Судове визнання смерті військовослужбовців і процедура надання статусу зниклого безвісти: практичні поради для їх родичів

Процедура визнання військовослужбовця померлим через суд і статус зниклого безвісти залишаються одними з найбільш складних питань цивільного та сімейного права в умовах війни. Для родичів, які втратили зв’язок з близькими під час бойових дій, відсутність чітких правових механізмів означає необхідність долати не лише емоційний біль, а й численні юридичні перепони, пов’язані з отриманням виплат, управлінням майном та визначенням спадкових прав. У таких випадках закон передбачає дві взаємопов’язані процедури: надання статусу зниклого безвісти та оголошення фізичної особи померлою через суд, причому обидві передбачають численні строки, умови та нюанси, що впливають на ефективність реалізації прав родичів.

Юристи адвокатського об’єднання «Репешко і партнери», до яких звернулася за коментарями редакція ІА «ФАКТ», відзначили, що питання визнання особи померлою або надання статусу зниклого безвісти завжди потребує комплексного підходу. Вони пояснили, як діяти у випадках, коли йдеться про визнання військовослужбовця померлим або надання статусу зниклого безвісти.

На жаль поширений принцип: «Немає тіла – немає справи» певним чином діє й стосовно військовослужбовців. Адже для полеглих  захисників та захисниць фактично існує два статуси: загиблий та зниклий безвісти. І якщо з першим статусом все зрозуміло, то другий викликає безліч питань та юридичних тонкощів. Адже зниклий безвісти це  ще не померла, але фактично відсутня особа. При цьому питання належних виплат, призначення пенсії, опіка над майном, оформлення спадщини залишаються невирішеними, а рідним потрібно пройти не аби який шлях для остаточного визначення статусу та отримання належних гарантованих державою виплат.

Стаття 46 Цивільного кодексу України зазначає, що фізична особа може бути оголошена судом померлою з урахуванням декількох варіантів строків:

• протягом трьох років – якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування;
• протягом шести місяців – якщо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку;
• протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
• після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій що до особи, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом;
• не раніше спливу шести місяців з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою що до особи, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом,  

При цьому фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

 Отже, якщо немає прямої можливості встановити смерть військовослужбовця та отримати свідоцтво про смерть, є тільки один шлях – в судовому порядку через рішення суду. Проте, як бачимо, в даному випадку оголошення особи померлою йде фактично через статус зниклого безвісти.

Щодо зниклого безвісти, то цей статус регулюється фактично двома нормативними актами. Відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»  існує два види зниклих безвісти:

• особа, зникла безвісти, – фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук;
• особа, зникла безвісти за особливих обставин, – особа, зникла безвісти у зв’язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.

Особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин,  та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.

Причому надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством, а саме Цивільним кодексом України.

Які права дає статус зниклим безвісти за особливих обставин родичам та членам родини? Близькі родичі та члени сім’ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на отримання достовірних відомостей про місцеперебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, обставини її загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме). Члени сім’ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України.

Слід зауважити, що з моменту внесення даних про особу, зниклу безвісти за особливих обставин, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин:

• над майном такої особи може бути встановлено опіку в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України;
• у разі якщо обидва з батьків дитини є особами, зниклими безвісти за особливих обставин, над такою дитиною встановлюється опіка/піклування у порядку, передбаченому Цивільним кодексом України;
• якщо на утриманні особи, зниклої безвісти за особливих обставин, були повнолітні особи, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки, над такими особами встановлюється опіка;
• не змінює її сімейного стану до моменту розірвання шлюбу за заявою другого з подружжя внаслідок визнання особи безвісно відсутньою або до моменту оголошення такої особи померлою;
• за особою, зниклою безвісти за особливих обставин, зберігаються місце роботи та займана посада, але не більш як до моменту визнання її безвісно відсутньою чи оголошення померлою у порядку, встановленому законодавством.

Своєю чергою згідно ст.43 Цивільного кодексу України, фізична особа може бути визнана судом зниклою безвісти, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць – перше січня наступного року.

Таким чином, статус особи зниклої безвісти може фактично підтверджуватися двома документами: витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин,  а також даними рішенням суду. При цьому в багатьох випадках вимагається саме рішення суду, а не витяг. Ось тут з’являється наступна проблема.

Деякі  судді застосовують практику, що шестимісячний строк, визначений ч. 2 ст. 46 ЦК України для оголошення особи померлою, потрібно обраховувати з моменту настання події (яка могла призвести до смерті особи), а не з моменту закінчення дії воєнного стану на території держави.

Інші судді йдуть тим шляхом, що в ч. 2 ст. 46 ЦК України встановлено строк шляхом вказівки на його початок (день закінчення воєнних дій) і тривалість (два роки). Правило другого речення цієї статті містить виняток із загального правила, яким надається право суду залежно від конкретних обставин скоротити цей строк. До того ж суд скорочує тривалість строку, але початок перебігу залишається незмінним – день закінчення воєнних дій, про що свідчить словосполучення «цього строку». Деякі судді використовують другий шлях для відліку шестимісячного строку, визначеного ч. 2 ст. 46 ЦК України, для оголошення фізичної особи померлою, тобто починаючи саме з дня закінчення воєнних дій на території держави.

Що з цього приводу зазначає Верховний Суд України?  По справі №755/11021/22, що визначена як зразкова і що до якої ухвалена постанова суду від  11.12.2024 р. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «обрахування шестимісячного строку, зазначеного у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, від дня припинення або скасування воєнного стану в Україні загалом або закінчення воєнних дій, збройного конфлікту на усій її території суперечило б принципу правовладдя (верховенства права) та його складовій – правовій визначеності».

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «згідно з принципом правової визначеності відрахування шестимісячного строку від дня припинення або скасування воєнного стану чи закінчення воєнних дій, збройного конфлікту на усій території України не забезпечувало б достатньої передбачуваності та сталості правових відносин. В умовах триваючої повномасштабної війни, яка супроводжується численними випадками зникнень осіб та постійною нестабільністю, передбачити момент її закінчення неможливо. Це посилює правову невизначеність і може ускладнювати ефективне застосування закону та забезпечення захисту прав осіб, які постраждали внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту та у яких, у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи, виникають певні цивільні права та правомірні інтереси».

Отже, Верховний Суд вважає, що чекати закінчення воєнних дій не потрібно, бо виходив з того, що конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Наразі в законодавстві існує  Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ. Цей перелік затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 р. №309, який  надалі був замінений наказом №376.

Зазначені накази містять наступну градацію:

1)  території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема:

• території можливих бойових дій;
• території активних бойових дій;
• території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси;

2) тимчасово окуповані РФ території України.

3)  інформація про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території.

З урахуванням цього Верховний Суд вказав, що може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.

Втім таке рішення не вирішує проблему осіб, які зникли безвісти в Курській області оскільки такі території відсутні у вищезазначених наказах, та фактично є територіями російської федерації.  Крім того, існують  території,  де бойові дії не проводяться, але на яких є зниклі безвісти (загинули без можливості ідентифікації) військовослужбовці під час виконання військового обов’язку із захисту Батьківщини.

Як бачимо, наслідки воєнних дій викликають безліч запитань та створюють нескінченні юридичні колізії. На жаль простих виходів зі складних ситуацій не існує. Кожна ситуація унікальна та потребує ретельного вивчення та пошуку шляху саме з урахуванням всіх тонкощів та обставин.