Рішення Кабміну призначити Baker Tilly аудитором АТ «Українська оборонна промисловість» на 2025‒2027 роки з’явилося в той час, коли довіра до системи контролю в оборонному секторі вже підірвана роками корупційних скандалів, неякісної продукції для армії, кримінальних проваджень і суперечливих кадрових рішень. Зараз в черговий раз перевірять фінансову звітність оборонного гіганта, який об’єднує понад сотню підприємств і працює з мільярдними потоками. При цьому цікаво проаналізувати, хто здійснює нагляд за його діяльністю, скільки коштує цей контроль Держбюджету і чому за наявності багаторівневої системи нагляду зловживання продовжують повторюватися з року в рік.
Аудит оборонного гіганта: хто перевірить оборонну промисловість
Доступ до фінансів оборонної промисловості завжди був питанням не лише бухгалтерським, але й політичним, управлінським і безпековим. Через її рахунки проходять ресурси, від яких залежить здатність держави виробляти, ремонтувати і модернізувати озброєння. Кабінет Міністрів в черговий раз призначив аудитора для перевірки фінансової звітності АТ «Українська оборонна промисловість» — структури, яка фактично є головним державним ядром оборонно-промислового комплексу.
Розпорядження уряду від 7 січня передбачає проведення аудиту фінансової звітності оборонного гіганта за 2025, 2026 та 2027 роки. Для цієї роботи визначено ТОВ «Бейкер Тіллі Україна» — компанію, яка входить до міжнародної мережі Baker Tilly International і має досвід роботи з великим бізнесом та державними структурами.
АТ «Українська оборонна промисловість», яка до корпоратизації функціонувала як ДК «Укроборонпром», на початок 2026 року об’єднує понад 110 державних і корпоратизованих підприємств оборонно-промислового комплексу. Це складна багаторівнева система, в якій співіснують авіаційні заводи, суднобудівні підприємства, виробники військової техніки, боєприпасів, радіоелектроніки, спеціальної хімії, засобів зв’язку та приладобудування. У цій системі зведені разом наукові установи, серійне виробництво, ремонтні потужності та підприємства, залучені у військово-технічному співробітництві з іншими державами.
Контроль за діяльністю АТ «Українська оборонна промисловість» здійснює Кабінет міністрів, при цьому 100% акцій товариства належать державі в особі уряду. Фінансова звітність такої структури неминуче відображає не лише економічні показники, а й управлінські рішення, пріоритети фінансування, ефективність використання коштів і здатність менеджменту працювати в умовах високого навантаження.
Своїм розпорядженням уряд оголосив про аудит 22 підприємств у складі «Української оборонної промисловості», а також державних підприємств Міністерства оборони — «Агенції оборонних закупівель» і «Державного оператора тилу» за 2022‒2025 роки. Разом ці перевірки охоплюють період, коли оборонна система працювала в режимі постійного тиску, зростаючих замовлень і прискорених рішень, що завжди підвищує ризики певних «помилок» і перекосів.
Питання вартості проведення аудиту на даний час залишається відкритим, оскільки у публічному доступі немає даних про ціну нових послуг. Проте попередній досвід співпраці держави з Baker Tilly дає певне уявлення про порядок цифр. У 2021 році ДК «Укроборонпром» замовив у цієї компанії аудит на суму 15,48 млн грн, а в 2018‒2019 роках вона виконувала аудит «Укроборонпрому» за 29,34 млн грн. Ці контракти показують, що йдеться про дорогі й ресурсомісткі перевірки, які потребують значної кількості фахівців і часу.
Хто наглядає за оборонною промисловістю
Система контролю над АТ «Українська оборонна промисловість» вибудувана як багатошарова конструкція, в якій хоча і є єдиний центр впливу в особі Кабміну, але немає єдиного джерела остаточної правди. Саме ця розгалуженість і пояснює, чому рішення про залучення зовнішнього аудитора не виглядає дублюванням вже наявних перевірок, а скоріше доповнює складну архітектуру нагляду.
Як вже зазначалося, найвищий рівень контролю зосереджений у Кабінеті міністрів, який виступає єдиним акціонером товариства і виконує функції загальних зборів. Саме уряд затверджує стратегію розвитку, визначає фінансові рамки і вирішує, яка частина прибутку піде до Держбюджету, а яка залишиться всередині компанії. У цій точці контроль має політичний і стратегічний характер, адже йдеться про пріоритети держави.
Разом з цим працює галузевий контур контролю через Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості, яку в липні 2025 року було приєднано до Міністерства оборони України. Хоча АТ «Українська оборонна промисловість» безпосередньо не підпорядковується міністерству, саме воно формує державну політику у сфері ОПК, готує проєкти рішень уряду і координує виконання державного оборонного замовлення. Це означає, що фінансові показники концерну постійно співвідносяться з виконанням конкретних програм і контрактів, де відхилення від плану мають не бухгалтерські, а стратегічні наслідки.
Окремий рівень контролю становлять Державна аудиторська служба і Рахункова палата, які перевіряють використання бюджетних коштів і державного майна. Їхня увага зосереджена на дотриманні процедур, цільовому використанні ресурсів і наявності порушень, що можуть мати ознаки зловживань. Це державний контроль, результати якого адресовані уряду, парламенту і, у разі потреби, правоохоронним органам.
Водночас всередині самого оборонного гіганта діє Департамент внутрішнього аудиту та Служба комплаєнсу. Вони перевіряють ефективність використання ресурсів, дотримання фінансової дисципліни, управляють ризиками та моніторять діяльність компанії.
Однак поряд з цими контролюючими структурами Кабмін залучає ще й зовнішнього аудитора, завдання якого полягає у підтвердженні того, що звітність АТ «Українська оборонна промисловість» відображає реальний фінансовий стан компанії за міжнародними стандартами, з урахуванням активів, зобов’язань, ризиків і довгострокових наслідків управлінських рішень.
Обов’язок проходити такий аудит закріплений одразу на кількох рівнях. Закон про реформування оборонно-промислового комплексу передбачив впровадження міжнародних стандартів корпоративного управління під час перетворення «Укроборонпрому» в акціонерне товариство. Статус стратегічного підприємства, яке становить суспільний інтерес, зобов’язує компанію складати фінансову звітність за Міжнародними стандартами фінансової звітності (МСФЗ) і підтверджувати її висновком незалежного аудитора. Крім того, статут АТ «Українська оборонна промисловість», визначає повноваження Наглядової ради щодо обрання такого аудитора.
Є й інший, не менш важливий вимір. Для міжнародних партнерів, фінансових інституцій і потенційних інвесторів висновки українських державних органів не є достатнім сигналом довіри. У цій логіці аудит, виконаний компанією, що входить до глобальної мережі на кшталт Baker Tilly або «великої четвірки», стає зрозумілою мовою для зовнішнього світу. Саме тому «Українська оборонна промисловість» роками залучає міжнародних аудиторів і розглядає таку співпрацю як елемент зовнішнього контролю.
Порівняння функцій контролю
| Хто перевіряє | Що саме шукають | Для кого звіт |
| Рахункова палата | Ефективність витрат Держбюджету | Для Верховної Ради України |
| Держаудитслужба | Порушення процедур, крадіжки | Для правоохоронців (ДБР, НАБУ) |
| Baker Tilly | Правильність звітності | Для інвесторів, банків, Кабміну |
| Комплаєнс (внутрішній) | Конфлікт інтересів, етика | Для Наглядової ради та гендиректора |
Простіше кажучи: держава перевіряє, щоб не крали. Аудитор перевіряє, щоб компанія не збанкрутувала і виглядала привабливо для партнерів.
У підсумку контроль над фінансами оборонного гіганта складається з багатошарової системи, елементи якої не замінюють один одного, а створюють поле взаємної перевірки. Держава стежить за дотриманням правил і цільовим використанням коштів, корпоративні органи контролюють менеджмент і ризики, а незалежний аудитор оцінює реальний фінансовий стан і здатність компанії залишатися надійним партнером.
Наглядова рада АТ «Українська оборонна промисловість»: хто в неї входить і з яким бекґраундом
Безпосередній нагляд за діяльністю АТ «Українська оборонна промисловість» здійснює Наглядова рада, яка стала ключовою ланкою між урядом і менеджментом. Саме тут сходяться управлінські рішення, фінансові потоки і політична відповідальність за підприємство в умовах повномасштабної війни. Рада призначає і звільняє генерального директора, оцінює його роботу, формує комітети з аудиту та управління ризиками, а отже фактично визначає, як держава керує ключовим сегментом оборонної економіки і наскільки ця система здатна витримувати тиск війни, корупційних спокус і кадрових помилок.
На практиці склад Наглядової ради викликає більше запитань, ніж дає відповідей. Після змін у жовтні‒листопаді 2025 року до складу ради входять Давід Ломджарія, Лінді Сміт та Сергій Коновець, при цьому одна позиція незалежного члена залишалася вакантною. Наприкінці жовтня 2025 року з ради за власним бажанням пішов Олексій Гончарук, який обіймав цю посаду з грудня 2023 року. Крім того, до складу Ради тривалий час входив Тимофій Милованов, але в грудні 2025 року він повідомив про припинення своєї участі в ній.
Експрем’єр –міністр Олексій Гончарук увійшов до ради з багажем політичної кар’єри, яка запам’яталася не результатами реформ, а скандалом з аудіозаписами внутрішніх нарад уряду в 2020 році. Його самохарактеристика як «профана в економіці» стала символом кризи довіри не лише до нього як прем’єра, а й до всієї управлінської команди того періоду. Короткий термін перебування на посаді, конфлікти навколо кадрової політики в МОЗ, а також публічний імідж, який балансував між легковажним катанням по приміщенню уряду на самокаті та скандальністю, робили його присутність у Наглядовій раді оборонного концерну щонайменше дивною. Вихід Гончарука залишив після себе вакуум, але не зняв ключового питання: за якими критеріями добираються незалежні члени ради для стратегічної оборонної компанії.
Не менш суперечливо виглядає і постать Тимофія Милованова, економіста, ексміністра і чинного президента Київської школи економіки. Його публічний образ сформований не стільки професійними досягненнями, скільки низкою гучних і часто провокативних заяв. Від слів про цензуру як «частину свободи слова» до публічних конфліктів навколо МВФ, від іронічного самоназивання «дебілом» до скарг на «неприйнятно маленьку» міністерську зарплату ‒ все це створює образ людини, яка постійно перебуває у полі скандалу.
Додаткового резонансу надали його заяви про вживання наркотиків у минулому, історія з виходом з наглядової ради «Енергоатому» через, за його словами, глибоку корупцію, а також інформація про ігнорування виклику парламентської ТСК у січні 2026 року. У контексті оборонної промисловості така репутація перетворюється з особистої особливості на системний ризик для довіри до органу контролю.
Окремої уваги потребує Давід Ломджарія ‒ бізнесмен з Грузії, який очолює Наглядову раду АТ «Українська оборонна промисловість» як представник держави від Міноборони. Слід зазначити, що з лютого 2022 року він є також членом Наглядової ради АТ «Укрзалізниця». Його кар’єра пов’язана з грузинськими компаніями Iberia Group, Four Seas Trading та SunEnergy Bank, що неминуче породжує питання про потенційні конфлікти інтересів. Призначення іноземного громадянина на стратегічно важливу позицію в оборонному секторі під час війни саме по собі є чутливим рішенням, а на тлі критики щодо проблем у роботі оборонних підприємств воно набуває додаткової гостроти.
Сергій Коновець додає до складу ради фінансово-корпоративний вимір. Його ім’я фігурувало у «Панамських документах» як міноритарного співвласника офшорної компанії на Британських Віргінських островах. Хоча «Нафтогаз» після внутрішньої перевірки заявив, що ця діяльність не була пов’язана з його роботою в компанії, сам факт офшорної історії для людини, яка відповідає за фінансовий контроль у державних структурах, залишається репутаційним тягарем. Досвід роботи заступником голови правління «Нафтогазу», членство у Наглядовій раді Укрексімбанку і призначення до ради «Укроборонпрому» в грудні 2023 року формують образ системного фінансиста, але не знімають питання прозорості його діяльності та довіри до нього.
Лінді Сміт, американська експертка з оборонних питань, виглядає у цьому складі найменш скандальною фігурою. Її участь як незалежного члена Наглядової ради з січня 2024 року, досвід роботи в оборонно-промисловій коаліції Аризони і фокус на логістиці та виробництві озброєнь в співпраці із західними партнерами відповідають задекларованій меті інтеграції України у західні оборонні ланцюги. Водночас навіть її присутність як іноземного громадянина додає суперечливості складу ради, яка має здійснювати нагляд над стратегічно важливою і великою оборонною компанією.
У сухому залишку наглядова рада АТ «Українська оборонна промисловість» постає не як єдиний професійний центр стратегічного контролю, а мозаїка біографій, скандалів і нерозв’язаних конфліктів інтересів. Для оборонного концерну, який працює в умовах війни і критичної залежності від ефективності управління, це вкрай небажано.
Ціна контролю: доходи членів Наглядової ради
Фінансовий бік діяльності Наглядової ради АТ «Українська оборонна промисловість» залишається закритим для суспільства. Держава офіційно не повідомляє, скільки коштів під час війни витрачається на оплату праці членів цього органу. Єдиним джерелом, яке дозволяє скласти картину, є електронні декларації членів Наглядової ради, і вона виглядає показовою.
Дані декларації голови ради Давіда Ломджарії за 2025 рік демонструють одразу дві паралельні лінії державних виплат. Від АТ «Укрзалізниця» він отримав за рік 2 905 584 грн, а від АТ «Українська оборонна промисловість» ‒ 4 097 576 грн. Сукупно це означає понад 7 мільйонів гривень річного доходу з державних компаній, або приблизно 341 465 грн щомісяця. Також від АТ «Укрзалізниця» він отримав додаткове благо в сумі 588 573 грн.
На тлі війни, дефіциту бюджету і постійних публічних апеляцій до суспільства про нестачу ресурсів для фронту, така сума неминуче стає предметом суспільного інтересу, особливо з огляду на роль, яку ця людина відіграє в системі контролю оборонної промисловості.
Не менш показовою є ситуація і з Сергієм Коновцем. Згідно з декларацією за 2025 рік, його річна зарплата склала 3 395 806 грн, що дорівнює майже 283 000 грн на місяць. Окрему увагу привертає той факт, що він має посвідку на проживання в Швейцарії та на Кіпрі. Законом дистанційна участь в роботі наглядових органів не заборонена, однак у випадку стратегічного оборонного підприємства під час війни це викликає логічне запитання щодо реальної залученості та ефективності такого контролю.
Громадянка США Лінді Сміт у своїй декларації, поданій у 2025 році, зазначила річну зарплату в розмірі 3 105 806 грн. У перерахунку на місяць це майже 260 000 грн. Її участь у Наглядовій раді часто подається як елемент міжнародної експертизи і західної підтримки, однак фінансовий вимір цієї співпраці залишається таким самим чутливим, як і у випадку з іншими членами ради, адже йдеться про прямі державні витрати в умовах війни.
Окремо варто зупинитися на Тимофії Милованові. За даними, зазначеними ним у декларації за 2025 рік доходи за роботу в Наглядовій раді АТ «Українська оборонна промисловість» складали 3 395 806 грн, тобто в місяць він отримував майже 283 000 грн. Водночас декларації за 2025 року при звільненні з «Енергоатому» за рік він отримав 3 372 387 грн державних коштів. При цьому саме у цей період навколо «Енергоатому» розгортався масштабний корупційний скандал, на тлі якого Милованов оголосив про вихід зі складу Наглядової ради компанії за кілька годин до того, як уряд ухвалив рішення про дострокове припинення її повноважень.
Системні зловживання в АТ «Українська оборонна промисловість» попри «суворий» нагляд і перевірки
Наявність наглядової ради, державного фінансового контролю, незалежного аудиту і постійної уваги антикорупційних органів так і не стала запобіжником для хронічних зловживань у структурі АТ «Українська оборонна промисловість». Навпаки, історія концерну за останнє десятиліття виглядає як послідовний перелік хроніки кримінальних проваджень, в яких повторюються ті самі схеми, ті самі типи рішень і ті самі наслідки для обороноздатності країни.
Одна з перших масштабних справ з’явилася ще у березні 2016 року, коли НАБУ зареєструвало кримінальне провадження щодо підприємств, які входили до структури концерну. У ході слідства було встановлено, що службові особи Харківського та Львівського бронетанкових заводів заволоділи коштами державних підприємств на суму понад 56 мільйонів гривень. Тоді йшлося не про бухгалтерські помилки чи технічні збої, а про цілеспрямоване виведення грошей у власних інтересах. Водночас слідчі органи зафіксували практику, яка згодом стане типовою для галузі: під час ремонту військової техніки використовувалися вживані або неякісні деталі, тоді як у документації проходили закупівлі нових комплектуючих за завищеними цінами.
Окремим епізодом цієї ж логіки була ситуація з двигунами. Слідством було викрито схему, за якою замість нових двигунів для бронетехніки встановлювалися відновлені агрегати ще 80-х років, а різниця між реальною вартістю і ціною за документами осідала у керівництва заводів. У контексті війни це означало не лише фінансові втрати, а й пряму загрозу для боєздатності техніки, яка потрапляла до війська.
Кульмінацією репутаційної кризи став скандал 2019 року, який фактично зруйнував публічну версію про «реформований» і «прозорий» оборонний концерн. Розслідування журналістів викрило масштабну схему розкрадань і контрабанди російських деталей через фірми-«прокладки». Запчастини, незаконно завезені з РФ, продавалися державним бронетанковим заводам за значно завищеними цінами, а гроші виводилися через фіктивні компанії. У матеріалах фігурували імена топменеджерів концерну та Ігоря Гладковського, сина колишнього першого заступника секретаря РНБО. Після оприлюднення цих даних НАБУ та САП розпочали розслідування, у межах якого керівників «СпецТехноЕкспорту» затримали за розтрату 55,5 мільйона гривень.
Попри суспільний резонанс і публічні обіцянки «очищення», наступні роки не принесли принципових змін. У травні 2023 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура скерувала до суду справу екскерівництва Житомирського бронетанкового заводу. За версією слідства, восени 2014 року обвинувачені незаконно розконсервували 20 двигунів до бронетехніки, які перебували у мобілізаційному резерві Держрезерву, і розпорядилися ними на власний розсуд. Державі тоді були завдані збитки на 4,5 млн грн. Ці дії відбувалися у період гострої нестачі техніки для Збройних сил України під час військового вторгнення РФ, що надає справі не лише корупційного, а й морального виміру.
У лютому 2025 року НАБУ та САП за оперативного супроводу СБУ повідомили про викриття організованої злочинної групи, яка упродовж 2016–2019 років заволоділа коштами підприємств «Укроборонпрому» на суму понад 107,2 мільйона гривень. За даними слідства, схема полягала у штучному залученні компанії-нерезидента як посередника у зовнішньоекономічних контрактах, тоді як усю реальну роботу виконували штатні співробітники державного підприємства. Понад 3,78 мільйона євро було сплачено за роботи, які фактично не здійснювалися, після чого кошти проходили через фіктивні компанії і розподілялися між учасниками схеми. Серед підозрюваних ‒ колишні службові особи державних підприємств і бенефіціар приватної компанії, а слідство досі встановлює нові епізоди.
Окремою ілюстрацією системного безладу і корупції стала справа Павлоградського хімічного заводу. Апеляційна палата ВАКС залишила в силі вирок чинному комерційному директору підприємства Валерію Кирилову, якого засудили до чотирьох років позбавлення волі за зловживання під час реалізації вибухових речовин. При цьому багаторічний директор заводу, попри низку корупційних справ, роками залишався на чолі виробництва.
Корупційний вимір проблеми тісно переплітається з питанням якості продукції, яка потрапляє до війська. Так, додаткового резонансу набула інформація про постачання у листопаді 2024 року неякісної партії мін калібру 120 мм, які або не вибухали, або не долітали до цілей. У квітні було повідомлено про підозри не лише директору заводу, а й його першому заступнику та представникам системи контролю якості Міноборони.
Сукупність цих фактів демонструє парадоксальну реальність: незважаючи на формально жорсткий багаторівневий контроль, наявність наглядових рад, державного і незалежного аудиту, в оборонній промисловості була і залишається корупція, зловживання та управлінська безвідповідальність. Крім того, самі члени Наглядової ради мають неоднозначний бекґраунд, а реальні витрати на утримання їхнього «контролю» залишаються непрозорими і надто великими для країни, яка воює.
Однак питання полягає не лише у розмірах зарплат, а у співвідношенні між оплатою, відповідальністю і результатом роботи. Коли Наглядова рада коштує державі мільйони гривень, але не здатна запобігти системним зловживанням, коли існує купа контролюючих органів на чолі з Кабміном, а безлад і корупція не закінчуються, закономірно постає сумнів у дієвості такого контролю і доцільності призначення до нього людей з суперечливою репутацією та відсутністю професійного досвіду в оборонній сфері.
