Дитячі серця, розбиті війною
Війна в Україні стала не лише реальністю для дорослих, але й страшною долею для беззахисних дітей, які втратили свої родини, будинки та безпеку. Для них війна – це не абстрактне поняття, вона є страшною реальністю, яка щоденно упродовж більш ніж двох років стає справжнім випробуванням, яке важко уявити в стабільному, мирному світі. В місцях, де проводяться бойові дії, діти змушені прокидатися і протягом дня здригатися від гуркоту вибухів, бачити зруйновані будинки та вулиці, відчувати страх і безпорадність перед несправедливою силою війни. Кожен постріл – це удар по їхніх маленьких серцях, які вже зазнали надто багато страху та горя. Вже нікого не дивує те, що діти з легкістю визначають звуки прильотів та відльотів, розрізняють гомін сирен по тривозі та відбою. Щодня звучить їх нескінченна кількість, наприклад, 8 березня у Харкові звук сирен пролунав 14 разів, а їхня загальна тривалість склала 10 годин 30 хвилин.
Найстрашнішою стороною жорстокого воєнного конфлікту є смерть дітей, бо кожне загибле дитя – це не просто число в холодних звітах. Це життя, яке було забране надто рано і жорстоко, це загублені мрії і надії та майбутнє. Точну кількість дітей, які загинули під час війни в Україні, важко визначити через складнощі збору інформації. Згідно даних Офісу Генерального прокурора України станом на січень 2024 року загинуло 520 дітей та понад 1 196 – отримали поранення різного ступеня тяжкості. У відомстві уточнюють, ці цифри не є остаточними, оскільки ще проводиться робота щодо їх встановлення у місцях ведення активних бойових дій, а також на тимчасово окупованих та звільнених територіях. Лише в одній Харківській області за час російського вторгнення станом на січень 2024 року загинуло 79 дітей. Як стверджують українські та зарубіжні експерти, це лише ті випадки, які вдалося документально підтвердити, а реальна кількість жертв є набагато більшою.
Число загиблих дітей з кожним днем збільшується, про що свідчить нічний обстріл Харкова 10 лютого, внаслідок якого загинула вся родина – чоловік із дружиною та троє їхніх дітей: семимісячне немовля, 7-річне та 4-річне хлопчики. У ніч на 2 березня Україна пережила один із найкривавіших нападів за останні місяці – російські військові атакували дронами-камікадзе Одесу, в результаті чого загинули 12 людей, з них – п’ятеро дітей, більшості з яких не виповнилося трьох років. Крім того, багато дітей стають жертвами мін і боєприпасів, що не вибухнули, які залишилися на території після бойових дій.
Експерти з правових питань Регіонального центру з прав людини ООН, а також різні дитячі правозахисні організації та міжнародні агенції загалом сходяться на тому, що внаслідок збройних зіткнень, обстрілів та інших небезпечних ситуацій станом на березень 2024 року в Україні загинули 534 дитини, 1 240 дітей отримали поранення, 2 102 дитини вважаються безвісти зниклими, 24 129 дітей знайшли своїх родичів, 19 546 дітей депортовані та/або примусово переміщені (це число включає тих дітей, які виїхали до РФ разом з батьками), 388 дітей повернені з окупованих РФ територій. При цьому Генеральна прокуратура України зареєструвала 867 кримінальних проваджень, пов’язаних із злочинами проти статевої свободи та статевої недоторканності дітей, направлено до суду 541 обвинувальний акт, вироки отримали 240 осіб.
Однією з найрезонансніших справ щодо РФ, з того моменту, як вона напала на Україну, став розгляд про незаконну депортацію дітей. За даними Національного інформаційного бюро, найбільшу кількість дітей країна-агресор депортувала з Донеччини: зафіксовано понад 13 600 таких випадків. Щонайменше 1 600 дітей вивезли з Херсонської області, понад 1 300 – із Запорізької. Загалом незаконно вивезено та депортовано близько 20 000 дітей, і це лише ті випадки, за якими вдалося зібрати інформацію. Скоріш за все, реальна кількість викрадених дітей є набагато більшою.
Українські діти потерпають не лише від вогню, смерті, насильства та незаконного вивезення, вони втрачають близьких, позбавляються тепла родинного вогнища, любові й турботи, які їм так необхідні. Втрата сім’ї внаслідок війни – це не лише фізична втрата, а й серйозна психологічна травма. Сотні маленьких сердець щоденно переживають неймовірну трагедію, страх і біль, що призводить до депресії, тривоги, посттравматичного стресового розладу, інших проблем психічного здоров’я з потенційними довгостроковими результатами та наслідками. Особливо важко доводиться дітям, які лишилися обох батьків. Вони змушені стикатися з реальністю притулків або дитячих будинків, де їм доводиться адаптуватися до нового життя і будувати відносини зі своїми опікунами або прийомними сім’ями.
На сьогодні немає точних даних, скільки дітей втратили батьківську опіку в результаті бойових дій в Україні й повністю осиротіли. Однак, згідно звітів міжнародних та неурядових організацій, йдеться про тисячі дітей. У вересні 2023 року Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубинець повідомив, що з початку війни без батьківського піклування залишилися 10 153 дитини, з яких 1 610 дітей – у зв’язку зі смертю або загибеллю батьків. У той же час заступник генерального секретаря з політичних питань та питань миробудування ООН Розмірі Дикарло, описуючи випадки сексуального насильства над українськими дітьми, руйнування шкіл і лікарень, заявила, що ООН досі не має необхідного доступу для перевірки інформації про порушення прав дітей на території України, підконтрольній РФ.
В умовах війни не менш важливими є також економічні та соціальні питання дітей, які становлять майже 18% від загальної кількості населення України. Маленькі українці, змушені переживати голод, холод підвалів, відсутність ліків та медичної допомоги, багатьох з них позбавлено можливості отримати якісну освіту та перспективи на майбутнє. Економічна криза й втрата батьками доходів руйнують матеріальний добробут дітей, позбавляючи їх необхідної якості життя. За підсумками проведеного дослідження ЮНІСЕФ констатувала, що війна в Україні штовхає ціле покоління дітей до краю прірви. Кількість українських дітей, які живуть в умовах бідності, лише за один рік війни майже подвоїлася: з 43% до 82%. А війна вже йде понад два роки. Особливо гостро ситуація складається для 5,9 мільйона осіб, які нині входять до числа тимчасово переміщених осіб у межах України. Згідно зі звітом Світового банку, рівень бідності в Україні протягом 2022 року зріс із 5,5% до 24,2% і стрімко продовжує зростати у 2024 році. На початку війни кожен четвертий українець опинився за межею бідності, але за прогнозами аналітиків, рівень бідності в країні може сягнути 55%. Тобто все йде до того, що за межею бідності може опинитися майже кожна друга людина, що безпосередньо впливає на якість життя дітей і позбавляє їх щасливого дитинства.
Військовий конфлікт в Україні відображається не лише на геополітичній карті, але й у серцях дітей. Незважаючи на відсутність точних статистичних даних, важливо пам’ятати, що кожна цифра становить реальну долю та потребу кожної окремо взятої дитини.
Забезпечення безпеки та захисту дітей під час війни є одним з головних завдань, яке має стояти перед українським і світовим суспільством, що вимагає співпраці між урядом, громадськістю та міжнародними організаціями. Однак, перш за все, потрібно закінчувати війну, вона все більше призводить до трагічних наслідків і надзвичайних страждань, як дорослих, так і дітей, які мають право на щасливе і безпечне дитинство.