Між відключеннями світла і вибухами: сучасна повсякденність українців під час тривалих знеструмлень

Темрява у під’їздах, мовчазні ліфти, неробочі електроприлади, холодна вода з крана і в батареях, телефони та гаджети, заряд яких рахується у відсотках, давно перестали бути винятком для українців. Наприкінці 2025 року відключення електроенергії стали фоном життя у багатьох регіонах України, змінюючи не лише їх побут, а й спосіб мислення, планування і виживання. Кожен день починається не з розкладу справ, а перевірки графіків, повідомлень в чатах і здогадок, скільки годин цього разу триватиме знеструмлення.

Постійні атаки РФ по енергетичній інфраструктурі змусили систему працювати в режимі аварійного утримання, а людей — адаптуватися до реальності, в якій стабільність більше не гарантована навіть поза прифронтовими територіями. Як люди навчилися жити в цих умовах? Відповідь на це запитання журналісти ІА «ФАКТ» намагалися знайти, спілкуючись з жителями Харківщини, Одеси і Дніпра.

Енергетична нестабільність та її наслідки

Проблема з відключенням електроенергії вже давно вийшла за межі прифронтових територій – перебої зі світлом фіксуються на півдні, сході, північному сході та частково в центральних регіонах країни. Найбільш уразливими залишаються Одеська, Харківська, Сумська, Запорізька та Дніпропетровська області, а також окремі райони Полтавщини, Чернігівщини та Миколаївщини. У цих регіонах відключення мають або тривалий, або хаотичний характер, що фактично унеможливлює стабільне планування роботи, навчання та базових побутових процесів. Електроенергія перестає бути гарантованим ресурсом і переходить у режим обмеженого доступу, залежного від безпекової ситуації.

Наприкінці грудня пікові блекаути були зафіксовані й у частині західних областей — Рівненській, Тернопільській та Хмельницькій. Ці регіони не є прифронтовими, проте виконують важливу роль у передачі та балансуванні електроенергії. Ураження вузлових підстанцій у таких точках призводить до короткочасних, але майже тотальних знеструмлень, що наочно демонструє: тиловий статус більше не означає енергетичної безпеки.

Однак Харківщина і Одещина виявилися особливо вразливими до цієї ситуації, бо серії атак упродовж останнього часу поступово послаблювали енергетичну інфраструктуру регіонів. Наразі вони стикаються з тривалими перебоями світла, нестабільними графіками та затяжними періодами відновлення, що особливо болісно позначається на роботі підприємств, установ, логістиці та економічній активності.

Соціальний вимір цієї енергетичної кризи виявляє ще одну глибоку проблему — нерівність за типом житла. У приватному секторі навіть за відсутності електроенергії зберігається мінімальний простір для адаптації: можливість користуватися газом, твердим паливом, розпалити піч або в крайньому випадку – багаття, дістати воду з колодязя чи резервних джерел. Це не вирішує проблему повністю, але створює запас автономності. Натомість мешканці багатоповерхових будинків у разі знеструмлення опиняються фактично без будь-якої альтернативи.

Без світла виходить з ладу побутова техніка зупиняються ліфти, припиняється подача води через насосні станції, зникає мобільний зв’язок та інтернет, частково або повністю порушується теплопостачання. Для багатьох це означає втрату можливості працювати, навчатися дистанційно, отримувати інформацію чи підтримувати базову комунікацію. У багатоповерховій забудові відсутність світла є повним збоєм життєдіяльності.

Як виживають люди під час тривалих відключень

Журналісти інформаційного агентства «ФАКТ» поспілкувалися з жителями різних регіонів України, щоб з’ясувати, наскільки критичною є ситуація з електропостачанням, і як виглядає життя людей в умовах тривалих знеструмлень. Першими на зв’язок з редакцією вийшли мешканці Харківської області — міста Люботин, розташованого поблизу об’єктів критичної енергетичної інфраструктури. Подружжя Олексій та Наталія, обом трохи за сорок, живуть в Люботині вже понад десять років. До повномасштабної війни вони працювали в Харкові, але побудували звичайне спокійне життя у приватному секторі. Сьогодні їхній побут визначається не планами, а графіками знеструмлень і звуками обстрілів, які чути майже щотижня.

«Світло у нас можуть вимикати не просто на кілька годин, а іноді й по 10–12 годин поспіль. Це для нас вже не виняток, а звична річ. Ми давно перестали дивуватися. Проте найгірше навіть не саме відключення, а те, що дуже часто воно збігається з ворожими ударами», — розповідає Олексій.

За словами співрозмовників, неподалік від міста розташовані теплоелектроцентралі, і кожен масований обстріл відчувається фізично — за звуком, вібрацією, відлунням.

«ТЕЦ знаходяться зовсім поруч, і коли по них б’ють, звук такий, що здається — зараз прилетить не туди, а просто до нас у двір. У такі моменти ти не рахуєш години без світла. Ти думаєш, чи це по ТЕЦ, чи вже по тобі. І щоразу є відчуття, що наступний може бути ближче», — каже Наталія.

Попри це, родина визнає, що приватний будинок дає певний простір для виживання, якого позбавлені мешканці багатоповерхівок.

«Ми живемо в приватному будинку, тому часто готуємо їжу просто на багатті. У нас свій колодязь, тому з водою простіше. Без світла важко, але це – не катастрофа щохвилини. Ми якось вже пристосувалися», — пояснює Наталія.

Співрозмовники, зізнаються, що їх хвилює те, як у подібних умовах живуть інші люди, передусім молодь і мешканці міст.

«Як у таких умовах живуть молодь і люди у багатоповерхівках, ми навіть не уявляємо. Без світла, без води, без зв’язку — там же немає жодної альтернативи. Ти просто сидиш у темряві, відірваний від світу, і чекаєш», — каже Олексій.

Ми також поспілкувалися у дворах харківських багатоповерхівок з молодими мамами, почувши історії, в яких щоденні побутові труднощі поступово складаються в напружену картину життя під час регулярних відключень електроенергії. Для жінок, які виховують маленьких дітей, ці перебої не зводяться лише до відсутності світла в оселі, адже вони торкаються майже кожного аспекту догляду за дитиною і організації побуту.

Одна з матерів розповіла, що живе на одинадцятому поверсі багатоповерхівки, і під час знеструмлення ліфт перестає працювати, змушуючи її щоразу підіймати важку коляску сходами. У іншої жінки двоє маленьких дітей, і такі підйоми перетворюються на виснажливе випробування, яке забирає багато сил. Особливо складно це відчувається в ситуаціях, коли дитина засинає в колясці, а підйом сходами неминуче її будить, додаючи напруги і втоми.

Окремою темою стали ситуації з ліфтами, які нерідко зупиняються раптово, залишаючи мешканців у замкненому просторі. Жінки згадували випадки, коли вони застрягали в ліфті разом з дітьми, що викликало паніку і страх, адже маленька дитина не розуміє причин зупинки й гостро реагує на замкнений простір і темряву. Такі епізоди надовго залишають емоційний слід і змушують матерів уникати користування ліфтом навіть тоді, коли електроенергію відновлюють.

Крім того, не менш серйозною проблемою для жінок стає приготування їжі. У квартирах з електроплитами відключення світла означає неможливість навіть підігріти дитяче харчування або швидко приготувати просту страву. Молоді мами зізнаються, що змушені заздалегідь продумувати кожен прийом їжі, використовувати термоси, газові пальники або просити допомоги у батьків, що не завжди можливо, особливо коли перебої тривають кілька годин поспіль.

Проблеми виникають і з елементарною гігієною. Купання дітей без світла та гарячої води, подача якої залежить від електронасосів, стає практично неможливим, особливо в холодну пору року. Матері зізнаються, що змушені переносити ці процедури або шукати альтернативні варіанти, які не завжди безпечні та зручні для немовлят.

Важливим і болючим питанням, про який говорили жінки, стала робота. Багато з них виховують дітей без підтримки чоловіка і змушені самостійно заробляти, часто працюючи дистанційно. Відсутність електрики й інтернету робить таку роботу нестабільною або зовсім неможливою, адже зриваються дедлайни, переривається зв’язок із роботодавцями, а дохід стає непередбачуваним. У таких умовах фінансова відповідальність за дітей перетворюється на додатковий психологічний тиск.

До цього додаються й інші труднощі, які супроводжують життя жінок: неможливість скористатися пральною машиною, необхідність економити заряд телефонів для екстрених випадків, труднощі з обігрівом житла та відчуття постійної невизначеності. У сукупності ці обставини формують реальність, у якій кожне відключення світла стає не тимчасовою незручністю, а серйозним випробуванням для родин з маленькими дітьми, що змушує шукати рішення в умовах обмежених ресурсів і постійної напруги.

Ми також поговорили з харків’янкою Вікторією, яка доглядає своїх хворих батьків.

«Коли вимикають світло, весь мій день будується навколо темряви. Моїм батькам за вісімдесят, обом потрібна постійна допомога. Тато після інсульту не може самостійно піднятися з ліжка, мама серйозно хворіє, і навіть найменші зміни температури відразу позначаються на її самопочутті.

Коли вимикають світло, все стає важким. Електричний ліжковий підйомник не працює, доводиться піднімати батька самотужки, обережно, бо будь-який ривок може нашкодити. Обігрівач стоїть холодний, батареї не гріють і вода не йде, а мені треба помити хворих батьків.

Я використовую ліхтарик у телефоні, економлю заряд, бо він потрібен на дзвінки у разі екстреної ситуації. Готування їжі теж перетворюється на випробування. Підігріти їжу для тата чи приготувати щось легке мамі можна лише на газовій плиті, а в мене електрична.

Найгірше — думка про те, що стан когось з батьків може раптово погіршитися. Ліфт не працює, винести когось з квартири неможливо, я співчуваю лікарям, які пішки піднімаються до хворих на високі поверхи.

Крім того, мої батьки дуже бояться звуків вибухів, вони стресують, і це погіршує їх стан», — каже жінка.

Наступною співрозмовницею журналістів інформаційного агентства «ФАКТ» стала Дар’я, мешканка Одеської області. Їй 27 років, вона у декреті, виховує восьмимісячного сина. Чоловік Дар’ї перебуває у тривалих службових відрядженнях і, за її словами, по два тижні на місяць не повертається додому. Більшу частину часу вона залишається з дитиною одна — у місті, яке ще донедавна вважалося відносно стабільним.

«В Одесі довгий час було більш-менш нормально. Світло вимикали, але за графіками, зв’язок був, вода була. Я навіть не думала, що все може обвалитися настільки швидко», — розповідає Дар’я.

Ситуація, за словами жінки, різко змінилася після останніх масованих обстрілів енергетичної інфраструктури. Те, що раніше сприймалося як тимчасові незручності, за кілька днів перетворилося на повний побутовий колапс.

«Після останніх ударів просто все посипалося. Світла не було днями. З водою перебої, ліфти не працюють, зв’язок зникає. Я живу в багатоповерхівці, і коли немає електрики, становлюся буквально відрізаною від світу.

Особливо важко переживати це з маленькою дитиною. У тебе немовля, якому потрібне тепло, вода, їжа, а ти сидиш у темряві й не розумієш, що робити. Суміш підігріти — проблема. Воду нагріти — проблема. Дитина плаче, бо холодно або голодно, а ти нічим, окрім себе не можеш їх допомогти», — каже вона.

Психологічний стан, зізнається жінка, погіршується з кожним днем:

«Найстрашніше — це відчуття повної безпорадності. Чоловік далеко, допомогти не може. Ти не знаєш, коли дадуть світло, чи буде воно взагалі сьогодні. А ще ти постійно слухаєш вибухи й думаєш про те, що буде далі».

За словами Дар’ї, після останніх відключень в Одесі люди почали виходити на вулиці з протестами — не через політику, а через відчай.

«Люди не виходять, бо їм “щось не подобається”. Виходять, бо більше не витримують. Коли ти кілька днів поспіль без світла, води й нормального зв’язку, з дітьми, старими, хворими — у якийсь момент просто зриває мозок», — каже вона. —

При цьому Дар’я визнає, що не вірить у швидке повернення стабільності.

«Раніше здавалося, що Одеса — це ще якийсь “острівок надії”. А тепер стало зрозуміло: ні. Тепер всі в однаковій темряві. Просто хтось може спокійно пристосуватися, а хтось — ні», — говорить вона.

Ще одним нашим співрозмовником став 34-річний Сергій, мешканець Дніпра. Він має інвалідність, але працює в ІТ-сфері, виконує проєкти для іноземних замовників і повністю залежить від стабільного інтернету та електроенергії.

«Звісно, коли немає світла, це ламає все. Я працюю онлайн. Якщо немає електрики, я не працюю, а якщо я не працюю — я не заробляю. Тут без ілюзій. — каже він.

Коли вдома немає світла, я збираю рюкзак і шукаю кав’ярні, коворкінги, будь-які місця з генераторами. Беру каву, знаходжу розетку, сідаю з ноутбуком і працюю, скільки виходить», — розповідає Сергій.

За словами чоловіка, у місті вже сформувалася неформальна «карта виживання» — місця, де завжди є світло, інтернет і люди в схожій ситуації.

«Ми всі там однакові – айтішники, дизайнери, студенти, фрилансери. У когось дедлайн, комусь треба втриматися на плаву. Це не комфорт, але це рух.

Ти втомлюєшся не від роботи, а від постійної адаптації. Кожен день — це новий план: де працювати, скільки часу буде чи не буде світло, чи не прилетить знову дрон або ракета. Але сидіти і чекати — гірше. Так, зараз важко. Так, іноді просто злість і безсилля, але ми вже стільки пройшли, що якось і це витягнемо. Я не вірю в «швидко», але вірю в «прорвемося», — усміхається Сергій.

Розмова з українцями з різних міст додає до загальної картини ще один важливий штрих: навіть в умовах енергетичної нестабільності частина люди намагаються не зупинятися, шукати вихід з ситуації, зберігати робочий ритм, виживати. Це не скасовує проблем і страхів, але показує спосіб проживання кризи через рух, адаптацію і внутрішню силу.