Дитина, що зростає без сімейного тепла, в стінах великого, але холодного інтернату, де її ім’я – це лише номер у списку навряд чи може сказати, що має щасливе дитинство. Що вона отримує? Мінімальну увагу, стандартизовані правила і самотність. У цей час інші діти пізнають світ через любов і підтримку батьків. Система інтернатів, що роками була домінуючою формою догляду за дітьми, не тільки застаріла, але й небезпечна для психічного та емоційного розвитку дитини. Саме тому настав час для радикальної реформи — від інтернатів до сімей, від масових установ до індивідуальної турботи.
Інтернат: спадок минулого, який не працює
Система інтернатного виховання, яка склалася в багатьох країнах пострадянського простору, включаючи Україну, тривалий час була основною формою догляду за дітьми, що залишилися без батьківського піклування. Проте, незважаючи на десятиліття функціонування, сучасний досвід доводить, що така модель має безліч недоліків, і саме час рухатися до сімейних та індивідуальних форм підтримки дітей. Ця реформа не лише гостро необхідна, але і є вимогою часу.
Інтернати, хоча й були створені з метою забезпечити дітям базові потреби, стали місцем, де вихованці часто стикаються з емоційною ізоляцією, нестачею індивідуальної уваги, а іноді й психологічним насильством. В таких умовах діти виростають у відриві від суспільства та сімейних цінностей, що призводить до серйозних труднощів у соціальній адаптації після досягнення повноліття.
Дослідження показують, що діти, які виховуються в інтернатах, набагато частіше страждають від емоційних та психічних розладів, мають нижчі шанси на успішну інтеграцію в суспільство та частіше стикаються з проблемами, як безробіття, безпритульність, залежності та конфлікти з законом.
Основою здорового розвитку дитини є родинне середовище, яке здатне забезпечити не лише фізичні потреби, але й емоційну підтримку, любов та увагу. У сім’ї дитина вчиться будувати здорові стосунки, отримує необхідні соціальні навички та формує своє ставлення до навколишнього світу.
Сімейні форми виховання, такі як прийомні сім’ї, патронатне виховання та усиновлення, дозволяють дітям отримати індивідуальну турботу, яку неможливо забезпечити в умовах масових установ. В таких умовах дитина має більше шансів розвинутися як особистість, адаптуватися до реального життя та стати повноцінним членом суспільства.
Новий крок до допомоги дітям
Одним із таких важливих кроків стало створення онлайн ресурсу “Знай Де-І”, який покликаний полегшити пошук підтримки для дітей та родин, які опинилися у складних життєвих обставинах. “Знай Де-І” – це платформа, що надає доступ до інформації про різноманітні соціальні, медичні та освітні послуги. Ця платформа була створена громадською спілкою “Українська мережа за права дитини” (УМПД) для доступного пояснення ключових аспектів реформи деінституціалізації — процесу переходу від інтернатного виховання до сімейних та індивідуальних форм догляду.
На сайті “Знай Де-І” користувачі можуть знайти відповіді на поширені питання щодо інтернатів, їхньої трансформації, альтернативних форм виховання, впливу реформи на громади та джерел фінансування для впровадження змін. Основна мета платформи — пояснити шкідливий вплив інтернатів на дітей та показати можливі шляхи підтримки сімей у кризових ситуаціях. В умовах, коли багато родин розірвані війною, цей ресурс стає справжньою рятувальною соломинкою для тих, хто шукає допомогу для своїх дітей. Адже “Знай Де-І” не лише інформує, але й об’єднує зусилля держави, громадських організацій та волонтерів у спільному прагненні допомогти дітям. Це місце, де батьки можуть знайти підтримку для своїх дітей, які пережили втрату, травму, або ж просто шукають можливості продовжити своє навчання в нових умовах.
Переваги реформи для суспільства
Перехід до сімейних форм виховання – це не лише питання гуманності, але й ефективності. Інтернатна система є дорогою в утриманні, а її результати – вкрай низькі. Натомість підтримка прийомних родин, розвиток програм патронатного виховання та допомога сім’ям у кризі дозволяють не тільки краще інтегрувати дітей в суспільство, але й оптимізувати витрати держави на їх підтримку.
В умовах, коли Україна бореться за право називатися демократичною та соціально відповідальною державою, реформа системи догляду за дітьми – це необхідний крок до створення суспільства, де кожна дитина відчуватиме себе важливою і потрібною. Відмова від інтернатів і перехід до сімейних форм виховання – це шанс на краще майбутнє для тисяч дітей.
Наразі в Україні налічується 751 інтернатний заклад, де перебуває понад 105 тис дітей:
- у системі МОЗ 39 закладів, де живе та виховується 2 773 дитини;
- у системі Мінсоц 132 заклади – 5 087 дітей;
- у системі МОН 580 закладів – 97 923 дитини.
При цьому 92% дітей мають родину і лише 8% – діти –сироти.
За словами міністерки соціальної політики Оксани Жолновач, 20 тис дітей в Україні проживають в інтернатах, маючи батьків. Причини доволі тривіальні – бідність, неможливість здобувати освіту вдома через інвалідність або особливі освітні потреби. У 5,5 тис дітей батьки позбавленні батьківських прав. Саме тому такі діти вимушені жити в інтернаті. 17,3% дітей, що проживають в інтернатах, мають інвалідність.
Ймовірно, що створення одного ресурсу не вирішить проблеми, адже вона набагато глибша. Ще до війни система догляду та підтримки дітей в Україні мала серйозні недоліки. Утримання дітей у великих інтернатах та дитячих будинках давно визнано неефективним і навіть шкідливим для їхнього розвитку. Натомість світовий досвід доводить, що найкращим рішенням є сімейні форми виховання та розвиток соціальних послуг, які допомагають зберігати біологічні родини або створювати прийомні сім’ї.
Нинішня війна ще більше загострила проблему. Тисячі дітей були евакуйовані з небезпечних регіонів, багато з них втратили батьків чи залишилися без належного догляду. А це означає, що реформа дитячої системи підтримки не може чекати. Потрібно розвивати інфраструктуру, що допоможе забезпечити кожну дитину гідним життям, навчанням та емоційною підтримкою.
Тому Кабінет Міністрів України затвердив Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки. Відповідно до Стратегії, вже у 2026 році дітей в інституціях має бути менше 0,5% від загальної кількості. Зараз їх налічується 1,5%. А ті діти, хто за різних причин все ж залишаться в інституціях, а не в сім’ях, житимуть у невеликих установах в умовах, максимально наближених до сімейних, а це до 10 осіб в одному закладі.
Деінституалізація має на меті не просто закрити інтернати, як інколи хибно сприймають цю реформу, а створити послуги у громадах, які надаватимуть допомогу родинам, що опинилися у складних життєвих обставинах, щоб батьки не віддавали своїх дітей до інституцій, а виховували в сім’ї. Адже безліч досліджень свідчать про шкідливість інтернатів для психічного та інтелектуального розвитку. Особливо, якщо йдеться про маленьких дітей, які потребують постійного піклування.
Чому інституційні заклади не вдовольняють потреб їх мешканців
За даними аналітичного звіту Gradus Research Company “Вивчення рівня обізнаності та сприйняття населенням України реформи деінституалізації”, 76% респондентів визнають необхідність існування інтернатів. Водночас, лише 27% респондентів розуміють шкідливість інтернатів для дітей, що в них проживають. Опитувані, що все ж таки розуміють необхідність реформи таких закладів, виступають за незначні зміни:
- покращення якості їжі – 52%;
- якість навчального процесу – 49%;
- якість медичних послуг – 47%;
- здійснення ремонту приміщень – 46%.
Але всі ці зміни не зможуть дати дитині головного – любові та сімейного тепла. Адже дитині потрібна увага людини, яка буде підтримувати та любити її в тяжкі часи дитячого та дорослого віку. За даними опитування Офісу дітей та молоді “ДІйМО” серед 4,5 тис дітей та молоді, 52% респондентів зазначили, що хотіли б мати турботливого дорослого поруч.
Треба зрозуміти просту істину, що не в сучасно оснащених кімнатах криється щастя дітей. Як би не називався заклад – пансіон, інтернат чи ліцей – там панує інституційна культура. А це означає, що вихованці не мають приватності у своєму житті. Близько 17% дітей проживають в кімнатах на 9 осіб. За них вирішують, коли їм прокидатися, що їсти та у що вдягатися, коли лягати спати та що робити протягом дня, навіть у вихідні та на канікулах. Інституційні заклади – це ізольовані громади, межі яких вихованці не мають права покидати.
Саме тому потрібні заходи націлені на створення таких умов, щоб дітей виховували біологічні сім’ї та мали необхідну підтримку для розвитку. А коли це неможливо — забезпечити можливість дитині зростати в новій родині, тобто альтернативній формі сімейного виховання.
Наразі, головним здобутком реформи є декларація змін. На практиці ж лише ілюзія змін. Одні заклади змінюють інші, як, наприклад із закладами, що підпорядковані МОН. Так загальноосвітні школи – інтернати або санаторні школи перетворюються на ліцеї-інтернати. Але чи змінюється їх суть? Навряд чи, адже вони так і зберігають свій устрій – цілодобове проживання дітей поза сім’єю.
Як бачимо, в інтернатах, де проживають діти часто панують умови, які далекі від гідних. Ці місця, що мали б стати притулком і підтримкою для найвразливіших, інколи стають джерелом страждань і відчуження. Нехтування базовими потребами, відсутність належної турботи та тепла породжують відчуття самотності, яке гнітить душу кожного, хто змушений там перебувати. Необхідність негайних змін очевидна. Суспільство не має права закривати очі на ці проблеми. Ми повинні об’єднати зусилля, щоб кожна дитина отримала не просто дах над головою, а справжню підтримку, любов і можливість жити з гідністю.
Досвід європейських країн та США у реалізації системи догляду та виховання дітей
Реформа системи догляду за дітьми та відмова від інтернатів є глобальною тенденцією. У багатьох європейських країнах вже давно зроблено перехід на сімейні та індивідуальні форми виховання.
У Румунії, після падіння комуністичного режиму, в країні стартувала реформа інтернатів, і протягом кількох десятиліть кількість таких закладів було суттєво скорочено, а кількість прийомних сімей – значно зросла.
Однією з країн, що досягли значних успіхів у цій сфері, є Швеція. Там відмовилися від традиційних інтернатів на користь невеликих групових будинків або сімейних форм виховання. Це дозволило дітям з особливими потребами почуватися більш інтегрованими та захищеними у суспільстві. Пріоритет надається підтримці сімей, щоб уникнути поміщення дітей в інтернатні заклади.
Подібний підхід використовує і Данія, яка також значно скоротила кількість великих інтернатів, натомість роблячи акцент на послугах підтримки вдома та в спільноті. Діти з особливими потребами отримують допомогу, яка дає змогу залишатися у звичному для них середовищі, а не бути ізольованими в спеціалізованих закладах.
Великобританія також здійснила масштабну реформу, завдяки якій діти отримали можливість виховуватися в сімейних умовах. Сьогодні британська система забезпечує підтримку прийомних родин, надає психологічну допомогу як дітям, так і батькам та активно розвиває програму патронатного виховання.
В Італії важливою частиною реформи стало розширення системи прийомних сімей для дітей-сиріт та дітей, які опинилися в складних життєвих умовах. Це дозволяє уникнути травматичного досвіду перебування в інтернатах, а також сприяє збереженню родинних зв’язків і соціальних контактів.
У європейських країнах наголос робиться на індивідуальному підході до кожної дитини та забезпеченні її права на гідне життя в умовах, максимально наближених до сімейних. Такий досвід доводить, що зміни можливі, і вони приносять користь не лише самим підопічним, а й суспільству в цілому, сприяючи соціальній згуртованості й інклюзивності.
В США реалізація системи догляду та виховання дітей є досить складним та багатогранним процесом. За останні десятиліття США здійснили значні реформи, щоб покращити умови життя цих вразливих категорій населення, однак система продовжує стикатися з викликами.
Однією з ключових реформ, впроваджених у США, є рух до децентралізації інтернатних закладів і перехід до більш індивідуалізованих форм догляду. У контексті дітей, система прийомних сімей (foster care) відіграє важливу роль. Дітей, які опинилися без батьківської опіки або у складних життєвих обставинах, влаштовують у прийомні родини замість традиційних дитячих будинків. Хоча така система допомогла багатьом дітям знайти нові домівки, вона також має свої труднощі, зокрема у забезпеченні стабільності для дітей, оскільки деякі з них можуть кілька разів змінювати прийомні сім’ї.
Звісно, перехід від інтернатного до сімейного виховання потребує часу та ресурсів. Важливою є підготовка фахівців, що працюють з дітьми, підтримка прийомних родин, а також формування системи соціальних служб, які зможуть вчасно надавати необхідну допомогу сім’ям. Не менш важливим є інформування суспільства про важливість та переваги нової системи, адже зміни починаються з усвідомлення їх необхідності.
Створення ефективних соціальних послуг не тільки покращить життя вразливим верствам населення, а й принесе значну користь громадам. Надання соціальних послуг допоможе зберегти родини, або дати можливість дитині зростати в люблячій сім’ї. В свою чергу з появою нових соціальних послуг з’явиться потреба у спеціалістах, що будуть надавати ці послуги, а отже з’являться робочі місця. Діти з інвалідністю зможуть відвідувати інклюзивну групу у дитячому садочку або інклюзивний клас у школі, що створить безбар’єрний простір для дитини, а батьки матимуть змогу ходити на роботу. Чим більше грошей люди зароблятимуть і витрачатимуть, тим більше податків сплачуватимуть місцеві підприємства, а це, в своєю чергою, позитивно вплине на добробут усієї громади.
Треба розуміти, що будь-які зміни потребують політичної волі, великої відповідальності та зусиль. У сучасному суспільстві мають бути в пріоритеті права та благополуччя дітей, особливо тих, хто залишився без батьківського піклування. Система інституційного догляду та виховання дітей, що існувала роками, все частіше піддається критиці через свої недоліки в забезпеченні потреб дітей. Реформування цієї системи є важливим кроком до створення умов, у яких кожна дитина зможе зростати у безпечному та сприятливому середовищі. Наразі пріоритетом стає розвиток сімейних форм виховання, що сприяє повноцінному розвитку дитини та її інтеграції у суспільство.
Моделі догляду, які надають перевагу сімейним формам виховання, таким як усиновлення, опіка, піклування та патронат, сприятимуть зменшенню кількості дітей в інституційних закладах. Це дозволить дітям уникнути ізоляції та благополучно інтегруватися у соціальне життя. Реформування також спрямоване на поліпшення якості послуг, які надаються дітям, що залишаються без батьківського піклування. Це досягається через створення нових стандартів догляду та вдосконалення вже існуючих. Забезпечення якісної освіти, медичної та соціальної підтримки є ключовими аспектами цього процесу. Розвиток послуг та програм, спрямованих на підтримку сімей у кризових ситуаціях, допомагає запобігти відмові від дітей, а отже зменшує потребу в існуванні інтернатів. Реформування сприятиме збереженню біологічних сімей та створенню умов для їхнього гармонійного функціонування.
Реформа системи догляду за дітьми є ключовою умовою для забезпечення кожній дитині права на щасливе дитинство та гідне життя. Перехід від інтернатів до сімейних форм виховання – це не лише гуманний вибір, але й стратегічно вірний крок на шляху до побудови сильного та здорового суспільства. Суспільство, де кожна дитина має шанс на любов, підтримку та успішне майбутнє.
Ми більше не можемо закривати очі на те, що інтернатна система – це глухий кут, який калічить тисячі дитячих доль. Замість любові й підтримки діти отримують холодну ізоляцію, що породжує травми на все життя. Реформа системи догляду – це не вибір, а необхідність, якщо ми хочемо будувати суспільство, в якому кожна дитина матиме шанс на гідне життя. Сімейне виховання – це єдиний шлях вперед. Час діяти рішуче і відмовитися від старих, несправедливих моделей, бо кожен день зволікання – це втрачені долі дітей, які могли б вирости у люблячому оточенні.
