Брюссель під ударом: чи зможуть традиційні партії зупинити ультраправу хвилю (продовження)
Минулого разу ІА “ФАКТ” писало про план ультраправого альянсу “Патріоти за Європу”, очолюваного Віктором Орбаном та Марін Ле Пен, провести мітинг у Мадриді під гаслом “Зробимо Європу знову великою”, відкрито наслідуючи риторику Трампа MAGA. Створена після виборів-2024, ця партія об’єднала 87 євродепутатів і стала третьою за чисельністю групою в Європарламенті.
Праві декларують своє прагнення послабити вплив Брюсселя, посилити національний суверенітет та жорстку антиімміграційну політику. Зі зростанням популярності ультраправих у Франції, Австрії та Чехії політичний баланс у ЄС може суттєво змінитися, що вплине і на європейську підтримку України.
Як “Патріоти за Європу” стають європейськими трампістами
Правий альянс “Патріоти за Європу” – не просто коаліція націоналістичних партій. Це частина глобального руху, що кидає виклик традиційній політиці Заходу. Ідеї Трампа, антиглобалізм, ізоляціонізм та боротьба з ліберальним порядком – усе це знаходить відгук у їхній риториці. Вони хочуть повернути Європі її “велич”, як Трамп прагне повернути її Америці. Але чи означає це, що ультраправі на двох континентах рухаються в унісон?
Якщо у США є Трамп, то в Європі його ідеологічним двійником можна вважати Орбана. Прем’єр Угорщини неодноразово називав Трампа “справжнім лідером Заходу” та відкрито підтримував його політику щодо міграції та глобалізації. Орбан навіть літав до США для зустрічі з Трампом, наголошуючи, що Європа має вчитися на американському прикладі.
Так само Марін Ле Пен не приховує симпатій до трампізму. Її партія “Національне об’єднання” просуває ті ж меседжі, що й американські республіканці: захист національної ідентичності, обмеження імміграції та боротьба з “диктатом Брюсселя”.
Зв’язки між “Патріотами за Європу” та республіканцями США міцнішають. Орбан і Трамп не просто обмінюються люб’язностями – вони проводять зустрічі, координують риторику та підтримують один одного. Американські праві медіа, зокрема, Fox News, активно просувають Орбана як зразкового лідера для Америки, а трампівські аналітичні центри підтримують його антимігрантську політику.
Колишній стратег Трампа Стівен Беннон ще у 2018 році почав працювати над створенням “правого інтернаціоналу”, намагаючись згуртувати європейських націоналістів навколо ідей, схожих до трампістських. Його проєкти на кшталт “The Movement” мали на меті об’єднати європейських правих та координувати їхні кампанії.
Націоналістичні рухи не обмежуються тільки США та Європою. У Бразилії правопопуліст Жаїр Болсонару під час президентства також відкрито підтримував Трампа та комунікував з європейськими ультраправими. Індійська партія “Бхаратія Джаната” прем’єра Моді просуває жорсткий націоналізм, що резонує з риторикою Орбана та Ле Пен.
Чи є між ними офіційні зв’язки? Наразі – ні. Але ідеологічна схожість дає всі підстави вважати, що в майбутньому такі альянси можуть виникнути. Націоналісти світу вчаться один в одного. Боротьба за новий світовий порядок між традиційними демократами й правопопулістами стає глобальною. Питання в тому, хто переможе.
Європа на роздоріжжі: чи стануть ультраправі новими господарями континенту?
Європа стрімко змінюється, і майбутні вибори у Франції, Австрії та Чехії можуть надовго змінити її політичний ландшафт. Націоналістичні та ультраправі сили готуються взяти реванш, і якщо їм це вдасться, стара Європа більше не буде такою, якою ми її знаємо.
Ле Пен була близька до перемоги у 2022-у, але Макрону вдалося втримати владу. Тепер же французький президент стрімко втрачає підтримку, в той час як “Національне об’єднання” Ле Пен навпаки тріумфує на всіх останніх виборах. 54% французів хочуть дострокових президентських виборів у цьому році – і ця статистика має стурбувати Макрона. Якщо вибори відбудуться достроково, Ле Пен отримує реальний шанс на реванш.
Але є проблема: Ле Пен та її партія звинувачуються у розтраті коштів ЄС, і якщо звинувачення підтвердяться, це може поставити хрест на її кандидатурі. Однак, якщо вона уникне правових проблем, у 2027 році Європа може прокинутися з новим праворадикальним лідером у Парижі.
Якщо Ле Пен ще тільки мріє про перемогу, то в Австрії ультраправі вже тріумфують. Австрійська партія свободи FPÖ Герберта Кікля перемогла на парламентських виборах, і тепер країна рухається до правого повороту. FPÖ відома своєю критикою ЄС, а перемога цієї партії може змінити роль Австрії в союзі. Кікль хоче повернути країні більше незалежності від Брюсселя і заявляє про можливість перегляду ключових європейських угод. FPÖ також має давні зв’язки з Росією, що може вплинути на австрійську політику щодо санкцій. Чи стане Відень новим “троянським конем” Кремля в Європі?
До політичного камбеку готується Андрей Бабіш, колишній прем’єр Чехії та лідер партії ANO. Виборців приваблює його популістська риторика, а невдоволення чинною владою створює для нього ідеальні умови.
Якщо Бабіш повернеться у владу, Чехія може зайняти більш прагматичну позицію в ЄС, віддалившись від централізованої брюссельської політики.
Це також вплине на регіональну політику – Чехія може зблизитися з Орбаном та Кіклем, створюючи новий блок країн, які кидають виклик європейському істеблішменту.
Якщо Ле Пен візьме владу у Франції, Кікль зміцнить позиції в Австрії, а Бабіш повернеться у гру, це означатиме кардинальні зміни для всього Євросоюзу. Антиміграційна політика стане жорсткішою, вплив Брюсселя на національні уряди ослабне, а підтримка України може опинитися під загрозою.
Європа готується до бою: як Брюссель реагує на ультраправий виклик
Європейський політичний істеблішмент нервує. Після стрімкого злету “Патріотів” традиційні партії в ЄС ризикують втратити контроль над політичним порядком денним. Те, що ще кілька років тому здавалося неможливим, сьогодні стає реальністю: ультраправі формують третю за чисельністю групу в Європарламенті, і їхній вплив лише зростає.
Брюссельські чиновники та лідери центристських партій розуміють, що якщо не зупинити цю хвилю зараз, у 2027 році Європа може прокинутися зовсім іншою – із закритими кордонами, послабленим Євросоюзом і більш м’якою політикою щодо Росії.
Лідери Європейської народної партії (ЄНП), соціал-демократів (S&D) і лібералів з Renew Europe відкрито заявляють: співпраця з ультраправими – неможлива. Причина проста – “Патріоти за Європу” виступають проти ключових ініціатив, які десятиліттями розбудовували ЄС.
Серед іншого, вони хочуть згорнути Європейську зелену угоду, спрямовану на боротьбу з кліматичними змінами. Лівоцентристи, які роками просували екологічну політику, лютують з цього приводу. “Патріоти” прагнуть зупинити потік іммігрантів, закрити кордони та переглянути політику біженців. Це викликає різку реакцію серед лібералів та соціалістів, які бачать у цьому підрив європейських цінностей. Вони планують реформувати ЄС таким чином, щоб Брюссель втратив частину своєї влади. Для євробюрократії це звучить як початок кінця.
Політичний істеблішмент ЄС намагається мобілізувати всі доступні ресурси, щоб зупинити ультраправих. Соціалісти відкрито заявляють, що будуть боротися з цією загрозою всіма можливими способами. Їхній аргумент: правопопулісти – пряма загроза європейській стабільності. Центристи шукають способи створити блокуючі коаліції, щоб не дозволити Патріотам за Європу диктувати свою політику в Європарламенті. У Брюсселі все частіше звучать ідеї посилення фінансового контролю над країнами, що симпатизують ультраправим.
Найбільше питань викликає майбутнє підтримки України. Якщо ультраправі отримають ще більше місць у парламенті та проберуться у національні уряди, це може змінити ставлення до санкцій проти Росії та військової допомоги Києву. Перемога правих у Європі може поставити під загрозу підтримку України, оскільки багато з них виступають за більш прагматичний підхід у відносинах із Росією.
Протистояння тільки починається. Традиційні партії спробують мобілізувати виборців, використовувати всі адміністративні важелі та навіть санкції проти урядів, які підтримують ультраправих. Але чи буде цього достатньо?
Інформаційна війна за Європу: як ультраправі захоплюють медіапростір
Політична боротьба в Європі вже давно ведеться не лише у виборчих кабінках чи сесійних залах, а й у соцмережах та альтернативних медіа. “Патріоти за Європу” перетворили Facebook, Telegram, YouTube і TikTok на справжні арени ідеологічних баттлів, майстерно використовуючи алгоритми соцмереж для поширення своїх меседжів та мобілізації прихильників. Брюссель може ухвалювати закони та санкції, але в інфопросторі ультраправі вже виграють важливі бої.
Раніше політичні партії боролися за ефірний час на телебаченні, сьогодні ж головна зброя – вірусні ролики у TikTok, меми у Facebook та гучні заяви в Twitter.
Патріоти за Європу використовують ті ж методи, що й Дональд Трамп у США: короткі, гострі повідомлення, емоційний наратив, атаки на “еліти” та експлуатацію страхів виборців.
Дослідження показують, що ультраправі Європи створюють найбільш залучені політичні спільноти у соцмережах – їхні дописи збирають більше коментарів, реакцій та поширень, ніж публікації лібералів чи соціалістів. Боти та анонімні акаунти масово поширюють контент правих, збільшуючи їхні охоплення та підсилюючи меседжі.
Одні називають це “боротьбою за правду”, інші – безсоромною маніпуляцією. “Патріоти” регулярно використовують техніки інформаційної війни: гучні заголовки, перекручені факти та емоційний контент, що апелює до страхів та національних почуттів.
Риторика базується на тому, що традиційні медіа – “інструмент глобалістів”, що нібито приховує правду від простих громадян. Натомість вони пропонують власну альтернативну реальність через незалежні блоги та YouTube-канали.Часто ці меседжі співзвучні проросійській пропаганді – критика ЄС, заклики відмовитися від санкцій, страхи щодо “ісламізації” Європи.
Підтримують ультраправих такі медіа як Rebel News, Breitbart, Epoch Times – незалежні праві видання, що поширюють наративи проти міграції, ЛГБТ, Брюсселя та “лівої диктатури”. Поряд з ними Fox News, та GB News висвітлюють політику ЄС під кутом євроскептицизму та підтримки націоналістичних рухів. Активно поширюють контент ультраправих, подаючи його як “голос народу” альтернативні блогери Жан-Мессіа у Франції чи Аліс Вейдель у Німеччині.
У той же час інформаційну війну проти ультраправих ведуть BBC, The Guardian, Der Spiegel та Le Monde, регулярно викриваючи праві маніпуляції, публікуючи розслідування щодо зв’язків ультраправих із Росією та їхнього фінансування. Європейська комісія намагається боротися з дезінформацією через санкції проти пропагандистських платформ. Зі свого боку, Google та Meta (Facebook) періодично видаляють акаунти ультраправих активістів за поширення дезінформації.
Європейський правий поворот: чи не втратить Україна ключових союзників?
Європа змінюється, і ці зміни можуть вдарити по Україні сильніше, ніж здається. Ультраправі, що набирають силу в ЄС, ставлять під сумнів беззаперечну підтримку Києва, виступають за зняття санкцій з Росії та натякають на зміну курсу Брюсселя. Якщо цей тренд триватиме, Україна ризикує опинитися в Європі, яка вже не так одностайно підтримує її боротьбу.
Європейські праві рухи завжди були неоднорідними – це мікс жорстких русофілів і прибічників України. Але загальний тренд такий: чим далі триває війна, тим більше правих ставлять питання про доцільність підтримки Києва.
56 із 84 депутатів “Патріотів за Європу” у Європарламенті проголосували проти чергової резолюції на підтримку України. Ще 15 утримались. Це означає, що в середовищі ультраправих починає домінувати думка про перегляд відносин із Києвом.
У Франції, Австрії та Італії праві політики все частіше говорять про те, що “санкції б’ють по Європі більше, ніж по Росії”. Це тривожний дзвінок: якщо ультраправі сформують уряди в цих країнах, вони можуть виступити за перегляд санкційної політики ЄС. Дехто з правих політиків відкрито заявляє, що Україні потрібна “дипломатична стратегія” замість військової підтримки. Фактично це означає тиск на Київ, щоб він погодився на переговори з Москвою.
Попри тривожні сигнали, на щастя, не всі праві налаштовані проти Києва. Деякі націоналістичні партії бачать у Росії загрозу для Європи та підтримують Україну як форпост у цій боротьбі. Так, лідер правих у Європарламенті Марко Дзані закликав підтримувати Україну, але “уникати ескалації”. Це означає, що певна частина правих розглядає допомогу Києву через призму власних інтересів – як інструмент для посилення позицій Європи, але не як беззастережну підтримку.
Традиційно підтримують Київ польські праві, адже бачать у Росії головну загрозу для своєї безпеки. Продовжують підтримувати Україну, бо розуміють: вони – наступні в списку Москви, балтійські країни, де праві сили також мають вплив.
…Схоже, Україні доведеться грати у складну дипломатичну гру, в якій одні праві партії можуть відвернутися, інші – стати неочікуваними союзниками. Але головне – Київ повинен наполегливо говорити з тими, хто ще вагається. Європейська політика змінюється, і якщо Україна не буде діяти проактивно, підтримка, яка здавалась незламною, може почати хитатися.
Тетяна Вікторова
