Для будівництва військових кладовищ завжди мають проводитися прозорі конкурси: нардеп Іван Юнаков
Кожна війна залишає після себе не лише руїни міст, але й руїни душ. Це війна, яка триває вже понад десять років, особливо її найжорстокіші два з половиною роки, коли РФ повномасштабно вторглася в наш дім. Серед нескінченних трагедій, з якими стикається українське суспільство, найбільшим болем є втрата тих, хто став на захист нашої свободи. Герої, які віддали своє життя за Україну, заслуговують на вічну шану і пам’ять. Але як держава вшановує цих людей? Як ми можемо гідно відзначити їхню самопожертву, коли вже сама ідея створення Національного військового меморіального кладовища стала полем для корупційних схем?
Народний депутат України Іван Юнаков не лише ділиться своїм болем через ці питання, але й пропонує конкретні рішення, які можуть допомогти Україні побудувати місце пам’яті для кожного загиблого захисника та захисниці. Його слова несуть глибокий символізм і водночас показують, як важливо уникнути помилок, які вже мали місце у процесі розробки проєкту.
За його словами, за свободу і незалежність ми платимо надзвичайно високу ціну. Війна, яка ведеться заради нашого майбутнього, вимагає не лише жертовності від воїнів, але й глибокого шанування від тих, хто лишився жити. Але що відбувається зараз із проєктом Національного військового меморіального кладовища? На думку Юнакова, фінансові махінації, які пов’язані з будівництвом НВМК, руйнують саму ідею вшанування героїв. Місцева влада та комунальні кладовища намагаються знайти власні шляхи вирішення цього питання, але відсутність системного підходу лишає величезний пробіл у національній пам’яті.
Іван Юнаков наголошує на тому, що меморіал має не лише бути побудований, але й набути глибокого символічного сенсу. Це місце повинно стати святим для кожного українця, де буде закарбована пам’ять про кожного, хто загинув у боротьбі за Україну. Він вважає, що над проєктом мають працювати найкращі спеціалісти – ті, хто глибоко розуміє не лише архітектуру, але й сенс війни та пам’яті.
Проте Юнаков занепокоєний тим, що цей важливий проєкт розробляється без конкурсу. Він вважає, що це дуже поганий сигнал для суспільства, оскільки організація, яка виграла тендер на будівництво НВМК, була створена буквально на наступний день після оголошення тендеру. Він також висловлює обурення з приводу токсичності людей і компаній, які залучені до цього процесу, зокрема група компаній “Алеф”, яка постачає граніт для меморіалу, є підсанкційною. На думку депутата, таке починання під тінню фінансових махінацій кидає виклик моральним цінностям, які цей меморіал має нести.
“Особисто мене дійсно бентежить той факт, що перший в історії незалежної України проєкт Національного військового меморіалу розробляється без будь-якого конкурсу. Токсичність людей та компаній, які залучені до нього (зокрема, граніт для НВМК постачатиме група компаній “Алеф” підсанкційного бізнесмена Вадима Єрмолаєва) з самого початку кидає тінь на всю ініціативу, які б високі цілі вона не переслідувала, оскільки організація, яка перемогла в конкурсі на будівництво НВМК, була створена на наступний день після оголошення тендеру. Це дуже поганий сигнал для суспільства. Щодо проєктування теж є питання: багато талановитих архітекторів, які зараз на фронті, хотіли б взяти в участь у створенні Меморіалу. Адже саме ці люди відчули на собі “подих” війни, і зможуть втілити свої емоції і сенси в ініціативу. Тому я виступаю за те, що всі заходи щодо створення НВМК варто перенести на післявоєнний період.
Проте, я дуже добре розумію родини загиблих героїв, які хочуть поховати їх з почестями якомога скоріше. Людині, яка втратила на війні мати чи батька, брата, сестру, чоловіка чи побратима, вкрай важливо мати місце, куди можна приходити, аби побути з тим чи тією, хто, можливо, продовжував жити своє життя, якби не ця клята війна і обов’язок, який він чи вона виконала перед державою ціною свого життя. А отже треба шукати шляхи вирішення даного питання через суспільний діалог-обговорення”, – вважає нардеп.
Нарешті, Юнаков звертає увагу на те, що в процесі проектування меморіалу не залучені архітектори, які зараз перебувають на фронті. Ці люди, як ніхто інший, розуміють “подих війни” і могли б втілити свої емоції у цьому проекті. Тому він виступає за те, щоб відкласти всі роботи щодо створення НВМК на післявоєнний період, коли можна буде обрати найкращий проект у чесній конкуренції.
Традиція меморіалізації загиблих воїнів є широко розповсюдженою у світі. Проте, за словами Юнакова, в Україні такої культури не існує через відсутність державної політики щодо військової пам’яті. Українські звичаї вшанування полеглих героїв були знищені під час радянського терору: тіла борців УНР чи УПА часто знищувалися, аби не лишалося навіть сліду, де їх поховано, щоб рідні не мали змоги вшанувати пам’ять героя.
За радянських часів вшанування загиблих воїнів набуло форми культу “невідомого солдата”, а самі меморіальні комплекси набули відстороненого вигляду. Чорні чи сірі гранітні плити стали основним матеріалом для могил радянських солдатів, передавши цей спадок сучасній українській культурі.
Юнаков наголошує, що у випадку з НВМК треба приділити увагу матеріалам та кольоровій гаммі меморіалу. Він вважає, що світлі камені створять атмосферу умиротворення та шани, а граніт – хоча й довговічний – не повинен бути єдиним варіантом. Він зазначає, що меморіальний комплекс повинен бути виконаний із українського каменю, підкреслюючи символічне значення використання вітчизняних матеріалів: адже українці воюють за свою землю, за свою культуру, і меморіал повинен це відображати. Юнаков також закликає до відповідального підходу у виборі матеріалів для меморіалу, підкреслюючи важливість довговічності та естетичної складової. Він вважає, що меморіал має бути світлим і символізувати спокій і шану загиблим. Але остаточне рішення щодо вибору матеріалів має бути ухвалене відповідальними експертами після детального аналізу.
“Повертаючись до нашого майбутнього меморіального кладовища, хочу зазначити, що і тут постає питання вигляду, матеріалів та кольорів, в яких буде втілена основна ідея комплексу. Я не хочу говорити про архітектуру, обʼєми, естетичну складову, адже проєкт розроблений без конкурсу, і ми не можемо оцінити цінність цього варіанту без робіт інших архітекторів. Але щодо матеріалу та стилістики надгробків та матеріалу оздоблення комплексу, це питання вже доволі довго обговорюється як в соціальних мережах, так і в колах фахівців.
Хтось виступає за той самий граніт через його універсальність, а деякі звертають до пісковика – породи, яку українці використовували в поховальних традиціях багато сторіч навіть з дохристиянських часів.
Я маю досвід поводження як з тим, так і з іншим матеріалом. Якщо відкинути всі упередження стосовно граніту, як архітектор, я розумію плюси цього каменю, через його прогнозованість в експлуатації та вандалостійкість.
Але пісковик як і мармуризований вапняк у наші дні користується цілком заслуженою популярністю і активно застосовується в сфері сучасного будівництва. Проте, якщо порівнювати його з гранітом, цей матеріал поступається через більшу делікатність, крихкість і вплив на нього температурних циклів і опадів. Але якщо дотримуватися правильної технології обробки, камінь теж поводить себе передбачено. Але щоб він завжди виглядав належно, все одно він потребує більше догляду. З точки зору естетики, мені пісковик більше до вподоби: він виглядає більш “теплим” і в ньому менше “тоталітарної казьонщини”.
На мою думку, композицію меморіального комплексу варто оформлювати зі світлого каменю – намогильні споруди (без горизонтальної надгробної плити на якій стоїть хрест чи надгробок), стіни, монументи, оскільки світлий колір у поєднанні з доглянутим навколишнім довкіллям передаватиме атмосферу умиротворення, шани та вічного спочинку.
І наголошую, оздоблення НВМК повинно бути обовʼязково з локального, нашого – українського матеріалу, оскільки тут є важливий символізм “свого/нашого”: ми воюємо за свою землю, за свою культуру і за наше бачення минулого та майбутнього.
Але як би там не склалось в майбутньому, вважаю, що саме державна установа “Національне військове меморіальне кладовище”, Міністерство ветеранів спільно із залученими до проєкту незалежними експертами повинні проаналізувати всі варіанти і без будь-яких подоплік надати аргументи: чому варто вибрати той або інший матеріал. Таким чином посадові особи, які ухвалять це рішення, беруть на себе відповідальність перед суспільством за те, який вигляд матиме НВМК через 5, 10 або 150 років…”, – наголосив Юнаков.
