13 травня відзначаються Всесвітній день техніки для майбутнього та Всесвітній день кульбаби. Цього дня в різні роки відбувалися події, які залишили помітний слід у світовій, європейській та українській історії — від географічних відкриттів до створення університетів і трагічних моментів війни.
Всесвітній день техніки для майбутнього: погляд у завтрашній світ
Цей день є нагодою зупинитися, озирнутися на досягнення, замислитися про виклики та окреслити орієнтири для розвитку, що служить на користь людині. Він закликає до діалогу між поколіннями, галузями й культурами про те, як технології можуть стати рушієм сталого, безпечного й інклюзивного світу. Йдеться не лише про штучний інтелект чи роботи, а про інженерію, енергетику, медицину, екологію, освіту — про всі сфери, де людський розум, озброєний технічними знаннями, змінює реальність.
Особлива увага приділяється залученню молоді до технічних спеціальностей. У межах цієї дати міжнародні організації, зокрема ЮНЕСКО та Міжнародна федерація технічних об’єднань, наголошують: інженерна грамотність і технічна етика — основа для подолання глобальних викликів, від кліматичних змін до безпеки кіберпростору.
Всесвітній день техніки для майбутнього — це також запрошення до співтворення: держава, бізнес, університети, стартапи, громадянське суспільство мають спільно шукати рішення, які не лише інноваційні, а й гуманні. Майбутнє не збудується саме собою — його проектують уже сьогодні ті, хто мислить системно, критично, з урахуванням впливу технічних рішень на довкілля, соціальну справедливість і людську гідність.
Цікаві факти
Поняття «техніка майбутнього» ще в середині XX століття асоціювалося з ракетобудуванням і космосом, а сьогодні — із нанороботами, штучним інтелектом і відновлюваною енергетикою.
Один із напрямів техніки майбутнього — біоінженерія — дозволив створити «штучну шкіру», що передає відчуття дотику, відкриваючи нові горизонти в протезуванні.
У Токіо вже існує повністю автоматизований готель, де всі функції — від реєстрації до обслуговування номерів — виконують роботи. Цей проєкт став лабораторією технічних рішень для майбутнього сфери обслуговування.
За даними ЮНЕСКО, лише 28% дослідників у галузі технічних наук є жінками. Тому одним із завдань дня є подолання гендерного розриву у STEM-сфері.
Інженери майбутнього дедалі частіше працюють на перетині дисциплін: наприклад, медичні робототехніки мають знання і з електроніки, і з анатомії, і з програмування.
Штучний інтелект, який сьогодні здається вершиною технологічного розвитку, уже сам створює нові моделі техніки — від дронів до конструкцій для Марса.
Деякі країни вже експериментують з «технічними парламентами»: дорадчими групами з інженерів і науковців, які допомагають ухвалювати рішення в державній політиці, особливо щодо клімату та енергетики.
Українські стартапи у сфері техніки для майбутнього, попри війну, демонструють світові інновації у сфері агротеху, дронів, водневої енергетики та кіберзахисту.
Всесвітній день кульбаби
Це свято присвячене рослині, яку часто недооцінюють, називаючи бур’яном, але яка насправді є справжнім феноменом природи. Цей день покликаний звернути увагу на кульбабу як на джерело біорізноманіття, харчову, медичну та культурну цінність. У наш час, коли людство дедалі частіше замислюється над збереженням екосистем і екологічним стилем життя, навіть така звична рослина, як кульбаба, стає символом гармонії між людиною та довкіллям.
Кульбаба є універсальною рослиною, яку в різних культурах вживають у їжу, використовують як ліки, досліджують у фармацевтиці, перетворюють на каву та навіть застосовують у створенні екологічної гуми. Для бджіл кульбаба — один із перших весняних нектароносів, що допомагає комахам пережити міжсезоння. Для людей — це скарб, багатий на вітаміни, мінерали, антиоксиданти, який можна знайти буквально під ногами.
Всесвітній день кульбаби — це також нагадування про силу простого. Вона проростає в тріщинах асфальту, виживає на збіднених ґрунтах, прикрашає поля та парки, навіть якщо її не культивують. Саме в цьому втілюється філософія стійкості: не все цінне має бути екзотичним, не все важливе — дороге. Кульбаба показує, що життя перемагає там, де його не чекають, і що природа здатна бути щедрою навіть у найскромніших формах.
Цікаві факти
У традиційній українській медицині кульбабу використовували для лікування печінки, шлунку, суглобів і як загальнозміцнюючий засіб. Коріння заварювали як каву, а листя додавали до салатів.
Кульбабу називають «сонцем на траві» за її яскравий колір і здатність розкриватися тільки під сонячним світлом. У похмуру погоду або вночі вона згортає свої пелюстки.
В одній голівці кульбаби — понад 200 квіток, а кожне з насіння здатне долати десятки кілометрів у повітрі завдяки парашутоподібному пучку.
У Німеччині та США кульбабу досліджують як сировину для виготовлення природного каучуку. Зокрема, вид Taraxacum kok-saghyz розглядається як альтернатива тропічному каучуконосному дереву.
У кулінарії Європи та Азії з кульбаби готують мед, варення, салати, вино, сиропи, супи та навіть квас. Її гіркота надає стравам особливого характеру.
За підрахунками екологів, кульбаба — одна з найважливіших рослин для збереження запилювачів у міському середовищі. Видалення її з газонів шкодить екосистемам.
В Японії й Кореї з кульбаби виготовляють натуральні барвники для тканин і паперу, які використовуються в екологічному дизайні.
Кульбаба стала героїнею багатьох дитячих казок, віршів і символом бажань, адже її пух називають «побажаннями на вітер».
Історичні події в цей день
1501 – мореплавець Амеріго Веспуччі розпочав експедицію на захід, під час якої дійшов висновку: землі, відкриті Колумбом, не є Індією, а зовсім новим континентом. Саме від імені Веспуччі згодом і походить назва «Америка».
1830 – Еквадор проголосив себе незалежною республікою, вийшовши зі складу Великої Колумбії — федеративного об’єднання південноамериканських держав, створеного Симоном Боліваром.
1865 – в Одесі урочисто відкрили третій в історії України університет — Новоросійський. Сьогодні це знаний Одеський національний університет імені І. І. Мечникова.
1909 – стартувала перша велогонка Джиро д’Італія, яка з часом стала однією з трьох найпрестижніших багатоденних гонок у світі поруч із Тур де Франс і Вуельтою.
1913 – авіаційний прорив здійснив киянин Ігор Сікорський: у небо злетів перший у світі чотиримоторний літак — «Російський витязь». Його злітна вага становила майже 5 тонн — у чотири рази більше, ніж в аналогів того часу.
1918 – радянський Наркомат продовольства отримав надзвичайні повноваження з реквізиції харчів у селян. Це стало передвісником жорсткої продрозкладки та голоду.
1918 – у США випадково надрукували поштові марки з перевернутим літаком — помилковий друк зробив ці марки одними з найрідкісніших і найдорожчих серед філателістів.
1950 – в британському Сільверстоуні пройшли перші перегони в історії чемпіонату «Формули-1». Цей день став точкою відліку найпопулярніших автоспортивних змагань світу.
1963 – Кувейт став 111-м членом Організації Об’єднаних Націй, що закріпило його міжнародне визнання після здобуття незалежності.
1981 – на площі Святого Петра у Ватикані стався замах на Папу Римського Івана Павла ІІ. Його серйозно поранив турецький терорист Алі Агджа. Понтифік вижив, а згодом публічно пробачив нападнику.
1989 – приблизно дві тисячі китайських студентів оголосили голодування на площі Тяньаньмень у Пекіні, вимагаючи політичних реформ. Це стало кульмінацією протестного руху, який жорстоко придушили армією через кілька тижнів.
1990 – вийшов перший номер газети «Галичина» — першого демократичного обласного видання Івано-Франківщини часів СРСР.
1991 – у Києві відбувся Перший конгрес поляків України — важлива подія в контексті відновлення польської національної ідентичності в незалежній Україні.
1991 – Вінні Манделу, тодішню дружину Нельсона Мандели, звинуватили у викраденні людей і тортурах, що стало однією з найбільших політичних драм Південної Африки після апартеїду.
1992 – відбулася рекордна космічна програма: троє американських астронавтів провели у відкритому космосі 8 годин 29 хвилин. Це був перший вихід у космос відразу трьох людей.
2014 – під час боїв за Слов’янськ проросійські бойовики влаштували засідку біля села Маячка. У результаті обстрілу колони 95-ї окремої аеромобільної бригади загинуло семеро українських військових.
День народження столового ножа
13 травня 1637 року кардинал Арман Жан дю Плессі Рішельє — найвпливовіший радник при дворі Людовіка XIII і фактичний керманич Франції — наказав закруглити всі ножі, якими аристократи користувалися під час їжі. Саме цей день вважається днем народження столового ножа в його сучасному вигляді. Формально наказ було видано від імені короля, але ідея належала самому кардиналу. Тож кому дякувати — Рішельє чи Людовіку — питання відкрите.
Цей крок не був пов’язаний з безпекою, як можна було б подумати. Причина — естетична. Рішельє зауважив, що вишукане французьке панство має звичку чистити зуби гострим кінцем ножа прямо за столом. Його це обурило настільки, що він вирішив перевиховати аристократію — не моралізуванням, а інструментально. Закруглений кінець ножа мав позбавити можливості використовувати його як зубочистку.
Втім, можливо, кардинал мав ще одну, глибшу мету. За умов придворних інтриг та отруєнь, які супроводжували французьку політику XVII століття, кожен «мирний» обід легко міг закінчитися смертельною різаниною. Відомо, що не один знатний гість загинув саме під час трапези. Тож, можливо, заборона гострих ножів була ще й профілактикою убивств на банкетах.
Ніж є єдиним столовим приладом, у якого є чітка дата появи в історичному календарі: 13 травня. Його шлях — від універсального інструмента до витвору мистецтва. Найдорожчий ніж у світі — «Жемчужина Сходу», виготовлений американським майстром, був проданий за 2,1 мільйона доларів. Це вже не знаряддя побуту, а ювелірна колекційна річ.
У різних культурах ніж залишався символом влади, гідності, ризику. У японському сумо суддя завжди має при собі ніж «танто». Це не бойовий атрибут, а символ честі: суддя зобов’язаний вчинити ритуальне самогубство — сеппуку — у разі помилки в рішенні. Жорсткий кодекс, від якого нашим чиновникам тільки мріяти.
Археологи переконані: саме ніж, виготовлений із уламків кістки чи каменю, був першим знаряддям праці первісної людини. Упродовж тисячоліть він слугував і знаряддям полювання, і зброєю, і інструментом для господарських справ. Ніж був не лише функціональним предметом, а й знаком статусу. Вільна людина мала право носити ніж. Холоп — ні. М’ясо як основа харчування, доступна лише заможним, передбачала й окремі прилади для його нарізання. Тож ніж був привілеєм тих, хто міг дозволити собі регулярне м’ясне застілля.
У середньовіччі князі, барони, рицарі завжди мали при собі особистий ніж — не як зброю, а як власний столовий інструмент. Його носили за поясом чи за халявою чобота. Пізніше до нього приєдналася ложка — запозичення з простолюдного побуту. А вилка спершу була допоміжною — нею користувалися слуги, нарізаючи м’ясо для пана. Лише із скороченням кількості прислуги й зміною побутових звичок ножем і виделкою почали одночасно користуватися самі господарі. Так і виник класичний європейський столовий етикет.
Знаряддя виживання, символ статусу, зброя, прилад для їжі й об’єкт дизайнерських фантазій — усе це ніж. А його столове втілення, здається, почалося саме тоді, коли один кардинал захотів привчити знать до гарних манер.
Включення Ватикану до складу Італійського королівства
13 травня 1871 року Ватикан формально було включено до складу Італійського королівства. Цим завершився процес об’єднання Італії, що передбачав приєднання Риму — останньої території, яка перебувала під контролем Папської держави. У зв’язку з цим парламент Італії, що на той момент працював у Флоренції й готувався до переїзду в Рим, ухвалив так званий «Закон про гарантії», який визначав статус Папи Римського після втрати ним світської влади.
Закон містив низку важливих положень. Папа оголошувався недоторканною особою, а будь-який замах на нього прирівнювався до замаху на особу короля. Йому гарантувалися королівські почесті, право на збройну охорону, повна свобода дипломатичних зносин і ведення церковної політики. Держава також зобов’язувалася щороку виплачувати Папі 3 мільйони 225 тисяч лір на потреби Святого престолу й утримання папських палаців, які залишалися у власності Ватикану. Свобода скликання конклавів і прийому іноземних послів також була офіційно підтверджена.
Однак Пій IX, який на той момент очолював католицьку церкву, категорично відкинув ці умови. Через два дні після прийняття закону він публічно оголосив себе «в’язнем Ватикану» й до самої смерті більше не полишав його меж. Втрата світської влади, якою Папа володів протягом століть як глава Папської держави, викликала глибоку образу й політичну кризу, що увійшла в історію як Римське питання. Відносини між Апостольською столицею та італійською державою були заморожені на десятиліття. Папи не визнавали легітимності Італійського королівства в Римі, а італійська влада не мала жодного впливу на церковну політику.
Ця ситуація тривала майже 60 років, доки не була розв’язана 1929 року за посередництва Беніто Муссоліні. Саме він підписав з представниками Святого престолу Латеранські угоди, які офіційно відновили незалежність Ватикану як суверенної держави й урегулювали питання взаємних стосунків. Так було поставлено крапку в багаторічному конфлікті між духовною та світською владою на території Італії.
Створення футбольнлшл клубу «Динамо»
13 травня 1927 року в Києві був створений футбольний клуб «Динамо». Це найтитулованіший клуб в історії футболу СРСР і України. Перша офіційно зареєстрована гра команди відбулася 17 липня 1928 року — тоді кияни зіграли внічию з одеським «Динамо» з рахунком 2:2. У радянський період «Динамо» стало 13-разовим чемпіоном СРСР, 9-разовим володарем Кубка СРСР, а також тричі здобувало Суперкубок. Це один із двох клубів, поряд із московським «Динамо», які брали участь у всіх сезонах вищої ліги радянського чемпіонату. Саме київське «Динамо» стало першою немосковською командою, яка змогла виграти чемпіонат СРСР.
Цього ж дня згадують Валерія Васильовича Лобановського — людину, без якої історія київського клубу була б зовсім іншою. Він помер 13 травня 2002 року в Запоріжжі. Один із найавторитетніших тренерів у світовому футболі, Лобановський поєднував стратегічне бачення гри з винятковими організаторськими здібностями. Сам про себе казав: «Тренер має вчитися все життя. Якщо зачерствів, перестав учитися — значить, перестав бути тренером. Час не обдуриш. Він сам розставляє акценти. І вчить — теж».
Під його керівництвом «Динамо» двічі вигравало Кубок володарів кубків, а сам Лобановський тричі очолював збірну СРСР, з якою у 1988 році став віцечемпіоном Європи. У 2000–2001 роках він був головним тренером національної збірної України. Полковник внутрішньої служби, майстер спорту СРСР, заслужений тренер, кавалер орденів «Знак Пошани» та Трудового Червоного Прапора, а також українського ордена «За заслуги» ІІ і ІІІ ступенів. Йому присвоєно звання Героя України.
Після його смерті Лобановського було відзначено Рубіновим орденом УЄФА та найвищою нагородою ФІФА — орденом «За заслуги», що вручається за видатний внесок у розвиток світового футболу. У 2017 році УЄФА включила його до списку десяти найвидатніших тренерів Європи за всю історію існування організації з 1954 року.
Лобановському належить відомий вислів: «Рух — це життя, спокій — це смерть».
Визнання неконституційним Акту про державну незалежність Республіки Крим
13 травня 1992 року Верховна Рада України визнала неконституційним акт, ухвалений 5 травня 1992 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим, — так званий «Акт про державну незалежність Республіки Крим». У своєму рішенні український парламент надав кримській владі термін до 20 травня для скасування цього документа.
Це рішення стало відповіддю на спробу Криму юридично вийти за межі української правової системи. На той момент у Криму активно розвивались сепаратистські настрої, а перший і водночас останній президент Республіки Крим Юрій Мєшков запропонував провести референдум щодо незалежності. Незважаючи на те, що Центральна виборча комісія України та тодішній Президент Леонід Кравчук визнали такий референдум незаконним, він усе ж був організований і проведений кримською владою.
Остаточна крапка в цій спробі відокремлення була поставлена 17 березня 1995 року, коли Верховна Рада України ухвалила закон «Про скасування Конституції та деяких законів Автономної Республіки Крим». Цим законом було ліквідовано посаду президента Криму, скасовано дію конституції Криму 1992 року, а також нівельовано її правові наслідки, попри результати місцевих голосувань.
У 1998 році Крим отримав нову Конституцію, яка закріпила його статус як автономії у складі України, проте з істотно обмеженими повноваженнями. Документ визначив правові межі кримської автономії відповідно до Конституції України, і таким чином завершився період односторонніх спроб Криму вийти з-під юрисдикції центральної влади.
