5 травня відзначаються День фахівців цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України, а також Міжнародний день боротьби за права осіб з інвалідністю та Всесвітній день акушерки. Цей день насичений подіями, які залишили глибокий слід у світовій, європейській та українській історії.
День фахівців цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України
Це професійне свято тих, хто є містком між військом і цивільними, хто несе службу не лише зі зброєю, а й з відкритим серцем і вмінням налагоджувати зв’язки, підтримувати населення й захищати правду.
Свято встановлене відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 24 грудня 2022 року № 333. У документі наголошено на «вагомому внеску фахівців ЦВС у зміцнення обороноздатності держави» та важливості завдань, які ці підрозділи виконують у протистоянні збройній агресії. Обрана дата має символічне значення: саме 5 травня 2014 року в ЗСУ було розпочато пілотний проєкт із цивільно-військового співробітництва. Вже в червні того ж року — попри воєнну нестабільність — проєкт успішно реалізували, заклавши основу для створення повноцінної структури за стандартами НАТО. Цивільно-військове співробітництво стало першою у ЗСУ структурою, сформованою за стандартами НАТО
Фахівці цивільно-військового співробітництва ЗСУ — це особливий контингент. Вони працюють на межі фронту й тилу, ведуть діалог з місцевими громадами, координують евакуацію, допомагають налагодити гуманітарну допомогу, організовують безпечне повернення цивільних у деокуповані населені пункти, взаємодіють з міжнародними місіями, забезпечують обмін інформацією, а часто — просто підтримують морально тих, хто в розпачі.
Їхня діяльність охоплює все: від посередництва між військовими частинами та органами місцевої влади — до допомоги дітям у зонах бойових дій, моніторингу потреб населення, супроводу журналістів, організації доставки медичних засобів, координування благодійних ініціатив, зустрічей з духовенством, роботи з міжнародними волонтерами. Саме завдяки роботі ЦВС відновлюються мости довіри там, де щойно гримів вибух.
Цікаві факти
Перший підрозділ ЦВС був сформований у червні 2014 року на базі навчального центру в Житомирі. Його основу склали офіцери-інструктори, які пройшли підготовку за стандартами НАТО.
У 2016 році Збройні Сили України офіційно включили ЦВС до організаційно-штатної структури, а згодом підрозділи ЦВС з’явилися в усіх оперативних командуваннях.
Українські фахівці ЦВС брали участь у миротворчих місіях ООН у Ліберії, Косово та Демократичній Республіці Конго — саме в ролі контактних офіцерів між силами й місцевим населенням.
У 2022–2023 роках ЦВС стали ключовими гравцями в організації гуманітарної відповіді на катастрофу в Херсонській області після підриву Каховської ГЕС: саме вони координували дії військових, волонтерів, рятувальників і міжнародних партнерів.
Підрозділи ЦВС мають свій девіз: «Допомога — наша зброя». Це не просто слова — це принцип, що визначає щоденну роботу тих, хто захищає цивільних не кулями, а рішеннями, координацією й людяністю.
У 2023 році фахівець ЦВС капітан Андрій Грачов був визнаний одним із десяти кращих військовослужбовців року за версією Міноборони — за блискучу координацію евакуації цивільного населення під час боїв за Лиман.
Міжнародний день боротьби за права осіб з інвалідністю
Цей день був заснований у 1992 році за ініціативою активістів, які прагнули вивести питання прав людей з інвалідністю з маргінесу до центру суспільного обговорення. Його мета — не просто нагадати про бар’єри, які досі існують, а й засвідчити, що інвалідність — це не проблема людини, а недосконалість системи.
Цей день виник як реакція на численні випадки дискримінації, байдужості та виключення осіб з інвалідністю з активного суспільного життя. Ініціатори акції, що згодом переросла у всесвітній рух, підкреслювали: боротьба за права — це не боротьба за пільги, а за рівність можливостей. Відтоді 5 травня став днем протестів, маніфестацій, а також освітніх і правозахисних кампаній, які охоплюють десятки країн світу.
В Україні питання прав осіб з інвалідністю ніколи не було простим. До повномасштабного вторгнення Росії система підтримки людей з інвалідністю залишалась фрагментарною, часто формальною. Проте війна загострила проблему до крайньої межі. Сотні тисяч поранених військових, цивільних, дітей, які втратили кінцівки, зір, слух чи здатність до самостійного пересування, приєдналися до спільноти людей з інвалідністю — часто без відповідної реабілітації, доступного середовища та адаптованої інфраструктури.
Як зазначають правозахисники, в Україні сьогодні формується «нова генерація» людей з інвалідністю — молоді, освічені, активні, які отримали травми через війну, але не готові погодитися на роль «невидимих». Вони вимагають гідності, поваги, сучасних протезів, фізичного доступу до будівель, транспорту і цифрових сервісів.
Окрема реальність — це військовослужбовці з інвалідністю. В Україні з 2022 року кількість осіб, які отримали бойові поранення, сягає десятків тисяч. Частина з них, попри інвалідність, повертається на службу — як оператори дронів, інструктори, стратеги. Вони є живим доказом того, що інвалідність не дорівнює неспроможності.
Цікаві факти
Сам термін «інвалідність» все частіше замінюється в міжнародному дискурсі на «люди з обмеженими можливостями» або «люди з порушенням функцій», щоб уникнути стигматизації.
У світі понад мільярд людей мають ту чи іншу форму інвалідності — це близько 15% населення Землі.
У 2006 році ООН ухвалила Конвенцію про права осіб з інвалідністю, яку Україна ратифікувала у 2009 році. Але імплементація її положень досі залишається неповною.
У Норвегії, Швеції та Ісландії питання доступності регулюється на рівні кримінального законодавства: дискримінація через інвалідність може розглядатися як злочин.
У США до органів влади можуть балотуватися особи з будь-якою формою інвалідності — зокрема, у Сенаті Конгресу працюють особи з ампутованими кінцівками, а в Пентагоні існує програма повної адаптації робочого простору для службовців із порушенням слуху та зору.
В Україні від 2022 року відкрито перший реабілітаційний центр, повністю збудований за західними стандартами доступності та оснащений 3D-принтерами для виготовлення протезів.
Всесвітній день акушерки
Це день поваги, вдячності й визнання тих, хто першими зустрічає нас на світі. Цей день був започаткований у 1992 році Міжнародною конфедерацією акушерок (ICM) з метою привернення уваги до важливої ролі акушерок у системі охорони здоров’я. Проте за понад три десятиліття свого існування він переріс рамки фахового вшанування — став днем нагадування про жіноче здоров’я, гідні пологи та право на якісну допомогу.
Акушерки супроводжують жінок під час вагітності, пологів і післяпологового періоду, часто виконуючи не лише клінічну, а й психологічну, емоційну та освітню функцію. У багатьох країнах саме вони є першими і головними фахівцями, до яких звертаються жінки в очікуванні дитини.
Згідно з даними ВООЗ, кваліфікована акушерська допомога може знизити рівень материнської смертності на 83%. Це не просто статистика — це життя. Там, де акушерки мають належну освіту, повноваження й інституційну підтримку, народжувати безпечно. Там, де їх недооцінюють, народження стає ризиком.
Всесвітній день акушерки — це також день боротьби за гідні умови праці для цієї професійної групи. У багатьох країнах акушерки зіштовхуються з недофінансуванням, браком ресурсів, виснажливими змінами й адміністративним тиском. І хоча від них очікують максимального включення, результативності й людяності — у відповідь вони не завжди отримують повагу, яку заслуговують.
Цікаві факти
У світі працює близько 1,9 мільйона акушерок, але для покриття всіх потреб у догляді потрібно ще щонайменше 900 тисяч.
Відповідно до оцінок ООН, кожна третя жінка в країнах з низьким рівнем доходу народжує без допомоги кваліфікованого медичного персоналу, і саме акушерки можуть заповнити цю прогалину.
У Швеції, Ісландії, Данії та Нідерландах акушерка може вести пологи без участі лікаря за умови нормального перебігу.
У Франції існують окремі професійні профспілки акушерок, які регулярно проводять страйки для захисту своїх прав та умов праці.
У 2021 році звіт ООН про стан акушерства наголосив: масштабні інвестиції в цю сферу можуть запобігти 4,3 мільйонам смертей щороку — матерів, новонароджених та ненароджених дітей.
У деяких країнах Африки акушерки відіграють також роль просвітницьких лідерок, навчаючи громади не тільки про пологи, а й про сексуальне здоров’я, вакцинацію, гігієну та боротьбу з гендерним насильством.
Історичні події в цей день
1900 — У селі Завалля Снятинського повіту адвокат Кирило Трильовський започаткував перше українське спортивно-пожежне товариство під назвою «Січ». Ідея поєднання фізичної підготовки й національного духу стала основою ширшого руху, що швидко поширився по Галичині.
1915 — У Відні була створена Загальна Українська Рада — політичне об’єднання, що стало продовженням і розширенням діяльності Головної Української Ради. Організація мала на меті представляти інтереси всіх українців у складних умовах Першої світової війни.
1920 — Об’єднані сили Директорії Української Народної Республіки та Війська Польського звільнили Київ від більшовицької окупації. Це стало однією з найбільш символічних подій в українській військово-політичній історії того часу.
1920 — У цей же день було проголошено автокефалію Української православної церкви — крок, який став знаковим для боротьби за духовну незалежність українського православ’я.
1921 — У Франції легендарна Коко Шанель представила свої перші парфуми — знамениті «Шанель № 5». Вони стали одними з найвідоміших і найпродаваніших ароматів у світі.
1941 — У Атлантичному океані німецький підводний човен атакував і потопив судно з 75 канадськими військовими. Ці втрати стали першими бойовими втратами армії Канади в ході Другої світової війни.
1945 — У Празі почалося антинімецьке повстання. Воно стало одним із останніх актів спротиву в Європі перед завершенням війни та символом чеської національної гідності.
1949 — Розпочала свою діяльність Рада Європи — міжнародна організація, яка сьогодні об’єднує десятки держав задля захисту прав людини, демократії й верховенства права.
1956 — У Токіо стартував перший у світі чемпіонат із дзюдо, що започаткував світову спортивну традицію цього японського бойового мистецтва.
1961 — Американець Алан Шепард став першою людиною зі США, яка здійснила суборбітальний космічний політ. Його політ тривав 15 хвилин і проклав шлях до подальших місій NASA.
1988 — Вперше в історії людства було здійснено телетрансляцію з вершини Евересту. Цей прорив не лише технічний, а й символічний — світ побачив найвищу точку планети в реальному часі.
1992 — Парламент Криму оголосив про незалежність півострова й призначив на серпень референдум щодо підтвердження цього статусу. Подія стала джерелом багаторічних політичних і правових суперечок.
1994 — У столиці Росії було підписано угоду про припинення вогню між Вірменією, Нагірним Карабахом і Росією. Це заклало основу для тимчасового миру після затяжного конфлікту.
1999 — Уперше в історії Шотландії відбулися вибори до власного парламенту. Цей крок став результатом політичної децентралізації у Великій Британії та посилив автономію регіону.
1999 — У той же день Північна Македонія закрила свої кордони для албанських біженців з Косова. Цей крок викликав хвилю критики міжнародної спільноти на тлі гуманітарної кризи.
5 травня 1821 року, після шести років заслання на острові Святої Єлени, помер Наполеон Бонапарт. Його останніми словами стали: «Франція… Армія… Авангард». Саме так свідчать історичні джерела про завершення життя колишнього імператора. У комюніке французького уряду того дня як офіційна причина смерті була вказана «хвороба втрати сил».
Розповідають, що перед смертю імператора його слуги побачили на сході неба комету. Сам Наполеон, який усе життя жив поруч зі смертельною небезпекою, сказав тоді: «Комета сповістила смерть Цезаря і сповістила також і мою». А п’ятого травня, за свідченнями біографів, над морем здійнялася сильна буря, від якої здригалися стіни будинку на острові Святої Єлени.
За три тижні до смерті Наполеон підписав заповіт, у якому висловив своє останнє бажання: «Я хочу, щоб мій прах спочивав на берегах Сени, серед французького народу, якого я так любив». Це побажання було виконано лише в 1840 році, коли його останки були урочисто перепоховані в мавзолеї Собору Інвалідів у Парижі.
За шість днів до кінця Наполеон дав своєму особистому лікарю останній наказ: «Після моєї смерті, яка вже недалека, я хочу, щоб ви зробили розтин мого тіла… Особливо прошу ретельно дослідити мій шлунок і скласти точний та докладний звіт, який ви передасте моєму синові… Я наполягаю і зобов’язую вас провести це дослідження з усією ретельністю… Я залишаю у спадок усім правлячим династіям жах і ганьбу останніх днів мого життя». У заповіті він також зазначив: «Я помираю передчасно від руки англійської олігархії і найнятого нею вбивці».
Великий вигнанець помер у страшних муках 5 травня 1821 року о 17 годині 49 хвилин. Розтин тіла проводили шість англійських лікарів і особистий лікар Наполеона, корсиканець Франческо Антомаркі, який спостерігав імператора останні вісімнадцять місяців. Саме він і виконував аутопсію. На думку всіх присутніх, головним осередком хвороби був шлунок. Проте згоди щодо остаточної причини смерті дійти не вдалося — тому було складено чотири різні медичні висновки.
У XX столітті науковці вирішили з’ясувати справжню причину смерті Наполеона. Після кількох років досліджень дійшли висновку: він помер від отруєння миш’яком, при чому отруєння не було випадковим. Отже, імператора було вбито. Встановили, що сильні дози миш’яку він почав отримувати між 31 липня і 1 жовтня 1816 року, і отруєння тривало аж до самої смерті.
5 травня 1961 року, через три тижні після історичного польоту Юрія Гагаріна, у космос вирушив американець Алан Шепард. Його політ мав суборбітальний характер: астронавт не виходив на орбіту, а здійснив короткочасний зліт і спуск. Запуск відбувся з військово-повітряної бази США на мисі Канаверал. Капсула досягла висоти близько 186,5 кілометрів і приземлилася за 486 кілометрів від місця старту. Уся подорож тривала 15 хвилин і 28 секунд.
На відміну від Гагаріна, Шепард, професійний льотчик-винищувач, сам керував кораблем у ручному режимі. Цей контроль став важливою відмінністю в тодішніх технологіях і стратегіях США в освоєнні космосу. Перед стартом Шепард промовив фразу, яка увійшла в історію як «молитва Шепарда»: «Боже, будь ласка, не дай мені облажатись». Ці слова згодом стали популярними серед американських пілотів та астронавтів. Під час прямої трансляції польоту, що велася по всьому світу, побачивши Землю з космосу, він сказав: «Який прекрасний вид».
Другий політ Шепард здійснив вже у 47-річному віці, ставши на той момент найстаршим астронавтом NASA. Він був командиром місії «Аполлон-14» — третьої успішної американської експедиції на Місяць. Під час цієї місії Шепард став першою людиною, яка зіграла в гольф на Місяці, використавши спеціально модифікований ключ від приладу як клюшку.
