У знаменитому фільмі “Хвіст крутить собакою” американські політтехнологи інсценують війну – не для захисту країни, не через реальну загрозу, а заради порятунку рейтингу президента, який втрапив у скандал. “Маленька переможна війна” – так вони це називають. Стрічка була гротескним зображенням американської політики, але, здається, реальність наздогнала шарж.
Журналіст The Atlantic випадково потрапляє в закритий чат Signal-групи, де на найвищому рівні обговорюється майбутній удар по об’єктах хуситів у Ємені. У дискусії немає місця питанням безпеки чи глобальної стабільності – натомість головні теми: як це “виглядатиме”, як не втратити обличчя, як пояснити союзникам. Війна не починається в Білому домі чи Пентагоні – вона народжується в месенджері, між фразами “треба відновити стримування” і “будемо виглядати слабкими”.
Це не симуляція. Це портрет ухвалення рішень у новій реальності. Реальності, де стратегія підживлюється емоційною реакцією, а “захист інтересів” більше схожий на політтехнологічний кейс.
Тисни «відправити» — і летять ракети
Почнемо з цитати – фрагменту розповіді Джеффрі Голдберга: “У вівторок, 11 березня, я отримав запит на підключення до Signal від користувача Майкла Волца. Signal – це зашифрована служба обміну повідомленнями з відкритим кодом, популярна серед журналістів та інших людей, які прагнуть більшої конфіденційності, ніж інші служби обміну текстовими повідомленнями. Я припустив, що Майкл Волц, про якого йдеться, був радником президента Дональда Трампа з національної безпеки. Однак я не припускав, що запит надійшов від справжнього Майкла Волца. Я зустрічався з ним у минулому, і хоча я не вважав особливо дивним те, що він міг звертатися до мене, я вважав це дещо незвичайним, враховуючи суперечливі стосунки адміністрації Трампа з журналістами — і періодичну фіксацію Трампа на мені конкретно. Мені відразу спало на думку, що хтось міг маскуватися під Волца, щоб якось заманити мене в пастку. Сьогодні зовсім не рідкість, коли зловмисники намагаються спонукати журналістів поділитися інформацією, яка може бути використана проти них.
Я прийняв запит на підключення, сподіваючись, що це справжній радник з національної безпеки і що він хоче поговорити про Україну, чи Іран, чи про якусь іншу важливу тему. Через два дні — у четвер — о 16:28 я отримав сповіщення про те, що мене додають до групи чату Signal. Її назвали “мала група ПК хуситів”“.
Отже, у березні 2025 року журналіст і головний редактор The Atlantic Джеффрі Голдберг випадково потрапив у секретний чат у додатку Signal, створений радником з нацбезпеки президента Трампа Майклом Волцем. У групі були ключові фігури нової адміністрації Трампа: віцепрезидент Джей Ді Венс, держсекретар Марко Рубіо, глава Пентагону Піт Гегсет, радник Стівен Міллер та інші. Вони детально обговорювали майбутню військову операцію, вплив на світову економіку та європейських союзників. Від Венса прозвучала критика, що США знову «рятують Європу», але зрештою всі погодилися з рішенням атакувати.
У суботу, 15 березня, о 11:44 міністр оборони США Гегсет виклав у чаті детальний план удару по Ємену — з цілями, типами озброєнь і послідовністю. Він прямо вказав, коли почнуться вибухи — о 13:45 за східним часом США. Журналіст спостерігав, і справді, точно в цей час почалися вибухи в Сані.
Після удару чат вибухнув привітаннями на кшталт “Чудова робота”, “Браво, команда”, “Бог благословить”. Підсумком стало повідомлення Волца на ТБ, де він підкреслив рішучість адміністрації Трампа.
Журналістський фідбек
Журналіст зрозумів, що чат був справжній. Він надіслав офіційні запити до Волца, Гегсета та інших фігурантів закритої групи. Речник Ради нацбезпеки США Браян Х’юз підтвердив Голдбергу справжність чату та заявив, що зараз проводиться розслідування, як той міг бути випадково долучений до групи.
Юристи визнали, що таке використання Signal для обговорення операції потенційно порушує Закон про шпигунство та закони про збереження державних документів. Додаток Signal не сертифікований для передачі секретної інформації. Також деякі повідомлення були встановлені на знищення через тиждень або місяць, що суперечить закону про архівування.
Видання The Atlantic нагадує: Дональд Трамп свого часу вимагав ув’язнити Гілларі Клінтон за використання приватної пошти, тоді як зараз його адміністрація сама грубо порушує стандарти безпеки.
Висновок журналіста — він став свідком безпрецедентного витоку секретних військових планів США просто в месенджері, випадково доданий до чату через помилку. І це не фейк, а реальна операція, яка завершилася ударами по Ємену та загибеллю щонайменше 53 людей.
Цей інцидент викликав значний резонанс у США, оскільки використання несанкціонованих додатків для обговорення секретної інформації є серйозним порушенням безпеки.
Міністр оборони Піт Гегсет заперечив, що в чаті обговорювалися військові плани, зазначивши: “Ніхто не надсилав військові плани в текстових повідомленнях”.
Натомість Національна рада безпеки США підтвердила автентичність повідомлень і почала розслідування того, як Голдберг був випадково доданий до чату.
Президент Трамп заявив, що не знає про цей інцидент і висловив недовіру до видання The Atlantic.
Війна в одному кліку
Відомий український журналіст Мустафа Найєм, коментуючи кейс із Голдбергом у своєму Фейсбуці, написав: США безперечно мають право та ресурси захищати власні інтереси. Але щораз помітніше, що аргументація для такого захисту все менше нагадує холодний аналіз загроз і дедалі більше схожа на суміш емоційного роздратування, прорахунків для збереження репутації та претензій до союзників.
Для України цей випадок — не привід для розчарування, а можливість краще зрозуміти, як насправді працюють механізми ухвалення рішень навіть на найвищому рівні. Це викликає тривогу щодо того, яким є рівень і форма цих рішень, але точно не має призводити до розчарування чи образ через те, що нас там не розуміють. І не зобов’язані розуміти, бо діють там інші закони, інша політична логіка, інші пріоритети.
Там, де ми звикли чекати стратегічної виваженості, часто перемагає логіка внутрішнього порядку денного, короткострокових іміджевих вигод або медійного тиску. Це інша динаміка — емоційна, швидка, реактивна.
І, мабуть, найбільший парадокс у тому, що ці механізми стають дедалі менш формальними й усе більше нагадують ті підходи, до яких ми самі звикли. Раніше здавалося, що “в них так не буває”. Але, як бачимо, буває.
Венс проти Трампа
У матеріалі Джеффрі Голдберга є справді важлива деталь, яка виходить за межі скандалу з витоком секретних даних. Головред “The Atlantic” звертає увагу на те, що віцепрезидент Джей Ді Венс у приватному спілкуванні проявив зневагу до Дональда Трампа.
На публіці Венс завжди виступає як голос президента — підсилює його меседжі, часто навіть грубіше та агресивніше. Але в закритій розмові він дозволив собі фразу, яка чітко демонструє дистанцію і сумнів у компетентності Трампа: “Я не впевнений, що президент усвідомлює, наскільки це не узгоджується з його посланням щодо Європи зараз”.
Цей момент дуже показовий — він свідчить про внутрішню недовіру навіть серед найближчого оточення Трампа й демонструє справжню динаміку ухвалення рішень у команді.
Венс втомився рятувати Європу
“У дивовижній історії про групу Signal, яка координує авіаудари по Ємену, віце-президент Джей Ді Венс знову виступає як керований глибоким антиєвропейським невдоволенням“, — написав у Х колишній прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт.
Подібну оцінку слів Венса надало і видання The Guardian:
Витік із чату Signal показав не лише хаос у процесі ухвалення рішень, а й справжнє ставлення віцепрезидента США Джей Ді Венса до Європи. Венс під час обговорення удару по хуситах у Ємені наполягав на тому, що США знову роблять те, що мала б робити Європа. Він прямо заявив, що не впевнений, чи президент Трамп розуміє, наскільки це суперечить його ж меседжу щодо Європи.
Венс виступив проти негайного удару, пославшись на ризики для економіки та ймовірне зростання цін на нафту. Він запропонував відкласти операцію й спершу пояснити громадськості, чому це потрібно. Його аргументи підтвердили глибоку недовіру до Європи та небажання «знову рятувати європейців».
Аналітики та дипломати в Європі вважають Венса небезпечним для трансатлантичного альянсу. Його навіть назвали “одержимим ідеєю вбити клин між США та Європою”. Водночас у самій адміністрації США майже ніхто не виступає відкрито на захист Європи чи НАТО. На цьому тлі близький до Трампа Стів Віткофф заявив, що Перська затока може стати важливішою для США за Європу, бо Європа, за його словами, «недієздатна». А Такер Карлсон додав: “Це було б добре для світу, бо Європа вмирає“.
Уроки для Європи
Замислитися європейцям пропонує видання Bloomberg, яке виходить із матеріалом “Текстові повідомлення офіційних осіб США підтверджують побоювання європейських союзників”.
Серед ворожої риторики європейські союзники тепер можуть замислитися про наслідки обмінів секретною інформацією з американцями, зазначає видання. “Я переймаюся, що ця недбалість змусить наших союзників двічі подумати, перш ніж ділитися з нами конфіденційною інформацією”, – цитує Bloomberg сенатора Марка Ворнера від Вірджинії, що є головним демократом у комітеті з розвідки.
Ця історія стала не просто черговим скандалом у Вашингтоні, а тривожним сигналом для всього світу. Виявилося, що рішення про початок війни можуть ухвалюватися не в стінах Білого дому чи Пентагону, а в закритих чатах месенджерів — між репліками про імідж і страх виглядати слабкими. Для союзників США це привід замислитися, наскільки надійною залишається ця система, коли навіть питання війни та миру вирішуються натисканням кнопки “відправити”.
