Дипломатія під тінню сумнівної репутації: хто представляє Україну на світовій арені та став радником президента
У Маямі відбулася зустріч делегацій України та США щодо мирного врегулювання війни Росії проти України. Українську делегацію очолив Рустем Умєров, а до переговорної групи, серед інших, включено посла України у США Ольгу Стефанішину. Призначення посадовців з недостатнім дипломатичним досвідом, сумнівною репутацією та відкритими кримінальними провадженнями порушує багато питань. Вони стосуються не лише компетентності та прозорості української дипломатії, а й довіри міжнародних партнерів, безпеки країни та долі мільйонів громадян.
Досвід роботи і репутація Рустема Умєрова
Українську делегацію в переговорному процесі очолив секретар Ради національної безпеки і оборони Рустем Умєров, який змінив на цій посаді Андрія Єрмака після його відставки, пов’язаної з корупційним скандалом.
Кар’єрний шлях Умєрова демонструє значну різноплановість. З 1999 по 2003 рік він керував проєктами у сфері нафти, газу, металургії, хімікатів, агропродукції та техніки, працюючи у країнах СНД, Європі та Північній Америці. Подальші роки він провів на керівних посадах у мобільних операторах: від управління у ТОВ «Лайфселл» до департаменту компанії «iCapital» та «ICG Investments».
У 2013 році він спільно з братом Асланом заснував інвестиційну компанію ASTEM та благодійний фонд ASTEM Foundation, діяльність яких зосереджена на розвитку телекомунікацій, інформаційних технологій і інфраструктурних проєктів.
У політичній площині Рустем Умєров був помічником Мустафи Джемілєва з 2006 до 2019 року, двічі делегатом Курултаю кримськотатарського народу та народним депутатом 9-го скликання від партії «Голос».
У вересні 2022 року Умєров очолив Фонд державного майна України, а в 2023 році його було призначено міністром оборони після гучного звільнення скандально відомого Резнікова.
На основі даних декларації за 2025 рік, можна скласти цілісний портрет фінансової та бізнесової активності Рустема Умєрова, який демонструє значні корпоративні інтереси як в Україні, так і за її межами. В сфері цінних паперів Умєров володіє акціями Petcube, Inc., американської компанії, зареєстрованої у Делавері. Дата набуття права власності на ці акції – 10 жовтня 2023 року. Всього кількість цінних паперів складає 1 902 877. Ця інвестиція підкреслює його інтерес до зарубіжних компаній та фінансових активів, які розташовані поза межами України. Окрім цього, Умєров є співвласником української компанії ASTEM, що свідчить про його одночасну присутність на національному бізнес-ринку, попри законодавчу заборону держпосадовцям займатися підприємницькою діяльністю.
Що стосується корпоративних прав, Умєров є кінцевим бенефіціаром компанії ТОВ «Компанія Блек Сі», придбаних ним ще у 2016 році. Його частка в статутному капіталі становить 100%, а вартість корпоративних прав оцінюється в сотні тисяч гривень. Хоча він передав управління компанією (тобто право самостійно керувати передане третій особі), право власності на компанію залишилося за ним. Тобто юридично він залишається власником, а управління здійснює інша особа.
Також Умєров задекларував право вимоги за договорами купівлі-продажу часток у капіталі цієї та іншої приватної компанії, ASTEM Technologies, загальною вартістю понад 62 мільйони гривень, що демонструє значний обсяг інвестицій у бізнес-структуру.
Щодо доходів, Умєров у 2025 році отримав 3,3 мільйона гривень від відчуження цінних паперів та корпоративних прав через українську компанію ТОВ «Компанія Блек Сі». Це свідчить про активний рух капіталу та реальну монетизацію своїх бізнес-активів, що відображає його фінансову спроможність та стратегію управління власними ресурсами. Також в декларації Умєрова вказана нерухомість в Криму та квартира в США, яка належить компанії SENTINEL INVESTMENTS INC.
У цілому декларація демонструє, що Рустем Умєров є власником як іноземних, так і українських активів, активно керує корпоративними правами та отримує значні доходи від своїх інвестицій. Його бізнес-портфель складається зі стратегічних інвестицій у реальний сектор економіки, а також фінансових інструментів, які дозволяють йому підтримувати високу ліквідність та контроль над компаніями.
Водночас у медіа обговорюються звинувачення Умєрова у використанні американської військової допомоги для особистих цілей, які були оприлюднені антикорупційною активісткою Дар’єю Каленюк у червні 2025 року. Згідно з її повідомленнями, Умєров та його родина нібито пов’язані з низкою американських компаній, через які могли легалізовувати кошти, отримані для «нелетальної логістичної підтримки» України.
За даними Дар’ї Каленюк, Рустем Умєров та його родина пов’язані з кількома компаніями у США, через які, за її версією, використовувалися кошти американської військової допомоги. Схема виглядала наступним чином: США виділяли 200 мільйонів доларів на «нелетальну логістичну підтримку» України, які проходили через Міністерство оборони України, де Умєров, будучи міністром, мав значний вплив на розподіл цих коштів. Частина грошей спрямовувалася на перевезення вантажів, наприклад, за маршрутом Варшава — Львів, через київського посередника та компанію Asret Transportation LLC у Флориді, пов’язану з родиною Умєрова.
Кошти виставлялися на рахунок у банку SunTrust і далі переводилися як «повернення корпоративного кредиту» до Astem Capital LLC, ще однієї компанії родини, що дозволяло формально легалізувати гроші. Частину цих коштів Astem Capital переводила на Double Eagle LLC, яка купувала два комерційні приміщення у Юпітері (Флорида) за однаковою ціною — 1,27 мільйона доларів кожне. Всі операції проводилися через підставні компанії та поштові скриньки. Компанії Double Eagle, Astem Capital і Asret Transportation відіграють ключову роль у схемі, при цьому дружина Умєрова зазначена менеджером Astem Capital, а комунальні рахунки за квартирами оформлені на членів родини.
На тлі цього Умєрова активно критикували і за інші аспекти роботи в оборонній сфері: затримки у виробництві мін, проблеми з будівництвом фортифікаційних споруд та повільне впровадження реформ у системі оборонних закупівель. Крім того, великий резонанс отримало рішення Рустема Умєрова щодо розірвання контракту з директоркою Агенції оборонних закупівель Маріною Безруковою, хоча Наглядова рада АОЗ ухвалила продовження її контракту ще на один рік.
Враховуючи напружену ситуацію в оборонному секторі, в січні 2025 року було ухвалено рішення про звільнення Умєрова з посади міністра оборони, аргументуючи його «необхідністю відновлення ефективної координації та єдності між оборонними структурами, що стало особливо критичним у воєнний час».
У вересні 2025 року Центр протидії корупції повідомив, що сім’я Рустема Умєрова нібито має вісім елітних об’єктів нерухомості у США, зокрема володіє трьома квартирами у Флориді, однією квартирою в Нью-Йорку та чотирма віллами в районі Бока-Ратон поблизу Маямі. Однак пресслужба Умєрова спростувала цю інформацію, зазначивши, що він та його родина не володіють і ніколи не володіли нерухомістю у США. У декларації зазначена лише орендована квартира, тоді як інші житлові приміщення орендують і оплачують батьки та брат. Родинний бізнес існував ще до початку політичної та державної діяльності Умєрова, при цьому батьки та брат ведуть власні підприємства і заробляють незалежно від його посад.
Після низки скандалів у липні 2025 року Президент України призначив Рустема Умєрова секретарем Ради національної безпеки та оборони, хоча раніше Володимир Зеленський публічно висловлював думку, що Умєров має стати послом України у США, проте цю посаду зайняла Ольга Стефанішина.
Активна участь Умєрова у міжнародних візитах та його підприємницький досвід, включно з веденням бізнесу в США, демонструють, що він володіє певними навичками ведення переговорів у бізнес – та дипломатичній площині. Проте питання залишається відкритим: як професійний бекграунд Умєрова та його неоднозначна репутація вплинуть на успішність стратегічно важливих переговорів щодо безпеки та оборони нашої країни, де ставки визначаються не лише економічними чи політичними чинниками, а й життями громадян та територіальною цілісністю держави.
Присутність Ольги Стефанішиної в делегації та її репутація
До складу української делегації у переговорний процес була включена Ольга Стефанішина, яка на даний час виконує функції посла України у США. До цього вона була віцепрем’єр-міністеркою з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та міністеркою юстиції. Її присутність у переговорах щодо припинення війни та забезпечення безпеки держави теж викликає серйозні дискусії, оскільки історія Стефанішиної поєднує високі державні посади та численні скандали. Вони ставлять під сумнів її репутацію та відповідність посаді, яка вимагає бездоганної доброчесності.
Ольга Стефанішина опинилася в центрі уваги суспільства одразу після кількох гучних антикорупційних епізодів, які тягнуться ще за часів Януковича. Вона є однією з фігуранток так званої «справи Лукаш» — провадження про можливе розкрадання державних коштів на початку 2010-х. За версією НАБУ, Стефанішину підозрюють у причетності до привласнення понад 2,5 млн бюджетних гривень. 1 липня 2025 року Вищий антикорупційний суд мав провести чергове засідання у цій справі, яка вже шість років блукає між слідством і судами, але Стефанішина на нього не з’явилася.
Суть звинувачень зводиться до подій 2010 року, коли Стефанішина працювала в Мін’юсті та входила до керівництва департаменту, що відповідав за євроінтеграційний напрям. Слідство стверджує, що саме вона погоджувала підготовку «аналітичних досліджень» про відповідність українського законодавства європейським нормам, за які держава сплатила в десятки разів більше за ринкову вартість. Роботи виконувала приватна компанія «Європейська правова група», зареєстрована за адресою квартири, яка належала Герману Галущенку — нинішньому міністру енергетики, а тоді одному з керівників Мін’юсту.
Слідчі вважають, що фірма була фіктивною, а підписані Стефанішиною акти виконаних робіт стали підставою для переказу коштів. У справі також фігурує ексміністерка юстиції Олена Лукаш, але, за даними ЗМІ, слідство розглядає її роль як другорядну.
Попри підозру, оголошену у 2019 році, політична кар’єра Стефанішиної стрімко розвивалася. За даними ЗМІ, підтримку їй надавав Андрій Портнов, впливовий юрист часів Януковича. У 2020 році вона стала віцепрем’єркою з євроінтеграції, пізніше — міністеркою юстиції, а в 2023 році, знаходячись в статусі підозрюваної, отримала державну нагороду «за чесну плідну працю».
Розгляд справи, пов’язаної з подіями 2013–2014 років, відтерміновується з грудня 2024 року, що створює реальну загрозу для її завершення, оскільки строк давності за висунутими обвинуваченнями становить 15 років. Через постійні перенесення засідань підвищується ризик того, що кримінальне провадження не буде доведене до судового вироку.
Особливу увагу привертає кримінальне провадження, яке стосується передачі Дому профспілок колишньому чоловіку Стефанішиної. У червні 2025 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) відкрила кримінальне провадження за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України після журналістського розслідування, в якому вона фігурує. Ця стаття передбачає за такі дії покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років із позбавленням права обіймати певні державні посади. Відомості про провадження було оприлюднено народним депутатом Алексеєм Гончаренком у липні 2025 року через письмове звернення НАБУ, що підкреслює офіційний характер розслідування та серйозність звинувачень.
Після всіх цих скандалів і звільнення з посад Ольгу Стефанішину в кращих традиціях української політики призначили послом у США. Посадовці, які мають неоднозначну репутацію або фігурують у резонансних скандалах, часто отримують такі дипломатичні призначення, чим забезпечують собі захист від публічного контролю та дозволяють залишатися у високих сферах впливу, уникаючи відповідальності за свої дії.
У контексті мирних переговорів участь Стефанішиної як посла України у США ставить важливі питання: чи може особа, щодо якої ведеться кримінальне провадження за фактом зловживання владою та матеріальними ресурсами держави, займати високу посаду і ефективно представляти інтереси країни на міжнародній арені? Чи може вона брати участь у переговорному процесі, який визначає безпеку та майбутнє держави і мільйонів громадян?
Призначення Оксани Маркарової радницею президента України
Слід звернути увагу на ще одне нещодавнє кадрове призначення – колишній посол України в США Оксана Маркарова стала позаштатною радницею президента України з питань відбудови та інвестицій. На цій позиції Володимир Зеленський очікує від неї сприяння в залученні інвестицій у масштабні інфраструктурні та промислові проєкти, а також розроблення практичних моделей співпраці держави з міжнародними фінансовими інституціями.
Указ №872/2025, оприлюднений на сайті глави держави, закріплює за Маркаровою саме такий функціональний мандат, а коментар президента щодо цього призначення підкреслює, що він пов’язує її роботу із завданням забезпечити Україні здатність повернутися до нормального економічного розвитку після завершення бойових дій.
Однак оцінюючи, чи здатне призначення Маркарової на цю посаду принести Україні користь, необхідно враховувати весь її професійний шлях, зокрема ті епізоди, які стали предметом критики та вплинули на її попередню діяльність.
Маркарова працювала послом України у Сполучених Штатах Америки з лютого 2021 року до серпня 2025 року, а до цього обіймала посаду міністра фінансів. Її прихід у дипломатичну службу був нетиповим: без досвіду роботи в МЗС та проходження традиційних кар’єрних щаблів вона відразу очолила одне з найбільш політично складних українських представництв у світі.
Її попередній професійний бекграунд сформувався переважно в інвестиційному секторі та фінансовому управлінні, що пояснювало очікування президента стосовно активізації співпраці з МВФ та іншими міжнародними донорами, однак не замінювало специфічних дипломатичних компетенцій.
Однак під час перебування на посаді посла виникли два ключові скандали, які спричинили дискусію про відповідність Маркарової вимогам цієї діяльності. Перший стосувався ресторану RUTA, відкритого її чоловіком Данилом Волинцем у Вашингтоні. Активне просування цього закладу на офіційній сторінці посольства викликало зауваження з боку українських та американських дипломатів, які вбачали в такій комунікації ризики змішування приватних і службових інтересів.
У дипломатичній практиці подібні дії вважаються вкрай небажаними, оскільки підривають довіру до представництва країни та створюють враження можливого конфлікту інтересів.
Другий, значно масштабніший епізод стосувався політичних наслідків організації візиту Володимира Зеленського на підприємство в Пенсильванії у 2024 році. Оскільки цей штат мав ключове значення в американській передвиборчій кампанії, частина Республіканської партії розцінила участь української сторони в події з інфраструктурним підтекстом як небажане втручання до внутрішньополітичного процесу США.
Саме після цього спікер Палати представників Майк Джонсон вимагав звільнення Маркарової, а її контакти з низкою ключових конгресменів були істотно обмежені. Для України це означало втрату частини комунікаційного ресурсу у Вашингтоні та створення додаткових ризиків у період, коли питання продовження фінансової підтримки було політично чутливим.
На тлі цих подій з’явилися розмови про необхідність оновлення дипломатичного керівництва в США. МЗС офіційно пояснювало відставку Маркарової плановою ротацією, однак політична складова рішення була очевидною: в умовах зміни адміністрації США та переходу впливу до сил, які ставили під сумнів масштаби допомоги Україні, в Україні прагнули уникнути додаткового напруження та зберегти можливості для конструктивного діалогу. Вибір нового посла мав бути зумовлений здатністю вибудовувати контакти з представниками різних політичних таборів, що було важливо у ситуації, коли консенсус щодо підтримки України вже не був гарантованим.
Попри це, заступник керівника Офісу Президента Андрій Сибіга характеризував Маркарову як професійного дипломата, хоча аналіз її кар’єрних рішень, скандалів і управлінських практик не підтверджує наявності класичної дипломатичної підготовки. Її освіта — магістерський ступінь з екологічних наук у Києво-Могилянській академії та магістерська програма з міжнародних фінансів і торгівлі в Індіанському університеті — формувала її як фахівчиню у фінансовому секторі. Такий шлях логічно привів її до міністерських посад, проте не забезпечив спеціалізованої підготовки, яка зазвичай є обов’язковою для дипломатичної служби.
Додатковий тіньовий контекст сформувався через матеріал проєкту «Схеми», оприлюднений ще у 2019 році, де йшлося про причетність Маркарової до виведення понад чотирьох тисяч квадратних метрів елітної нерухомості в Києві з одного з банків перед його банкрутством. Банк, втративши цінний актив, не зміг повністю розрахуватися з вкладниками, що залишило запитання щодо прозорості операцій та ролі фігурантів. Хоча це розслідування не мало прямого відношення до її дипломатичної діяльності, воно продовжує впливати на оцінку її публічної доброчесності.
Крім того, стало відомо, що у сина та доньки Оксани Маркарової є дипломатичні паспорти України. Про це свідчать дані електронної декларації, яку вона подала при звільненні з посади у 2025 році.
У світлі цих факторів повернення Маркарової до роботи в якості радника президента викликає потребу оцінити, чи можуть її попередні репутаційні втрати позначитися на новій ролі. З одного боку, її досвід у сфері фінансів та співпраці з міжнародними донорами може виявитися корисним для формування інвестиційної політики відбудови, оскільки вона має тривалі контакти з інституціями, які працюють з програмами фінансової підтримки. З іншого — залишається питання щодо того, чи не створять попередні конфлікти та скандали додаткові бар’єри. Наприклад, у переговорах з американськими політичними колами, частина яких обмежила спілкування з нею після інцидентів часів її дипломатичної роботи.
Оскільки сфера повоєнної відбудови передбачає ретельне управління великими ресурсами, залучення інвестицій і комунікацію з партнерами, для держави є критично важливим, щоб представники на таких посадах мали не лише фахові навички, а й бездоганну репутацію.
Аналіз цих кадрових призначень показує, що участь посадовців з таким професійним бекграундом і сумнівною репутацією створює критичні ризики для України та безпосередньо впливає на майбутнє її громадян.
