4 травня відзначаються Міжнародний день померлих матерів або Міжнародний день матері, що втратила дитину, Міжнародний день пожежників та День відновлення стосунків. У цей день в світі також відбулися історичні події, які залишили вагомий слід у політиці, культурі, науці та війнах.
Міжнародний день померлих матерів
Ця подія не на слуху, її рідко згадують у медіа. У той час, як суспільство готується до Дня матері з квітами та привітаннями, паралельно існує інша реальність — для жінок, які втратили дитину. Разом із такою втратою вмирає частина внутрішнього світу матері, і саме тому назва цього дня така промовиста.
Цей день створено для матерів, які пережили найглибший біль — втрату дитини на будь-якому етапі: через викидень, мертвонародження, смерть новонародженого або інші форми ранньої втрати. Міжнародний день померлих матерів — це простір для об’єднання, підтримки та відкритих розмов про досвід, який зазвичай замовчують. Ці жінки залишаються матерями, навіть якщо їхніх дітей уже немає поруч.
Серед українських матерів цей день набуває особливого звучання, особливо після повномасштабного вторгнення Росії. Тисячі жінок кожного дня ховають своїх синів і дочок, які загинули на фронті, під час обстрілів, у полоні, в окупації.
Вдови й матері полеглих об’єднуються, створюють організації, йдуть до судів, пишуть листи владі, говорять з журналістами. Їхні портрети можна побачити під Верховною Радою, на акціях під СІЗО, на площах — у Херсоні, Львові, Києві. Це жінки, які не дають забути: війна — це не статистика, а долі.
Окремий біль — це матері зниклих безвісти. Вони не мають навіть могили, до якої можна прийти. Їхнє горе — це очікування без дна, надія, яка роз’їдає. І водночас — надлюдська витримка й солідарність. Саме ці жінки започатковують щотижневі «тихі пікети», ходять до міжнародних посольств, ведуть перемовини з гуманітарними організаціями. Мати з окупованих територій — ще один вимір цієї цього дня. Вони часто не можуть поховати дитину, не мають доступу до тіла, не можуть говорити вголос. Але і звідти доходять листи, голоси, звернення до української влади: про викрадення, катування, втрату зв’язку, мовчання адміністрацій.
Міжнародний день пожежників
Цей день виник не як результат указів чи міжнародних рішень, а реакція на конкретну трагедію. У 1999 році в австралійському штаті Вікторія під час гасіння масштабної лісової пожежі загинули п’ятеро пожежників. Один із їхніх колег, Джей Джей Едмондсон, запропонував щороку вшановувати пам’ять загиблих рятувальників і висловлювати підтримку тим, хто продовжує працювати в екстремальних умовах. Дата — 4 травня — обрана тому, що цього дня вшановують святого Флоріана, якого в католицькій традиції вважають покровителем пожежників.
Це недержавне свято, а громадська ініціатива, яка швидко поширилася у багатьох країнах. Її підтримали в США, Канаді, Європі, Аргентині, Південній Африці, Новій Зеландії. Згодом цей день став нагодою говорити не тільки про загиблих, а й про реальні умови, в яких працюють рятувальники: високі ризики, погану техніку, відсутність страховки, психологічні навантаження.
Цікаві факти
У Франції пожежники є офіційно військовослужбовцями. У Парижі та Марселі пожежно-рятувальні служби підпорядковуються Міністерству оборони, а їхні працівники — це військові. Париж захищають Brigade des Sapeurs-Pompiers de Paris — одна з найстаріших та найструктурованіших пожежних бригад світу.
В Японії збереглися традиційні акробатичні навчання пожежників періоду Едо. Щороку в Токіо проводиться Dezomeshiki — парад пожежників, під час якого рятувальники в старовинному вбранні демонструють трюки на бамбукових драбинах — саме так у XVII–XVIII століттях гасили пожежі в тісній дерев’яній забудові.
У Швеції пожежники – це ще й фельдшери. У багатьох регіонах країни перші, хто приїздить на виклик до хворого, — це саме пожежники. Вони мають медичну підготовку, дефібрилятори, навички стабілізації. Це зроблено через розкидану сільську місцевість і дефіцит швидких.
У Німеччині найстарша добровільна пожежна бригада працює з 1846 року. Містечко Канауфен у Баварії досі підтримує її діяльність, і більшість членів — це люди з династій пожежників. У деяких родинах уже 6 поколінь служать добровільно.
У США є особлива категорія пожежників — «в’язничні пожежні команди». У штатах Каліфорнія та Аризона засуджені, які відбувають покарання, можуть пройти підготовку й гасити лісові пожежі. Після звільнення вони не мають права працювати в пожежній службі через судимість — і саме це викликає активну дискусію про нерівність.
У Кенії пожежників навчає британська армія. Оскільки в країні бракує належної системи пожежної освіти, в Найробі діє академія, яку створено спільно з британськими інструкторами, й туди приймають навіть підлітків, які не завершили середню школу.
У Португалії 90% пожежників — волонтери. У більшості міст країни працюють добровільні бригади. У деяких селах кожен дорослий чоловік має пройти базову пожежну підготовку — це частина місцевої традиції, а не лише цивільного захисту.
У Китаї діють пожежні поїзди. У важкодоступних районах (пустелі, гірські тунелі) Китай використовує цілі пожежні склади — спеціальні потяги з цистернами, помпами й генераторами, які можуть гасити пожежі вздовж залізничних колій.
У Латвії діє проєкт психологічної підтримки пожежників після самогубств і катастроф. Після кількох випадків посттравматичних розладів у рятувальників, які працювали на ДТП або суїцидах, держава започаткувала окрему службу кризових інтервентів — психологів, які працюють виключно з пожежниками після важких викликів.
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, пожежники стали не лише рятувальниками, а й ціллю. Вони першими прибувають на місця після прильотів, витягують поранених з-під завалів, гасять палаючі багатоповерхівки, склади, пологові будинки, станції живлення. Часто — навіть не дочекавшись відбою тривоги. Щодня вони отримують поранення і гинуть. Кожен п’ятий виклик у перші місяці війни завершувався під обстрілом, у тому числі цілеспрямованим — ворог навмисно бив по пожежних розрахунках після першого прильоту.
День відновлення стосунків
Це неофіційна, але знакова ініціатива, покликана нагадати про важливість примирення, вибачення та відновлення зруйнованих зв’язків. Це не державне свято, не релігійна подія й не частина глобального календаря ООН, але воно набуває дедалі більшого символічного значення — особливо в епоху соціального роз’єднання, інформаційних війн і сімейної ізоляції.
Ідея Дня відновлення стосунків виникла у США. Автором вважається журналістка Енн Лендес, яка в 1989 році у своїй колонці запропонувала читачам обрати день, коли можна було б спробувати пробачити старі образи, зателефонувати родичу, з яким не спілкувались роками, чи відновити втрачену дружбу. Вона запропонувала для цього 30 квітня — і читачі підтримали цю ініціативу листами та публікаціями. Згодом кілька громадських організацій у США закріпили цю дату як неофіційну.
Суть цього дня — зробити хоча б одну спробу відновити стосунки: написати повідомлення, надіслати листівку, вибачитися, якщо винен, або прийняти вибачення. І навіть якщо інший не відповість — сам жест примирення може змінити людину зсередини.
Цікаві факти
У США та Австралії цей день іноді вважають «анонімним святом». Люди надсилають записки з вибаченнями — часто без підпису. У деяких школах учні можуть залишити «лист вибачення» в спеціальній скриньці, адресований іншому, навіть не називаючи імен.
У Канаді є сімейна традиція — «мовчазне примирення». У деяких сім’ях прийнято не обговорювати сварку, а в цей день просто разом вечеряти або зустрітися без пояснень. Це давній побутовий жест: не виправдовуйся — просто прийди, посидь поруч, і цим все сказано.
Британські психологи рекомендують не чекати згоди — достатньо зробити крок. У дослідженнях Національної служби здоров’я (NHS) згадується: навіть якщо людина не пробачить вас у відповідь, сам факт спроби примирення має позитивний вплив на психіку, знижує рівень тривожності та ризик депресивних станів.
У деяких парах цей день став альтернативою Валентиновому. Подружжя, яке пережило кризу, використовує цей день як «точку оновлення» — не для романтики, а для розмови, вибачень, оновлення домовленостей. Його навіть жартома називають «День тверезих Валентинів».
У Twitter і Reddit 30 квітня часто з’являються анонімні зізнання. Люди пишуть короткі повідомлення типу «10 років мовчання — я досі тебе люблю», «Я зрадив, але вже 5 років шкодую», «Мамо, прости, що не відповідав, коли ти дзвонила». Більшість не надсилають ці повідомлення адресатам — просто вивільняють біль.
У деяких психотерапевтичних групах США 30 квітня вважають днем «дозволеного дзвінка».Коли ти можеш зробити перший крок — і тебе точно не осудять. Навіть якщо ти був неправий десять років тому. Навіть якщо думаєш, що вже запізно.
Історичні події в цей день
1807 рік — Французька імперія та Персія підписують Фінкенштайнський договір. Він заклав основу союзу Наполеона І з Іраном проти спільних ворогів — Великої Британії та Російської імперії, змінивши геополітичну рівновагу на Близькому Сході.
1838 рік — українські митці та інтелігенти збирають кошти, щоб викупити з кріпацтва 24-річного Тараса Шевченка. Цей крок відкрив йому шлях до творчості, яка згодом стала основою української культури та ідентичності.
1863 рік — стартує будівництво першої ділянки Одеської залізниці між Одесою та Балтою. Це стало початком розбудови залізничного сполучення на півдні України, яке відіграло важливу роль в економічному розвитку регіону.
1878 рік — Томас Едісон демонструє публіці винайдений ним фонограф. Подія відбулася в оперному театрі й означала прорив у сфері звукозапису — винахід дозволяв записувати й відтворювати людський голос.
1904 рік — США отримують у своє розпорядження територію Панамського каналу. Цей крок дав Америці стратегічний контроль над одним із ключових торговельних і військових шляхів у світі.
1904 рік — Генрі Ройс і Чарльз Роллс розпочинають виробництво автомобілів під брендом «Rolls-Royce». Компанія стала символом елітного автомобілебудування та інженерної досконалості.
1915 рік — завершується запеклий бій за гору Маківка в Карпатах. Це перша масштабна битва Українських січових стрільців, у якій вони проявили себе як боєздатна національна військова формація.
1979 рік — Маргарет Тетчер стає прем’єр-міністром Великої Британії. Вона стає першою жінкою на цій посаді, започатковуючи еру глибоких економічних і соціальних реформ у британській політиці.
1986 рік — після Чорнобильської катастрофи уряд СРСР розширює зону евакуації до 30-кілометрового радіусу навколо станції. Це рішення зачепило десятки сіл і містечок, змусивши тисячі людей покинути домівки.
2023 рік — українські сили протиповітряної оборони вперше в історії збили російську гіперзвукову ракету «Кинджал» за допомогою американського ЗРК Patriot. Подія стала важливою технологічною і символічною перемогою у війні з Росією.
