Україна вже понад три десятиліття будує власну державність, розвиває інститути влади та декларує курс на самостійне ухвалення рішень. Проте варто було США тимчасово зупинити фінансування програм USAID, як стало очевидно: без зовнішніх грошей українські державні органи, включно з парламентом, не можуть нормально функціонувати. Виявилося, що реформи, прозорість та навіть базові адміністративні процеси десятиліттями трималися не на внутрішніх ресурсах, а на грантах міжнародних партнерів.
Поки мільярдні вливання тривали, мало хто ставив питання, наскільки ця залежність небезпечна. Але тепер, коли міжнародні дотації призупинені, оголилася неприємна правда: багато стратегічних сфер та майже Верховна Рада, не мають власного фундаменту. Держава, яка щороку говорить про свою самостійність, фактично жила в режимі зовнішнього фінансування. То що тепер – Україна почне будувати реальну систему управління чи й далі чекатиме, коли донори знову відкриють грошовий кран?
Які труднощі у комітетів Верховної Ради виникли через зупинку програми USAID
Схоже, що справи у Верховній Раді йдуть не так, як гадалося, і не через війну чи нестабільну економіку, а через… брак грантів. Після призупинення фінансування програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «РАДА: наступне покоління» Верховна Рада України може зіткнутися з труднощами в організації круглих столів, а парламентські комітети – з проблемами у впровадженні законопроєкту, розробленого головою Комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярославом Юрчишиним. Про це він заявив під час заходу в Укрінформ.
Якщо вірити голові Ярославу Юрчишину, без американських грошей парламентська діяльність може пригальмувати. І йдеться не про десятки чи сотні тисяч доларів, а про грандіозні 25 мільйонів доларів, які Кабінет Міністрів зафіксував у вартості програми USAID.
«Ми мали співпрацю з програмою USAID «РАДА: наступне покоління» у проведенні круглих столів. Відповідно, тепер це потрібно буде робити нашими внутрішніми силами. Фінансування USAID є викликом, бо для того, щоб провести хороший круглий стіл потрібен ресурс, і не лише часовий», – зазначив Юрчишин.
Виявилося, що з загального бюджету програми, який складав 25 мільйонів доларів,19,28 мільйона пішли на придбання товарів, робіт і послуг. За планом закупівель, підписаним виконавчою директоркою ГО «Інтерньюз-Україна», яка була співвиконавцем програми, левова частка цієї суми розчинилася в утриманні офісів, логістиці та різноманітних адміністративних послугах. Так, 8,82 мільйона доларів витратили на оренду офісів, ріелторські послуги, комунальні платежі, юридичний супровід, інформаційно-консультативні послуги, послуги дизайнерів та соціологічні дослідження.
Ще 3,65 мільйона доларів було спрямовано на комфорт учасників круглих столів: готелі, харчування, оренду конференц-залів та навіть роздаткові матеріали. Авіаквитки, візові витрати, трансфери й додаткові витрати на готелі «з’їли» ще 1,95 мільйона доларів. На довершення цієї картини, 4,63 мільйона доларів були передбачені на закупівлю офісних меблів, обладнання, програмного забезпечення та поліграфічної продукції.
Окремо розподілялися кошти між субпідрядниками. Так, «Києво-Могилянська академія» отримала 1 мільйон доларів, а Міжнародний інститут демократії та сприяння виборам – 705,4 тисячі доларів. Виявляється, що українська демократія коштувала недешево, і головним її рушієм були не народні депутати, а грантові потоки.
Особливо цікаво виглядає ситуація із законопроєктом №11321, який стосується видалення коментарів у медіа. Юрчишин стверджує, що питання не в тому, чи підпише його президент, а коли саме він це зробить. Проблема лише в тому, що частина про зобов’язання медіа виконуватиметься, а ось вимога до Верховної Ради щодо більшої відкритості – під питанням. Чому? Бо без USAID, виявляється, комітети не можуть дозволити собі транслювати свої засідання. Українські платники податків мають змогу утримувати депутатів, апарат Верховної Ради та всі її органи, але чомусь їм бракує «докупити пам’ять для сайту». Саме так пояснює ситуацію Юрчишин, заявляючи, що комітети часто не викладають матеріали через нестачу ресурсів для зберігання даних.
«Скорочення допомоги в рамках цієї програми ставить під питання втілення законопроєкту 11321. Коли закон буде підписаний, у нас можуть виникнути питання в його забезпеченні. Бо те, що комітети не викладають у себе матеріали на сайті, часто пов’язано з об’ємом, який сайт може витримати. Це треба докупляти пам’ять і ресурси. Ми тут в ситуації, коли можна напрягтися і зробити, або знайти пояснення, чому не вдається це зробити. Знаючи тактику, скоріш за все, буде другий сценарій. Вже була нараді в апараті, де представники комітетів, апаратів висловлювалися, що ресурсу немає», – заявив Юрчишин.
Але Верховна Рада – це не єдиний інститут, який залишився без міжнародного підживлення. За даними уряду, USAID фінансував ще низку програм, серед яких 8-мільйонний проєкт «Місцеве спостереження за виборами та політичними процесами» для Комітету ВР з питань організації державної влади. Це лише один із прикладів, як державний апарат функціонує не завдяки державному бюджету, а за рахунок коштів міжнародних партнерів.
Тож головне питання: якщо робота Верховної Ради, її комітетів та законодавчих ініціатив так тісно пов’язана з іноземними грантами, наскільки незалежною є наша політична система? Чи справді державні установи працюють на благо країни, якщо їхня ефективність напряму залежить від того, чи надійдуть чергові мільйони від USAID, чи інших міжнародних організацій? І найважливіше – якщо ці кошти більше не надходитимуть, чи означає це, що реформи, законодавчі ініціативи та навіть прості комунальні платежі для парламентських органів просто припиняться?
Які державні органи та організації отримували кошти завдяки USAID
Зупинка фінансування програм USAID в Україні продемонструвала критичну залежність не тільки парламенту, але й інших державних структур від зовнішніх грантів. Це не просто технічний момент чи тимчасова незручність, а серйозний удар по цілому ряду державних програм, які роками функціонували завдяки коштам міжнародних донорів. При цьому головною проблемою є не лише припинення фінансування, а те, що українські інституції виявилися неготовими до самостійного управління без зовнішньої підтримки.
Протягом 2024 року Україна отримала від USAID 6,05 мільярда доларів, з яких 3,9 мільярда були спрямовані безпосередньо у держбюджет у вигляді грантової допомоги на невійськові витрати. Решта суми розподілилася між економічними програмами (1,05 млрд дол.), гуманітарною допомогою (580 млн дол.), підтримкою демократії та прав людини (340 млн дол.). Урядові програми, що фінансувалися завдяки цим коштам, були довгостроковими та розрахованими як мінімум до 2029 року. Тепер їх реалізація під загрозою.
Серед ключових напрямків фінансування USAID, які опинилися під ризиком, варто виділити енергетичну сферу. Один із найбільших проєктів – SPARC – отримав 439 млн доларів. Ці кошти спрямовувалися на відновлення пошкодженої російськими обстрілами енергетичної інфраструктури та реалізацію плану будівництва 1 ГВт маневрової газової генерації. Тепер цей процес може загальмуватися.
У сфері правосуддя через призупинення фінансування постраждають проєкти «Справедливість для всіх», які підтримували роботу Державної судової адміністрації, Міністерства юстиції, Верховного Суду, Вищої ради правосуддя та антикорупційних органів. Виборчий процес також зазнає труднощів: Національне агентство з питань запобігання корупції та Центральна виборча комісія отримували фінансування через програму «Програма ефективної та відповідальної політики (U-RAP)».
USAID також фінансував програми цифрової трансформації, кібербезпеки, підтримки медіа та громадянського суспільства. Держава роками покладалася на ці кошти для впровадження реформ, замість створення власної стійкої системи фінансування. Міністерства, відомства, державні агенції, які мали б працювати на самозабезпеченні, отримували десятки мільйонів доларів на свої операційні витрати.
Окрім цього, кошти USAID спрямовувалися на сферу охорони здоров’я. Фінансувалися програми боротьби з туберкульозом, ВІЛ, покращення доступу до якісних лікарських засобів та розвиток громадського здоров’я. Проєкт «Безпечні та доступні ліки» (SAFE Med), що мав забезпечувати фінансову доступність медикаментів, тепер також перебуває під загрозою. Це стосується й інших програм підтримки охорони здоров’я, які були інтегровані в загальну систему медичної реформи.
Програми демократичного розвитку, прозорості влади, підтримки громадянського суспільства також отримували фінансування від USAID. За програмами «Долучайся!» та «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства в Україні» фінансувалася велика кількість громадських та благодійних організацій. Гранти забезпечували медійну програму в Україні, розбудову незалежного інформаційного простору та трансформацію державних комунікацій. Тепер ці проєкти можуть бути згорнуті або значно скорочені.
Загалом у 2024 році в Україні діяли 39 програм USAID на загальну суму 4,28 мільярда доларів. Вони розподілялися між п’ятьма ключовими секторами:
- Демократія, права людини та врядування – 1,09 млрд дол.
- Економічний розвиток – 1,15 млрд дол.
- Критична інфраструктура – 1,4 млрд дол.
- Охорона здоров’я – 381,8 млн дол.
- Перехідний період та гуманітарна допомога – 252 млн дол.
Фінансування отримували десятки державних установ, включаючи Міністерство юстиції, Міністерство охорони здоров’я, Рахункову палату, Верховний Суд, Вищий антикорупційний суд, Національну школу суддів, Національне агентство з питань державної служби, Державну службу фінансового моніторингу. Крім цього, гроші надходили на підтримку ініціатив у сферах децентралізації, управління місцевими громадами, прозорості бюджетних процесів.
Фінансувалася також державна програма «Ти як?» під патронатом Олени Зеленської, що мала на меті надання психологічної підтримки українцям під час війни. Програми підтримки молоді, ініціативи національної ідентичності, проєкти в сфері кібербезпеки – усі вони функціонували завдяки зовнішньому фінансуванню.
Отже, відключення фінансування USAID оголило слабкість державного апарату, який за роки незалежності так і не навчився працювати без зовнішніх коштів. Замість створення власної моделі фінансування ключових реформ, уряди, незалежно від політичної орієнтації, десятиліттями покладалися на міжнародні донорські програми. Це призвело до того, що навіть базові функції держави – від виборчого процесу до цифрової трансформації – залежать від рішень іноземних агентств.
Фінансова підтримка міжнародних партнерів відігравала критичну роль у стабільності України. Однак тепер, коли вона призупинена, держава опинилася перед необхідністю або терміново шукати внутрішні резерви, або ризикувати зупинкою цілого ряду важливих ініціатив. Проблема не лише в тому, що гроші перестали надходити, а в тому, що за роки незалежності від міжнародної допомоги не було створено дієвих механізмів власного фінансування.
Україна з 1991 року декларує прагнення до незалежності у прийнятті рішень та розвитку демократичних інститутів. USAID багато років фінансував проєкти, пов’язані з антикорупційною політикою, судовими реформами, розвитком місцевого самоврядування та економічними стратегіями. Але якщо держава не може забезпечити сталий розвиток цих процесів без міжнародних грантів, це сигналізує про фундаментальні проблеми у державному управлінні.
Зараз відкритим залишається питання: чи здатна Україна врешті-решт взяти відповідальність за свою економіку, реформи та управління, чи продовжить існувати в стані залежної держави, яка без міжнародних грантів не може провести навіть круглий стіл? Без системних змін і розвитку внутрішніх ресурсів Україна ризикує перетворитися не на незалежну державу, а на країну, якій постійно потрібен фінансовий «штучний подих». І чим швидше це зрозуміє влада, тим більше шансів у країни стати дійсно самостійною.
