Сполучені Штати вкотре опинилися у центрі глибокої внутрішньополітичної турбулентності. 6 червня масові арешти іммігрантів, проведені агентами Імміграційної та митної поліції США (ICE) у Лос-Анджелесі, стали детонатором масштабних протестів, які стрімко перекинулися за межі Каліфорнії й охопили низку американських мегаполісів. Хвиля солідарності докотилася до Сан-Франциско, Чикаго, Нью-Йорка, Атланти, Сіетла й Сент-Луїса. Люди скандують одне з головних гасел протестів: «Ми люди». Ця фраза стала відповіддю на образливу риторику Дональда Трампа, який назвав мешканців Лос-Анджелеса «тваринами» і пригрозив змусити їх «звільнити» місто.
Крім того, у протестах переплелися особисті історії багатьох учасників. Хтось бореться за своїх батьків — колишніх нелегальних іммігрантів, які будували життя в США, інші захищають друзів, які є так званими «мрійниками» (учасниками програми DACA). Люди протестують не лише проти арештів, вони обурені самою атмосферою зневаги, в якій президентські заяви зображають латиноамериканську громаду злочинцями, тоді як, за словами протестувальників, саме ці люди часто беруться за важку роботу, від якої відмовляються інші.
Імміграція як точка розлому
Інтенсивна міграційна політика адміністрації Трампа вже тривалий час залишається однією з найгостріших точок конфлікту між федеральною владою та частиною американського суспільства. Здійснені цього разу рейди ICE відбулися в робочих районах, де значна частина мешканців — це мігранти першого покоління, часто з неврегульованим статусом. Дії спецслужб миттєво спровокували масову мобілізацію протестувальників, серед яких — активісти рухів за права людини, представники профспілок, ліберальні політики та звичайні громадяни, занепокоєні агресивним підходом до міграційного питання.
Ескалація: від демонстрацій до військової мобілізації
Хвиля протестів, що почалася як мирні мітинги солідарності, швидко переросла в масштабні акти громадянської непокори. У низці міст, зокрема в Лос-Анджелесі, демонстрації супроводжувалися сутичками з поліцією, підпалами транспорту, блокуванням вулиць та масовими затриманнями. За кілька днів у центрі Лос-Анджелеса поліція затримала від понад 300 осіб.
Відповідь федеральної влади була максимально жорсткою. Президент Дональд Трамп мобілізував 4 тисячі бійців Національної гвардії та 700 морських піхотинців, перекинутих до Лос-Анджелеса для «забезпечення порядку». За попередніми підрахунками, операція обійшлася Пентагону в понад 134 мільйони доларів.
Конфлікт федерального центру та штатів
Розгортання військових підрозділів на території американських міст стало черговою демонстрацією того, наскільки загострилося протистояння між Білим домом та низкою штатів, очолюваних демократичною більшістю. Губернатор Каліфорнії Ґевін Ньюсом заявив, що вбачає у діях адміністрації Трампа «зухвалу узурпацію влади» і вже ініціював судові позови, спрямовані на обмеження повноважень федеральних сил у межах штату. «Каліфорнія може бути першою, — заявив він, — але це явно не закінчиться на цьому. Далі будуть інші штати. Далі буде демократія». Мер Лос-Анджелеса Карен Басс наголосила, що місто здатне самостійно забезпечити правопорядок без втручання армії.
Імміграція: стара тріщина у фундаменті США
Історично Сполучені Штати будувались на імміграції і водночас на її запереченні. Періоди розширення прав мігрантів завжди чергувалися з періодами обмежень, депортацій і «закручування гайок». Ще у 1882 році Конгрес ухвалив «Китайський закон про виключення», який вперше фактично заборонив імміграцію за етнічною ознакою. У 1920-х роках були встановлені жорсткі квоти, що обмежили приплив мігрантів з Південної та Східної Європи.
Сьогодні історія повторюється в нових формах. Масові арешти, проведені 6 червня силами Імміграційної та митної поліції (ICE), стали відповіддю адміністрації Трампа на довготривалу політичну дискусію про роль нелегальних мігрантів у країні. Але замість врегулювання, США вкотре занурилися у силове протистояння.
Протести як дзеркало глибшої політичної кризи
Те, що почалося як реакція на міграційні арешти, набуло ширшого суспільно-політичного змісту. Учасники протестів дедалі частіше порушують питання не лише імміграційної політики, а й зростання авторитарних тенденцій у федеральній владі, політичної централізації, мілітаризації правоохоронних органів та звуження громадянських свобод.
Президент Трамп, у свою чергу, у властивій йому жорсткій манері ще більше підливає масла у вогонь, називаючи протестувальників «тваринами» та обіцяючи «звільнити» американські міста від «анархістів».
США перед випробуванням на стійкість
Масові демонстрації, які охопили десятки американських міст — від Нью-Йорка й Чикаго до Денвера й Атланти — ще раз нагадують про глибокий внутрішній розлам американського суспільства. Риторика Білого дому дедалі більше нагадує наративи внутрішньої «надзвичайної ситуації», коли політична сила намагається демонструвати свою міць не через компроміс, а через репресивні механізми.
Попереду — чергові вікенди протестів, включно з масштабними акціями «День спротиву» та «Без королів», які вже заплановані перед військовим парадом у Вашингтоні 14 червня. Планується, що акції співпадуть із запланованим Трампом військовим парадом у Вашингтоні.
Криза імміграційної політики виявилася лише верхівкою айсберга системних проблем, які загрожують американській демократії у переддень президентських виборів. США вкотре опиняються перед випробуванням власної інституційної стійкості — і, можливо, перед ризиком нової хвилі радикалізації як правих, так і лівих сил.
Чому 14 червня може стати наймасовішим днем протестів у США з часів 1968 року
Відлік до одного з найнапруженіших днів сучасної американської історії вже розпочато. 14 червня 2025 року по всій території США мають відбутися масові протести, що за масштабами можуть стати найбільшими з часів драматичних подій 1968 року. Причини цього вибуху суспільної енергії не зводяться до одного приводу — це сплетіння багаторічної політичної напруги, соціальної поляризації, страху перед авторитарними тенденціями та боротьби за збереження засад демократії.
Дату обрано дуже символічно. Саме 14 червня у Вашингтоні має пройти великий військовий парад, який Білий дім представляє як демонстрацію сили та єдності. Для протестувальників — це прямий виклик, символ мілітаризації, від якої вони прагнуть застерегти країну. У відповідь організатори планують провести одночасні акції в сотнях міст — від Нью-Йорка до Лос-Анджелеса, від Сіетла до Маямі, охоплюючи як мегаполіси, так і невеликі містечка в глибинці.
Особливість цих протестів полягає ще й у тому, що вони максимально децентралізовані. Їх організовують десятки й сотні груп — від правозахисних організацій і студентських рухів до профспілок і громадських ініціатив, які діють через локальні комітети, онлайн-мережі та зашифровані канали зв’язку. Саме ця горизонтальна структура робить мобілізацію масовою та стійкою до точкових репресій.
У Білому домі до протестів готуються як до надзвичайної ситуації. До Лос-Анджелеса вже перекинуто чотири тисячі нацгвардійців та сімсот морських піхотинців. Пентагон виділив понад 134 мільйони доларів на операцію з контролю безпеки. Адміністрація заявляє про готовність запровадити додаткові надзвичайні заходи в разі спроб блокувань або радикальних дій.
Відчуття наближення великого внутрішнього конфлікту підсилюється історичними паралелями. Найближчим аналогом за масштабами і політичним напруженням є протести 1968 року після вбивства Мартіна Лютера Кінга. Тоді США охопили масові виступи, які переросли у сутички з поліцією, заворушення та багатоденну ескалацію у більш ніж 60 містах. Подібно до сьогоднішньої ситуації, країна тоді перебувала у стані глибокої соціальної та расової напруги, а політичне протистояння загрожувало стабільності всього державного ладу.
Саме тому 14 червня 2025 року може стати не просто ще одним днем протестів — він має всі шанси увійти в історію США як поворотний момент боротьби за збереження демократичної системи в умовах нових політичних викликів. І, можливо, саме в цей день американське суспільство знову пройде своєрідний тест на зрілість, подібно до того, як це відбувалося понад півстоліття тому.
Історичний циклізм чи початок нової епохи?
Американська політична система неодноразово проходила через кризи — від Громадянської війни до протистояння 1960-х. Але щоразу їй вдавалося переосмислити себе завдяки силі громадянського суспільства й оновленню інституцій. Нині знову постає питання: чи вистачить стійкості у системи, яка дедалі частіше діє за логікою страху й сили?
Протести у Лос-Анджелесі можуть залишитися епізодом — а можуть стати початком великої політичної боротьби за саму природу американської республіки.
Демократія США: нові ризики другого президентства Трампа
Повернення Дональда Трампа на посаду президента у 2025 році відбулося за помітно інших політичних умов, ніж ті, що супроводжували його перше обрання у 2016-му. Якщо тоді значна частина американського політичного істеблішменту сприймала Трампа як серйозну загрозу для демократії, то зараз багато хто вважає, що ця загроза була перебільшеною: демократичні інститути витримали випробування першої каденції, отже можуть витримати і другу.
Однак нинішня ситуація істотно відрізняється від попередньої. За останні роки демократичні стандарти в США продемонстрували негативну динаміку: індекс Freedom House знизив оцінку американської демократії з 92 пунктів у 2014 році до 83 у 2021-му, де вона й залишається дотепер. Спроба Трампа оскаржити результати виборів 2020 року, перешкодити мирній передачі влади та уникнення відповідальності за ці дії з боку судової та політичної системи створили прецедент безкарності.
Другий президентський термін Трампа потенційно загрожує подальшою ерозією демократичних норм. Трамп нині контролює Республіканську партію, сформував команду лояльних до нього політичних союзників і публічно заявляє про наміри обмежувати діяльність опозиції, незалежних медіа та застосовувати силові інструменти проти протестів. Рішення Верховного суду щодо президентського імунітету додало президенту ширших повноважень, що додатково зміцнює вертикаль влади.
Разом з тим повного демонтажу демократії у класичному розумінні — із скасуванням виборів та тотальною ліквідацією опозиції — не прогнозується. Американська система стримувань і противаг, федералізм, незалежна судова система та інституційна складність державного устрою залишаються значними бар’єрами для встановлення персоналістської влади. Однак ризик поступового демонтажу ліберально-демократичних стандартів, скорочення політичних свобод та зміцнення авторитарних практик зростає.
