Дослідження громадської думки, які провів Київський міжнародний інститут соціології, фіксують поступові зміни у ставленні українців до можливих компромісів у війні, а також демонструють, як із плином часу трансформуються суспільні «червоні лінії». Про ці тенденції розповів генеральний директор інституту Володимир Паніотто, окресливши як динаміку готовності до поступок, так і чинники, що впливають на очікування людей щодо тривалості війни.
Початковий період повномасштабного вторгнення характеризувався жорсткою позицією більшості населення щодо будь-яких територіальних компромісів, хоча водночас значна частина громадян підтримувала саму ідею переговорів як інструменту завершення війни. За словами Паніотто, у 2022 році лише 10% українців були готові на територіальні поступки заради миру, тоді як на цей час таких уже 40%. Йдеться про готовність погодитися на виведення українських військ із контрольованої території Донбасу за умови, що Сполучені Штати та країни Європи нададуть Україні гарантії безпеки, які сприйматимуться як реальний запобіжник повторної агресії.
Зміна частки тих, хто допускає компромісні рішення, відбувається поступово і супроводжується зростанням підтримки ідеї зупинки бойових дій по лінії зіткнення. Як зазначає соціолог, близько 70% респондентів уже погоджуються на такий варіант розвитку подій, що свідчить не стільки про відмову від принципових позицій, скільки про пошук моделей завершення війни, які поєднують прагнення безпеки з розумінням реальних обставин.
Окремий вимір цих настроїв пов’язаний з трансформацією очікувань щодо тривалості війни. Якщо на початку повномасштабного вторгнення поширеним було припущення, що активна фаза може завершитися за кілька місяців, то згодом ці уявлення змінилися значно більш стриманими прогнозами. За словами Паніотто, сподівання на завершення війни за три-чотири місяці поступилися нинішнім очікуванням, що це станеться не раніше 2027 року, що відображає адаптацію суспільства до затяжного характеру конфлікту.
На початку та наприкінці січня інститут також досліджував вплив суворої зими та жорстких блекаутів на готовність населення продовжувати витримувати війну. Отримані результати показали, що частка тих, хто заявляє про готовність терпіти війну стільки, скільки буде потрібно, не змінилася, попри складні побутові умови. Додатково соціологи поставили запитання тим респондентам, які не готові до тривалого терпіння, з’ясовуючи, які саме фактори є для них найважчими.
Найчастіше люди називали загрозу для життя близьких та загибель людей, економічні труднощі, постійні повітряні тривоги та обстріли, і лише на четвертому місці опинилася відсутність тепла та електрики. За словами Паніотто, близько 15% із тих, хто не готовий терпіти, зазначали, що саме енергетичні проблеми є для них критичними, а якщо враховувати все населення, то цей показник становить приблизно 5%. Таким чином, енергетичний тиск, який часто розглядається як інструмент впливу на цивільне населення, поки що не став визначальним чинником у зміні загальної готовності до продовження опору.
У сукупності ці дані окреслюють складну картину суспільних настроїв, у якій поєднуються витривалість, поступова корекція очікувань та обережна готовність до компромісів за наявності гарантій безпеки. Дослідження демонструє, що зміна позицій відбувається через переосмислення досвіду війни, її тривалості і ризиків для майбутнього, що й формує нові параметри суспільної дискусії про завершення бойових дій.
