Останніми роками питання інвестування стало особливо актуальним для українців. Люди прагнуть не лише зберегти заощадження, а й примножити їх, шукаючи відповідь на запитання: у що вкладати в умовах війни, інфляції та нестабільного фінансового середовища? Хтось розглядає банківські депозити, хтось — цінні папери, хтось — нерухомість чи відкриття власної справи. Але, як показує практика, загальні поради в інвестиціях часто не працюють. Що справді допомагає — це досвід реальних людей, які роками практикують інвестування і мають власну, перевірену логіку дій. Один з таких людей — Дмитро Карпіловський, засновник і керуючий партнер інвестиційної спільноти “УкрІнвестКлуб”. Його досвід є шляхом з багатьма ризиками, втратами, уроками, етичними дилемами, прибутками і чесними висновками, які можуть стати орієнтиром для інших. Він порадив українцям, куди краще інвестувати — в депозити, цінні папери, нерухомість чи власний бізнес.
Карпіловський почав інвестувати у 2004 році, сьогодні це його основна діяльність. Він наголошує: працює лише з власними коштами, не бере гроші в управління, не обслуговує чужі капітали. Основна частина його інвестиційного портфелю зосереджена в Україні. З досвіду вважає, що починати варто якомога раніше, і обов’язково — з обережних, консервативних інструментів. За його словами, він сам тривалий час інвестував надто ризиково — зокрема в стартапи, цифрові активи, криптовалюти, а також у бізнеси на ранній стадії. І лише з початком повномасштабної війни почав зміщувати акценти у бік більш обережних рішень — інвестування в нерухомість, так звані захисні активи. На думку Карпіловського, правильна стратегія інвестора полягає у поступовому переході від консервативного до ризикованого, в міру зростання досвіду та майстерності. У нього ж цей шлях був зворотним, і, як визнає сам, це навряд чи було правильним рішенням.
На запитання, з якої суми варто починати інвестування, Карпіловський відповідає: принципової межі тут немає. Значно важливіше — це інтерес і готовність навчатися. Звісно, фінансовий результат напряму залежить від суми, але формування звички інвестувати значно цінніше. Треба привчити себе не просто відкладати гроші, а й грамотно керувати ними — заробляти більше, ніж витрачати, і вкладати надлишок не у споживання, а у збереження й примноження. За його словами, це — фундаментальне правило, якому має підпорядковуватись будь-яка стратегія.
Говорячи про власні поразки, Карпіловський прямо визнає: він агресивний інвестор, який свідомо приймає високі ризики. У його практиці були десятки провальних кейсів, щомісяця трапляються втрати, але водночас — і прибутки. Він підрахував, що загальні втрати в невдалих інвестиціях перевищили два мільйони доларів. Це — частина шляху. З його слів, у такій моделі частина угод неминуче провалюється. Головне, щоб ті угоди, які приносять дохід, перекривали збитки. І наразі така стратегія у нього спрацьовує. Найневдалішим проєктом він називає спробу інвестувати в експорт аграрної продукції — там він втратив близько півмільйона доларів. Також були криптовалютні угоди, які “мінуснули” його на сотні тисяч доларів. У реальному секторі подібного рівня провалів він не пригадає, але зазначає: угод, де він втрачав від 10 до 100 тисяч доларів, було багато. У той же час, і угод, які приносили прибутки на ці самі суми, теж вистачає.
Серед найуспішніших кейсів він виокремлює 2024 рік, коли у нього було шість виходів із проєктів з української дохідної нерухомості — середня дохідність по цих угодах склала понад 36% річних у доларах. У воєнний час, в бідній країні — це, на його думку, фантастичний результат. Також згадує криптовалютні кейси, де вдалося отримати прибуток на рівні півмільйона доларів з однієї угоди. Але наголошує: чесно оцінювати успішність інвестицій можна лише на часовій дистанції. Результат за рік — не показник. Якщо сьогодні пасивний інвестор заробляє 20% у валюті, то це вже надзвичайно високий рівень, недосяжний для більшості.
Карпіловський переконаний, що більшість прибутків у крипті — це сліпа удача. Навіть його ранній вхід у крипторинок (кінець 2010 року) не захистив від провалів. У нього були сотні невдалих угод, і вдалими він не вважає результат власної майстерності — швидше везіння. Хоча фундаментальну ставку на криптоіндустрію він вважає логічною, але підкреслює: дохідність, час виходу, правильне рішення — все це залежало від удачі. Натомість дохідна нерухомість в Україні — це приклад сфери, де без майстерності не обійтись. Через високі ризики тут потрібно вміти аналізувати, контролювати, реагувати. Але підсумки справедливі лише на довгому проміжку часу — мінімум десять років. Тільки так можна відрізнити везіння від професіоналізму. Зазначає: навіть ті інвестори, які зараз хизуються результатами, на 80% зобов’язані їм удачі, і лише на 20% — знанням.
Експерт також не заперечує, що заробляв на сумнівних речах. Були ситуації, коли мав інсайдерську інформацію або працював у середовищі ринкових маніпуляцій. Не все, що було вигідно, було етично. Найбільш сумнівною він називає угоду 2017 року, коли вклався в актив, знаючи, що за ним стоїть фінансова піраміда. Але зробив ставку на те, що вона не розвалиться найближчим часом. Ставка спрацювала — він встиг вийти. Але були випадки, коли не встиг. Як приклад наводить кейс “Оптика 1st”, де фінансували відкриття магазинів, а згодом з’ясувалося, що звітність підроблювалась, а гроші просто вкрали. Нині вони переслідують винуватця у кримінальному полі, але для Карпіловського це — повна втрата коштів.
Він не приховує, що іноді вкладався у відверто безглузді речі. Інвестор у ньому часто змагається з блогером — хоче не лише заробити, а й спробувати нове, протестувати, поділитися. Так було з TRUMP Coin — токеном, придбаним перед інаугурацією Трампа. Його мета — заробити на інфоприводі. І справді, токен виріс утричі. Але замість того, щоб вийти, вирішили потримати — і токен упав. Були випадки, коли відчував сором за партнерів. Наприклад, магазин на Софіївській Борщагівці, де управління виявилось нечесним — угоду закрили. Особисто соромиться не за свої рішення, а за ситуації, коли вони розповідали про вдалу інвестицію публічно, а згодом бізнес “падав”. Публічність накладає моральну відповідальність.
На запитання про те, скільки він тримає «під подушкою», Карпіловський відповідає, що зазвичай — нічого. Він інвестує “під нуль”. Це не помилка — це його свідоме рішення. Він може собі дозволити таку модель, бо має “страховочні сітки”: компетенції, знайомства, довіру, зв’язки. Є люди, яким можна подзвонити серед ночі й отримати гроші. Але додає: це не універсальний рецепт. Якщо у людини є фінансово залежні рідні — необхідно мати подушку хоча б на три місяці. Сам же він — “адреналіновий наркоман”, якому комфортно кататись на “американських гірках”.
У розрізі консервативних інструментів Карпіловський зазначає, що в умовах війни найбільш безпечним, надійним і цікавим для масового інвестора інструментом в Україні залишаються облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), причому саме гривневі, а не валютні. На його думку, це актив, з якого можна вивести гроші в будь-який момент, а також розміщувати кошти на короткий термін.
Другим важливим напрямком, який він виокремлює серед консервативних, є аграрна земля. Він наголошує, що якщо з ОВДП можна витягти гроші хоч завтра, то в землю варто вкладати щонайменше на кілька років. І попри це, саме аграрна земля, особливо в центральній і західній Україні, виглядає найбільш “незнищенною” у сенсі військових ризиків, на відміну від інших видів нерухомості.
Особисто він також інвестує в рекреаційну нерухомість, але чесно визнає — це вже не зовсім низькоризиковий інструмент. Проте вважає дохідну нерухомість на пізніх етапах будівництва досить надійним варіантом з потенціалом подальшого зростання вартості. За його прогнозом, після завершення війни такі активи здатні дати добру додаткову дохідність. У 2025 році він планує проінвестувати в Україні близько мільйона доларів, з яких половину хоче спрямувати в енергетику — галузь, яку називає молодою, складною, недостатньо відкритою для широкого загалу, але з величезним потенціалом. Особливо його приваблюють ті галузі, які виграють від погіршення ситуації: наприклад, чим більше проблем в енергетиці, тим більший попит на системи збереження енергії.
Одним з прикладів ефективної інвестиційної стратегії Карпіловський наводить проєкт із китайськими електромобілями. Він зробив ставку на те, що на тлі тарифної війни США китайські авто подешевшають, а американські та німецькі — подорожчають. В умовах, коли в Україну можна завозити китайські електромобілі без мита і ПДВ, ця ставка, за його словами, почала працювати. Вони купують авто і передають їх у роботу в київське таксі. Поєднання міжнародної кон’юнктури, внутрішніх пільг і стабільного попиту на таксі в столиці дає результат — у перший же місяць дохідність цієї інвестиції склала 70% річних. Він підкреслює, що за високі ризики він отримує високу дохідність, і ця логіка для нього працює.
Водночас Карпіловський чітко окреслює, у що він не інвестує. Під час війни, на його переконання, не варто вкладати кошти в активи, які не компенсують ризики. Одним із таких він вважає класичну житлову нерухомість. Низька купівельна спроможність населення, демографічна криза та військові загрози роблять цей актив, на його думку, нецікавим. Також він практично повністю вийшов із криптовалют, бо сьогодні вважає цей ринок надто нестабільним і непередбачуваним. Не інвестує він і в американські цінні папери. Причини — складна макроекономічна ситуація, мита, проблеми з виведенням капіталу з України та відчуття, що багаторічне зростання вже завершилось.
Експерт не бачить потенціалу подальшого зростання і припускає падіння. Додатковим аргументом є патріотичний чинник — кожен долар, вкладений в Україну, працює на її економіку: створює робочі місця, генерує податки, підтримує національні індустрії. Відповідно, інвестуючи, скажімо, в енергетику в Україні, він розуміє, що навіть у разі втрат зробив щось важливе. Якщо ж інвестувати в Німеччині — користь буде лише особистою, а не суспільною.
Карпіловський скептично ставиться до культу великих інвесторів. Не вірить у створення собі кумирів і вважає, що кожен має створювати власну історію успіху, враховуючи особисті обставини, стартові умови, контекст. Він критично згадує Воррена Баффета, наголошуючи, що навіть у його результатах багато удачі. Він вважає, що системне, етичне інвестування в довгій перспективі дає результат, не гірший за ринковий, навіть без іменитого бренду.
Як приклад успішної, хоч і контраверсійної інвестиції, він згадує криптовалюти. За його словами, це був феномен колективної віри — спільними зусиллями мільйони людей перетворили ефемерну ідею на капіталізацію в трильйони доларів. Він називає це класичним прикладом “ринку наступного дурня”, коли актив купують не тому, що він цінний, а тому, що його можна буде вигідно перепродати комусь іншому. Його це не надихає, але викликає захоплення тим, як це взагалі можливо в сучасному світі.
Також йому імпонує кейс компанії Nvidia — як вона трансформувалася з виробника відеокарт у головного гравця світового технологічного ринку, примноживши капітал інвесторів у сотні разів. Він звертає увагу і на феномен золота — актив, який мало використовується в практиці, але має величезну цінність через віру поколінь. Або приклад діамантів — роздута маркетингом цінність, що базується на вдалій рекламній кампанії. Він зазначає, що інвестори мають бути обережні, бо реальна вартість активу легко може бути спотворена зовнішніми факторами.
Говорячи про книги, Карпіловський згадує “Багатого тата, бідного тата” Кіосакі — на його думку, це абсолютно сумнівна, популістична книга, яка містить недієві поради, а автор взагалі збанкрутував. Проте визнає, що вплив цієї книги на фінансову свідомість людей був колосальний. Як подібний феномен він згадує фільм “Вовк з Уолл-стріт” — історію про шахрая, який став культовим персонажем. Противагою до цього Карпіловський вважає “Розумного інвестора” Бенджаміна Грема — книгу, яка адекватно, чесно й професійно пояснює суть інвестування без ілюзій і пафосу. Вона не обіцяє гарантій, не продає надії, а говорить про ризики, реалії, довгострокову перспективу.
Серед речей, у які він ніколи більше не інвестуватиме, Карпіловський називає накопичувальне страхування життя, банківські депозити в Україні, житлову нерухомість для особистого проживання, ультрадорогі автомобілі та ювелірні вироби як інвестицію. Усе це, на його думку, не має реального потенціалу зростання і не відповідає базовим інвестиційним принципам.
Серед найдорожчих життєвих уроків він називає ті, коли сам порушував власні правила: інвестував у проєкти, в яких не розібрався, повірив харизматичним людям, зняв з себе відповідальність — і втрачав сотні тисяч доларів. Щоразу, коли відмовлявся від критичного мислення й аналізу, його це дорого коштувало.
