Всі знають наскільки небезпечний СНІД (синдром набутого імунодефіциту), попри десятки років боротьби, він продовжує вражати мільйони людей у всьому світі. Статистика вказує на жахливий факт – з 35 млн осіб, що живуть з ВІЛ у світі 19 млн навіть не здогадуються, що вони інфіковані. СНІД став тихою, але невпинною епідемією нашого часу. І це вже більше не вирок лише маргіналізованим групам чи країнам, що розвиваються. СНІД став загрозою, яка може торкнутися кожного з нас. Але чи можливий світ без СНІДу? XXI століття принесло революційні медичні прориви та суспільні зміни. Проте чи вистачить цих зусиль, аби зупинити пандемію раз і назавжди?
Шокуюча статистика
Щороку 1 грудня у світі відзначають Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Ця ініціатива має на меті підвищити обізнаність людей та нагадати про те, що ця епідемія не закінчилася. СНІД є однією з найсерйозніших глобальних епідемій в історії. За даними ООН, від початку пандемії понад 40 млн людей у всьому світі померли від СНІДу, а близько 38 млн осіб живуть із ВІЛ-інфекцією станом на сьогодні. Цей день слугує нагадуванням про важливість об’єднання зусиль для подолання цієї хвороби.
Щороку ВІЛ, вірус, що викликає СНІД, змушує світ переглядати пріоритети в галузі охорони здоров’я. Здавалося б, з прогресом медицини і доступом до інформації, людство мало би повністю взяти ситуацію під контроль. Проте статистика вражає: за даними ВООЗ, у світі близько 1,5 млн осіб заражаються ВІЛ та СНІД щороку.
Україна, на жаль, є серед лідерів у Європі за темпами поширення інфекції. За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України, станом на 2024 рік виявлено та офіційно зареєстровано 7841 випадок ВІЛ-інфекції (19,1 % на 100 000 населення) з найвищими показниками захворюваності на ВІЛ-інфекцію:
- у Дніпропетровській області – 54,1%;
- у Одеській області – 43,9%;
- у Кіровоградській області – 30,6%;
- у Чернігівській області – 26,8%;
- у Миколаївській області – 26,7%;
- у Київській області – 26,2%.
У середньому щодня в Україні реєструється 29 випадків захворювання на ВІЛ-інфекцію, 8 випадків захворювання на СНІД та 3 смерті від хвороб, зумовлених СНІДом. Найбільше зафіксовано випадків ВІЛ-інфекції серед осіб віком 30-49 років (68,95%). Діагностовані випадки в основному переважають серед чоловіків (65,6%).
Станом на 2024 рік зареєстровано 2312 випадків СНІДу (5,6% на 100 000 населення). За 9 місяців 2024 року зареєстровано 899 смертей від СНІДу. Показник смертності становить 2,2% на 100 000 населення. Найвищій рівень смертності зареєстровано:
- у Одеській області – 8,1%;
- у Дніпропетровській області – 7,3%;
- у Чернігівській області – 3,5%;
- у Київській області – 2,8%;
- у Полтавській області – 2,8%.
Серед померлих переважають особи віком 25-49 років (64,9%). Більшість серед померлих осіб були інфіковані статевим шляхом (63,9%).
У зв’язку з воєнним станом, здійснюється моніторинг обліку внутрішньо переміщених осіб з ВІЛ-інфекцією та ВІЛ-експонованих дітей у закладах охорони здоров’я. Так, загальна кількість ВПО становила 2307 осіб, з них 60,6% взято на облік. Чоловіки складають 53%, жінки – 47%, з них 5 ВІЛ-позитивних вагітних. Більшість ВПО належать до наступної вікової групи:
- 25–49 років (74,6%);
- 18–24 років складає 2,9%;
- особи віком понад 50 років – 19,9%;
- діти віком до 18 років – 2,5%.
СНІД — це не просто хвороба, це тиха катастрофа, яка руйнує людину зсередини, позбавляючи її найважливішого — імунітету. Звичайна застуда чи невелика подряпина стають загрозою для життя, бо організм більше не здатний захищатися.
На перших етапах СНІД підступно маскується, роками непомітно підточуючи здоров’я. Але згодом проявляється у найжахливіший спосіб: виснажливі інфекції, злоякісні пухлини, знищення всіх систем організму. Люди помирають від хвороб, які для здорових здаються дріб’язковими — пневмонії, грибкових інфекцій чи навіть простих вірусів.
Особливо боляче бачити, як СНІД знищує не лише тіло, але й соціальне життя хворого. Через стигматизацію та страх багато хто залишається наодинці зі своєю хворобою. Їх уникають друзі, їх бояться рідні, а суспільство часом ставиться до них, як до ізгоїв.
СНІД — це не вирок у сучасному світі, але без лікування це одна з найжахливіших хвороб, яку може пережити людина. Це нагадування про те, наскільки крихким може бути людське життя і наскільки важливо підтримувати один одного в боротьбі проти таких викликів.
Як поширюється СНІД
Епідемія СНІДу має нерівномірний характер. У країнах Африки південніше Сахари зосереджено понад 60% усіх випадків інфекції. Там СНІД є соціальною катастрофою: бракує доступу до ліків, жінки стикаються з дискримінацією, а стигматизація хвороби унеможливлює профілактику.
У розвинених країнах, таких як США та європейські держави, ситуація здається контрольованішою завдяки доступу до антиретровірусної терапії (АРТ). Але навіть тут не все ідеально: молодь дедалі частіше нехтує профілактикою, помилково вважаючи СНІД “проблемою минулого”.
В Україні проблема ускладнюється війною. Найбільший виклик зараз — забезпечити безперервний доступ до лікування для всіх, хто цього потребує, і підтримувати тих, хто опинився в найбільш вразливому становищі.
Міграція, відсутність стабільного доступу до медицини на тимчасово окупованих територіях та недостатнє фінансування програм лікування роблять країну вразливою до поширення ВІЛ. Люди, які живуть із ВІЛ, щодня зіштовхуються з непереборними викликами. На превеликий жаль, наше суспільство ще далеке від уміння приймати всіх такими, які вони є. Саме тому, ВІЛ-інфіковані, замість того, щоб отримати підтримку та розуміння з боку оточуючих, постійно наражаються на стигматизацію та дискримінацію. Саме тому багато хто приховує свій діагноз, бо боїться втратити роботу, друзів чи навіть підтримку рідних. Особливо це поширено в сільській місцевості, де шансів знайти роботу і так обмаль, а ще майже всі знають один одного. Постійний страх перед ускладненнями, боротьба зі стереотипами та ізоляція поглиблюють депресію у багатьох хворих. В умовах війни, коли багато спеціалістів-медиків виїхали з країни, або віддали своє життя, рятуючи інших, медична система просто не в змозі забезпечити потреби ВІЛ-інфікованих пацієнтів та надати їм належну медичну допомогу. Хоча Україна поступово розширює доступ до АРТ, багато пацієнтів не можуть своєчасно отримувати ліки через перебої в постачанні, складну логістику під час війни або недостатню поінформованість.
Багато ВІЛ-інфікованих були змушені залишити свої домівки, часто без медичної документації. Це дуже ускладнює продовження лікування таких пацієнтів, адже більшість із них просто не знають, де отримати ліки у новому регіоні. Система перенаправлення пацієнтів із зони бойових дій на мирні території часто перевантажена. А в окупованих регіонах доступ до українських медичних програм або неможливий, або обмежений.
Чимало клінік, що займалися лікуванням ВІЛ/СНІДу, були пошкоджені або взагалі знищені під час бойових дій. Нині країна потерпає через відсутність місць для тестування та консультування. Звісно, що всі ці чинники в купі зменшують можливості для початку повноцінного лікування нововиявлених пацієнтів.
Звідки прийшов смертельний вірус
СНІД , викликаний вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), вперше привернув увагу медиків у 1980-х роках. Його походження пов’язують із мутацією вірусу, який передавався від мавп до людей у Західній і Центральній Африці.
Науковці встановили, що ВІЛ походить від вірусу імунодефіциту мавп (SIV), який поширюється серед шимпанзе та інших приматів. Згідно з дослідженнями, ВІЛ-1 (основний штам, відповідальний за більшість випадків СНІДу) перейшов до людей від шимпанзе через контакт із кров’ю тварин під час полювання чи обробки м’яса. А ВІЛ-2, менш поширений штам, виник від іншого виду мавп – мангабеїв. Генетичний аналіз показав, що ВІЛ-1 міг почати інфікувати людей ще в першій половині XX століття, але залишався локальним явищем. Першою причиною, що спричинила поширення вірусу стала міграція у міста Центральної Африки. Використання нестерильного медичного обладнання сприяло передачі вірусу. А у 1970-х роках вірус вийшов за межі Африки завдяки міжнародним подорожам. Саме тоді в США, Швеції, Танзанії та Гаїті до лікарів стали звертатися пацієнти з дивними симптомами перебігу деяких інфекційних та онкологічних захворювань. Всі вони протікали на фоні сильного виснаження імунної системи, що призвело до смерті пацієнтів. У медиків виникли побоювання, що з’явилася нова смертельна хвороба.
Уперше СНІД був описаний у США в 1981 році, коли лікарі виявили невідоме захворювання, яке вражало імунну систему. До середини 1980-х було виявлено зв’язок із ВІЛ, і хвороба почала швидко поширюватися по світу.
Сьогодні СНІД є глобальною епідемією, але завдяки прогресу в діагностиці, профілактиці та лікуванні, її можна стримати. Важливим залишається усвідомлення ролі кожного в цій боротьбі.
Як борються зі СНІДом в усьому світі
Боротьба зі СНІДом в зарубіжних країнах ведеться за допомогою комплексних підходів, що охоплюють профілактику, лікування, дослідження та соціальну підтримку. Кожна країна адаптує ці заходи до своїх соціальних та економічних умов, однак ключовим залишається комплексний підхід та доступність послуг для населення.
Наприклад, у США уряд проводить масштабне фінансування профілактики та лікування через програми, такі як Ryan White HIV/AIDS Program. У ЄС тестування та АРТ проводяться безкоштовно. А у Південній Африці діє найбільша у світі програма лікування АРТ, яка фінансується державою.
Загалом, у багатьох країнах проводяться широкомасштабні кампанії, які навчають людей про шляхи передачі ВІЛ та методи захисту (використання презервативів, уникнення ризикованої поведінки). У розвинених країнах діють програми обміну шприців для запобігання передачі ВІЛ серед людей, які вживають ін’єкційні наркотики. Вагітним жінкам з ВІЛ пропонують антиретровірусну терапію (АРТ), щоб зменшити ризик передачі вірусу дитині.
Лікування у багатьох країнах є безкоштовною або субсидованою процедурою. АРТ допомагає людям з ВІЛ жити повноцінним життям і знижує ризик передачі вірусу. У країнах з розвиненою системою охорони здоров’я створюються спеціалізовані клініки для лікування ВІЛ/СНІДу. Також постійно проводяться різноманітні дослідження з ціллю створення вакцин проти ВІЛ. Постійно вдосконалюються препарати для лікування ВІЛ, що мають менше побічних ефектів і зручніші у застосуванні.
Безліч спеціалізованих організацій зайняті проведенням кампаній для зменшення дискримінації людей, які живуть з ВІЛ. А такі пацієнти мають доступ до консультацій та груп підтримки.
Повна перемога над СНІДом — це не лише питання медицини. Вона залежить від того, як суспільство реагує на проблему: чи готові ми відкрито говорити про профілактику, підтримувати хворих та боротися з дискримінацією.
Майбутнє боротьби зі СНІДом в Україні — це масштабні інформаційні кампанії, підвищення фінансування медичних програм, а також соціальна солідарність. Тільки так ми зможемо змінити хід пандемії.
Світ без СНІДу можливий. Але для цього потрібні не лише ліки, а й співчуття, просвітництво та готовність діяти.
СНІД — це дзеркало суспільства, яке показує наші слабкості: стигматизацію, байдужість, нерівність у доступі до медицини. У XXI столітті ми маємо всі інструменти, щоб зупинити пандемію: ліки, які роблять вірус контрольованим, знання, які можуть запобігти новим зараженням, і приклади країн, де боротьба з ВІЛ стала успішною.
Проте справжня боротьба відбувається не лише в лабораторіях чи лікарнях, а в наших думках і діях. СНІД можна зупинити, якщо кожен перестане відвертатися від проблеми, бо вона ближче, ніж здається. І якщо ми не змінюємося сьогодні, пандемія продовжить змінювати наше завтра.
