15 липня в Україні відзначаються два ключові свята, які формують нашу національну самосвідомість — День Української Державності та День хрещення Київської Русі – України, а також День українських миротворців. В світі відзначається День благодійності в соціальних медіа. Події, які сталися 15 липня у різні століття, демонструють, як у цей день переплітаються війна і наука, релігія і культура, технічний прогрес і кінематограф.
День української державності
Це офіційне державне свято, покликане закріпити тяглість української державницької традиції від Київської Русі до сучасної незалежної України. Його встановлено указом президента від 24 серпня 2021 року як відповідь на багатовікові спроби знищити українську ідентичність та історичну суб’єктність. Свято символізує спадкоємність державного розвитку України, починаючи з княжої доби, крізь добу Козаччини, УНР, радянську окупацію — до здобуття незалежності у 1991 році.
У 2024 році Верховна Рада України підтримала законопроєкт №9431, яким перенесла дату святкування з 28 липня на 15 липня. Це рішення узгоджене з переходом Православної Церкви України на новоюліанський календар і пов’язане з вшануванням пам’яті Володимира Великого — князя, який утвердив християнство як державну релігію. Таким чином, день української державності синхронізовано з новим церковним календарем і символічно віддалено від російської інтерпретації спадщини Київської Русі.
Цікаві факти
При князеві Володимирі Великому було карбовано перші монети — «златники» й «срібляники». На них був тризуб — той самий, який сьогодні є гербом України. Це не просто прикраса, а символ державного суверенітету ще в Х столітті. Монети карбувалися в Києві, що свідчить про централізовану економічну систему незалежної держави задовго до появи Москви.
Московське князівство офіційно не використовувало термін «Русь» до XV століття. Натомість «руськими» називали себе саме мешканці земель сучасної України — Києва, Галичини, Волині. Це задокументовано в угорських, польських, візантійських і литовських джерелах. Назва «Росія» з’явилась лише за Петра І у XVIII столітті.
В Актах Центральної Ради та Конституції УНР прямо зазначалося, що Україна є продовжувачем державності Русі, а не новоствореною державою. Тоді ж у наукових працях українських істориків (М. Грушевського) було обґрунтовано безперервну лінію державності від Русі через Козаччину до УНР.
З моменту хрещення Русі до 1686 року Київська митрополія підпорядковувалась Константинопольському патріархату. Перехід під владу Московського патріархату відбувся лише наприкінці XVII століття — і то внаслідок політичного тиску та фактичної корупційної угоди. Вселенський патріарх досі не визнає цю передачу законною.
В 1929 році було розпущено низку наукових інституцій УСРР, які трактували Київську Русь як українську державу. Істориків, які відстоювали українську тяглість від Русі, переслідували, висилали або знищували. Найвідомішим прикладом є розгром школи Михайла Грушевського.
Малий герб УНР (тоді ще без синьо-жовтого щита) був затверджений 22 березня 1918 року. У постанові прямо зазначено, що він походить із монет Володимира Великого, і є прямою лінією від Київської Русі до нової держави.
День хрещення Київської Русі-України
Цей день є не просто церковною датою, а подією, яка визначила хід історії східноєвропейської цивілізації. Хрещення Київської Русі є історичним актом, який змінив статус Русі в міжнародному контексті. З язичницької федерації племен вона перетворилась на державу, визнану серед християнських країн Європи. Прийняття християнства у 988 році під проводом князя Володимира Великого не лише заклало основи церковної традиції, а й сприяло централізації влади, розбудові адміністрації, появі писемності, книгописання, шкільництва, дипломатії, архітектури та права.
З хрещенням розпочалась зміна цінностей у суспільстві: утвердження ідеї верховенства закону над особистою волею, зміцнення ролі князя як світського й сакрального лідера, запровадження інституту шлюбної моногамії, регламентація звичаєвого права. Хрещення об’єднало розрізнені слов’янські племена в єдину політичну спільноту з чіткою ідеологічною основою.
Також це був геополітичний вибір: Русь приєдналася до візантійської християнської традиції, а не латинського Заходу. Вибір Константинополя як духовного орієнтира мав стратегічне значення, визначивши вектор розвитку ще на кілька століть.
Цікаві факти
Офіційне хрещення відбулося в Києві — у річці Почайна, притоці Дніпра, яку зараз майже повністю знищено забудовою. Цю річку згадують у «Повісті временних літ». Саме в ній, за літописом, відбулося масове хрещення киян. Сьогодні Почайна частково збереглась у вигляді технічного каналу поблизу Оболоні, її русло переважно засипане. У 2010-х тривали спроби відновити її як історичну пам’ятку.
Археологічні й письмові джерела свідчать, що християнство проникало на Русь задовго до 988 року. Дружина князя Ігоря — княгиня Ольга — прийняла хрещення в Константинополі ще близько 955 року. Християнські громади існували в Києві вже в IX столітті. Отже, хрещення Володимира стало формальним утвердженням процесу, який уже розпочався.
Київська Русь після хрещення отримала новий правовий устрій — “Церковний статут Володимира”. Це перший відомий на території України документ, що регламентував правові взаємини між церквою і державою. У ньому встановлювались норми шлюбу, покарання за злочини проти віри, регулювалися питання майна, благодійності, церковного судочинства.
За Володимира в Києві збудовано Десятинну церкву — перший кам’яний храм на Русі. Це був безпрецедентний крок — до того всі споруди були дерев’яними. Пізніше його сини Ярослав Мудрий та інші продовжили традицію: Софія Київська, церкви в Чернігові, Переяславі, Вишгороді.
Хрещення сприяло впровадженню кирилиці та поширенню книжної культури. Саме після хрещення Русі почалося активне впровадження писемності. Було перекладено богослужбові книги, створено перші школи при церквах, а вже в XI столітті з’являються перші літописи, повчання, житія. Це сприяло єдності держави через спільний культурний простір.
Одразу після хрещення князь Володимир узяв за дружину Анну — сестру візантійського імператора Василя II. Це був безпрецедентний випадок — Візантія майже ніколи не видавала своїх жінок за іноземних правителів. Шлюб Володимира та Анни означав визнання Русі як рівноправного партнера в міжнародній політиці.
День українських миротворців
Цей день є щорічним вшануванням військовослужбовців, які беруть участь у миротворчих операціях за межами України. Це дата, приурочена до першої миротворчої місії українських військових: 15 липня 1992 року перші підрозділи Збройних Сил України вирушили до Югославії в межах миротворчої операції ООН. Саме з цього моменту Україна стала активним учасником міжнародних безпекових зусиль у зонах конфлікту.
Миротворці від України служили в найгарячіших точках світу — в Косово, Боснії, Іраку, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Кувейті, Демократичній Республіці Конго, Афганістані, Малі та багатьох інших регіонах. Їхня участь включала не лише охорону, але й розмінування, медичну допомогу, патрулювання, забезпечення гуманітарних коридорів, інженерну підтримку.
Попри війну в Україні, Київ залишається учасником міжнародних миротворчих ініціатив. Це важливо для підтримання статусу України як держави, яка не лише захищає власний суверенітет, а й сприяє глобальній стабільності.
Цікаві факти
Український контингент у Косово має одну з найвищих оцінок ефективності серед країн-учасниць. Підрозділи ЗСУ в складі миротворчої місії KFOR неодноразово визнавались одними з найкращих щодо дисципліни, взаємодії з місцевим населенням та ефективності в охороні об’єктів. У 2005–2010 роках українців навіть призначали до охорони ключових об’єктів у Пріштині — столиці частково визнаної держави.
У 2000-х роках українські сапери розмінували десятки тисяч квадратних метрів територій в Африці. Зокрема, в Сьєрра-Леоне та Ліберії українські військові не лише знешкоджували міни, а й навчали місцевих жителів мінної безпеки. Ця робота вважається однією з найбільш трудомістких, адже території були забруднені боєприпасами після громадянських війн.
Понад 50 українських миротворців загинули під час виконання місій за кордоном. Це офіційно підтверджені втрати в різних регіонах — переважно через вибухові пристрої, напади на конвої та хвороби. Імена більшості загиблих викарбувані на меморіальних дошках у військових частинах.
Українські авіатори виконували стратегічні гуманітарні рейси в складі місій ООН. У 2000-х роках українські Іл-76 і Ан-26 доставляли вантажі ООН до Судану, Демократичної Республіки Конго та навіть на Гаїті. Вони перевозили медикаменти, продовольство, обладнання для мобільних шпиталів.
Багато українських військових, які служили в місіях ООН, отримали міжнародні сертифікати та досвід спільної роботи з арміями США, Франції, Великої Британії. Частина цих фахівців зараз командує бригадами або очолює ключові підрозділи ЗСУ на фронті.
День благодійності в соціальних медіа
Це неофіційна, але важлива дата, яка нагадує про потенціал онлайн-платформ для реальної допомоги. Ідея виникла в США у 2013 році з ініціативи некомерційного проєкту Givver. Його засновник Кріс Соммерс поставив за мету зробити благодійність частиною цифрової звички. Він розпочав кампанію в Twitter із хештегом #Give, закликаючи користувачів жертвувати гроші на соціально важливі цілі — просто через твіти. Механізм був простим: один твіт — одне пожертвування.
У дні запуску платформи користувачі могли за секунду передати кошти благодійній організації за допомогою команди типу #give 10 (тобто пожертвувати $10). Це був проривний на той момент підхід до мікродонатів: швидкий, без складних форм, доступний прямо з мобільного.
Вперше 15 липня як дата для відзначення «Social Media Giving Day» була офіційно підтримана губернатором штату Міссурі, звідки походив сам засновник. Сенс цієї дати — не в кількості зібраних грошей, а в переосмисленні того, як можна допомагати. У цифрову епоху твіт, сторіс чи пост здатні змінити долю конкретної людини, якщо до нього додано посилання на збір коштів або прохання про допомогу.
Цікаві факти
Першою великою організацією, яка підтримала Social Media Giving Day, був Американський Червоний Хрест. Саме ця організація протестувала систему пожертвувань через Twitter ще до запуску свята, і надала Givver змогу підключити реальні пожертви до свого технічного API.
Кампанія #Give була підтримана політиками США — включно з тодішніми сенаторами. Одним з перших офіційних облич проєкту став сенатор Рой Блант, який публічно закликав через свій акаунт долучитися до цифрової благодійності. Це був перший випадок у США, коли обранець використав Twitter не лише для політичних заяв, а як платформу для благодійної ініціативи.
Принцип «один твіт — одне пожертвування» став прототипом для подальших SMS-донатів і функцій на платформах на кшталт Patreon, GoFundMe, Tiltify. Модель, яку запустив Givver, згодом адаптували більші сервіси, які почали застосовувати спрощені, однокрокові форми внесків — із мінімальною кількістю дій, часто просто через кнопку або повідомлення.
Після трагедії в Бостоні у 2013 році, саме завдяки Givver і Twitter було зібрано понад $100 тисяч упродовж перших 48 годин для постраждалих. Цей випадок показав ефективність швидких мікропожертв у соцмережах і став аргументом на користь ширшого використання таких технологій у кризових ситуаціях.
В Україні аналогічний механізм пожертв через соцмережі масштабно запрацював лише після 2022 року. Хоча ідея цифрових донатів існувала раніше, саме повномасштабне вторгнення Росії зробило Instagram, Telegram і Twitter в Україні інструментами для збору мільйонів гривень на потреби армії, медицини та евакуації. Формула «репост = допомога» вийшла за межі гасел і стала реальною дією.
Історичні події в цей день
1015 – помер Володимир Великий, князь Київський, якого пізніше проголосять святим. Смерть Володимира спричинила криваву міжусобицю між його синами.
1099 – учасники Першого хрестового походу захопили Єрусалим після тривалої облоги. Подія супроводжувалася масовим знищенням мешканців міста, незалежно від їхньої релігії. Захоплення Єрусалима стало головною ціллю хрестоносців і закріпило християнську присутність у Святій землі майже на століття.
1228 – Папа Римський Григорій IX канонізував Франциска Ассізького, засновника Ордену францисканців. Цей чернечий орден відіграв значну роль у християнській просвітницькій діяльності, а сам Франциск став символом радикального смирення, відмови від матеріального та любові до природи.
1410 – відбулася Грюнвальдська битва між Тевтонським орденом і союзним військом під проводом короля Ягайла та великого князя Вітовта. Це була одна з найбільших битв середньовічної Європи, в якій об’єднані литовсько-польсько-руські сили завдали поразки німецьким лицарям, фактично зупинивши їхню експансію на схід.
1663 – у Львові король Речі Посполитої Ян ІІ Казимир ухвалив рішення організувати похід на територію Лівобережної України. Це рішення було частиною складної політичної гри навколо поділу українських земель між Московією, Польщею й козацькою автономією.
1683 – розпочалась облога Відня армією Османської імперії. Це стало початком важливої військової кампанії, яка завершиться у вересні великою поразкою турків і зупинить їхній подальший рух у Європу.
1776 – у Мілані відкрився театр «Ла Скала», який згодом стане одним із найвідоміших оперних театрів світу. Його сцена була майданчиком для виступів Джузеппе Верді, Лучано Паваротті, Марії Каллас і десятків інших легендарних виконавців.
1783 – у Франції спущено на воду перший у світі пароплав. Це був технічний експеримент, який став початком ери парового флоту. Винахід не одразу отримав комерційне застосування, але заклав основу для подальших проривів у транспорті.
1799 – французький офіцер П’єр Бушар знайшов у Єгипті Розетський камінь — базальтову плиту з написами трьома мовами. Ця знахідка дала можливість дешифрувати давньоєгипетські ієрогліфи й стала фундаментальною для єгиптології.
1834 – у Києві розпочав роботу Імператорський університет Святого Володимира, сьогодні — Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Це був перший класичний університет на території України, який поступово став центром наукового й громадського життя.
1916 – помер Ілля Мечников — український біолог, лауреат Нобелівської премії, співзасновник імунології та мікробіології. Його дослідження фагоцитозу та роль у розумінні імунної відповіді організму залишаються основою сучасної медицини.
1920 – у Києві засновано педагогічний інститут, що згодом став Київським педагогічним університетом. Його створення було відповіддю на потребу в масовій підготовці вчителів у новій українській школі.
1959 – в американських кінотеатрах відбулася прем’єра фільму «Some Like It Hot» («У джазі тільки дівчата»), що швидко став класикою світового кінематографа. Стрічка з Мерилін Монро, Джеком Леммоном і Тоні Кертісом поєднала сатиру, гендерні теми й музику в новаторській комедії.
1975 – у рамках програми «Союз – Аполлон» стартував перший спільний політ радянського і американського екіпажів у космос. Це стало символічним жестом «розрядки» між двома супердержавами у розпал Холодної війни.
1988 – у США відбулася прем’єра фільму «Die Hard» («Міцний горішок»), з Брюсом Віллісом у головній ролі. Картина стала зразком жанру бойовика, а її головний герой — архетипом «звичайної людини» в екстремальних обставинах.
Офіційне затвердження державного гімна «Марсельєза»
15 липня 1795 року Франція офіційно затвердила своїм державним гімном «Марсельєзу» — пісню, народжену в атмосфері революції, війни та політичної турбулентності, яка зберігає свій статус і донині. Її створив 25 квітня 1792 року всього за кілька годин Клод Жозеф Руже де Ліль — військовий інженер, поет і композитор зі Страсбурга. Тоді він не планував писати гімн. Пісня мала назву «Бойова пісня Рейнської армії» і була адресована французьким солдатам, які збиралися виступити проти вторгнення іноземних монархічних армій. Вона була написана під сильним емоційним враженням після оголошення війни Австрії.
Пісня стрімко набула популярності. Вона стала відомою під назвою «Марш марсельців» — адже саме загони з Марселя, які вирушили на захист революційного Парижа, співали її під час своїх маршів. Відтак назва «Марсельєза» закріпилася як народна, ще до офіційного визнання.
Цікаво, що сам Руже де Ліль не був палким прибічником революції. Він підтримував ідеї поміркованої республіки, але виступав проти терору. Під час правління якобінців його звинуватили в антиреволюційній діяльності та ледь не стратили, однак його врятував черговий політичний переворот.
«Марсельєзу» неодноразово забороняли, включно з Наполеоном, який бачив у ній надто сильний революційний посил. У XIX столітті її виконання могло стати приводом для арешту. Востаннє пісня була заборонена під час нацистської окупації: 17 липня 1941 року її виконання стало незаконним у північній Франції, контрольованій Третім Рейхом. У зоні Віші замість «Марсельєзи» використовували іншу патріотичну пісню — «Маршал, ми тут!», яка стилістично наслідувала мотиви гімну, але служила культу особи маршала Петена.
Після визволення Франції «Марсельєза» була офіційно поновлена як національний гімн. Її статус закріплений у статті 2 Конституції П’ятої республіки, ухваленої у 1958 році. Клод Жозеф Руже де Ліль написав понад 50 творів, але саме ця пісня, створена майже випадково, принесла йому безсмертя. Вона стала символом боротьби за свободу — спочатку у Франції, а згодом і в усьому світі.
Початок будівництва Харківського метрополітену
15 липня 1968 року на вулиці Слов’янській, неподалік від Південного вокзалу в Харкові, в урочистій обстановці було розпочато будівництво Харківського метрополітену. Офіційною підставою для початку цього масштабного проєкту стало те, що Харків у 1962 році досяг статусу міста-мільйонника. За негласними нормами радянського часу це означало можливість отримати дозвіл на зведення метрополітену. Проте формально метро дозволяли будувати лише столицям союзних республік. Як свідчать джерела, подолати цю перешкоду вдалося завдяки зусиллям першого секретаря Харківського обкому КПРС Григорія Івановича Ващенка. До грудня 1965 року він зміг домогтися дозволу на спорудження підземки.
На урочисте закладання прийшли тисячі харків’ян. За традицією, перші лопати землі зняли вручну, після чого до роботи долучилася техніка — екскаватори та вантажівки для вивезення ґрунту. Будівництво метрополітену здійснювали не лише фахівці з Баку, Красноярська та Києва, а й гірники з Донбасу та Підмосков’я. Велику роль відіграли й студенти харківських вишів, учні ПТУ й технікумів — студентські будівельні бригади активно працювали протягом усього періоду спорудження. Для розробки проєктної документації було створено окрему науково-проєктну установу — інститут «Харківметропроєкт».
30 липня 1975 року ввечері по трасі пройшов перший пробний поїзд метрополітену. 21 серпня того ж року Державна комісія підписала акт про приймання в експлуатацію першої черги першої лінії Харківського метро, виставивши оцінку «відмінно».
Перша в історії міжнародна стиковка космічних кораблів
15 липня 1975 року відбулася перша в історії міжнародна космічна стиковка — радянський корабель «Союз-19» з космонавтами Олексієм Леоновим і Валерієм Кубасовим на борту успішно з’єднався в космосі з американським «Аполлоном-18», яким керували астронавти Томас Стаффорд, Венс Бранд і Дональд Слейтон. Ця подія стала символом тимчасового потепління у відносинах між США та СРСР в період «розрядки» холодної війни. Проте за лаштунками публічної дипломатії ховалась складна технічна і комунікаційна підготовка, що тривала кілька років.
Попри політичну риторику про «спільну місію людства», інженери з обох сторін стикнулися з безліччю проблем. Найперше — несумісність систем: у СРСР користувалися московським часом, а NASA — відліком з моменту старту; радянський корабель мав звичну земну атмосферу, американський — заповнений чистим киснем; одна сторона працювала в метричній системі, інша — в британській. Щоб забезпечити безпечне стикування, було створено унікальний стикувальний модуль — перехідну камеру, що поєднувала дві зовсім різні системи шлюзів. Також радянські інженери розробили нові скафандри, адже дихати у кисневому середовищі американського корабля в старих костюмах було небезпечно через ризик загоряння. Навіть дрібниці виявилися критичними: наприклад, зовнішні елементи обшивки «Союзу» довелося адаптувати під стандарти NASA — і навпаки.
Однак справжня напруга розпочалася буквально за кілька хвилин до прямої трансляції історичної зустрічі екіпажів. З американського «Аполлона» мала вестися зйомка відкриття шлюзу, але телекамера відмовилася працювати. Ймовірною причиною стала несправність роз’єму в комутаційному блоці — під панеллю в ногах космонавта.
Доступу до цього блоку, згідно з інструкцією, не передбачалося — довелося б відкручувати десятки закритих болтів. І тоді бортінженер Валерій Кубасов пішов на нестандартний крок: відкрив кришку звичайним консервним ножем, знайшов і усунув поломку, а для ізоляції проводів застосували аптечний лейкопластир.
Несподівана розв’язка цієї імпровізованої «аварії» збереглася в анекдотичних спогадах екіпажу. Коли шлюз відкрили й американці увійшли в «Союз», Стаффорд вмостився в крісло — якраз над панеллю, яку щойно вирізали ножем і залатали пластирем. Простягнув ноги й із задоволенням відзначив: «Тут набагато зручніше, ніж у нас». Його зріст був майже два метри. Радянські космонавти мовчки кивали головами, мріючи лише про те, аби його ноги випадково не зачепили їхню імпровізовану електропроводку.
Цей символічний момент об’єднав дві держави не лише на рівні дипломатії, але й людської імпровізації, гумору і технічної інтуїції. Через кілька днів екіпажі розділились, але після цієї місії ставлення до міжнародної співпраці в космосі вже ніколи не було таким, як раніше.
