У цій історії дивує не сам експорт металобрухту, а математика. За 11 місяців вивезення з України зросло на 45%, галузь показує близько 3,2 млрд грн обороту, але до бюджету, за публічними оцінками, дійшло лише 4,6 млн грн. Цей дисбаланс одночасно говорить про дефіцит сировини всередині країни, про правила гри на кордоні та про те, де насправді осідають гроші.
На перший погляд, це чергова суперечка між металургами й трейдерами. Насправді – розмова про те, чому дорожчає сталь для будівництва, чому зростає імпорт металу і як у воєнній економіці з мільярдних обігів майже не формується податковий ефект.
Дефіцит у цифрах: скільки брухту є і скільки потрібно
Масштаб проблеми добре видно в порівнянні “до” і “після”. До повномасштабної війни Україна заготовляла 4–5 млн т металобрухту на рік. У 2023–2025 роках, за галузевими оцінками, заготівля впала до 1,2–1,5 млн т. У цьогорічних прогнозах фігурують близькі показники: 1,45–1,65 млн т заготівлі при виробництві сталі 6,5–6,8 млн т.
Це означає, що країна працює на “маленькій базі”. В таких умовах навіть кількасот тисяч тонн експорту перестають бути фоновою статистикою. Коли за 11 місяців за кордон вивозять близько 0,38 млн т, це вже суттєва частка від усього ресурсу, який Україна взагалі здатна зібрати за рік у воєнних умовах.
Війна чи бізнес-модель: що саме створює дефіцит
Об’єктивна частина дефіциту – ключова. Війна зменшила джерела брухту через падіння економічної активності, зупинку частини промисловості, руйнування й окупацію територій. Ускладнилася логістика, зросла вартість переробки. Саме це пояснює падіння заготівлі з 4–5 млн т до 1,2–1,5 млн т.
Але експортна складова стала болючою саме тому, що ресурс різко “стиснувся”. Те, що раніше не впливало на баланс, тепер працює як ціновий важіль: мінус 0,3–0,4 млн т у внутрішньому обігу – і ринок реагує. Тому дискусія давно не про те, “чи має існувати експорт”, а про пріоритети: чи може він переважати внутрішні потреби країни, яка одночасно воює й відбудовується.
Хто експортує: ринок чи концентрований канал
Публічна статистика показує концентровану картину. Торік експорт металобрухту здійснювали 11 компаній із сукупним штатом 116 працівників, тоді як податкові надходження виглядали непропорційними до оборотів.
Це не прямий доказ “схем”, але сильний індикатор структури ринку. Ключова цінність тут – не виробнича база, а контроль каналу: зовнішні контракти, логістика, митне оформлення, фінансування обороту, доступ до пунктів консолідації. У такій моделі основний заробіток концентрується в тих, хто контролює вихід за кордон, тоді як ризики дефіциту, простоїв і дорожчої сировини розподіляються по всій країні – через заводи, робочі місця, бюджети промислових громад і, зрештою, через ціни для споживача.
Чому Польща: покупець чи логістичне вікно
На роль Польщі як транзитного хабу ІА Факт вже звертало увагу. Зокрема, йшлося про те, що різке зростання імпорту українського брухту до Польщі може бути пов’язане з подальшим реекспортом до Туреччини та інших третіх країн, що фактично нівелює дію українського експортного мита €180/т.
За 11 місяців цього року Польща отримала 309,53 тис. т українського брухту – майже 68,5% усього експорту. Це пояснюється не лише попитом, а й географією та процедурою. Польща – найзручніший сухопутний “вхід” у ЄС, де вантаж швидко вбудовується в європейські логістичні ланцюги.
Утім важливо дивитися ширше. У ЄС посилюється контроль за переміщенням відходів і вторинної сировини: нове регулювання щодо відвантажень відходів, яке набуло чинності у травні минулого року, робить акцент на простежуваності та контролі походження. У таких умовах експорт перестає бути просто “ринком ціни”, натомість стаючи ринком процедур, класифікації й документів. Саме на цих стиках у будь-якій країні виникає додаткова маржа за обхід правил.
Мито €180/т: чому воно не стало запобіжником
Експортне мито на брухт підвищували поступово, і у 2021 році ставка сягнула €180/т як інструмент боротьби з дефіцитом на внутрішньому ринку. Однак навіть за такого рівня мита експорт не зник. Галузева аналітика констатує, що інструмент не перекрив потік, тому з 2026 року держава заговорила про інший механізм – ліцензування і квоти.
Причина не лише в економіці, а й у практиках обходу. Бюро економічної безпеки України повідомляло про схеми, коли брухт вивозили під виглядом інших товарів, що дозволяло уникати сплати мита. В одному з кейсів ішлося про 65 млн грн несплачених платежів і потенційні втрати на сотні мільйонів. Це і є розрив між законом і реальністю: формально ставка може бути високою, але якщо змінюється номенклатура в документах, вона втрачає стримувальний ефект.
Податки: де “розчиняється” бюджетний ефект
Є нюанс, який часто губиться в публічних дискусіях. Експортні операції в Україні оподатковуються ПДВ за нульовою ставкою, а податкові зобов’язання виникають на етапі митного оформлення. Тобто 20% ПДВ “з обороту” тут не з’являється автоматично, як у внутрішній торгівлі.
Отже, фіскальний ефект мав би формуватися через податок на прибуток і податки із зарплат. Саме тут викликає запитання диспропорція “великі тонни – малі штати – скромні податки”. Вона натякає на модель, де прибуток стискається витратами, а частина праці й закупівель може проходити поза прозорим зарплатним контуром. Паралельно повідомлення правоохоронців про підміну товарної номенклатури вказують на ще один канал втрат – уже митних.
Як це б’є по гаманцю: ціни, ремонти, відбудова
Різниця між експортом сировини й експортом продукту добре видно в побутових кошторисах. Арматура – базовий матеріал для фундаментів, монолітних конструкцій і укріплень. Наприкінці грудня ціни на популярні позиції в Києві перебували в діапазоні близько 35 000–36 015 грн за тонну.
Коли внутрішній ринок стикається з нестачею сировини, тиск переходить у ціну прокату. А коли пропозиції не вистачає або вона нестабільна, ринок підтягує імпорт. У січні-листопаді 2025 року імпорт довгого прокату зріс на 51,3% і досяг 247,52 тис. т. У перекладі з “металургійської” на практичну мову це означає ризик простої моделі: країна продає дешевшу сировину, а потім купує дорожчий продукт переробки – і платить за це або напряму грошима, або скороченням обсягів робіт у межах того самого бюджету.
Регулювання 2026 року: нульова квота і ключовий ризик
Ідея нульової квоти покликана різко змінити правила після тривалого періоду, коли ринок брухту жив між високим зовнішнім попитом, слабким контролем і відсутністю довгострокової стратегії. Нинішня модель експорту формувалася ще з 1990-х років, і саме ця “інерція правил” з часом перетворила брухт із внутрішнього ресурсу на товар із постійним конфліктом інтересів між переробкою в Україні та продажем назовні.
Після того як мито не дало гарантованого результату, у публічному полі закріпилася інша ідея: ліцензування експорту брухту з нульовою квотою – фактично заборона експорту через “0” у ліміті. Аналітики описують це як план на 2026 рік і пояснюють логіку як спробу жорстко зафіксувати дефіцитний ресурс усередині країни.
Але будь-яка система дозволів має вбудований ризик. Якщо з’являються ручні винятки або нечіткі критерії, виникає “ринок дозволів”, де дефіцит перетворюється на ренту. Тому ключове питання не в тому, чи посилювати регулювання, а в тому, як не зробити гірше: прозорі критерії, відкриті дані про ліцензії й експортерів, мінімум дискреції чиновника та реальна відповідальність за підміну коду товару.
Це не разова історія
Логіка “вивіз – тінь – дефіцит” не обмежується металобрухтом. У лісовому секторі публічна статистика фіксує рекордні за 5 років збитки від незаконних рубок у 2024 році – 817 млн грн. В агросекторі правоохоронці повідомляли про схеми експорту зерна з ухиленням від податків на понад 114 млн грн. У рудній галузі проблема інша, але споріднена: залежність від вивозу сировини робить економіку вразливою до логістики й зовнішньої кон’юнктури: торік експорт залізної руди сягнув 33,699 млн т.
На цьому тлі ЄС посилює вимоги до простежуваності ресурсів, а з наступного року для промисловості стартує жорсткіша фаза вуглецевого регулювання на кордоні. У нових пропозиціях Єврокомісії тимчасові винятки для України не згадуються. Це означає, що “сіра” логіка походження товарів стає дедалі дорожчою і ризикованішою.
…У цій історії важливий не сам факт експорту металобрухту, а те, як держава управляє дефіцитним ресурсом у війні. Якщо у прийдешньому році Україна піде шляхом нульової квоти, вирішальним стане не жорсткість формулювання, а якість виконання: відкриті дані, однакові правила для всіх і відсутність ручних винятків. Інакше країна ризикує отримати класичний результат: сировина виїжджає, податковий ефект тане, внутрішній метал дорожчає, а відбудова оплачується двічі – грошима і втратою довіри до правил гри.
Тетяна Вікторова
