Затори в портах, цифрові паспорти та “премія за ризик”: що відбувається з експортом агропродукції

У вересні в Україні запрацювало 10% експортне мито на сою та ріпак із винятком для виробників. На старті не було затвердженого механізму, як саме підтверджувати статус “виробника”, тож митниці в різних регіонах нараховували збір “для всіх”. Ланцюг поставок дав збій: частину партій зупинили через анульовані декларації, судна стояли в портах, а бронювання доводилося переносити.

3 жовтня уряд ухвалив постанову №1256, яка запустила підтвердження “власного вирощування” через експертний висновок Торгово-промислової палати (ТПП) на кожну партію. Рух частково розморозився, але виникла нова вузька горловина – спроможність регіональних палат швидко та однаково трактувати перелік документів.

Дисконт на насіння і “премія за ризик”: хто втрачає, хто виграє

Економічний ефект проявився одразу. Вивезення сирого насіння за кордон різко зменшилося, внутрішні ціни на сою та ріпак просіли проти світових орієнтирів, зате переробка всередині країни зросла: заводи активніше випускали олію та шрот і нарощували експорт продуктів переробки. Логістичні збої додали тиску: очікування суден у портах, перенесення слотів під завантаження, нарахування штрафів за простій –  усе це підвищувало витрати й “під’їдало” маржу.

За підвищених ставок фрахту кілька днів зупинки здатні “з’їсти” прибуток на угоді, тому частину бронювань під насіння або переносили, або скасовували, а покупці закладали до українського товару додаткову надбавку за ризик. Це ще більше розширювало знижку до цінових бенчмарків і підштовхувало ринок до перерозподілу потоків: менше сирого насіння –  більше продуктів переробки.

Найуразливішими виявилися малі та середні компанії: вони працюють на оборотних коштах, не мають дешевого кредиту й власної логістики, тому штрафи за простій і затримки оплат швидко перетворювалися на касові розриви. Великі холдинги й переробники адаптувалися легше: мали доступ до кредитних ліній, більше гнучких опцій перевезень і, скориставшись дисконтом на насіння, підвищили завантаження заводів.

Державні та європейські програми кредитної підтримки частково пом’якшили удар, але через конкуренцію за ліміти й бюрократію кошти часто надходили вже після найгарячішої фази заторів.

Для бюджету вересень радше дав тимчасовий мінус у часі, ніж помітний плюс у надходженнях. Теоретичні доходи від збору на зменшених обсягах були обмежені, адже виробники за наявності підтвердження звільняються від мита, а експорт насіння та олії оподатковується нульовою ставкою ПДВ.

Важливіше інше: провисання відвантажень у пік сезону відклало валютну виручку, а Нацбанку доводилося активніше згладжувати коливання курсу. Як тільки механізм підтвердження статусу виробника стане рутиною, валютний потік нормалізується, а “штрафна” надбавка в логістиці зменшиться.

Нові правила гри: узгодження з ЄС, простежуваність і “паспорт виробника”

Є ще ширший контекст. Угода про асоціацію з ЄС загалом не вітає нові експортні мита, тож український підхід “10% із винятком для виробників” доведеться тонко узгоджувати в спільних органах Асоціації як тимчасовий, пропорційний, із прозорими перехідними правилами. Тим часом після 6 червня завершилися односторонні пільги ЄС для українського імпорту, і діє нова, більш формалізована рамка.

13 жовтня Рада ЄС погодила зниження або скасування мит для частини агропродукції, але загальний доступ до ринку став менш ліберальним, ніж у 2022–2024 роках. Це означає: Україні потрібно зняти “премію за ризик” у контрактах через передбачувані, чітко описані та офіційно підтверджені правила.

Другий важливий тренд –  простежуваність. Великі європейські покупці готуються до нових вимог щодо протидії вирубці лісів у ланцюгах постачання сої, а це означає геолокацію полів і “цифровий слід” походження як де-факто стандарт. Тож причина для цифровізації подвійна: це водночас українська умова звільнення від мита і практична вимога покупців, щоб уникнути претензій і перегляду цін.

Відповіддю стає уніфікований цифровий пакет даних про походження партії –  “паспорт виробника”. Це цифровий запис на кожну партію сої або ріпаку, який тягне верифіковану інформацію “від поля до кордону”. У паспорті – кадастрові дані й площі полів, підтвердження права користування землею, показники врожайності, електронні вагові квитанції з позначками часу, транспортні накладні (авто чи залізниця), коносамент для моря, лабораторні протоколи якості та наявності чи відсутності ГМО, опис маршруту й фактичні події переміщення. Ключовий елемент – електронний висновок Торгово-промислової палати з номером і строком дії, підписаний КЕП.

Інтеграція без швів: як “паспорт” з’єднує реєстри, митницю та логістику

Щоб це працювало без збоїв, системи мають “бачити” одна одну. Аграрні реєстри автоматично підтягуватимуть базові дані. “Єдине вікно” митниці автоматично підхоплюватиме ідентифікатор паспорта та пов’язані документи. ТПП зможе видавати електронний висновок у кілька кліків після перевірки узгодженості даних.

Банки, страховики, порти й “Укрзалізниця” отримають лише режим перегляду подій на вагах і під кранами,  щоб штрафи за простій рахувалися за реальним, а не умовним часом. У підсумку зникають “ручні трактування”, скорочується час оформлення, зменшується дисконт до ціни –  і “премія за ризик” у контрактах.

Розгорнуту “дорожню карту” впровадження можна спростити до зрозумілого горизонту в 2–3 місяці. За перші два тижні погодити перелік даних, вимоги до електронного підпису та технічних з’єднань. Далі запустити кабінет виробника й генератор електронних паспортів, інтегрувати аграрні реєстри та ТПП.

На наступному етапі – додати події залізниці й портів і спростити митний контроль для “чистих” партій. Фінальний крок – закріпити норму, що електронний паспорт є достатнім доказом статусу виробника, і встановити жорсткі регламенти часу для палати та митниці. Важливо те, що цифровізація дає швидкість і передбачуваність, без яких ринок постійно “смикатиме” то в один, то в інший бік.

На старті справді були “сірі зони” трактувань:  до появи постанови №1256 різні митниці діяли по-різному. Зараз, коли процедура окреслена, критично збирати однакові пакети документів і тримати їх у цифровому вигляді, щоб уникнути конструкторів із паперових довідок.

Якщо рішення митниці видається помилковим, його можна оскаржити адміністративно у вищому органі або в суді; переплату митних платежів повертають за заявою у встановленому порядку. Ці процедури не для кожного читача захопливі, але вони – “запобіжники”, що роблять правила однаковими для всіх і зменшують простір для суб’єктивізму.

Практичний чеклист: дії бізнесу на найближчі тижні

Що робити бізнесу “тут і зараз”? По-перше, зібрати “паспорт партії” під електронний висновок ТПП: дані про поля з аграрних реєстрів, електронні накладні, лабораторні протоколи, геолокацію полів і маршруту. По-друге, мати план Б – продаж на внутрішню переробку, щоб мінімізувати ризик простоїв і штрафів.

По-третє, закладати у контракти додатковий час і “резервні рейки” (альтернативні букінги або вагони). Якщо збір сплатили “про запас”, одразу запускати процедуру повернення через електронні сервіси та за потреби подавати адміністративну скаргу. Ці кроки зменшують дисконт, прискорюють обіг коштів і повертають ринку нормальний ритм.

У ширшій рамці політики “більше переробки вдома” уроки прості. Пільга для виробника має бути максимально цифровою й зі зрозумілим строком дії. Паралельно потрібні “моркви”, а не лише “батоги”: інвестиційні та попитові стимули для переробки – гарантії, гранти, поступове введення вимог до частки біопального –  і все це в узгодженні з європейськими правилами.

Така комбінація знижує ризик торгових спорів, забезпечує стабільне завантаження заводів і прибирає “американські гірки” в обсягах та логістичну “премію за ризик”. Чим швидше і простіше працює цифровий “паспорт виробника”, тим менше затримок і нервів у всьому ланцюгу –  від поля до полиці.

Тетяна Вікторова