Повномасштабне вторгнення РФ в Україну стало випробуванням для всього суспільства. Втрачені домівки, зруйновані надії, постійний стрес і невизначеність майбутнього. Всі ми живемо думкою про завершення цього жахливого випробування, але для військових цей день — лише початок нової боротьби. Вони пройшли через пекло війни, бачили смерть товаришів і відчули, як це — дивитися в очі ворогу. Війна може залишитися позаду, але її сліди назавжди залишаються в понівечених тілах і душах тих, хто пройшов через жахіття фронту.
Ветерани ЗСУ, які ризикували своїм життям на передовій, повертаються додому, де їх чекає ще один фронт — фронт байдужості. Адже багато хто з них стикається з тим, що їхні подвиги залишилися лише заголовками в новинах. Натомість у реальному житті їх чекає безробіття, нерозуміння оточуючих і відчуття, ніби вони стали чужими у власному домі. Державна допомога часто перетворюється на нескінченні черги й папери, а суспільство, що ще вчора захоплювалося героями, тепер уникає розмов про війну. Повернення до звичного життя — це шлях, сповнений болю і викликів. Адаптація стає складною місією, адже світ, до якого вони повертаються, вже ніколи не буде таким, як до війни. Спробуємо розібратися в цій статті, як ветерани ЗСУ виборюють своє право на нове життя.
Реальна допомога чи паперові фантазії
В Україні станом на 2024 рік налічується 1 млн 300 тис ветеранів, і з кожним днем ця цифра невблаганно збільшується. Як повідомив заступник міністра у справах ветеранів України Руслан Приходько, 80% від усієї кількості – це мобілізовані люди. За даними Міністерства соціальної політики, лише за перші два роки війни кількість людей з інвалідністю зросла на 300 тис, що становить 10%.
Уряд звітує про безліч програм підтримки військових та ветеранів:
- на закупівлю житла Кабміном було виділено 5,7 млрд грн;
- було розширено комплексну програму зі стоматологічної допомоги військовослужбовцям та ветеранам;
- з 1 квітня 2024 року було підвищено розмір державної соцдопомоги дітям загиблих захисників-добровольців з 2361 грн до 7800 на одного неповнолітнього та до 6100 грн — на кожного, якщо в сім’ї двоє і більше дітей.
Але чомусь жодної згадки про допомогу щодо профорієнтації та пошуку роботи для ветеранів ЗСУ. Адже справжньою соціалізацією для ветерана буде не банальне отримання пенсії раз на місяць, а робота, яка дасть можливість людині відчувати себе важливою для суспільства, такою, що приносить користь.
“Близько 70-80% осіб з інвалідністю здатні працювати повноцінно”, – зазначає Олена Степаненко, експертка з Конфедерації роботодавців України.
Натомість, за даними Конфедерації роботодавців України на початок 2024 року працювали 448,2 тис (17,4% від загальної чисельності людей з інвалідністю). Для порівняння, у Великій Британії працює 53% працездатних людей з інвалідністю, у Франції – 44%, у США – 23%. Доступність для людей з інвалідністю системи освіти та ринку праці, поява інклюзивних будівель, доступних тротуарів, доріг і транспорту – це той етап еволюції, до якого українське суспільство все ще не прийшло.
За 2023 рік Державна служба зайнятості змогла працевлаштувати 7,7 тис працівників з інвалідністю, а це 0,5% від 1,67 млн працездатних людей з інвалідністю, які все ще не мають роботи, бо роботодавці просто відмахуються від таких працівників і не бажають створювати для них інклюзивні середовища. А тим часом країна тримає курс на інтеграцію до Європи.
За даними опитування сайту з пошуку роботи Work.ua, яке проводилось серед роботодавців, щодо їх готовності наймати ветеранів війни, 46% опитаних компаній вже мають ветеранів серед своїх працівників. Найбільше колишніх воїнів зосереджено у галузях будівництва, транспорту та охорони здоров’я. 88% компаній на момент опитування вказали, що мають у планах наймати ветеранів. Також 58% компаній зазначили, що готові, навіть, віддавати пріоритет кандидатурі екс-військових на усі вакансії, за умови наявності відповідного рівня професійних навичок:
- робітничі посади – 45%;
- усі категорії посад – 38%;
- інтелектуальні посади – 35%;
- адміністративні посади – 26%;
- керівні та сервісні посади – по 19%;
- креативні посади – 16%.
40% роботодавців зазначили, що готові наймати ветеранів, але лише на деякі посади.
Вже стало доброю традицією, що чиновники звітують про успішність програм підтримки ветеранів і у сфері працевлаштування. Так, для ветеранів з досвідом ведення власного бізнесу передбачено державний грант до 1 млн грн за умови створення від чотирьох робочих місць та вкладення 30 відсотків власних коштів. Існує також грант на сад (до 400 тис грн за гектар на закупівлю саджанців та сільськогосподарського обладнання) за умови надання документів на землю, та грант на переробне підприємство.
Як стверджує міністерка економіки Юлія Свириденко, завдяки грантовій програмі “Власна справа”, яка існує вже 2 роки, 1159 ветеранів і ветеранок сумарно вже отримали понад 550 млн грн на створення чи масштабування бізнесу. Крім того, у країні також діє опція на отримання ваучера на навчання з метою реалізації перекваліфікації ветеранів. Такий ваучер призначений для навчання у сферах ІТ-технологій, будівництва, транспорту, освіти, медицини, сільського господарства, соціального обслуговування. Професію, заклад освіти в межах України та форму навчання ветеран обирає самостійно. Навчання здійснюється закладами професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти. За даними Мінекономіки, 22 тис українців отримали такий ваучер та здобувають новий фах або підвищують свій професійний рівень, щоб бути конкурентоспроможними на сучасному ринку праці. Популярними професіями, за якими навчаються за ваучерами цього року, стали:
- медсестринство;
- психологія;
- дошкільна освіта;
- медицина;
- кухарство;
- водіння.
Складається враження, що для ветеранів є безліч можливостей: відкриття власного бізнесу чи опанування нової професії. Та й роботодавці охочі прийняти саме ветеранів з розкритими обіймами. Але у приватних бесідах колишні військові скаржаться, що на ринку праці майже немає тих вакансій, які б враховували їх досвід та навички. На превеликий жаль, суспільство і досі керується стереотипами і сприймає ветеранів, як тих, хто повернувся із зламаним тілом та психікою. В той час, як зовсім не помічають, що це люди, які володіють такими сильними сторонами як дисципліна, відповідальність та стресостійкість. Такому набору позаздрить будь-який цивільний.
За результатами загальнонаціонального опитування, проведеного Соціологічною групою “Рейтинг” з ініціативи “Українського ветеранського фонду” Міністерства у справах ветеранів України 5-6 грудня 2024 року, серед ризиків, з якими стикаються колишні військові, після повернення з фронту, респонденти і досі зазначають нерозуміння суспільства, відсутність роботи, зловживання алкоголем, чи наркотиками, відсутність інклюзивного простору та адаптованого робочого місця для осіб з інвалідністю, невідповідність військового досвіду для цивільного життя.
Подібне опитування проводиться щорічно і все ще вказує на наявність тих, хто незадоволений тим, як держава виконує свої зобов’язання перед ветеранами. У 2024 році частка невдоволених становила 25% у порівнянні з 33% у 2023 році. Як правило, негативної думки про виконання зобов’язань держави перед ветеранами дотримуються мешканці західних та пограничних регіонів, а також ті, хто мають близьких, які воювали з 2014 і воюють зараз. 53% респондентів вважають, що державні програми по створенню інклюзивного простору та інфраструктури для осіб з інвалідністю є неефективні. 43% опитуваних зазначили, що погано проінформовані про програми підтримки ветеранів.
Міжнародний досвід адаптації ветеранів до мирного життя
У багатьох країнах світу ветеранів не залишають наодинці зі своїми проблемами. Від спеціальних програм реабілітації до підтримки працевлаштування — ці заходи не тільки полегшують їхнє повернення до мирного життя, а й роблять цей процес максимально комфортним. Давайте подивимося, як це працює за кордоном.
У Сполучених Штатах адаптація ветеранів — це справа держави, бізнесу і суспільства. Там діє Міністерство у справах ветеранів, яке забезпечує комплексну підтримку: від медичного обслуговування до освітніх грантів. Наприклад, програма GI Bill надає ветеранам можливість безкоштовно здобути вищу освіту або пройти професійну перепідготовку. А ще є ветеранські центри, які пропонують психологічну підтримку. Не менш важливою є і культура вдячності: ветерани мають пільги у багатьох сферах — від податкових знижок до спеціальних програм купівлі житла.
Компанії теж активно долучаються до працевлаштування. Google, Amazon і Starbucks пропонують програми для найму ветеранів, розуміючи, що їхній досвід і дисципліна — це цінний ресурс.
В Ізраїлі майже кожен громадянин проходить службу в армії, тому суспільство чудово розуміє потреби ветеранів. Після демобілізації колишні військові можуть пройти спеціальні курси перекваліфікації, які оплачуються державою.
Окрім того, ізраїльські ветерани отримують підтримку у відкритті бізнесу. Наприклад, існують гранти на започаткування стартапів або невеликих компаній. Ізраїльські роботодавці часто віддають перевагу саме ветеранам, адже армія вважається школою лідерства й відповідальності.
У Канаді один із головних акцентів робиться на психічному здоров’ї. Тут діють безкоштовні програми терапії для ветеранів, включаючи роботу з ПТСР. Ветерани можуть отримати підтримку не тільки від психологів, але й від спеціально навчених тварин — собак-терапевтів.
Держава також пропонує програми менторства: колишні військові, які успішно адаптувалися, допомагають новим ветеранам знайти своє місце в суспільстві.
У Норвегії ветерани мають доступ до повного спектру освітніх програм. Держава покриває витрати на навчання, дає стипендії й допомагає з пошуком роботи після закінчення курсів. Крім того, там працюють спеціальні центри реабілітації, які допомагають ветеранам знайти баланс між тілесним і психічним здоров’ям.
У Німеччині ветерани з інвалідністю отримують доступ до широкого спектра соціальних пільг та державної допомоги. Німецька політика реабілітації включає надання фінансової підтримки, спеціальних медичних послуг та допомоги в адаптації житла. Ветерани також можуть отримати пільги на транспорт і фінансову допомогу для реабілітації та перекваліфікації. Німеччина активно співпрацює з приватним сектором ринку праці для створення робочих місць для ветеранів з інвалідністю. Законодавчо визначено обов’язок великих підприємств надавати робочі місця людям з інвалідністю, включаючи ветеранів.
Міжнародний досвід показує, що допомога ветеранам є не просто благодійністю, а інвестицію в суспільство. Успішна адаптація цих людей може зробити їх двигуном змін у країні. Вони — дисципліновані, мотивовані й готові працювати. Україні варто взяти приклад із цих країн, адаптувавши найкращі практики до наших реалій. Від ефективної бюрократії до створення культури вдячності — всі ці кроки можуть стати початком для побудови суспільства, яке не забуває своїх героїв.
Так, війна змінює людей, але байдужість суспільства здатна зламати їх остаточно. Ветерани ЗСУ не потребують жалю чи порожніх слів про вдячність. Вони хочуть реальних можливостей: працювати, жити гідно, отримувати підтримку, коли це потрібно. Їхня боротьба не закінчилася на фронті, вона триває тут і зараз, у тиші черг у кабінетах, у холоді відмов на співбесідах, у мовчанні тих, хто вдає, що війна їх не стосується.
Ветерани повертаються з фронту не лише з багажем досвіду, але й із потенціалом, який міг би стати цінним для суспільства. Проте замість можливостей вони часто стикаються з перепонами: стереотипами роботодавців, відсутністю підтримки, а подекуди й прямою байдужістю. Їм важко знайти роботу, важко повернутися до звичного життя, яке, по суті, вже ніколи не буде звичним.
Ці люди не потребують жалю чи поблажливості. Їм потрібне просте, людяне прийняття — без упереджень, без недовіри. Суспільство має зрозуміти, що адаптація ветеранів — це не лише їхній особистий виклик, а й наше спільне завдання. Адже, якщо ми залишимо їх сам на сам із цим невидимим фронтом, то програємо всі.
