З 2027 року учні четвертих класів проходитимуть державну підсумкову атестацію у формі ЗНО: чи на часі така ініціатива МОН

Українська школа перебуває в умовах, коли будь-яке рішення Міністерства освіти і науки стає предметом широкої суспільної дискусії. Діти вчаться під обстрілами, у бомбосховищах, часто змінюють місце проживання через вимушене переселення, а частина з них інтегрується у школи інших країн, не завжди отримуючи системну підтримку. У такій ситуації запровадження чергової ініціативи, запропонованої МОН, викликає суперечливу реакцію. Міністерство вирішило з 2027 року впровадити для учнів четвертих класів обов’язкову державну підсумкову атестацію у формі зовнішнього незалежного оцінювання.

Суть нововведення МОН

Наказ МОН № 1152 передбачає, що в 2025/2026 навчальному році розпочнеться підготовка до запровадження нової моделі атестації українських четвертокласників. У лютому – квітні 2026 року має запрацювати спеціальна освітня платформа, створена й передана Українському центру оцінювання якості освіти. Вона стане технічною базою для проведення тестувань. Весною того ж року планується апробація: у ній візьмуть участь 10 тисяч учнів початкової школи. З 2027 року ця практика стане обов’язковою для всіх четвертокласників.

Сама атестація відбуватиметься у форматі ЗНО — письмових тестів, які оцінюватимуться за 12-бальною шкалою. Передбачено, що перевірятиметься рівень знань із предметів, визначених Міністерством, серед яких обов’язковою залишається українська мова. Фінансування цього процесу здійснюватиметься з державного бюджету.

Прихильники цієї ідеї вважають, що необхідно створювати підґрунтя для системних змін в освіті. За їхньою логікою, раннє тестування дасть можливість об’єктивно оцінити рівень знань школярів, виявити слабкі місця у навчальних програмах, а також створити механізм порівняння результатів на загальнодержавному рівні. Це, на думку освітніх експертів, допоможе вирівняти нерівність між школами в містах і селах, адже результати ДПА уніфікуватимуть підхід до оцінювання.

Важливим аргументом називають і підготовку до переходу на 12-річну систему освіти. Міністерство вже реалізує експериментальний проєкт, що триватиме до 2027 року. І запровадження ДПА у формі ЗНО розглядається як крок до узгодження всієї системи з європейськими стандартами, де незалежні оцінювання знань учнів є загальноприйнятою практикою.

Сумніви щодо ініціативи МОН

Сучасні українські школярі перебувають у середовищі, яке аж ніяк не сприяє спокійній і стабільній підготовці до іспитів. Четвертокласники, які мають складати ДПА з 2027 року, зараз живуть у містах, де час від часу лунають сирени, перериваються уроки, а навчальний процес часто відбувається онлайн. Для багатьох дітей звичною стала ситуація, коли урок проводиться дистанційно, в укритті або переривається через небезпеку, що суттєво вливає на якість навчання.

Тому виникає питання: чи не стане обов’язкове тестування додатковим психологічним тягарем для дітей, які вже і так зростають у стресових умовах? Освітні психологи наголошують, що будь-який екзамен у молодшій школі — це випробування, яке впливає не лише на академічні результати, але й на самооцінку учнів. Якщо додати до цього ще й фактор війни, наслідки можуть бути непередбачуваними.

Баланс між контролем і підтримкою

Суспільна дискусія довкола ДПА у четвертому класі відображає ширшу проблему: як поєднати потребу в контролі якості освіти із завданням підтримки дітей, що переживають воєнне дитинство. Одні експерти наголошують на важливості об’єктивних критеріїв, які дадуть змогу зробити освіту більш справедливою. Інші нагадують, що головним завданням школи у воєнний час має бути збереження психічного здоров’я дитини та формування базових навичок, які дадуть змогу їй розвиватися у майбутньому.

У цьому контексті постає питання: чи повинна система освіти зараз орієнтуватися передусім на жорсткий контроль знань, чи на створення гнучких умов, які дозволять дітям війни адаптуватися й залишитися в освітньому просторі. Це питання не має однозначної відповіді, адже воно стосується цінностей і пріоритетів держави.

Отже, на перший погляд, ініціатива МОН виглядає як прагнення підвищити рівень прозорості й об’єктивності в оцінюванні початкової освіти. Водночас спірним є те, наскільки виправдано впроваджувати такий формат для дітей, які зростають у війні, живуть у стресі та нерідко позбавлені звичайних умов навчання. Чи необхідно зараз покладати на плечі дев’яти-десятирічних дітей додатковий тягар відповідальності за результати тестів? Чи не є більш важливим завданням зараз підтримка і створення безпечного простору для їхнього розвитку? Схоже, що відповіді на ці питання МОН не шукає.