2 травня відзначаються Всесвітній день тунця та Міжнародний день Гаррі Поттера. В цей день відбулася низка знакових дат, які залишили вагомий слід у політиці, науці, техніці релігії та національній пам’яті.
Всесвітній день тунця
Цей день є нагадуванням про важливість збереження біорізноманіття та відповідального ставлення до ресурсів природи. Це не просто ще одне «смачне» свято, а день, коли людство згадує про одну з найцінніших риб у світовій кулінарії й економіці, яка водночас перебуває під серйозною загрозою через надмірний вилов.
Свято було офіційно засноване Генеральною Асамблеєю ООН 7 грудня 2016 року резолюцією № A/RES/71/124. Ця дата покликана підвищити обізнаність про цінність тунця, складнощі, з якими стикаються його популяції, та потребу в сталому управлінні океанічними ресурсами. Країни-члени, міжнародні організації та громадськість закликають до дій, які допоможуть зберегти цей вид для майбутніх поколінь.
Цікаві факти
Тунець є однією з найвражаючіших риб у світовому океані, його м’язиста, яскраво-червона м’якоть більше схожа на яловичину, ніж на звичну нам рибу. Це забарвлення зумовлене високим вмістом міоглобіну — білка, який допомагає м’язам витримувати значні фізичні навантаження. Тунець постійно перебуває в русі, тому його м’язи потребують значно більше кисню, ніж у більшості інших риб. В результаті — м’ясо тунця насичене й червоне, як у наземних тварин.
Цей мешканець океанських просторів здатен досягати довжини понад 4,5 метра та важити більше 680 кг. У його тканинах — високий вміст білка (до 26%), а також надзвичайно корисні омега-3 та омега-6 жирні кислоти, фолієва кислота, фосфор, кальцій та вітамін D. Такий хімічний склад робить його однією з найцінніших риб для здорового харчування.
Тунець є ключовим гравцем у світовій економіці: зокрема, у країнах Азії, Тихоокеанського регіону, Карибського басейну та Східної Африки його вилов — основа морського промислу. Водночас через зростання попиту на тунець — як свіжий, так і консервований — чисельність деяких його видів критично знижується.
Тунець є одним з найшвидших мешканців океану, він може розвивати швидкість до 75 км/год, що дозволяє йому долати тисячі кілометрів під час міграції. Його серце може битися до 150 разів на хвилину. Такий ритм допомагає підтримувати інтенсивний обмін речовин і витримувати великі навантаження в морських глибинах.
Тунець — теплокровна риба. Це рідкісне явище для морських мешканців: температура тіла деяких видів тунця може бути на кілька градусів вищою за температуру навколишньої води.
В Японії тунець вважається делікатесом. На аукціонах в Токіо за одного тунця можуть платити сотні тисяч доларів — настільки високо цінують його м’ясо в суші-культурі.
Майже 80% всього вилову тунця споживає лише кілька країн. Це — США, Японія та країни Євросоюзу, що створює навантаження на популяції у Тихому та Атлантичному океанах.
Міжнародний день Гаррі Поттера
Щороку 2 травня у світі вшановують одного з найулюбленіших для багатьох вигаданих героїв сучасності — Гаррі Поттера. Цей день присвячений персонажу книг Джоан Роулінг і серії культових фільмів про хлопчика з блискавкоподібним шрамом на лобі, який здобув перемогу у багаторічній боротьбі добра зі злом, ставши символом надії, дружби та сили духу.
Дата святкування вибрана тому, що саме 2 травня 1998 року, згідно з сюжетом останньої книги «Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії», відбулася Битва за Гоґвортс. Саме в цей день Гаррі Поттер остаточно переміг Волдеморта — найнебезпечнішого темного чарівника сучасності. За словами Роулінг, це був момент, коли «магічний світ нарешті знову став вільним», а чари страху, які довго висіли над чарівниками й маґлами, розвіялись.
Міжнародний день Гаррі Поттера не має жодного формалізованого способу святкування, його не проголошувала жодна міжнародна організація. Однак попри це, дата міцно закріпилася в культурному календарі мільйонів фанатів по всьому світу.
Хтось відзначає її, переглядаючи марафоном усі вісім фільмів про хлопця-чарівника, хтось перечитує улюблену частину з книжкової серії, а для когось це день, щоб знову поринути у магічний світ, надягнути мантію Ґрифіндора й уявити, що лист із Гоґвортса нарешті прийде. Це свято стало прикладом того, як літературна вигадка змогла перетворитися на щось більше — на культурне явище, яке об’єднує покоління та продовжує надихати нових читачів навіть через десятиліття після публікації першої книги.
Цікаві факти
Книгу «Гаррі Поттер і філософський камінь» спершу відмовилися друкувати 12 видавництв. Успіх прийшов лише після того, як її побачили в Bloomsbury — і це стало початком епохи.
Сагу перекладено більш ніж 80 мовами. Зокрема й такими малопоширеними, як латина, корсиканська чи ісландська.
Найбільше фанатів Гаррі Поттера живе в США, Великій Британії, Бразилії та Польщі. У цих країнах регулярно проводять тематичні фестивалі, нічні читання й навіть весілля в стилі Гоґвортса.
У Британії 7 лютого офіційно відзначають ще одне пов’язане з Поттером свято — «Всесвітній день читання Гаррі Поттера». Воно створене з ініціативи видавництва Bloomsbury, щоб популяризувати дитячу літературу.
Битва за Гоґвортс у фільмі тривала понад 20 хвилин, але знімали її майже три місяці. Вона стала однією з найдорожчих та наймасштабніших сцен в історії кінофраншизи.
Історичні події в цей день
1312 рік – Папа Римський Климент V офіційно передає майно знищеного Ордену тамплієрів Ордену госпітальєрів. Це рішення ухвалюється після багаторічної боротьби за багатства та вплив лицарського ордену, який було розпущено за наказом французького короля Філіпа IV. Таким чином Ватикан намагається врегулювати долю майна найвідомішого військового ордену Середньовіччя.
1611 рік – У Лондоні виходить друком «Біблія короля Якова» (King James Bible) — перший офіційно санкціонований англомовний переклад Святого Письма. Цей переклад, створений за наказом короля Якова I, мав на меті об’єднати під однією релігійною книгою протестантську Англію та стати зрозумілим для широких мас. Згодом саме ця версія стане канонічною для англомовного світу.
1668 рік – У місті Аахен підписано перший мирний договір між Францією та Іспанією, який завершує Деволюційну війну. Франція, яка виступала з претензіями на іспанські Нідерланди, погоджується на компроміс. Перший Аахенський мир знаменує нову геополітичну рівновагу в Західній Європі XVII століття.
1817 рік – В Одесі створюється Рішельєвський ліцей — один із перших вищих навчальних закладів півдня Російської імперії. Ліцей отримує назву на честь герцога Армана Еммануеля де Рішельє, колишнього одеського градоначальника. Навчальний заклад згодом стане важливим осередком наукової та педагогічної думки, з якого виросте Новоросійський університет.
1848 рік – У Львові виникає перша українська політична організація — Головна Руська Рада. Створена на тлі революційної весни народів у Європі, ця рада виступала за культурну автономію українців Галичини та за визнання української мови в адміністрації й освіті. Подія заклала початки організованого українського національного руху.
1892 рік – До Києва прибувають перші два трамвайні вагони з електродвигунами. Це стало проривом у розвитку міського транспорту: електричний трамвай витіснив кінний, а Київ став першим містом в Російській імперії та другим у Європі (після Берліна), де запрацював електричний трамвай.
1945 рік – Командувач німецької оборони Берліна генерал Гельмут Вейдлінг підписує наказ про капітуляцію. Це фактично означає завершення боїв у столиці Третього Рейху, яка вже перебуває під контролем радянських військ. Подія є важливим етапом у завершенні Другої світової війни в Європі.
1980 рік – Папа Римський Іван Павло II починає свою першу в історії Ватикану подорож до Африки, прибувши до Кіншаси — столиці тодішнього Заїру (нині — Демократична Республіка Конго). Цей візит став знаком посилення діалогу з країнами Глобального Півдня та символом нової відкритої політики Апостольської столиці.
1986 рік – Київське «Динамо» здобуває престижний Кубок Кубків УЄФА, перемігши у фіналі мадридський «Атлетіко» з рахунком 3:0. Це одна з найбільших перемог українського клубного футболу в історії. Команду тоді очолював легендарний Валерій Лобановський, а гру «Динамо» визнано взірцем колективної майстерності.
2011 рік – У ніч на 2 травня в місті Абботтабад (Пакистан) американський спецназ знищує лідера терористичного угруповання «Аль-Каїда» Осаму бен Ладена. Операція тривала близько 40 хвилин і була таємною аж до моменту заяви президента США Барака Обами. Ця подія стала кульмінацією десятирічного полювання після терактів 11 вересня.
2014 рік – В Одесі стається трагедія, яка шокує всю країну: після нападу проросійських радикалів на проукраїнський марш і пожежі в Будинку профспілок гинуть 48 осіб, ще понад 200 зазнають поранень. Цей день став одним із найтрагічніших в історії сучасної України, залишивши по собі болісні суперечки, політичні маніпуляції й незагойний слід у суспільній свідомості.
Створення Головної Руської Ради
2 травня 1848 року у Львові було створено першу легальну українську політичну організацію — Головну Руську Раду. Ініціатором її появи вважають тодішнього губернатора Галичини Франца Стадіона фон Вартгаузена, який увійшов в історію також тим, що скасував кріпацтво в Галичині. На хвилі революційної весни народів у Європі він прагнув стабілізувати ситуацію в регіоні, зокрема надаючи можливість національним громадам створювати свої представницькі органи.
Головна Руська Рада об’єднала галицьких русинів і вперше офіційно проголосила, що українці Галичини є частиною великого українського народу. У прийнятому документі зазначалося: «Ми, Рускии Галицки, належимо до великого руского народу, который одним говорить языком и пятнадцать миллионов выносит, зъ которого пôлтретя мілѣона землю Галицку замешкує». Ці слова означали спробу визначити етнічну та мовну єдність галицьких і наддніпрянських українців як єдиної нації.
Серед ключових вимог Головної Руської Ради були: адміністративний поділ Галичини на українську східну частину та польську західну; об’єднання Галичини, Буковини й Закарпаття в окрему провінцію; запровадження навчання українською мовою в школах; відкриття кафедри української мови у Львівському університеті. Це був перший цілісний політичний маніфест українського національного руху в Галичині, який мав культурно-освітню, етнічну й державницьку складову.
При цьому Велика Русь, тобто росіяни, в документах Ради визнавалися «нашими одноплемінниками», адже «одна і та сама слов’янська кров тече в наших і їхніх жилах, спільна доля в минулому, споріднена мова, звичаї тощо роблять великоросів братами для наших сердець». Автори підкреслювали: «Якби ми це заперечували, ми би лгали і не змогли б перед очима Європи виступати як чесні й добросовісні люди».
У політичному сенсі Головна Руська Рада взяла курс на підтримку австрійської монархії. Організація навіть схвально сприйняла придушення революційного руху в Російській імперії царською армією, чимало вбачаючи в сильній імперії запоруку стабільності.
До складу Ради входили представники греко-католицького духовенства, інтелігенції, письменники, педагоги, священики. Саме з ініціативи Головної Руської Ради було вперше офіційно затверджено національні символи Галичини: герб князів Галицько-Волинської держави із золотим левом, що дереться на скелю, на синьому тлі, а також синьо-жовтий прапор. Обидва символи були вибрані не випадково. Історики, яких запросив губернатор Стадіон, знайшли в літописах згадку про участь лицарів зі Львівської землі в Грюнвальдській битві 1410 року, де вони виступали під хоругвами саме жовто-блакитних кольорів із левом. Саме під цим прапором у 1848 році було створено першу українську національну гвардію та батальйон гірських стрільців.
Однак діяльність Ради викликала опір. Польські громадські кола гостро критикували українську ініціативу. Не все було гладко і у взаєминах з австрійською адміністрацією: хоча спершу Відень підтримував Раду як елемент контролю за революційною ситуацією, згодом ставлення змінилося. Вже у 1851 році Головну Руську Раду було офіційно розпущено.
Попри свій недовгий вік, Головна Руська Рада стала першим організованим проявом українського політичного націоналізму в Галичині, заклавши основу для майбутніх змагань за культурну автономію та національне визнання. Її символіка, ідеї та заява про єдність українського народу стали важливим кроком до формування сучасної української ідентичності.
Трагедія в Одесі
2 травня 2014 року стало однією з найтрагічніших дат в новітній історії України. Цього дня в Одесі відбулося жорстоке протистояння між прихильниками єдності України та проросійськими активістами. Події, які розгорталися в центрі міста та завершилися трагедією в Будинку профспілок, назавжди залишили слід у пам’яті не лише одеситів, а й всієї країни.
Конфлікт розпочався ще вдень. У центрі Одеси, біля Соборної площі, зібрався проукраїнський марш футбольних фанатів, активістів та містян. Вони виступали на підтримку єдності країни, що особливо актуально звучало на тлі тодішніх подій у Донецьку, Луганську та анексованому Криму. Їм на зустріч вийшла група проросійських активістів. Між сторонами виникли сутички, які швидко переросли в стрілянину. В ході зіткнень на вулицях загинуло кілька людей.
Надвечір центр протистояння перемістився до Куликового поля, де в той час тривав наметовий табір антимайданівців. У результаті конфлікту табір було знищено, а частина його учасників сховалася в Будинку профспілок. Те, що сталося далі, досі викликає суперечки. У будівлі спалахнула пожежа. Частина людей загинула всередині від опіків, отруєння чадним газом або падіння з висоти. Дехто вистрибував з вікон, намагаючись врятуватися. За офіційними даними, загинули 48 людей. Проте низка громадських організацій та свідків подій наводять інші цифри — подекуди згадується про понад 100 жертв.
Обставини трагедії досі залишаються предметом численних розслідувань, версій і політичних суперечок. Хтось звинувачує бездіяльність місцевої міліції, яка не змогла або не захотіла зупинити ескалацію. Інші говорять про заздалегідь сплановану провокацію, яку організували зовнішні сили. Деякі дослідження вказують на нещасний випадок, спричинений коктейлями Молотова, які обидві сторони кидали одне в одного.
Трагедія в Одесі стала символом того, до чого може призвести мова ненависті, поляризація суспільства та розпалювання конфлікту в умовах політичної нестабільності. Вона оголила слабкість державних інституцій, нездатних забезпечити порядок, і виявила, наскільки глибокими були суспільні розломи після Майдану.
Для одних цей день є нагадуванням про загрозу сепаратизму, для інших — символом незагойної рани. Але для всіх це день, коли смерть прийшла не зі сходу й не з заходу, а людського нерозуміння, ненависті й безкарності. І поки на більшість запитань немає чітких відповідей, головне — пам’ятати і не допустити повторення.
«Рятувальна операція» Зоряна Шкіряка
2 травня 2015 року після потужного землетрусу силою 7,9 бала в Непалі, жертвами якого стали понад 7 тисяч осіб, а ще понад 14 тисяч отримали поранення, розпочалася рятувальна операція за участю українців. До евакуації було залучено 70 громадян України, якими керував тодішній виконувач обов’язків голови ДСНС Зорян Шкіряк. Разом зі своєю супутницею він вилетів до Непалу на борту Іл-76 Міноборони України. Перед відльотом Шкіряк встиг зробити кілька селфі, які згодом стали предметом критики і мемів.
Замість запланованих півтори доби ця «командировка» тривала цілих сім днів. Увесь тиждень країна обговорювала не стільки евакуацію, скільки саму рятувальну місію, яка врешті перетворилася на історію про порятунок самих рятувальників і журналістів. Операцію прозвали «Зоряним десантом».
Перші проблеми почалися ще по дорозі в Делі — літак отримав пошкодження. У Катманду літак не зміг одразу приземлитися: виявилося, що немає відповідного дозволу на посадку аж до 3 травня. Крім цього, зламався насос-регулятор двигуна. Його довелося висилати з Києва, але він довго не проходив митне оформлення. Зрештою з’ясувалося, що й з новою деталлю літак не запускається.
Тим часом українці, які чекали евакуації, та журналісти були змушені жити на території резиденції почесного консула України в Непалі. Частина людей ночувала в автобусах і на підлозі, хтось жив у наметах. Люди почали облаштовувати тимчасовий побут — мили посуд, доглядали за газоном, намагалися тримати порядок.
Аеропорт Делі знову став місцем аварійної ситуації: у літака лопнуло колесо. Врешті українська делегація повернулася додому звичайним рейсовим літаком.
Історія набула такого розголосу, що їй присвятили сатиричну пісню за мотивами мультфільму «Чіп і Дейл поспішають на допомогу», у тексті якої фігурує «хитрий йог» Зорян Шкіряк.
Ситуація викликала обурення ще й тому, що в цей самий час в Україні тривала масштабна пожежа в Чорнобильській зоні, яку ще не було ліквідовано, і значна частина ресурсів ДСНС була спрямована саме туди.
До скандалу долучився журналіст Костянтин Стогній, який оприлюднив попередні підрахунки вартості поїздки — близько 6 мільйонів гривень. Згодом стало відомо, що Кабінет Міністрів заклав на ці цілі 7,3 мільйона гривень. Однак міністр внутрішніх справ Арсен Аваков побачив у скандалі змову проти Шкіряка, а прем’єр-міністр Арсеній Яценюк пообіцяв розібратися. Попри все, українців таки евакуювали.
