72,7 мільярда виторгу від алкоголю: українці не стали більше пити – просто перестали ховати каси (продовження)

ІА “ФАКТ” вже писало про 72,7 млрд грн алкогольного виторгу за перші п’ять місяців 2026-го – і це подали як рекорд. Але сенсація не там: кількість кас зросла на 0,46%, виробництво пива – на 0,6%, інфляція з’їдає частину приросту. Ринок фізично стоїть на місці.

Росте не споживання, а видимість. Новий закон про обіг підакцизних товарів фактично прив’язує ліцензію до фіскальної дисципліни: три випадки непробиття чеків – і під загрозою опиняється право на здійснення торгівлі. За п’ять місяців 2026-го вже анульовано понад 5,2 тисячі ліцензій. Продавці почали пробивати чеки не з патріотизму, а з арифметики виживання. Держава не створила новий попит – вона звузила сліпу зону між реальним оборотом і тим, що доходить до звітності.

Чому бюджет так дивиться на акцизи

Чому держава нервує через касовий чек на пляшку? Бо в обороні немає пауз. У бюджеті-2026 акцизу заклали 328,8 млрд грн – майже порівну з вітчизняних і з імпортних товарів. А видатки на оборону і безпеку, які навесні становили 2,8 трлн грн, у червні парламент наростив іще на 1,56 трлн – до приблизно 4,37 трлн. На такому тлі кожен стабільний внутрішній потік – це не дрібна бухгалтерія, а спосіб закривати щоденні витрати, які не дочекаються наступного траншу.

Алкоголь – не найбільше джерело, але показове. У роздрібній ціні пляшки сидить ПДВ, акциз на виробництво чи імпорт і ще 5% роздрібного акцизу на касі. Тому один непробитий чек – це не одна загублена копійка, а розрив одразу в кількох ланках податкового ланцюга.

Тютюн і пальне доводять, що алкоголь – лише фрагмент моделі. Торік акциз із тютюну дав 122,5 млрд грн – на 27% більше, хоча фізично сигарет продали на 10% менше. На ринку пального – та сама логіка контролю: податкова “віддача” мереж АЗС повзе вгору, а Бюро економічної безпеки рік за роком демонтує нелегальні заправки. Спільний висновок незручний для простих заголовків: бюджет може отримувати більше навіть тоді, коли пити й курити стали менше – якщо разом працюють ставки, контроль і детінізація.

Цифрова марка як тест на зрілість

Наступний крок – електронний акциз. Його сенс не в гарнішій марці. Держава хоче бачити не лише факт продажу на касі, а весь шлях товару: від заводу чи кордону до полиці. Закон про електронну простежуваність ухвалили ще у 2023-му, повноцінний запуск призначили на 1 листопада 2026-го. На кожну пляшку, пачку чи ємність із рідиною для вейпів будуть наносити DataMatrix-код, який не можна зняти й наклеїти вдруге без пошкодження.

Якщо запрацює, податкова побачить розриви: товар з кодом вироблено, а до легального продажу він не дійшов; або на полиці з’явилося те, чого в системі немає. Це б’є вже не по останній касі в магазині, а по складах, логістиці й походженні товару.

Але запуск уже спіткнувся. Старт переносили з січня на листопад, графік розбили на тестовий режим, реєстрацію кабінетів і власне запуск. Бізнес ціль підтримує, а от хаосу боїться: ЄБА попереджала про фрагментарну готовність системи, брак підзаконних актів і недостатнє тестування. 

Для великої мережі збій – це юристи й резерв ліквідності; для малого магазину з однією касою – штраф або порожня полиця через технічну помилку. Одна вимога – модернізація для сильних і щоденна вразливість для слабких.

І напруга вже є, ще до еАкцизу. У червні ЄБА заявила, що частка фізичних перевірок імпортного алкоголю стрибнула приблизно з 5% до 50%: лабораторії, затримки на митниці, списання. Показово, що імпортери не просять скасувати контроль – просять пояснити, за яким принципом обирають жертву. 

І тут є пастка: найлегше перевіряти того, хто вже в системі. Легальний імпортер є в митних даних, легальна мережа – на касах. Нелегальний онлайн-продавець просто змінить домен. Посилиш тиск на видимих, повільно реагуючи на невидимих, – і білий бізнес дістане більше процедур, а тінь – більше часу на адаптацію.

Споживач, регіони і політична ціна

Сам споживач теж не поводиться лінійно. Опитування ВООЗ (листопад 2024-го) не показує жодного “алкобуму”: 78% дорослих пили протягом року – як і торік. Натомість видно розшарування. Хтось п’є менше або кинув зовсім, хтось – навпаки, частіше і більш ризиковано; серед молоді 18–29 хоча б один епізод надмірного вживання за рік мали дві третини. Це не “суспільство спивається”, це поляризація.

Змінилася й сцена. П’ють переважно вдома – у себе чи в гостях; бари й ресторани називає меншість. Купують теж офлайн: понад чотири з п’яти – у супермаркетах і магазинах. У воєнній економіці алкоголь працює радше як домашній ритуал нормальності – вечеря, зустріч, маленька контрольована витрата серед великої невизначеності.

А ще тисне ціна. За даними Gradus Research, частка тих, кому байдужий бренд, зросла до 44% проти 33% наприкінці 2022-го. Звідси дві траєкторії: масовий покупець іде в дешевший сегмент (а це підгодовує тінь), більш платоспроможний міський – інколи відкриває вітчизняні вина за логікою “менше, але якісніше”.

Регіони війна зробила нерівними – і це ламає прості порівняння виторгу. У Донеччині продаж алкоголю заборонено повністю ще з 2022-го; у Херсоні дозволено лише кілька годин на день; у Києві – з 11:00 до 21:00. Тому низький офіційний виторг у прифронтовому регіоні не означає, що там менше п’ють, – він означає менше легального часу продажу й більше неформальних каналів.

Найкращим доказом всієї логіки є Буковель. За перші чотири місяці 2026-го курортна зона офіційно показала понад 5 млрд грн виторгу через каси – на третину більше торішнього. І податкова пов’язала це не лише з туристами: після двох сотень перевірок нарахували штрафи, знайшли неоформлених працівників, алкоголь без марок і продаж повз чек. 

У закладах, які декларували копійки, обороти на касах після хронометражу підскакували в середньому на п’яту частину. Майже лабораторний експеримент: офіційний виторг росте не тому, що люди раптом почали гуляти на широку ногу, а тому, що оборот перестав ховатися.

Справжня ставка

Ось де справжня ставка – більша за алкогольні 72,7 млрд. Суспільство згодне на дисципліну, але не безмежно: за травневими опитуванням КМІС, 48% готові на вищі податки заради збереження західного фінансування оборони, а 30% – проти. Це не карт-бланш, а умовна згода на довірі. 

А довіра в бізнесу тонка: податковий індекс ЄБА за 2025-й застряг у негативі, більшість компаній скаржиться на свавільне трактування правил і називає перевірки головним клопотом року.

Тому фінал залежить не від DataMatrix-коду й не від чергової перевірки. Він залежить від того, чи може держава під час війни навчитися бачити ринок точніше – і не задушити при цьому тих, хто вже працює чесно. Якщо еАкциз запуститься чисто, а тиск ляже на тіньовий онлайн, а не на видимих легалів, – виграє і бюджет, і білий бізнес. Якщо запуск буде хаотичним, а перевіряти й далі будуть зручних, – держава отримає трохи грошей сьогодні і трохи менше довіри на завтра.

72,7 млрд – це лише видима вершина. Питання, яке під нею, звучить простіше: чи навчиться держава бачити не вибірково.

Тетяна Вікторова