Без підготовки та пояснень: як уряд з парламентом спричинили нову паспортну плутанину і додаткові проблеми українцям

Українська бюрократія знову нагадала про себе тоді, коли люди найменше цього очікували. Поки біженці намагаються втриматися на плаву між роботою, орендою житла та нескінченними документальними процедурами, а інші збираються в поїздку за кордон, уряд без завчасного попередження прийняв рішення про скасування тимчасового продовження терміну дії закордонних паспортів та внесення до них відомостей про дітей. Крім того, Верховна Рада ухвалила постанову, згідно з якою записи до паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки вносяться державною мовою. Замість того, щоб стати опорою у воєнний час, Кабмін і парламент створили для українців новий адміністративний лабіринт.

Скасування продовження терміну дії закордонних паспортів і вписування дітей у документи

Після кількох років тимчасових рішень, продиктованих воєнними обставинами, Україна повернулася до звичного міжнародного порядку оформлення паспортних документів. Від 29 жовтня 2025 року уряд скасував процедуру продовження терміну дії закордонних паспортів та практику внесення до них відомостей про дітей, яка діяла з лютого 2022 року як вимушений крок у час, коли державна система видачі паспортів була фактично паралізована.

Тоді, на самому початку повномасштабного вторгнення РФ, коли технічні ресурси були зруйновані, а доступ до баз даних обмежений, цей механізм дозволяв мільйонам українців перетинати кордони, евакуюватися або легалізувати своє перебування за кордоном. Тепер, коли вся інфраструктура відновлена, держава знову запроваджує загальноприйняті міжнародні стандарти.

Департамент Консульської служби Міністерства закордонних справ, повідомляючи про рішення Кабінету Міністрів, пояснив, що нова постанова є поверненням до норм, які визнаються у світі. Більшість країн не приймають паспорти, чий термін дії перевищує десять років, або документи, де відомості про дитину вписані у паспорт батьків.

Така практика створює проблеми під час проходження прикордонного контролю, зокрема в Європейському Союзі, де електронні системи зчитують дані лише з окремих біометричних паспортів. Саме тому українцям, які користуються «продовженими» документами, може бути відмовлено у в’їзді чи виїзді з країни.

Нові правила передбачають чітке розмежування за віком: для осіб, яким виповнилося шістнадцять років, паспорт видається терміном на десять років, тоді як для дітей молодших за цей вік — на чотири роки. Кожен громадянин, незалежно від віку, повинен мати власний закордонний паспорт, що унеможливлює подорожі з дітьми, вписаними до документа одного з батьків. Така вимога є невід’ємною частиною міжнародної системи безпеки даних, адже біометричний паспорт містить унікальні відбитки та цифровий запис, який забезпечує точну ідентифікацію особи.

Після повного відновлення роботи державних реєстрів і паспортних центрів українці знову можуть оформлювати документи не лише на території країни, а й за кордоном. Посольства, консульства та філії державного підприємства «Документ» у багатьох країнах Європи, Північної Америки та Азії забезпечують оформлення нових біометричних паспортів, що відповідають вимогам ICAO — Міжнародної організації цивільної авіації. Ця структура встановлює глобальні стандарти для документів, необхідних для міжнародних перельотів, і авіакомпанії мають право відмовити пасажиру з паспортом, термін дії якого продовжувався у ручному режимі.

Особливу увагу МЗС звертає на ситуації, коли громадяни з «продовженими» документами стикаються з труднощами під час повернення в Україну. Якщо прикордонники країни перебування не дозволяють виїзд через недійсний паспорт, людина може звернутися до найближчого дипломатичного представництва України. Там оперативно видають посвідчення особи на повернення, відоме як «білий паспорт». Документ оформлюється того ж дня, а для дітей до шістнадцяти років — безкоштовно. Це посвідчення діє лише для одноразового в’їзду до України, після чого потрібно оформити новий закордонний паспорт у ДП «Документ», ЦНАПі чи міграційній службі.

Крім того, окремим пунктом міністерство нагадує про можливість мати два чинних закордонних паспорти. Такий варіант дозволяє уникнути ситуацій, коли один документ перебуває на оформленні в консульстві або поданий для отримання візи, а другий використовується для подорожей. Це особливо актуально для осіб, чия діяльність пов’язана з частими виїздами, або для сімей, які проживають за кордоном, але регулярно відвідують Україну.

Таким чином, скасування тимчасових заходів, запроваджених у перші дні війни, не є обмеженням, а скоріше логічним кроком до упорядкування документального процесу. Україна поступово повертається до правового поля, яке відповідає вимогам світової практики.

Наслідки для українців

Однак подив викликає комунікаційна складова цього рішення. Про скасування тимчасового продовження паспортів суспільство дізналося лише 2 листопада-через чотири дні після того, як постанова офіційно набула чинності. Люди, які планували поїздки, бронювали квитки чи збирали документи для віз, виявили, що їхні паспорти раптом втратили чинність, хоча жодних попереджень чи інформаційних роз’яснень від уряду до того не було.

МЗС заздалегідь не оприлюднили навіть коротких анонсів, які дали б громадянам час підготуватися, звернутися по нові документи або принаймні відкласти поїздки. Чому рішення, що зачіпає мільйони людей, було ухвалене й оприлюднене фактично постфактум, залишається незрозумілим. Така непрозорість породила хвилю невдоволення у суспільстві, особливо серед українців за кордоном, для яких кожен день без чинного паспорта означає ризик залишитися без права на легальне перебування чи повернення додому.

Хоча рішення уряду про повернення до звичайного порядку оформлення паспортів виглядає логічним з точки зору міжнародного права та безпеки документів, для українців, які опинилися за кордоном, воно стало черговим випробуванням. Формально йдеться лише про відновлення правил, які діяли до війни, проте фактично постанова уряду різко ускладнює життя тим, хто внаслідок війни був змушений виїхати без повного комплекту документів, не маючи змоги оформити нові паспорти у належному порядку.

Особливо гостро проблема постає перед жінками з дітьми, які втекли від обстрілів у перші дні війни. Їхні паспорти, продовжені у польових умовах або з внесеними до них відомостями про дітей, тепер фактично перетворилися на паперові сувеніри, що не мають жодної юридичної сили за межами України. Європейські прикордонники, діючи суворо в межах власних законів, не впускають таких громадян на територію ЄС, а іноді й не дозволяють залишити країну перебування. Це створює замкнене коло: щоб повернутися додому, людині потрібен документ, якого вона не може оформити без повернення в Україну.

Не менш болючою є ситуація з тими, хто живе у невеликих містах Європи, де немає українських дипломатичних установ або філій ДП «Документ». Щоб оформити новий паспорт, людина змушена долати сотні кілометрів до консульства, записуватися в електронну чергу, чекати тижнями чи навіть місяцями. Для родин з дітьми, які навчаються, це означає додаткові витрати, відсутність можливості виїхати на свята чи лікування, а іноді й ризик опинитися у правовій пастці.

Ті, хто працює за кордоном, стикаються з іншим аспектом проблеми — без дійсного біометричного паспорта вони не можуть продовжити дозвіл на проживання, відкрити банківський рахунок або офіційно працевлаштуватися. Деякі країни формально визнають українські документи у перехідний період, однак щоразу така «поблажка» залежить не від міжнародного права, а від доброї волі місцевих чиновників. Відтак тисячі українців опиняються в ситуації, коли законність їхнього перебування за кордоном фактично тримається на адміністративній лояльності, яка може зникнути будь-якої миті.

Окремої уваги заслуговує проблема дітей, вписаних у паспорти батьків. У воєнні роки це здавалося єдиним порятунком: маленькі діти могли перетнути кордон разом з матір’ю без затримки чи ризику залишитися без документів. Тепер же ця практика визнана недійсною, і кожна дитина повинна мати власний біометричний паспорт. Проте оформлення такого документа потребує часу, грошей і присутності обох батьків або нотаріальної згоди, що для багатьох сімей, розділених війною, виявляється непосильним завданням.

Негативні наслідки відчують й ті, хто повертається з-за океану. Авіакомпанії, які суворо дотримуються правил ICAO, відмовляються пускати на борт пасажирів із продовженими паспортами, навіть якщо їхня мета — повернення додому. Люди змушені терміново звертатися до українських консульств, чекати на «білий паспорт», шукати нові квитки, не маючи гарантії, що їх приймуть у транзитних аеропортах.

Всередині країни ситуація також не бездоганна. Попри обіцянки уряду про стабільну роботу міграційної системи, в багатьох регіонах черги до паспортних сервісів не зменшуються. Для оформлення нового закордонного паспорта доводиться витрачати тижні, а подекуди — і місяці. Відтак громадяни, які планували виїзд, змушені переносити поїздки, скасовувати робочі контракти чи освітні програми за кордоном.

Отже, рішення про скасування продовження паспортів, хоч і виправдане з погляду міжнародних норм, показало глибоку соціальну нерівність між тими, хто має доступ до державних сервісів, і тими, хто змушений виживати в умовах постійної невизначеності. У спробі впорядкувати документальну систему держава, можливо, занадто різко поставила крапку у тимчасовому періоді, не врахувавши, що для мільйонів громадян цей період досі триває як реальність війни, втечі та боротьби за право просто мати дійсний паспорт.

Оновлення правил оформлення паспортів громадян України

Однак рішенню уряду про скасування тимчасового продовження терміну дії закордонних паспортів та внесення до них відомостей про дітей передувала постанова Верховної Ради Україні віл 23 жовтня, якою оновлюються правила оформлення паспортів громадян України. Вона вносить зміни до майже тридцятирічного документа, який регулює порядок оформлення паспортів громадянина України у формі книжечки та паспортів для виїзду за кордон.

Основна новація полягає у визначенні, що всі записи у паспорті громадянина України у вигляді книжечки тепер здійснюються виключно державною мовою, що узгоджується із законом про забезпечення функціонування української мови як державної, і фактично означає, що старі положення про паспорт для виїзду за кордон, затверджені у 1992 році, втратили чинність. При цьому всі посилання на попередню нормативну базу більше не мають юридичної сили.

Проте на практиці це стосується лише залишків паспортів у формі книжечки, оскільки з 2016 року в Україні впроваджено виготовлення паспортів у формі ID-картки, а технологічні форми для книжечок давно знищено, і тепер оформлення таких документів можливе лише за рішенням суду і виключно на наявних бланках, що залишилися від останньої партії, випущеної у 2014 році.

Водночас паспорти для виїзду за кордон виготовляються за зразком 2014 року, тому потреба у скасуванні старих положень зумовлена не лише мовним питанням, а й фактичним впровадженням нових технологічних стандартів. Вони дозволяють державі гарантувати юридичну точність документів і відповідність міжнародним вимогам, хоча для громадян, особливо тих, хто проживає за кордоном або потребує оформлення книжечки за спеціальними обставинами, це перетворюється на складний бюрократичний лабіринт.

Попри офіційне пояснення, що ухвалення постанови Верховної Ради від 23 жовтня 2025 року не змінює порядку отримання паспортів для громадян України і не впливає на чинність вже виданих документів, реальна ситуація виявилася набагато складнішою. Для українців кожна зміна правил може створювати додаткові труднощі та необхідність взаємодії з судовими та державними органами, а для кадровиків і фахівців з документообігу це означає щоденну потребу відстежувати всі нововведення та адаптувати практику до нових норм.

Нові правила оформлення паспортів, ухвалені Верховною Радою спричинили хвилю невдоволення серед українців за кордоном. Формально такі зміни мають на меті юридичну точність і відповідність сучасним нормам, проте на практиці вони накладаються на вже напружену ситуацію у паспортній сфері, де громадяни стикаються з відсутністю технічних можливостей оформлення документів, нескінченними чергами у консульствах та відсутністю вчасного інформування про зміни.

Рішення Верховної Ради виглядає логічним у правовому сенсі, адже воно усуває розбіжності між старими положеннями та сучасними законами, однак у контексті часу, коли тисячі українців за кордоном не можуть потрапити до консульства або змушені платити посередникам за доступ до електронної черги, будь-яка нова норма сприймається як чергове ускладнення. Під гаслом узгодження законодавства відбувається процес, в якому процедура оформлення документів стає дедалі важчою, а держава виглядає такою, що дбає про порядок у паперах більше, ніж про комфорт і безпеку власних громадян.

Як українці в соцмережах реагують на новації

Рішення уряду і парламенту викликали хвилю обурення серед українців за кордоном, адже, як виявилося, держава вчасно не підготувала механізм, який би дозволив людям безперешкодно оформлювати нові документи. У той час як система в Україні формально працює, закордонні консульства виявилися перевантаженими, черги стали віртуальним полем битви, а запис на прийом перетворився на гру випадку або на ринок, де час у вікні прийому має свою ціну.

Люди в коментарях у Фейсбук до повідомлення МЗУ розповідають, що в деяких країнах місяцями неможливо потрапити до консульства, бо електронна черга не функціонує, а спроби зловити «слот» нагадують лотерею, де переможець той, хто заплатить посереднику.

Вони пишуть, що влада не врахувала реалій, в яких опинилися українці, змушені рятуватися від війни за кордоном. Люди говорять про хамство у консульствах, про бюрократію, що замінила елементарну людяність, і про абсурдні вимоги, як-от необхідність відкривати рахунок у банку лише для того, щоб записатися в чергу.

Для батьків дітей з інвалідністю або для тих, хто не має коштів на подорож до іншої країни, де є відділення ДП «Документ», ситуація стає безвихідною, бо держава начебто закриває двері для тих, хто не може повернутися фізично, але формально зобов’язана дбати про них.

Особливо активно коментують парадокс: такі обмеження запроваджуються не після війни, а під час неї, коли безпека і стабільність громадян за межами країни мали би бути пріоритетом державної політики. Люди наголошують, що відмовившись від механізму продовження паспортів без дієвої альтернативи, влада фактично переклала тягар виживання на плечі самих громадян, змушуючи їх обирати між законом і необхідністю. У тих, хто живе в Канаді, Італії чи Швеції, без дійсного паспорта під загрозою опиняється право на роботу, медичне страхування і навіть легальний статус, а чекати на новий документ доводиться місяцями.

Варто зрозуміти, що проблема стосується як відсутності налагодженого сервісу, так і непрозорої системи, що мимоволі занурює у корупцію, яку влада офіційно прагне викорінити. Серед українців побутує переконання, що платний доступ до «свободи руху» тепер стає нормою, а рішення, покликане наблизити державу до цивілізованих стандартів, у реальності лише віддаляє її від власних громадян.

Вся ця ситуація оголює глибшу проблему, яка стосується розриву між деклараціями про європейський курс і фактичним ставленням до людей, які вимушено живуть за межами країни. Адже турбота про них не має обмежуватися патетичними промовами, вона починається з можливості отримати документ, що засвідчує право бути громадянином держави, яка не забуває про своїх, навіть якщо ті далеко від дому.

Сучасна ситуація, що склалася в паспортній системі, виявила системну хибу в комунікації між державою і громадянами, коли важливі рішення оголошуються не до, а після їхнього набрання чинності, наче люди мають здогадуватися про них інтуїтивно. Звичайна арифметика підказує, що якщо строк виготовлення паспорта за прискореною процедурою становить сім днів, логічно було б повідомити про зміни хоча б за тиждень до їх запровадження, щоб громадяни мали можливість замовити нові документи без ризику опинитися перед закритим кордоном.

Не можна ігнорувати контекст, у якому це відбувається. Країна досі живе у стані війни, повітряні тривоги зупиняють роботу паспортних центрів, а виїзд до іншого міста чи за кордон для багатьох не є простою дією. У таких умовах вимагати від людини оперативно замінити документ, не попередивши її вчасно, означає створювати додаткову напругу там, де її й без того забагато.

Таке запізніле інформування підриває довіру до державних інституцій та створює враження, що рішення ухвалюються в адміністративному вакуумі, без урахування реальних обставин життя людей. Адже питання полягає не в тому, щоб запровадити нові правила, а в тому, як це зробити, щоб громадяни не відчували себе ошуканими власною державою. А поки чиновники обговорюють технічні аспекти впровадження постанов, тисячі людей стоять у чергах до паспортних центрів, намагаючись виконати рішення можновладців. Кожне запізніле повідомлення сприймається ними не як помилка, а прояв байдужості. Тому питання тепер звучить не лише про паспорти, а здатність держави мислити на крок вперед, коли йдеться про людей, від чиїх документів залежить їхня безпека, робота і право вільно пересуватись.