’ють на сполох
Попри заяви про розвиток виключно мирної атомної енергетики, нова ядерна угода між США та Саудівською Аравією викликала жваві дискусії серед міжнародних експертів. Вашингтон погодився передати Ер-Ріяду ядерні технології в межах багатомільярдного партнерства, наголошуючи, що домовленість містить жорсткі зобов’язання щодо нерозповсюдження ядерної зброї. Поки американська сторона запевняє, що співпраця супроводжуватиметься суворими гарантіями нерозповсюдження ядерної зброї, європейські експерти оцінюють можливий вплив нової угоди на міжнародну безпеку та застерігають, що отримання сучасних технологій може наблизити Ер-Ріяд до створення власного ядерного потенціалу.
Financial Times — Велика Британія. Аналітики лондонської The Financial Times попереджають:
«Ймовірно, президент США прагнув укласти угоду із Саудівською Аравією, щоб поліпшити відносини з Ер-Ріядом, які похитнулися внаслідок війни в Ірані. Однак, зважаючи на те, що спадкоємний принц Мухаммед бін Салман неодноразово заявляв: якщо Іран створить атомну бомбу, Саудівська Аравія не залишиться осторонь, небезпека ядерної гонки озброєнь через погано підготовлену угоду стає очевидною.
Після того як не було продовжено найважливіший договір про стримування ядерних озброєнь між США та Росією, а також з огляду на дедалі більшу стурбованість щодо того, що американська “ядерна парасолька” стає дедалі менш надійною, такий розвиток подій став би ще одним серйозним ударом по Договору про нерозповсюдження ядерної зброї».
De Volkskrant — Нідерланди. Аналітики амстердамської De Volkskrant невдоволені тим, що Саудівська Аравія не підпорядковуватиметься суворим стандартам МАГАТЕ:
«Ця угода видається непродуманим кроком, який без жодної необхідності підриває Договір про нерозповсюдження ядерної зброї та, схоже, покликаний насамперед забезпечити американській атомній промисловості багатомільярдні контракти.
Спадкоємний принц Саудівської Аравії вже заявив, що його країна розпочне розробку ядерної зброї, якщо таку створить Іран. Подібні дискусії точаться також у Східній Азії та в Європі серед союзників Сполучених Штатів, які сумніваються, що Америка дотримуватиметься власних гарантій безпеки. Саме зараз, коли Договору про нерозповсюдження ядерної зброї у всьому світі загрожує фактичне вихолощення, не варто розхитувати чинні обмеження».
The Daily Telegraph — Велика Британія. Експерти лондонської The Daily Telegraph попереджають, що Трамп грає з вогнем:
«Зрештою ця угода зводиться до простого запитання: чи можемо ми довіряти саудівцям? Адже йдеться про режим, який, імовірно, був причетний до жорстокого вбивства журналіста Джамаля Хашоггі у 2018 році, регулярно узгоджував свою нафтову політику з Москвою, поглиблював відносини з Китаєм, порушував права людини, здійснюючи страти, обмежуючи базові свободи та не перешкоджаючи систематичним знущанням з мігрантів, а також сприяв послабленню західних санкцій проти Росії.
Іншими словами, відповідь на питання про довіру є однозначною: “Ні”. Якщо Саудівська Аравія потребує можливості виробляти атомну енергію, то нехай обходиться без установок для збагачення урану».
Kurier — Австрія. Аналітики віденської Kurier з критикою нагадують:
«Лише за дванадцять років до того, як останній шах Ірану залишив країну під час Ісламської революції, Сполучені Штати у 1967 році передали Тегеранському університету невеликий ядерний реактор для дослідницьких цілей.
Далі події розвивалися так: у 1979 році в Ірані відбулася Ісламська революція, влада перейшла до режиму аятол, а разом із нею — й американська технологія, яка згодом стала основою іранської ядерної програми. Про це необхідно пам’ятати, коли ми говоримо про нову ядерну угоду, яку адміністрація Трампа підписала в середу із Саудівською Аравією. Адже передумови ті самі: монархії Перської затоки фактично передають американські ядерні технології в надії, що влада союзника триватиме вічно».
Frankfurter Allgemeine Zeitung — Німеччина. Експерти Frankfurter Allgemeine Zeitung розмірковують:
«Королівство вже не перший рік працює над створенням цивільної ядерної промисловості. За таких обставин значно краще, щоб саудівська ядерна програма й надалі розвивалася у співпраці зі Сполученими Штатами, а не з Росією, Китаєм чи Пакистаном.
Якщо необхідні установки будуватимуть американські компанії, то й контроль за їх використанням переважно залишатиметься в руках Вашингтона. Те саме стосуватиметься і збагачення урану. Водночас ще краще було б, якби контроль перейшов до МАГАТЕ, як це відбувається в низці інших держав. Адже, як відомо, пріоритети американського президента можуть змінюватися буквально щодня».
