За стінами слідчих ізоляторів та колоній приховується світ, де людська гідність часто знецінюється до межі, а боротьба за виживання стає щоденною реальністю. Підлітки, що потрапили у СІЗО, опиняються у ворожому середовищі, де навіть фізичне виживання залежить від силових структур та неформальних “законів”. Їхня психіка руйнується під тиском постійного страху, агресії та безнадії. Для них тюремна система стає справжнім випробуванням, де будь-яка помилка може коштувати здоров’я або навіть життя. Водночас в інших тюремних стінах матерям з дітьми, які відбувають покарання, теж доводиться справлятися зі стражданнями. Вони змушені виховувати своїх малюків у світі, де дитинство обмежується бетонними стінами і колючим дротом. Ці діти народжуються і зростають за ґратами, не знаючи, що таке свобода, а їхні матері стикаються з важким вибором між власним виправленням і спробами захистити дітей від жахливої реальності
Фізичні та моральні тортури
За даними дослідження, проведеного у вересні-грудні 2023 року командою міжнародних і національних експертів у рамках проєкту Ради Європи “Захист прав дітей під час війни і в повоєнний період в Україні”, у СІЗО утримується 53 неповнолітніх, а у колоніях – 31 підліток.
Наразі в Україні залишилася та функціонує одна установа виконання покарань для неповнолітніх – Кременчуцька виховна колонія для хлопців. Виховна колонія для дівчат фактично організована як сектор на базі Мелітопольської установи виконання покарань №144 для жінок, яка знаходиться на тимчасово окупованій території. Сектор для тримання дівчат-правопорушниць організовано на базі спеціального сектору Бережанської виправної колонії №141, де відбувають покарання троє дівчат.
Варто зазначити, що зараз спостерігається зменшення кількості неповнолітніх, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі у понад 10 разів. Це відбувається на тлі значного зменшення вироків, які визначають у якості покарання реальне позбавлення волі, а також зменшення кількості осіб віком до 18 років, які скоюють кримінальні правопорушення. Проте поки що зарано говорити про стійкий тренд до зменшення кількості злочинів, які скоюють підлітки.
Наявність лише двох установ для дітей в конфлікті із законом на всю країну є серйозною проблемою, адже саме ці установи мають всі необхідні умови утримання підлітків, які не порушують їх прав. Чого не можна сказати про слідчі ізолятори. Наразі у СІЗО під час досудового розслідування утримуються близько 170 неповнолітніх.
Слідчі ізолятори — це місця, де часто підлітки чекають на суд роками. Камери переповнені, і для кожного не вистачає навіть ліжка. Підлітки змушені спати на підлозі, в умовах вічного холоду або спеки. Гігієна — це розкіш, яку вони можуть дозволити собі рідко. Замість гарячої води — холодний душ раз на тиждень, а туалети часто не відокремлені від загального простору. Нерідко неповнолітні стають жертвами знущань з боку дорослих ув’язнених, адже адміністрація СІЗО не завжди дотримується правил розподілу за віком. Бійки, приниження, психологічний тиск — все це стає частиною їхньої щоденної реальності.
Як розповідають правозахисники, умови в деяких камерах просто жахливі. Є камери, де туалет стоїть на так званому “п’єдесталі” і людина справляє природні потреби на очах у всіх співкамерників. Це залишилося ще з радянських часів. Також є карцери, які спеціально побудовані для того, щоб ув’язнені відчували себе там дискомфортно: металеві сидіння пригвинчені так, щоб на них було неможливо сидіти, стіни обладнані так званою шубою, щоб не можна було притулитися. Часто умови в СІЗО гірші, ніж у колоніях.
Жахливим залишається і стан харчування. Якщо у дитини є проблеми зі здоров’ям або заборони на будь-які продукти з інших причин, то їй залишається розраховувати тільки на рідних або передачі співкамерників, якщо вони їм погодяться допомогти. Зазвичай дають баланду, яка смердить кислою капустою.
Підтвердженням слів про жахливі умови утримання неповнолітніх в СІЗО є нещодавній візит представників Офісу Омбудсмана до слідчого ізолятора “Криворізької установи виконання покарань №3”. У своєму Telegram – каналі Уповноважений Верховної ради України з прав людини Дмитро Лубінець повідомив про наступні порушення:
- відсутній контроль за освітнім процесом;
- високий рівень антисанітарії;
- відсутність належних медичних послуг для дітей;
- неналежна психологічна допомога неповнолітнім;
- питна вода не придатна для споживання та бачки для питної води в антисанітарних умовах;
- відсутність умов для дозвілля;
- ігнорування повітряних тривог та не переведення дітей до укриттів.
Антисанітарні умови утримання неповнолітніх є однією з найпоширеніших і найсерйозніших проблем. Камери, де перебувають діти, знаходяться в занедбаному стані. Представники Омбудсмана повідомляють про випадки, коли баки для питної води мають осад та бруд, що становить небезпеку для здоров’я. Наявність тарганів та інших комах у камерах створює загрозу поширення інфекцій та підриває загальну гігієну.
Такі умови негативно впливають не лише на фізичний стан дітей, а й на їх психологічний стан. Постійне перебування в антисанітарії створює атмосферу безнадії та покарання, що підсилює емоційну ізоляцію і може сприяти формуванню негативних поведінкових моделей. Діти, які стикаються з подібними умовами, не лише піддаються фізичній загрозі, але й втрачають надію на реабілітацію та повернення до нормального життя після звільнення.
Ще одним важливим питанням є повне ігнорування права на освіту для неповнолітніх. У Криворізькій установі виконання покарань №3 не створено належних умов для продовження навчання дітей. Освіта є ключовим фактором ресоціалізації дітей, які перебувають у конфлікті із законом, але, на жаль, в умовах СІЗО про цей аспект практично не йдеться. Відсутність доступу до освітніх ресурсів призводить до того, що діти, які перебувають під вартою, втрачають важливі роки свого розвитку, що в подальшому обмежує їхні можливості інтеграції в суспільство після звільнення.
Контроль за навчальним процесом практично відсутній, а персонал СІЗО не надає дітям необхідних матеріалів та підтримки для продовження освіти. Це створює додаткові бар’єри для дітей, які після звільнення мають обмежені перспективи на ринку праці або в подальшому навчанні.
Психологічна підтримка є ще одним важливим аспектом утримання дітей під вартою, але, як показує практика, у Криворізькій СІЗО вона є незадовільною. Психологи, які працюють у таких установах, часто не враховують специфічні потреби дітей та їхній психологічний стан. Це призводить до того, що діти залишаються сам на сам із своїми переживаннями, що може мати довгострокові негативні наслідки для їхнього емоційного стану та поведінки.
Особливо тривожним є те, що відсутність належної психологічної підтримки сприяє розвитку депресивних станів, тривожності та агресії серед неповнолітніх. Це підвищує ризик повторних правопорушень, оскільки діти не отримують необхідної допомоги для подолання своїх емоційних та психологічних проблем.
Проблеми з харчуванням дітей є ще одним кричущим порушенням їхніх прав. Представники Офісу Омбудсмана зафіксували випадок, коли дитина, яка перебувала разом із матір’ю в СІЗО, не отримувала належного харчування. Лише завдяки втручанню партнерської організації дитину вдалося забезпечити необхідними продуктами харчування. Це свідчить про системні проблеми з забезпеченням базових потреб дітей у місцях виконання покарань.
Крім того, персонал СІЗО всупереч правилам поведінки палить у приміщеннях, призначених для неповнолітніх.
Матері з дітьми за ґратами
Особливо вражає доля матерів, які потрапляють за ґрати разом з новонародженими або малолітніми дітьми. Для них колонії перетворюються на подвійний жах, адже вони змушені боротися не тільки за своє виживання, а й за виживання своєї дитини. Однією з найгостріших проблем, яку виявили представники Офісу Омбудсмана, є відсутність належної медичної допомоги дітям, які перебувають під вартою. Зафіксовані випадки, коли дітям, особливо немовлятам, які знаходяться з матерями, не надавали належної медичної допомоги.
Одним з найгучніших прикладів є випадок із немовлям, яке страждало від високої температури протягом тривалого часу. Одна із засуджених повідомила, що у її дитини довгий час була температура 38,5°C, а її, навіть, не оглянув лікар-педіатр, і лише після втручання представників Омбудсмана він її оглянув. Такі випадки є неприпустимими, адже своєчасне надання медичної допомоги є основоположним правом, яке держава повинна гарантувати кожній дитині, незалежно від її правового статусу чи місця утримання.
За інформацією комісії, проблеми з медичним обслуговуванням дітей є системними. Представники установи не забезпечують регулярних медичних оглядів та не надають адекватної медичної допомоги, навіть коли це необхідно. Відсутність кваліфікованих медичних працівників, обладнання та ліків — це лише частина проблеми, що вимагає негайного вирішення. Особливо це стосується дітей, які перебувають в умовах підвищеного ризику інфекційних захворювань через антисанітарні умови.
Також були встановлені проблеми з харчуванням дітей, що перебувають в установі разом з матерями. У багатьох колоніях відсутні належні умови для догляду за дітьми. Приміщення, де утримуються матері з малюками, часто не мають елементарних зручностей: дитячого харчування, іграшок, теплих ліжечок. Матері, перебуваючи у такому середовищі, страждають від постійного стресу, що негативно позначається на психоемоційному стані їхніх дітей. Малюки, які зростають у колоніях, уже на перших етапах життя стикаються з жахом і стражданнями, що впливають на їхній розвиток.
Вперше було зібрано інформацію про кількість дітей, які проживають зі своїми матерями у виправних установах у 2020 році, де вказано, що 14 дітей віком до трьох років перебувало у виправних установах разом з їхніми матерями.
Очевидно, що відбування покарання матір’ю в тюрмі чинить негативний вплив на дитину, який може бути глибоким і довготривалим. Такі діти в подальшому можуть страждати на різні страхи, бути замкненими, мати відчуття провини, низьку самооцінку, стати жертвою дискримінації. Це все може стати причиною розладу фізичного та психічного здоров’я дитини.
Чи можна назвати дітей, які народилися в тюрмі та продовжують там проживати разом з матір’ю, жертвами ув’язнення? У випадку, коли дитина народилася в тюрмі, вона позбавлена права вибору, у неї відсутнє визначення індивідуальності вини та покарання злочинця. Чи можна говорити про те, що при знаходженні в тюрмі дитини разом із матір’ю, ураховують інтереси дитини та не порушують її права? Звісно, що дитина має зростати у атмосфері затишку, любові та турботи, а у замкнених стінах їй немає чого робити. Але доля вирішила інакше. Та і треба розуміти, що в цієї проблеми є дві сторони: з одного боку, в’язниця, безумовно, не може бути належним середовищем для немовляти чи малої дитини, а з іншого боку, примусове розлучення матерів і малолітніх дітей є вкрай небажаним.
У такому випадку велике значення мають умови тюремного ув’язнення, наявність альтернативних можливостей по догляду за дітьми. Необхідним є збереження для дитини умов, найбільш наближених до реального життя, оскільки під час перебування в установі відбування покарання спілкування дитини з членами родини, друзями й зовнішнім світом суттєво зменшено.
Жіночі установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями. Там, де це можливо, слід потурбуватися про те, щоб пологи відбувалися не в тюремному, а в цивільному госпіталі. Якщо ж дитина народилася у в’язниці, про цю обставину не слід згадувати в метричному свідоцтві. Там, де матерям-в’язням дозволено залишати немовлят коло себе, треба передбачити створення ясел, де працював би кваліфікований персонал. Туди слід поміщати дітей у періоди, коли матері не матимуть можливості піклуватися про них.
Звісно, що така установа з порушенням прав дітей, як СІЗО в Кривому Розі, в Україні не єдина. Так, у грудні минулого року працівники Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини здійснили аналогічний моніторинговий візит до Київського слідчого ізолятора щодо додержання прав дітей в умовах воєнного стану. На час моніторингового візиту в установі перебувало 3 жінки з дітьми до 3 років та 1 неповнолітній. За результатами перевірки було зафіксовано факт порушення прав дітей на освіту. Підліткам, які перебувають під вартою, вечірньою школою, що обслуговує слідчий ізолятор, надавалась освіта лише з 9 класу. При цьому, нерідко такі діти взагалі не вміли читати та писати. Деяких неповнолітніх не зараховували до вечірньої школи, оскільки у них були відсутні документи про здобуту раніше освіту.
Організація надання в слідчому ізоляторі освітніх послуг неповною мірою відповідала вимогам законодавства. Камери, в яких утримуються підлітки, перебувають у неналежному санітарному стані та потребують ремонту: на стінах пліснява, відсутні двері в туалетних відділеннях, сантехніка протікає, ліжка зламані.
У Хмельницькому СІЗО, де утримувалося 13 неповнолітніх, порушувалися норми роздільного тримання різних категорій осіб: без санкції прокурора в одній камері утримувались взяті під варту діти та дорослі. До того ж ще й не дотримувалися норми площі для однієї особи, яка не може бути меншою 4 м.кв. Приміщення, де утримуються неповнолітні, не обладнані автоматичною пожежною сигналізацією. Персонал ігнорує сигнали тривоги та не переводить неповнолітніх до укриттів.
Після виходу на волю підлітки та матері часто опиняються у ще більш складному становищі, ніж до ув’язнення. Суспільство зневажає “колишніх”, а можливості для реабілітації практично відсутні. Багато дітей повертаються до злочинного середовища через відсутність підтримки та перспектив. Згідно з даними правозахисних організацій, понад 35% дорослих в’язнів раніше вже відбували покарання в підліткових колоніях. Психологічна травма, отримана в колоніях і СІЗО, залишає їх без можливості повернутися до нормального життя.
Неповнолітні, які провели роки за ґратами, не отримують належної освіти, не мають навичок для інтеграції в суспільство, а системна байдужість тільки поглиблює їхню ізоляцію. Навіть після звільнення вони залишаються в’язнями свого минулого.
Досвід зарубіжних країн
Досвід зарубіжних країн щодо утримання дітей, підлітків та матерів з неповнолітніми дітьми у місцях позбавлення волі значно відрізняється від української практики, оскільки багато розвинених держав фокусуються на реабілітації та створенні гуманних умов для неповнолітніх і матерів.
У Норвегії діє одна з найбільш прогресивних систем ув’язнення підлітків та матерів з дітьми. Ув’язнені підлітки утримуються у спеціальних центрах, схожих на навчальні заклади, де їхня соціалізація йде паралельно з навчанням. Основна мета — допомогти неповнолітнім повернутися в суспільство. Окрім базових умов, таких як чисті кімнати, регулярні прогулянки та медична допомога, підліткам надається психологічна підтримка, спрямована на зменшення рецидивізму.
Матері з дітьми мають можливість утримуватися у спеціально облаштованих приміщеннях з дитячими ігровими зонами. Також для них доступні програми догляду за дитиною та психосоціальної підтримки, що допомагають матерям адаптуватися до нових умов без шкоди для дитини.
У Німеччині діє принцип децентралізації для підлітків, де неповнолітні утримуються в малих закладах з акцентом на індивідуальний підхід і психологічну допомогу. Тюрми для підлітків, або “юнацькі будинки”, створені за принципом навчальних або реабілітаційних центрів. Підлітки тут не ізолюються від суспільства, а, навпаки, залучаються до навчання, отримання професійних навичок та роботи з психотерапевтами.
Щодо матерів з дітьми, в Німеччині функціонують окремі установи, де забезпечуються належні умови для матерів та їхніх дітей. Тут надаються спеціальні кімнати, обладнані для немовлят і малюків, а матері мають доступ до психологічних консультацій та тренінгів з виховання дітей.
У Канаді важливий акцент робиться на індивідуалізації підходу до ув’язнення неповнолітніх. Підлітки проходять програми реабілітації, створені спеціально під їхні потреби та проблеми. Тюрми для молоді — це освітні та реабілітаційні центри, де неповнолітні отримують можливість навчатися і працювати з кваліфікованими фахівцями. Рівень злочинності серед молоді після таких програм значно знижується.
Матері з дітьми утримуються в спеціальних приміщеннях, де створено безпечне та здорове середовище для виховання дітей. Матері мають змогу зосередитися на своїй ролі батьків і реабілітації одночасно, що позитивно впливає на їхню здатність повернутися до нормального життя після звільнення.
У Великій Британії система ув’язнення для підлітків орієнтована на освіту та психологічну допомогу. Замість класичних тюрем неповнолітні утримуються в молодіжних центрах, де фокус робиться на реабілітації та соціальній адаптації. Основна увага приділяється навчанню та роботі з психологами. Кожен підліток має можливість отримати освіту та професійну підготовку, щоб після звільнення мати шанс на нове життя.
Матері з дітьми у британських в’язницях мають доступ до спеціально облаштованих блоків, де діти отримують належний догляд, а матері — можливість займатися вихованням та проходити програми реабілітації. В’язниці надають допомогу матерям, щоб мінімізувати травму для дітей, які змушені жити у місцях позбавлення волі.
Зарубіжний досвід показує, що більшість розвинених країн дотримуються принципу реабілітації, а не покарання, особливо щодо неповнолітніх і матерів з дітьми. Основний акцент робиться на повернення цих людей у суспільство, забезпечення їм належних умов утримання та допомогу у подоланні психологічних травм. Це принципово відрізняється від умов, у яких утримуються неповнолітні та матері в Україні, де гуманні стандарти поки що не є пріоритетом.
Ця реальність відкриває нам жахливу правду: пенітенціарна система, яка повинна була стати інструментом виправлення, перетворюється на місце, де підлітки втрачають останні шанси на нормальне життя, а матері змушені виховувати своїх дітей у світі без надії. Кожен день у таких умовах є кроком до деградації та зневіри, як для молодих в’язнів, так і для матерів, які відбувають покарання. Але найстрашніше — це те, що їхнє майбутнє руйнується під тиском байдужості суспільства і неефективної системи, яка не вміє захищати, виправляти чи дарувати шанс на нове життя.
Очевидно, що українська пенітенціарна система потребує кардинальних змін. Діти та матері, які потрапляють до СІЗО та колоній, не повинні бути приреченими на страждання й забуття. Без належних умов утримання, підтримки та програм реабілітації вони не мають шансів на гідне майбутнє. Відсутність уваги до цієї проблеми з боку суспільства — це вирок не тільки для цих людей, але й для країни загалом. Якщо нічого не змінити, ми ризикуємо виростити ціле покоління в тіні колоній, приречене на безвихідь і втрату людяності.
