Точка зору

Жіноче тіло під бронею: як військова пережила ампутацію молочних залоз через носіння бронежилета та бюрократичні перешкоди при оформленні інвалідності

Військова служба завжди пов’язана з високим фізичним та психологічним навантаженням, проте для жінок вона часто несе додаткові ризики через те, що стандартне спорядження і оснащення розраховане на чоловіків. Бронежилети, тактичні пояси, формений одяг і захисне спорядження не враховують анатомічних особливостей жінок, через що під час тривалого носіння можуть виникати серйозні медичні проблеми, зокрема захворювання молочних залоз, проблеми з опорно-руховим апаратом та обмеження фізичної активності. Хоча з часом у війську з’явилися ініціативи з адаптації форми та спорядження для жінок, більшість засобів захисту й досі лишаються універсальними або чоловічими, що створює постійний ризик для здоров’я та впливає на якість служби.

Наталя Ліщишена стала першою жінкою в Україні, яка офіційно задокументувала випадок, коли  бронежилет, призначений для чоловіків, завдав шкоди здоров’ю військовослужбовиці, і саме ця історія набуває значущості для всієї армійської спільноти.

Ветеранка Наталя Ліщишена пройшла через непрості випробування не лише на полі бою, а й зі своїм здоров’ям. Її шлях у Збройних Силах України розпочався перед початком повномасштабного вторгнення, коли пропозиція знайомого приєднатися до служби у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді стала вирішальним кроком у виборі професійного шляху. На той час Наталя ще не могла уявити, що її служба буде пов’язана не лише з виконанням бойових та логістичних завдань, а й із ризиком для власного здоров’я через непридатне оснащення.
Наталя Ліщишена народилася в Угорщині, де тоді служив її батько. Після повернення родини до України вона мешкала на Луганщині. У 2014 році, коли на Сході країни почалися бої, Наталя займалася комерційною діяльністю, але водночас почала волонтерити та допомагати військовим. Вона вирішила залишитися в Станиці Луганській, незважаючи на близькість лінії фронту, щоб доглядати батька.

“Я все життя мріяла бути юристкою і хотіла бути як батько. Для мене взагалі військові – це приклад для наслідування. Це про повагу, про гідність і честь. Це – Люди з великої літери”, – ділиться Наталя.

ПОДИВІТЬСЯ ЩЕ:  Микола Княжицький: "Я вимагаю припинити експерименти над дітьми. Їхні наслідки набагато гірші, ніж просто зірваний навчальний рік"

Вона вступила до університету в Сіверськодонецьку на факультет права, коли їй було 38 років. У 2021 році знайомий запропонував їй службу за контрактом у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді, і Наталя погодилася.

“Чоловік підтримав моє рішення. Ми на той час не думали, що буде така війна у 2022 році. Хоч і розуміли: те, що відбувалося у нас у Луганській і Донецькій областях всі ці вісім років, – це було таке собі “перемир’я”, якщо чесно”, – пояснює вона.

У перший день повномасштабної війни вона перебувала на Миколаївщині, де дислокувався її підрозділ. Служба Наталі розгорталася між першою та другою лініями оборони, де підрозділ займався забезпеченням військових, організацією логістики та виконанням інших важливих завдань, що потребували постійної фізичної активності та перебування у важкому спорядженні.
У бригаді, де Наталя проходила службу, було багато жінок, і, попри певні позитивні зміни у військовій гендерній політиці, питання адаптації спорядження до жіночого тіла залишалося критично актуальним. Ветеранка підкреслює, що до 2023-2024 років жіночої військової форми не існувало, і лише завдяки ініціативам проєкту Arm Women Now вдалося розробити та впровадити спеціальний жіночий стрій, тоді як бронежилети, розраховані на чоловічу анатомію, залишалися стандартом навіть для жінок.
Носіння чоловічого бронежилета, вага якого становила близько 18 кілограмів, створювало постійне навантаження на груди та спину, що особливо відчутно під час тривалого перебування на лініях оборони. Наталя згадує, що медичні огляди свідчили про високий відсоток проблем з молочними залозами серед жінок-військовослужбовиць: лише одна з десяти не мала жодних ускладнень.
У 2024 році вона потрапила до лікарні, де згодом було діагностовано хворобу Мінца — внутрішньопротокову папілому молочної залози, яка протікала без симптомів, але потребувала серйозного хірургічного втручання. Загалом Наталя пережила три операції, й після третьої їй повністю видалили молочні залози. Внаслідок цих втручань жінка отримала обмеження у фізичній активності: вона не може піднімати руки високо, переносити важкі предмети та тривалий час перебувати на сонці.
Процес оформлення інвалідності для Наталії виявився додатковим випробуванням. Спочатку її довго не викликали на засідання МСЕК, а потім відмовили в присвоєнні групи, аргументуючи це відсутністю підстав. Ветеранка змогла оскаржити рішення, отримала третю групу інвалідності, але з неправильним діагнозом у документах. Коли вона подала на зміну групи після повного видалення молочних залоз, один з лікарів комісії заявив, що Наталя нібито видалила груди за власною примхою. Зусиллями жінки цього медика було виключено з комісії, а на повторному засіданні їй встановили другу групу інвалідності довічно.
Важливим моментом є те, що Наталя Ліщишена стала першою в Україні жінкою, яка документально підтвердила, що її захворювання виникло через носіння стандартного чоловічого бронежилета під час виконання службових обов’язків. Висновок ВЛК вказав на зв’язок хвороби з виконанням обов’язків у захисті держави, що відкриває новий дискурс щодо здоров’я жінок у війську та необхідності адаптації спорядження.
Після звільнення зі служби Наталя присвятила себе роботі зі супроводу ветеранів та демобілізованих осіб на Вінниччині, намагаючись допомагати людям. Водночас вона активно привертає увагу Міністерства у справах ветеранів і заступниці керівника Офісу Президента Ірини Верещук до проблем, що виникають у жінок через військову службу, включно з питанням фінансування пластичних операцій після медичних втручань.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі статті

Кнопка "Повернутися до початку