Порушення прав і бюрократичні перешкоди: Дмитро Лубінець розповів про провальну політику держави в підтримці ВПО

Втрата домівки та звичного життєвого устрою є для українців важким випробуванням, яке вимагає не лише тимчасового прихистку, а повноцінного залучення всіх державних інституцій для захисту її базових прав. Політика стосовно громадян, які опинилися у такій ситуації, відображає спроможність органів влади створювати безпечні умови, надавати необхідні соціальні гарантії та допомагати адаптуватися на новому місці. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець розповів про провальну політику держави в забезпечення належної підтримки ВПО в умовах тривалої війни.

Тривожна статистика

Згідно з офіційними даними, які наводить Дмитро Лубінець, станом на червень в країні офіційно обліковано 4,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Серед цієї категорії громадян нараховується 827 504 дитини, 232 493 особи з інвалідністю, а також 1 338 519 пенсіонерів, що підтверджує високий рівень соціальної вразливості цієї групи та робить питання підтримки переселенців ключовим системним викликом.

Водночас, за словами Лубінця, впродовж 2026 року до Офісу Омбудсмана надійшло вже 3 352 звернення від вимушених переселенців. Найбільш гострими питаннями є виплата грошової допомоги на проживання, нарахування компенсацій за зруйноване чи пошкоджене майно, внесення відомостей до Реєстру збитків, отримання пенсій та взяття на відповідний облік. Загалом за результатами опрацювання цих сигналів правозахисній інституції вдалося поновити 21 181 право громадян.

Найбільш вразливі групи громадян, серед яких майже третину становлять пенсіонери, вимагають постійного доступу до медичної та соціальної допомоги. Дмитро Лубінець підкреслює, що Офіс Омбудсмана проводить системну роботу для захисту таких верств населення, здійснивши протягом 2025 року понад 2 тисячі моніторингових візитів та надавши майже 7 тисяч рекомендацій органам влади різного рівня.

Типовою перешкодою для людей нерідко стає надмірний формалізм посадовців, про що свідчить наведений Омбудсманом приклад багатодітної родини. Сім’я вперше змінила місце проживання у 2014 році, а у 2022 році була змушена знову тікати від війни й орендувати нове житло. У 2024 році мати виїхала з дітьми за кордон для поховання близької людини, через що автоматизована система зупинила виплату допомоги.

При повторному зверненні у 2026 році родина отримала відмову, хоча повністю відповідала новим критеріям підтримки як багатодітна сім’я без інших доходів. Ситуацію вдалося вирішити лише після особистих запитів Дмитра Лубінця до Пенсійного фонду України, що дозволило поновити виплати на пів року у загальному розмірі 66 тисяч гривень.

Позиція Уповноваженого полягає у тому, що внутрішнє переміщення є насамперед питанням прав людини, тому діяльність у цій сфері вимагає комплексного та довгострокового підходу, що охоплює шлях від безпосередньої евакуації та забезпечення першочергових потреб до повної адаптації людей у нових середовищах. Цей процес включає надання даху над головою, доступ до медичних та соціальних послуг, допомогу у працевлаштуванні та реалізацію гарантій на отримання компенсацій.

Оцінюючи нинішню ситуацію, Дмитро Лубінець вказує, що в країні функціонує чимало програм підтримки, проте їхньою головною слабкістю є відсутність єдиної логіки. Через паралельне існування окремих інструментів загальна політика розпадається на точкові рішення, які не формують довгострокового ефекту, а основне навантаження лягає на місцеві громади, які потребують ресурсів та передбачуваних дій з боку держави.

Житловий фактор та реальні кейси відновлення прав

Ключовим елементом повноцінної інтеграції Омбудсман називає забезпечення житлом, адже саме воно визначає можливості для працевлаштування, навчання, лікування та загального відновлення нормального ритму життя. Наразі функціонує 1 117 місць тимчасового проживання, більша частина з яких вимагає суттєвої модернізації, переобладнання для забезпечення безбар’єрності та створення належних побутових умов.

Яскравим прикладом складностей у реалізації компенсаційних механізмів Дмитро Лубінець називає ситуацію з мешканцями міста Часів Яр, чиє майно було повністю знищене ворожими обстрілами. У 2025 році люди подали відповідні заяви на отримання компенсації, однак процес розгляду зупинився через неможливість фізичного огляду об’єктів у зоні активних бойових дій.

Попри наявність у законодавстві норми про дистанційне обстеження, зрушити процес вдалося лише після колективного звернення 15 заявників до Офісу Омбудсмана, що дозволило провести необхідну процедуру, внести дані до реєстру та видати житлові сертифікати. Цей випадок доводить, що вирішальним чинником є здатність держави реально забезпечити доступ до гарантованого права.

Стратегічне планування та подолання нерівності

Для переходу до системної довгострокової політики 11 червня 2026 року Кабінет Міністрів України затвердив Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року разом із відповідним операційним планом заходів на 2026–2028 роки. Дмитро Лубінець вважає це важливим кроком, однак наголошує, що визначальним стане реальне виконання документа всіма міністерствами, обласними та районними адміністраціями і місцевими радами.

Аналіз виконання попередньої програми, проведений Офісом Омбудсмана у 2024 році, виявив недотримання термінів та проблеми з координацією, а представлена Уповноваженим у 2026 році Спеціальна доповідь стосовно місцевих програм підтримки показала необхідність суттєвого підвищення їхньої ефективності.

Крім того, Дмитро Лубінець звертає увагу на системну нерівність між тими, хто виїхав у 2014 році, та тими, хто перемістився пізніше. Коли дата виїзду стає визначальним чинником для доступу до програм замість реальної потреби, це створює несправедливість, підриває довіру до державних інституцій та формує соціальну напругу.

Омбудсман підсумовує, що держава має обрати шлях формування цілісної системи із забезпеченням житла, працевлаштування та соціального захисту, аби вимушене переміщення не перетворилося на довготривалу кризу, яку буде неможливо врегулювати окремими рішеннями.

“Ставлення до внутрішньо переміщених осіб сьогодні є одним із ключових індикаторів спроможності держави. Мільйони людей втратили домівки через війну. Але вони не повинні втратити доступ до своїх прав.

Сьогодні держава стоїть перед вибором. Або вона формує цілісну політику щодо ВПО — з житлом, соціальним захистом, працевлаштуванням і реальними механізмами інтеграції. Або внутрішнє переміщення остаточно закріпиться як довготривала соціальна криза, яку вже неможливо буде “адмініструвати” окремими програмами”, – наголосив Дмитро Лубінець.