На тлі нової ескалації на Близькому Сході Іран категорично відмовляється від прямих переговорів зі США, водночас погоджуючись на опосередковані контакти за посередництва Оману. Натомість Вашингтон тисне, пропонуючи дилему: або нова ядерна угода — або бомбардування. У березні 2025 року Трамп надіслав листа Верховному лідеру Ірану, давши два місяці на укладання нової угоди. У відповідь аятола Хаменеї заявив, що “погрозами Іран за стіл переговорів не посадиш”, і пригрозив “жорсткою відповіддю” у разі агресії. Відомо, що Хаменеї привів збройні сили країни в стан підвищеної бойової готовності.
США висувають ультиматум, Тегеран відповідає погрозами
Про позицію Тегерана щодо американських вимог в інтерв’ю Reuters розповів високопоставлений іранський чиновник. За його словами, попри відмову від безпосередніх перемовин, Тегеран готовий до переговорів через Оман — традиційного посередника у спілкуванні між двома ворогуючими державами. “Це шлях непростий, але єдиний, що дозволяє зрозуміти, наскільки США серйозно налаштовані на політичне вирішення“, — наголосив співрозмовник агентства.
Разом із цим Іран розіслав попередження до Іраку, Кувейту, ОАЕ, Катару, Туреччини та Бахрейну: будь-яке надання повітряного простору чи території для атак США буде розцінене як агресія проти Ісламської Республіки. На цьому фоні верховний лідер Алі Хаменеї наказав перевести армію у стан підвищеної бойової готовності.
У регіоні й без того напружена ситуація: війна в Газі, ракетні удари по Ємену, загострення в Лівані, зміна влади в Сирії. До цього додаються ізраїльсько-іранські перестрілки та загроза нової великої війни, яка може перекинутись на весь нафтовидобувний регіон Перської затоки.
Країни-сусіди, зокрема Кувейт, намагаються запевнити Іран у своєму нейтралітеті. Туреччина — офіційно мовчить, але допускає, що попередження могли бути передані іншими каналами.
На цьому тлі Росія, союзник Ірану, виступила з різкою критикою ультиматумів США. Хоча в самому Тегерані не впевнені, наскільки рішуче Москва готова захищати їх у разі війни. Все, за словами іранських посадовців, залежить від динаміки відносин між Путіним і Трампом.
Іран наполягає: ми не прагнемо створити ядерну бомбу. Але водночас прискорено збагачує уран до 60% — це вже майже поріг збройного урану (90%). МАГАТЕ підтверджує: така швидкість збагачення — безпрецедентна для “мирної” програми.
Тегеран готовий обговорювати ядерне питання, але виключає з переговорів свою ракетну програму та категорично відмовляється говорити з США під тиском погроз. Тим часом, як заявляє командувач Корпусу вартових Ісламської революції Амір-Алі Хаджізаде, американські бази в регіоні — “у прицілі” в разі будь-якої агресії.
Це не порожні слова: у 2020 році Іран уже завдав ракетних ударів по базах США в Іраку після вбивства генерала Касема Сулеймані. Схоже, що сценарій нової великої війни зараз обговорюється не як гіпотетичний, а як реальний. І на реалізацію цього сценарію — два місяці.
Чому Іран не погоджується на прямі перемовини зі США?
На це є низка історичних, ідеологічних, політичних і стратегічних причин. Іранська недовіра до США має глибокі історичні корені. У 1953 році США (разом із Великою Британією) організували державний переворот у Тегерані, поваливши демократично обраного прем’єр-міністра Мосаддека. Це залишило глибоку травму в іранському суспільстві. Пізніше США підтримували автократичний режим шаха Пехлеві до 1979 року, що асоціюється в Ірані з репресіями та нерівністю. Після захоплення американського посольства в Тегерані й утримання 52 заручників США розірвали дипломатичні відносини. Відтоді країни офіційно не мають прямих каналів зв’язку.
Дається взнаки і потужна ідеологічна складова. Іранська ісламська республіка будується на ідеї “антиімперіалізму”. США в офіційній іранській риториці постійно фігурують як “великий сатана” — символ колоніалізму, агресії та несправедливості. Тож прямі переговори зі США в очах багатьох в іранській владі (особливо в середовищі Корпусу вартових ісламської революції) сприймаються як капітуляція чи компроміс із принципами революції.
Крім того, Іран вважає, що США використовують перемовини виключно для того, щоб виграти час або вплинути на внутрішню політику країни, не відмовляючись при цьому від санкцій і фінансового тиску.
Односторонній вихід США з ядерної угоди у 2018 році за першого президентства Трампа поглибив цю недовіру. Іран вважає, що домовленості з Вашингтоном не варті паперу, якщо змінна адміністрація може їх порушити.
Іран зазвичай тяжіє до непрямих перемовин (через посередників — Катар, Оман, ЄС), що дозволяє зберегти обличчя і не порушити “принципову” позицію.
Посилення військової присутності США
Сполучені Штати Америки мають значну військову присутність на Близькому Сході, яка включає розміщення військових баз, проведення операцій та надання військової підтримки союзникам. Нещодавно ця присутність була посилена у відповідь на зростаючу напруженість у регіоні, зокрема через конфлікти з Іраном та його союзниками.
1 квітня 2025 року Пентагон оголосив про посилення військових ресурсів у регіоні, включаючи перекидання до шести бомбардувальників B-2 на базу Дієго-Гарсія в Індійському океані. Ці літаки оснащені стелс-технологіями та здатні нести потужні бомби, такі як GBU-57 Massive Ordnance Penetrator, призначені для знищення глибоко захованих цілей, включаючи ядерні об’єкти Ірану. З середини березня 2025 року США проводять бомбардування позицій хуситів у Ємені у відповідь на їхні атаки на міжнародне судноплавство. Під час цих операцій було знищено ключових експертів з ракетних технологій хуситів.
4 квітня 2025 року адміністрація президента Трампа схвалила продаж понад 20 000 штурмових гвинтівок Colt Carbine калібру 5,56 мм Ізраїлю. Ця угода, вартістю 24 мільйони доларів, раніше була затримана адміністрацією Байдена через побоювання щодо можливого використання цієї зброї екстремістськими ізраїльськими поселенцями на Західному березі.
Загалом, військова присутність США на Близькому Сході залишається значною та продовжує адаптуватися до змін у регіональній безпеці та політичній ситуації.
Іран і атомна тривога: наскільки близько країна до створення ядерної зброї
Десятиліттями світ із тривогою стежить за ядерними амбіціями Ірану. Після виходу США з міжнародної ядерної угоди у 2018 році ситуація лише загострилася — Тегеран активізував виробництво збагаченого урану, і тепер, за оцінками експертів, йому знадобиться менше тижня, щоб накопичити достатньо матеріалу для створення бомби. Що саме робить Іран?
У 2015 році було укладено історичну ядерну угоду — Спільний всеосяжний план дій (JCPOA), за якою Іран погодився не збагачувати уран понад 3,7% і обмежити запаси до 300 кг. Ці межі унеможливлювали створення зброї — на той момент країні потрібно було б 12 місяців, щоб зібрати достатньо матеріалу для бомби. Міжнародні інспектори підтверджували: Тегеран дотримувався умов.
Але після того, як США на чолі з Дональдом Трампом у 2018-му розірвали угоду й повернули санкції, Іран відповів послідовним демонтажем обмежень. Уже через рік країна знову почала збагачення до 20%, а згодом і до 60% — показника, який технічно майже не відрізняється від військового рівня у 90%.
Станом на початок 2025 року Іран накопичив 275 кг урану, збагаченого до 60%. Цього вже достатньо, щоб у короткі терміни досягти 90% і отримати ті самі 15–25 кг матеріалу, з яких можна зробити просту ядерну боєголовку. Однак збагачення — лише частина шляху.
Окрім збагаченого урану, Ірану потрібно розробити саму бомбу, а також засіб доставки. За оцінками американської розвідки, Іран має знання для створення примітивного заряду, подібного до того, що США скинули на Хіросіму у 1945-му. Але щоб перетворити це в бойову зброю, що може подолати сотні або тисячі кілометрів, потрібні ще роки. Зокрема — мініатюризація боєголовки для розміщення на балістичній ракеті та здатність пережити повторний вхід в атмосферу.
Ракетні технології у Тегерана вже є: дальність деяких ракет — до 5000 км, що здатна накрити всю Європу. Але перевірених даних про успішне створення ядерної боєголовки — немає.
Повернувшись до Білого дому, Дональд Трамп знову обрав тактику тиску. Він не виключає переговорів, але водночас відновлює жорсткі санкції, намагаючись довести експорт іранської нафти до нуля. А ще — відкрито говорить про можливість військового втручання.
Чи завдасть удару Ізраїль?
Для Ізраїлю перспектива ядерного Ірану — екзистенційна загроза. Країна вже десятиліттями вдається до тіньових методів протидії: ймовірна причетність до вбивств іранських науковців, диверсій на об’єктах збагачення, кібератак. І якщо Іран наблизиться до ядерного порогу, Ізраїль, за словами його посадовців, може завдати авіаудару.
Такий сценарій — складний: іранські ядерні об’єкти численні, захищені й розташовані глибоко під землею. Успішна операція потребує ретельної координації, дозаправки літаків у повітрі та ризику перерости у регіональний конфлікт.
Восени 2025 року завершується дія міжнародного нагляду за ядерною програмою Ірану — разом із можливістю оперативно повертати санкції. Світ стоїть на порозі нової ядерної кризи. Іран наголошує, що його програма — мирна. Але з кожним кілограмом 60%-го урану дедалі менше в це віриться.
Кому можна? Ядерна нерівність світу
Основою атомної дипломатії у світі є Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), який набув чинності ще у 1970 році — в епоху Річарда Ніксона. Цей документ, що сьогодні об’єднує 190 країн, офіційно закріпив ядерний статус п’яти держав — США, Великої Британії, Франції, Китаю та Росії. Усі інші, зокрема Іран, погодилися відмовитися від створення ядерної бомби в обмін на доступ до мирних ядерних технологій. Але головна умова — повна відкритість перед інспекторами МАГАТЕ, які рахують буквально кожен грам збагаченого урану.
Тим часом кілька держав, які вже мають ядерну зброю — Індія, Пакистан, Північна Корея — ніколи не підписували ДНЯЗ. А Ізраїль, хоч і не проводив офіційних випробувань, давно зберігає політику ядерної “непрозорості”: не підтверджує, але й не заперечує наявність бомби.
Загалом, дев’ятка ядерних держав щороку витрачає на підтримку свого арсеналу $91 мільярд — це приблизно $3 тисячі щосекунди. Такі дані наводить Міжнародна кампанія за ліквідацію ядерної зброї. Світ платить шалену ціну за ілюзію стримування.
