Минуло лише кілька днів відтоді, як російський президент Путін оголосив про зміни в ядерній доктрині країни. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров не забарився і звинуватив Захід у використанні України як інструмента для стратегічної перемоги над Москвою, додавши, що Європа також готується до того, щоб “кинутися в цю суїцидальну авантюру». Риторика Лаврова на Генасамблеї ООН, як завжди, засвідчила прагнення Кремля маніпулювати міжнародною ситуацією, формуючи образ західної загрози, щоб легітимізувати агресивні дії Росії. Вона доповнила підходи Путіна, який використовує кожну можливість для створення ілюзії зовнішньої агресії, що дозволяє йому зміцнювати внутрішню підтримку та виправдовувати ескалацію конфлікту.
Стратегія залякування
Путін любить регулярно бряцати ядерною зброєю і використовувати ядерну риторику як інструмент для підвищення тиску в міжнародних відносинах. Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року він керував навчанням, під час якого відпрацьовувався сценарій ядерного удару. З того часу його численні ядерні погрози змушували американських посадовців перебувати в постійній напрузі, адже вони підкреслюють небезпеку ескалації конфлікту та ставлять під сумнів глобальну безпеку. Таким чином, Росія використовує ядерну риторику не лише для внутрішньої пропаганди, а й як інструмент впливу на міжнародній арені, намагаючись змусити Захід до обережності та поміркованості в своїй підтримці України.
Цей стиль поведінки Путіна є частиною його стратегії залякування, спрямованої не лише на Україну, але й на Захід, особливо на США. Використовуючи загрозу застосування ядерної зброї, він прагне посилити страх серед міжнародної спільноти, стримуючи активні дії НАТО та США у війні Росії проти України.
Загроза ядерної ескалації супроводжує війну в Україні від самого її початку. Незадовго до вторгнення Путін нагадав світові, що його країна є “однією з найпотужніших ядерних держав”, і невдовзі після цього привів свої ядерні сили в стан підвищеної бойової готовності. Його ядерна риторика змінювалася, то посилюючись, то вщухаючи в різні періоди.
Робота над оновленням російської ядерної доктрини розпочалася за кілька місяців до оприлюднення її нового формату. Путін вперше заявив про це в червні. Він зазначив, що це пов’язано з появою нових елементів, пов’язаних із “зниженням порогу застосування ядерної зброї” “ймовірним противником”.
На цьому тижні російський президент розкрив контури оновленої ядерної доктрини Росії на засіданні так званої постійної конференції Ради Безпеки Росії з питань ядерного стримування в Кремлі, що було приурочено до зустрічі президентів України та США в Білому домі. Путін заявив, що Москва вважатиме напад з боку неядерної держави, який здійснюється за підтримки ядерної країни, “спільним нападом на Російську Федерацію”. Він також додав, що ядерна відповідь може бути розглянута після отримання достовірної інформації про масовий запуск повітряних та космічних ударних засобів і їх перетин нашого державного кордону. Йдеться про стратегічні та тактичні літаки, крилаті ракети, БПЛА, гіперзвукові та інші літаки.
Іншими словами, Путін висловив попередження Вашингтону та іншим союзникам України на тлі того, що Київ звертається до США з проханням надати далекобійні озброєння, які дозволили б йому вражати цілі у глибині Росії.
Ядерні погрози – наслідок невдач Росії
Голова Військового комітету НАТО адмірал Роб Бауер вважає, що останні погрози Володимира Путіна щодо перегляду ядерної доктрини є наслідком невдач Росії в досягненні стратегічних цілей війни проти України.
В ексклюзивному інтерв’ю Інтерфакс-Україна він коментує заяви Путіна про те, що агресія з боку неядерної держави за підтримки ядерної держави буде розцінюватись як спільний удар по Росії, включаючи загрози з боку ракет, безпілотників та авіації.
“Росія не досягла жодної з своїх стратегічних цілей: захоплення Києва за п’ять днів, повалення уряду та встановлення маріонеткового режиму. Тому я вважаю, що росіяни дуже розчаровані і стурбовані своїми невдачами”, – зазначає адмірал.
Роб Бауер заперечує твердження Путіна про те, що країни, які підтримують Україну, є частиною війни: “Ми не учасники війни. Те, що ми робимо, відповідає статуту ООН: ми допомагаємо нації, яка зайнята захистом від агресора. Росія – агресор; вони вторглися в Україну, суверенну державу з міжнародно визнаними кордонами, і порушили всі міжнародні правила”. Голова військового комітету НАТО пояснює: “Якщо я буду слідувати аргументації росіян, це означає, що фактично Китай, Північна Корея та Іран також є частиною війни. Тому я думаю, що міркування Путіна незручні принаймні для Китаю. Суть така: Росія веде незаконну війну. Ми підтримуємо Україну законним шляхом, тому що Україна захищається від незаконного вторгнення”.
Отже, напади України на Росію відповідають міжнародному праву: самооборона не обмежується кордонами. Держава може атакувати агресора, щоб послабити його здатність продовжувати конфлікт. Це військова логіка, яка узгоджується з правом збройних конфліктів.
Чи варто сприймати нові червоні лінії Путіна серйозно? Адмірал Роб Бауер уважає, що до всього, що кажуть росіяни варто ставитися серйозно, попри те, що Путін уже неодноразово змінював свої підходи до попередніх червоних ліній.
Як розуміє ядерне стримування Кремль?
Ядерне стримування, як військова стратегія, базується на концепції, що країна, яка володіє ядерною зброєю, може утримувати потенційних агресорів від нападу завдяки страху перед відплатним ударом. У класичному розумінні ця концепція передбачає, що ядерні держави будуть стримувати один одного від конфлікту, адже наслідки ядерної війни можуть бути катастрофічними для всіх сторін.
У випадку Росії, ядерне стримування є важливим елементом її військової доктрини, але його використання відрізняється від класичного підходу. Традиційне ядерне стримування передбачає підтримку стабільності між державами шляхом взаємного страху перед ядерною ескалацією. Наприклад, під час холодної війни США та СРСР мали ядерну зброю, що стримувало їх від безпосереднього військового конфлікту.
Росія адаптувала концепцію ядерного стримування до своїх геополітичних інтересів. Вона використовує ядерну зброю не лише для стримування, але й як інструмент шантажу. Володимир Путін неодноразово погрожував ядерною зброєю, щоб залякати західні країни і обмежити їх військову допомогу Україні. Росія часто демонструє готовність використовувати ядерну зброю не лише для стримування агресії, а й як елемент психологічної війни. Це включає публічні заяви про можливість застосування ядерної зброї в разі, якщо Росія відчує загрозу, навіть від неядерних держав, які отримують підтримку від ядерних країн.
Така поведінка викликає серйозні занепокоєння у міжнародної спільноти, адже вона знижує поріг застосування ядерної зброї і може призвести до непередбачуваних ескалацій. В умовах, коли Росія може вважати традиційні військові дії критичною загрозою для своєї безпеки, її ядерні погрози стають інструментом для маніпуляції міжнародною ситуацією.
Таким чином, хоча Росія формально дотримується принципів ядерного стримування, її підходи значно відрізняються від класичних, що робить цю стратегію більш небезпечною в контексті сучасних міжнародних відносин.
В Інституті вивчення війни зауважили, що традиційне брязкання ядерною зброєю робиться в рамках “кампанії рефлексивного контролю, щоб впливати на західних політиків, які приймають рішення”.
Чи дійсно є новою нова воєнна доктрина РФ?
Максим Старчак із Центру міжнародної та оборонної політики Університету Квінс зазначає, що нова ядерна доктрина Росії уточнює умови застосування ядерної зброї, але не змінює основні причини її використання. Раніше для застосування ядерної зброї необхідною умовою була атака балістичних ракет, але тепер це поширюється на всі засоби повітряно-космічного нападу.
Експерт зазначає, що фактично це вже розглядається як загроза для стратегічних сил стримування. В існуючій доктрині є положення про агресію проти Росії із застосуванням звичайної зброї, що ставить під загрозу її існування, а також про вплив на об’єкти, які можуть зривати дії російських ядерних сил у відповідь.
Старчак підкреслює, що попередні положення доктрини були настільки загальними, що дозволяли їх застосування у різних ситуаціях одночасно. Він також зазначає, що Білорусь отримала ядерну парасольку у разі нападу, що вже було зафіксовано у військовій доктрині Союзної держави. Питання про те, що участь неядерної держави у агресії за підтримки ядерної може призвести до ядерного удару, вже закріплено в Будапештському меморандумі 1994 року, підписаному Росією.
І це парадоксальна ситуація. Росія, порушивши Будапештський меморандум, в якому вона взяла на себе зобов’язання поважати територіальну цілісність України в обмін на відмову від ядерної зброї, тепер намагається використовувати цей документ для виправдання своїх дій. Російське керівництво прагне показати, що загроза з боку інших країн, навіть якщо це агресія з боку неядерних держав, є достатньою підставою для можливого застосування ядерної зброї, незважаючи на те, що саме їхні дії проти України вже підривають основи цих зобов’язань.
Розмитість формулювань в ядерних доктринах зазвичай слугує для стримування потенційного ворога, але в ситуації, коли Росія вважає певні українські території своїми, виникає питання: що саме вважається агресією? Наприклад, чи буде Росія сприймати запуск українських ракет або винищувачів над Запоріжжям як загрозу? Павло Подвиг, керівник проєкту “Ядерне озброєння Росії” зазначає, що нові формулювання в ядерній доктрині Росії можуть створювати ризики для міжнародної безпеки.
З іншого боку, відомий український експерт та керівник фонду “Повернись живим” Тарас Чмут звертає увагу на те, що Росія, будучи вразливою, може бути схильною до більш радикальних дій, таких як використання тактичної ядерної зброї. Це підкреслює ризик, що система, яка відчуває загрозу колапсу, може вдатися до крайнощів у спробах зупинити розвиток ситуації, що є особливо тривожним для України і міжнародної спільноти.
Таким чином, ситуація залишається напруженою, і ризик застосування ядерної зброї, навіть тактичної, залишається актуальним питанням для аналізу і стратегічного планування.
