85 секунд до “ядерної опівночі”: як і чому “Годинник Судного дня” фіксує новий рекорд небезпеки в світі
Символічний «Годинник Судного дня», який ведеться з 1947 року американською науковою організацією Bulletin of the Atomic Scientists, цього року зафіксував рекордно близький до «ядерної опівночі» час — 85 секунд. Цей показник відображає наслідки взаємодії багатьох факторів, які разом формують системну вразливість сучасного світу. Переміщення стрілок від 90 до 85 секунд є результатом оцінки складного поєднання військових, політичних, технологічних і кліматичних загроз, а також свідчить про зміну балансу безпеки на глобальному рівні. Цей показник необхідно розглядати в контексті історії годинника, коли протягом майже 80 років стрілки змінювали своє положення 25 разів, відображаючи як периферійні, так і фундаментальні ризики для людства.
Причини переведення «Годинника Судного дня» на рекордно близький до «ядерної опівночі» час
Переведення стрілок «Годинника Судного дня» у 2026 році відбулося 27 січня о 10:00 за східним часом (17:00 за Києвом) і стало наслідком комплексного аналізу ризиків, серед яких науковці виділили війну в Україні, яка збільшила ймовірність ядерної ескалації, закінчення дії договору між РФ і США про обмеження стратегічних ядерних арсеналів, можливе розміщення зброї у космосі, а також зростання кількості локальних конфліктів у світі та послаблення міжнародних механізмів безпеки та дипломатії. Важливо підкреслити, що всі ці фактори не існують ізольовано, а взаємно посилюють один одного, підвищуючи системну невизначеність і ризик непередбачуваних наслідків у світі.
Порівняння поточного стану з історичними даними показує, що людство було найвіддаленіше від опівночі у 1991 році, після завершення Холодної війни, коли стрілки показували 17 хвилин. У 2023 та 2024 роках стрілки встановлювалися на позначці 90 секунд, а їхнє теперішнє наближення до опівночі демонструє швидкий розвиток ризиків за останні два роки. Цей динамічний рух стрілок підкреслює, що сучасні загрози мають комплексний характер і включають одночасно геополітичні, технологічні та екологічні складові, що робить прогнозування наслідків складнішим, ніж у попередні періоди історії.
У розрахунках науковців значну роль відіграють дії ядерних держав, таких як РФ, Китай і США, а також ослаблення контролю над ядерним озброєнням. При цьому війни в Україні та на Близькому Сході підвищують ймовірність ескалації. Водночас науковці звертають увагу на технологічні загрози, серед яких неконтрольований штучний інтелект, здатний впливати на військові системи, поширювати дезінформацію та створювати потенційні біологічні ризики. Додатково зміни клімату зберігають статус серйозної проблеми, оскільки вони безпосередньо впливають на геополітичну стабільність і ресурси, створюючи додатковий тиск на міжнародні структури безпеки.
«Годинник Судного дня» було створено в 1947 році групою науковців із Чиказького університету, серед яких були учасники Манхеттенського проєкту. Його метою було наочно показати, наскільки людство перебуває під загрозою глобальної катастрофи, зокрема через використання ядерної зброї. Годинник символізує час, який залишився до потенційної катастрофи: 12:00 означає момент, коли вона настане.
Рішення про встановлення часу на «Годиннику Судного дня» приймає рада науковців і експертів, які оцінюють політичні, технологічні та екологічні ризики для людства. Спершу акцент робився на ядерній загрозі, але згодом до оцінки додали й інші фактори, зокрема зміну клімату та ризики, пов’язані з сучасними технологіями.
Історія «Годинника Судного дня» демонструє, що його переміщення завжди пов’язане із зовнішніми подіями, які змінюють баланс безпеки. Після випробування атомної бомби в СРСР у 1949 році стрілки змістилися вперед, після краху соціалістичної системи у 1990 році і терактів 11 вересня 2001 року також були зафіксовані значні зміни. Аналіз цих змін дозволяє відстежити закономірності у взаємодії держав, технологій та міжнародних домовленостей, а також визначити, які чинники системно підвищують або знижують ризик глобальної катастрофи.
Особливу роль в сучасному світі відіграє поєднання технологій та дипломатичних механізмів. Попри наявність договорів і угод, ефективність їхнього виконання знижується через швидкість технологічних змін і складність міжнародних відносин. Штучний інтелект у військових системах, а також потенційне розміщення зброї у космосі формують нові шари ризику, які не можна вирішити традиційними дипломатичними методами. У порівнянні з попередніми десятиліттями, сучасна система глобальної безпеки стає менш передбачуваною та більш чутливою до локальних криз.
Важливо відзначити, що «Годинник Судного дня» є не прогнозом майбутнього у прямому сенсі, а метафоричним інструментом для аналізу глобальної небезпеки. Він використовується як спосіб зрозуміти, які дії або бездіяльність держав та суспільства можуть підвищити або знизити ризик масштабної катастрофи.
При цьому він реагує на зміни у балансі загроз: переведення стрілок вперед означає збільшення ризиків, назад — їхнє зниження, і ці рухи відображають не лише минулі події, а й ефективність міжнародних домовленостей, контроль над технологіями і здатність держав координувати свої дії. У 2025 році, за словами президентки наукової організації Bulletin of the Atomic Scientists Александри Белл, у світі не спостерігалося жодних тенденцій до зменшення ядерних ризиків, а дипломатичні механізми фактично не функціонували.
Аналіз поєднання всіх цих факторів дозволяє зробити висновок, що сучасне наближення стрілок «Годинника Судного дня» до «ядерної опівночі» є наслідком системної взаємодії політичних, технологічних і екологічних загроз, які взаємно посилюють один одного. Тому цей годинник виступає аналітичним інструментом для оцінки рівня глобальної вразливості та ефективності міжнародних заходів безпеки, демонструючи, наскільки складним і багатовимірним є сучасний ландшафт ризиків у світі.
Ядерна загроза та сучасні геополітичні ризики
Хоча метою створення «Годинника Судного дня» була оцінка наслідків зміни клімату та ризиків, пов’язаних з сучасними технологіями, основним його завданням все ж таки залишається демонстрація того, наскільки людство перебуває під загрозою глобальної катастрофи через використання ядерної зброї. На даний час все частіше політики і міжнародні експерти повідомляють про те, що в сучасному світі існує висока ймовірність її застосування. Це зумовлюється не лише накопиченням арсеналів та модернізацією боєголовок, а й поєднанням геополітичної напруженості, технологічної нестабільності та обмеженої ефективності міжнародних механізмів контролю.
Оцінка масштабів ядерного потенціалу сучасного світу демонструє, що він має нерівномірний розподіл озброєнь. Загалом ядерними боєголовками володіють дев’ять держав – США, Росія, Велика Британія, Китай, Франція, Пакистан, Індія, КНДР та Ізраїль, причому їхня сумарна чисельність досягає 12 512 одиниць. Для порівняння, в світі існує 195 країн, але ядерною зброєю володіють менше ніж 5% з них.
Як відомо, понад 90% ядерної зброї в світі зосереджено в США та Росії, відповідно 5 244 і 5 889 боєголовок. З них близько 3 844 розгорнуті на ракетах або літаках, а майже 2 000 перебувають в стані підвищеної бойової готовності. Інші члени «ядерного клубу» мають значно менші запаси, проте кожна країна утримує боєголовки у стані високої готовності. Велика Британія має 225 боєголовок, Франція — 290, Китай — 410, Індія — 164, Пакистан — 170, всі вони здатні до використання. КНДР утримує близько 30 одиниць, а Ізраїль — 90.
Таке розподілення демонструє значну нерівномірність глобальної ядерної безпеки: найбільші арсенали США та Росії забезпечують стратегічний вплив, а менші арсенали інших держав, хоча і обмежені, але здатні створювати регіональні ризики і стимулювати гонку озброєнь. Активна модернізація арсеналів у всіх дев’яти країнах підтверджує, що загроза ескалації не зникає, а навіть зростає в умовах технологічного прогресу та геополітичної нестабільності. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, всі дев’ять ядерних країн активно модернізують свої арсенали, що демонструє посилення їх стратегічної здатності та підвищує ризик ескалації у разі будь-яких конфліктів.
Однак більшість інших держав світу, включно з Україною, Білоруссю та Казахстаном, відмовилися від володіння такою зброєю. Це створює контраст між концентрацією ядерного потенціалу у вузькому колі держав та глобальною відсутністю збалансованих механізмів стримування у ширшому міжнародному контексті.
Історичний досвід України показує, як наша країна добровільно зменшила свій ядерний потенціал: у 1992 році після підписання Лісабонського протоколу вона передала свою зброю Росії, відмовившись від третього за величиною арсеналу у світі на той час. Цей крок став унікальним прецедентом роззброєння, однак у сучасних умовах безпека країни залишається під великим тиском. При цьому ядерні програми Ірану з 2021 року включають збагачення урану до 20% з можливістю довести його до 90%, а у 2022–2023 роках на підземному заводі в Натанзі активно нарощували потужності центрифуг, що створює потенціал для виробництва зброї і підвищує глобальну невизначеність в світі.
Водночас особливої уваги потребує взаємодія ядерної зброї та енергетичних об’єктів. Обстріли ЗАЕС, політична нестабільність у країнах, які володіють ядерною зброєю або реакторами, а також ризик аварій призводять до можливого викиду радіації, аналогічного наслідкам Чорнобиля у 1986 році. Тоді радіоактивна хмара накрила Україну, Білорусь та Росію і вплинула на людей, включно зі смертями у довгостроковій перспективі. Від безпосередніх наслідків (променева хвороба) померли 30-50 осіб з-поміж ліквідаторів аварії, при цьому довгострокові оцінки варіюються від 4 000 до десятків тисяч смертей від раку та інших захворювань, спричинених опроміненням. Загалом, радіацію отримали мільйони людей, і понад 200 тисяч були евакуйовані
Крім того, не слід забувати й історичні уроки трагедій, які відбулися в Японії. Наприкінці Другої світової війни, 6 та 9 серпня 1945 року, Сполучені Штати скинули різні види атомних бомб на японські міста Хіросіму та Нагасакі, що стало першим і єдиним в історії людства бойовим застосуванням ядерної зброї. Внаслідок цих атак загинуло близько 140 000 з 350 000 мешканців Хіросіми, а в Нагасакі понад 74 000 людей, враховуючи померлих від опіків, променевої хвороби та пов’язаних із нею захворювань.
Під час вибухів виникав яскравий спалах світла, подібний до блискавки, що засліплював і спалював все у радіусі кількох кілометрів, а теплове випромінювання досягало 5 538 градусів за Цельсієм. У точці удару все повністю згоряло або випаровувалося, а дим, гази та дрібні частинки підіймалися в повітря, утворюючи характерну грибоподібну хмару. Причому енергія вибуху поглиналася об’єктами на шляху, створюючи ефект відбілювання за межами тіні.
Незабаром після спалаху виникала сильна ударна хвиля, яка руйнувала будівлі й вбивала людей на відстані кількох кілометрів зі швидкістю сотень кілометрів на годину. Під уламками цегли, бетону та скла багато людей загинули живцем або отримали тяжкі травми. За оцінками експертів, приблизно 30% жертв у Хіросімі загинули саме від падаючих уламків. Аналогічні наслідки спостерігалися й у Нагасакі, а ударна хвиля на більших відстанях пошкоджувала внутрішні органи у людей, супроводжуючись кровотечами.
Крім фізичних руйнувань, атомні вибухи супроводжувалися виділенням великої кількості радіоактивного випромінювання, яке миттєво вбивало або викликало гостру променеву хворобу. Наслідки цього випромінювання проявлялися в масових онкологічних захворюваннях, патологіях у новонароджених та викиднях у вагітних жінок, що демонструє довгостроковий і глобальний ефект застосування ядерної зброї на здоров’я людей і екосистеми.
Ці випадки демонструють, що навіть обмежене застосування ядерної зброї має катастрофічні наслідки для людей не лише для безпосередньо уражених територій, а й для сусідніх регіонів, впливаючи на екологічну і соціально-економічну стабільність.
Інший аспект сучасних ризиків пов’язаний з розміщенням ядерної зброї у космосі. Історичний досвід США і СРСР, включно з випробуваннями у 1958 та 1961 роках, продемонстрував, що ядерні вибухи на висоті сотень кілометрів створюють потенційно глобальні наслідки. Дія Договору про заборону випробувань у космосі 1963 року та Договору про космос 1967 року обмежила подібні практики, проте сучасні розвідувальні дані США та інших країн про плани Росії щодо протисупутникових систем з потенційним ядерним компонентом створюють нові тривожні ризики. Супутникова інфраструктура, яка зараз включає понад 7,8 тисячі активних об’єктів, стає потенційною ціллю. Водночас аварійний ядерний вибух у космосі може порушити роботу близько третини систем, які відповідають за зв’язок, навігацію та розвідку, створюючи непрямі наслідки для глобальної безпеки.
Слід відмітити, що міжнародні спроби врегулювання цього питання, включно з резолюцією Ради Безпеки ООН, були заблоковані. Навесні 2024 року США спільно з Японією внесли до Ради Безпеки ООН резолюцію, яка закликала всі держави не розміщувати ядерну зброю у космічному просторі. Документ передбачав підтвердження зобов’язань за Договором про космос 1967 року та заборону на розміщення на орбіті Землі ядерної зброї або інших видів зброї масового знищення. 24 квітня 2024 року Рада Безпеки провела голосування, під час якого резолюцію підтримали 13 із 15 членів, тоді як Китай утримався. Проте документ не було прийнято, оскільки Росія скористалася правом вето та заблокувала його ухвалення.
Цей факт демонструє обмежену ефективність міжнародних дипломатичних механізмів у сучасних умовах. Водночас механізми міжнародного контролю залишаються недостатніми для запобігання появі нових загроз, а технічні та політичні чинники посилюють невизначеність щодо застосування ядерної зброї як на Землі, так і в космічному просторі. Станом на січень 2026 року нових подібних резолюцій після вето Росії офіційно не подавалося, однак питання безпеки у космічному просторі залишається вкрай актуальним у міжнародному порядку денному.
Отже, сучасна ядерна загроза формується через концентровану наявність боєголовок у невеликій кількості держав, модернізацію арсеналів, потенційне поширення технологій розробки зброї, а також через неврегульовану експлуатацію енергетичних та космічних об’єктів. Історичні приклади використання ядерної зброї та техногенних катастроф демонструють, що наслідки для країни можуть бути масштабними, а наявні міжнародні механізми контролю і стримування не здатні повністю запобігти кризам подібного масштабу.
Лідерам країн і всій світовій спільноті слід пам’ятати трагічні уроки історії та усвідомлювати, що ядерна небезпека, яка існує зараз, є однією з найважливіших проблем сучасності. Її вирішення вимагає системи дієвих національних заходів, міжнародних правових угод та добровільних ініціатив держав, інакше людство може очікувати глобальна ядерна катастрофа.
