Автономні месенджери в умовах війни: коли “дитяча” технологія перетворюється на інструмент виживання

Колись у дитинстві ми грали в “розвідників”, уявляючи себе секретними агентами, які мають урятувати світ. Нашим головним технічним дивом була проста рація. Без неї – ніяк. Вона була символом зв’язку, порозуміння, ідеєю мережі, якої ще не існувало. Грубі пластикові коробки з антеною здавались нам чимось крутішим за телефони, бо не потребували ані інтернету, ані дозволу – тільки натиснути кнопку й говорити. Тоді це було просто грою.

Сьогодні уявна війнушка стала реальною – причому як у фізичному сенсі, так і в інформаційному. У світі, де все прозоро, усе логиться, а кожен пошук у браузері зберігається, потреба в анонімності й незалежності від системи стала не грою, а новою фазою захисту.

Коли в країні триває війна, ворог атакує телекомунікації, блокує мобільний зв’язок і відстежує кожен цифровий крок, особливу цінність набувають незалежні канали зв’язку. Такими інструментами можуть стати автономні месенджери, що не потребують інтернету, SIM-карт чи облікових записів, зокрема, Brydgefy, Briar, Two Way, Serval Mash чи BitChat.

Месенджери з підтримкою офлайн-комунікації працюють на основі mesh-мережі – технології, що дозволяє кожному пристрою виступати як відправником повідомлень, так і ретранслятором. Повідомлення передаються між пристроями в радіусі до декількох десятків метрів, стрибаючи від одного вузла до іншого, поки не досягнуть адресата. Навіть у разі затримки зв’язку повідомлення можуть бути доставлені згодом, коли з’явиться хоч один доступний пристрій.

У певному сенсі подібні месенджери – гібриди тієї дитячої рації й філософії антисистеми з блокбастеру “Матриця”. Тільки тепер це не гра. У світі смартфонів, що стали кишеньковими надзирателями, ця “дитяча” технологія перетворюється на інструмент виживання.

Як автономні месенджери тримають зв’язок у темряві

Коли зникає мобільний зв’язок, вимикається світло, обстріли знищують вишки, а люди залишаються в інформаційному вакуумі,  комунікація стає питанням виживання. Уявімо ситуацію: у прифронтовому селищі після ракетного удару зникає мобільний зв’язок. Волонтери намагаються координувати евакуацію, медики – передати запит про поранених, а цивільні – дізнатися, де безпечніше. В умовах, де немає інтернету, але є хоча б кілька десятків смартфонів із активованим автономним месенджером, мережа “оживає”. Повідомлення йдуть від одного до іншого, допоки хтось не добирається до центру або до місця, де знову з’являється зв’язок – і тоді мережа цього месенджера передає всі накопичені повідомлення далі, до інтернету, до координаторів, до тих, хто може допомогти.

У транспорті, зокрема, під час організованої евакуації, такий месенджер може бути надзвичайно корисним. Так, у потязі, де 10-20 людей активували месенджер, формується жива mesh-мережа. Повідомлення можуть передаватися між вагонами, від супроводжуючих до пасажирів, навіть якщо не ловиться жоден мобільний сигнал. Так само на блокпостах,  коли потрібно швидко передати попередження або координати без ризику розкриття в інтернеті.

Цей спосіб зв’язку незамінний там, де звичайні месенджери можуть не працювати або можуть бути скомпрометовані. Він тримає внутрішній контур комунікації, замкнений лише на учасників маршруту або операції.

Втім, багато залежить від географії, щільності забудови та руху пристроїв. У відкритій місцевості достатньо одного пристрою на 20–30 метрів, щоб створити ланцюг зв’язку. У щільній міській забудові –  можливо, вдвічі більше.

Тобто, такий месенджер працює як цифрова естафета,  але замість папірця в руках бігуна, маємо зашифроване повідомлення в кеші смартфона.

Згадаймо повінь на заході України чи землетрус на Закарпатті у 2021 році. Зник мобільний зв’язок – або через пошкодження опор, або через навантаження в мережі. У перші години після катастрофи найважливіше – передати повідомлення: “Я живий”, “тут потрібна допомога”, “не заходьте в цей район”.

Автономний месенджер має врятувати, коли решта комунікативних засобів перестає працювати. Ви можете написати повідомлення у своєму підвалі – і коли хтось із смартфоном, на якому встановлено такий самий месенджер, опиниться поруч, інформація “стрибне” далі, навіть якщо наступний вузол буде через 300 м, але з’єднаний через ланцюг інших пристроїв.

Саме так діяла mesh-комунікація під час урагану “Марія” в Пуерто-Ріко,  коли звичайна мобільна мережа впала, а Bridgefy та FireChat допомагали координувати рятувальні групи.

Як Bluetooth-месенджери переживають стеження, глушилки й цензуру

Теоретично через Bluetooth MAC-адресу можна з’ясувати, хто ти. Але на практиці це проблематично, бо сучасні телефони (на Android і iOS) автоматично змінюють цю адресу щоразу, коли підключаються до чогось – це називається “MAC randomization”. Завдяки цьому телефон не можна довго відстежувати за однією адресою.

Проте якщо Bluetooth у тебе завжди увімкнений або в тебе старий телефон без оновлень, тоді твій пристрій можуть відстежити. Таке вже траплялось: так, у Китаї під час протестів у Гонконзі влада використовувала MAC-адреси для спостереження.

Тому для безпечного користування офлайн-месенджерами краще мати сучасний гаджет із оновленою системою. Ще краще – тимчасовий телефон без зв’язку з персональними акаунтами, SIM-картами чи Wi-Fi.

Автономний месенджер працює як затриманий ретранслятор, тобто не реального часу, а за принципом “доставити, коли з’явиться шлях”. Якщо пристрої щільно розміщені,  повідомлення передаються за лічені секунди. Якщо ж мережа розірвана, –  повідомлення зависає в кеші, іноді на години, допоки не з’явиться хоч один вузол, який “перенесе” його далі.

Це не месенджер для штурмів чи бойових операцій, де критична затримка в секундах. Але для протестів, евакуації, волонтерського сповіщення чи підпілля можливостей цієї технології достатньо.

Зокрема, під час протестів у Білорусі 2020 року один з таких автономних месенджерів Bridgefy використовувався саме для такої затриманої комунікації: повідомлення йшли з району в район через активістів-переносників.

У BitChat застосовується наскрізне шифрування, тобто навіть якщо повідомлення проходить через інші пристрої, вони не мають ключа для дешифрування. Зашифрований блок без правильного ключа –  лише шум. Це захищає від атак MitM, коли повідомлення перехоплює зловмисник.

Що ж до спуфінгу (імітації чужого пристрою), то сам факт відсутності акаунтів і верифікації ускладнює підтвердження автентичності відправника. Але водночас і зменшує потенціал цілеспрямованих атак, бо немає до кого “приклеїтися”.

Варто користуватися паролями на групи, і змінювати їх регулярно в умовах ризику. Це унеможливлює проникнення сторонніх у “мережевий балон”.

Чи можна заглушити такі Bluetooth-мережі? Так, але це дуже складно. Той же таки BitChat працює через Bluetooth, тобто на тій же частоті, що й Wi-Fi: 2,4 ГГц. Існують спеціальні пристрої – глушилки, що створюють перешкоди на цій частоті, і вони дійсно можуть тимчасово вивести з ладу локальну мережу. Проте є кілька важливих “але”. Зокрема, дуже короткий радіус дії. Такі глушилки працюють лише на кілька метрів – через стіни сигнал швидко слабшає. Потрібно багато пристроїв. Щоб заглушити цілу будівлю чи район, доведеться встановити десятки таких глушилок. Це легко виявити за допомогою аналізаторів сигналу, які фіксують перешкоди в ефірі. Мережа сама себе відновлює. Якщо один вузол заглушено, сигнал піде в обхід через інші пристрої, що є поруч. Це і є mesh-топологія, коли всі пристрої пов’язані між собою й утворюють єдину “павутину”.

Цікавий історичний прецедент. У 2019 році індійський уряд вимкнув інтернет і Wi-Fi під час протестів. Але Bluetooth-мережі через додаток Bridgefy все одно працювали –  особливо в людних місцях, зокрема, в університетах…

Автономні месенджери у реальності: технологія як потенціал і ризик

У будь-якому інструменті критичної інфраструктури має бути усвідомлення меж її застосовності. Месенджери з підтримкою офлайн-комунікації – річ цікава, навіть необхідна. Але питання не в технології, а в її інтеграції, у користувачах і в сценаріях застосовування.

Насамперед треба визнати: успіх автономного месенджера залежить від кількості підключених користувачів. І тут починається конфлікт із реальністю. Мережа утворюється там, де є критична маса активних пристроїв. Якщо на місці події десятеро людей, і лише двоє мають той самий офлайн-месенджер, то це не зв’язок, а ілюзія зв’язку.

По-друге, варто пам’ятати про технічну нестабільність. У русі, під час обстрілу чи евакуації, коли важлива кожна секунда, технологія, що передає повідомлення з відкладенням у часі, не виконує функцію оперативного реагування. Вона грає роль буфера – і то за умови, що є кому той буфер прийняти.

По-третє, у темряві, без електрики, кожен відсоток заряду – інструмент виживання.

А офлайн-месенджери тримаються на Bluetooth, який у постійному режимі швидко садить батарею. І коли через добу ви залишаєтесь із телефоном, що не здатен навіть увімкнутись, – ця технологія стає марною.

І, нарешті, головне – не просто мати інструмент, а знати, як ним користуватися. У нас немає культури попереднього навчання, немає інструкцій та диспетчеризації. Той же новий месенджер BitChat – це анархічна структура. І якщо її кинути в натовп без підготовки, вона не стане мережевим інтелектом, натомість давши  хибну надію.

І тут постає питання: хто інтегрує це в структуру оборони? Хто навчає ТРО, медиків, волонтерів? Хто відповідає за протокол обміну повідомленнями? Бо без цього офлайн-месенджер – не рятівник, а випадковий алгоритм. І коли в умовах відключення зв’язку, в стресі, в темряві людина намагається щось комусь передати, але не знає кому, куди, і як перевірити, це вже не зв’язок, а імітація.

Тетяна Вікторова