ІА “ФАКТ” вже писало про дослідження Inweb: 44% українців кажуть, що готові віддати на свята до чверті місячного доходу. Звичайно, за цими відсотками стоять дуже різні родини. Так, міські “середняки” з доходом 20–30 тис. грн витискають на свята 5–7 тис. за рахунок акцій, кешбеків і “покупки частинами”. Молоді батьки 30–40 років ставлять у центр дітей і, по суті, економлять на собі. Пенсіонери, ВПО та сім’ї військових з 6–8 тис. грн доходу мають ті ж “до 25%”, але в абсолюті це всього 1,5–2 тис. грн на скромний стіл і практичні подарунки. На іншому кінці – топменеджери й власники бізнесу, які витрачають 10–15 тис. грн, але для них це так само 15–25% бюджету, просто з іншою кількістю нулів.
І самі ці “до 25%” доволі приземлені. Новорічний стіл для сім’ї з чотирьох людей за кілька років виріс з приблизно 2,9–3,4 тис. грн до 3,6–4,3 тис. грн, якщо додати делікатеси й алкоголь. У середньому ще близько 2,5 тис. грн іде на подарунки і близько 2 тисяч – на їжу, тобто майже весь святковий бюджет з’їдають саме стіл і презенти. Частину цього “пирога” українці тепер стабільно віддають і на донати: для багатьох родин переказ на ЗСУ або волонтерів став таким самим обов’язковим пунктом, як солодощі для дітей.
Звідки беруться гроші на свята: перерозподіл, відмови і разові надходження
У теорії новорічний стіл і подарунки можна було б спокійно оплачувати з річної “скарбнички”, куди родина відкладає по кілька сотень гривень щомісяця. Утім реальність воєнної економіки інша.
Опитування про фінансову стійкість показують, що більше половини українців кажуть, що торік їхні доходи знизилися, понад 70% відчули суттєве подорожчання життя. Приблизно 38,5% взагалі не мають заощаджень, ще близько 28% мають запас лише на місяць, і менше ніж 9% змогли б прожити на свої накопичення рік і більше.
У такій конфігурації класична порада “відкладати на Новий рік із літа” працює тільки для вузької меншості. Для більшості гроші на свята буквально “вишкрябуються” з того ж листопадово-грудневого бюджету, де вже стоять у черзі комунальні платежі, ліки, навчання дітей і базовий продуктовий кошик.
Дослідження споживчої поведінки під час війни показують, що українці масово стискають “довгі” й не першочергові витрати: будматеріали, меблі, велику техніку, дитячі товари, одяг, розваги. Частота таких покупок падає практично в усіх категоріях, а найбільше – у будівельних матеріалах та дитячих речах.
Паралельно змінюється й підхід до їжі: приблизно 44% опитаних змушені частіше обирати найдешевші продукти, навіть якщо якість нижча, просто щоб вкластися в місячний бюджет. Звідси й беруться ті самі додаткові 2–5 тисяч гривень на свята: це не “гроші згори”, а відкладений ремонт, перенесений візит до стоматолога, ще один сезон на старому матраці чи зимове взуття, яке куплять “коли-небудь потім”.
Хтось бере потрібну суму з цих статей, хтось восени переходить у режим максимальної ощадливості: менше кави “із собою”, таксі тільки в крайньому разі, мінімум імпульсивних онлайн-покупок, дешевші аналоги звичних брендів.
Премії, “тринадцяті зарплати” і перекази з-за кордону
Другий важливий канал – разові надходження наприкінці року. Частина компаній, особливо у великому бізнесі, виплачує працівникам річні премії або неформальну “тринадцяту зарплату” – окрему грудневу виплату, прописану у внутрішніх документах роботодавця. Для багатьох родин ці гроші автоматично перетворюються на святковий фонд: на них купують велику техніку, закривають дорогі подарунки дітям або оплачують поїздку до рідних.
Ще одне джерело – грошові перекази від рідних за кордоном. За даними Нацбанку, у 2023 році українці отримали близько 11,6 мільярда доларів приватних переказів, і грудень традиційно дає сезонний стрибок таких надходжень. Торік ця сума зменшилася, склавши приблизно 9,6 млрд доларів (мінус 15–17% рік до року). Для багатьох сімей саме ці “закордонні” гроші стають різницею між мінімальним столом і відчуттям, що свято таки відбулося.
Для внутрішньо переміщених осіб, багатодітних родин, сімей без стабільної роботи частину простору для святкових витрат створюють гуманітарні програми та соціальні виплати. Цільова допомога на оренду, продукти чи енергоносії звільняє хоч трохи “живих” грошей, які можна витратити на подарунки дітям, нову іграшку або одну спільну вечерю без тотального підрахунку кожної гривні.
Дослідження UNICEF та Світового банку показують, що грошова допомога під час війни для значної частини вразливих родин стала ключовим джерелом доходу, а не просто “додатковим бонусом”.
Опитування Gradus і партнерів про споживчу поведінку в умовах війни фіксують важливу психологічну деталь: майже половина українців уже скоротили витрати на основні категорії, але приблизно 85% при цьому намагаються зберегти хоча б якісь “острівці радості”, а 59% готові витрачати на те, що покращує емоційний стан.
Це означає, що впродовж року люди свідомо “зрізають” дрібні побутові радощі – каву, таксі, спонтанні покупки, – щоб не відмовляти собі в одному великому ритуалі, який тримає відчуття нормальності: нормальному новорічному столі й хоча б кількох подарунках. А там, де навіть після всіх цих компромісів грошей усе одно не вистачає, на сцену виходять кредити, розстрочки й мікропозики.
Кредити, “покупка частинами” і довгий шлейф святкових боргів
На тлі того, що приблизно третина українських родин має грошей лише на харчі, а ще близько 9% не мають коштів навіть на базову їжу, комфортно почувається лише невелика меншість, у якої після комуналки та продуктів залишається ресурс на великі покупки. У цій реальності кредити, кредитні картки та розстрочки давно стали способом “дотягнути” свята до рівня, який вважається “нормальним”: з новим смартфоном, оновленою технікою, повнішим столом і не лише символічними подарунками.
У великих покупках ця залежність добре помітна: за оцінками рітейлерів, близько третини клієнтів користуються споживчими кредитами або розстрочкою, коли купують телевізори, пральні машини, смартфони й іншу дорогу електроніку. Перед повномасштабним вторгненням у деяких мережах частка кредитних продажів сягала майже половини обороту. Тобто умовно кожна третя “велика” покупка уже давно оплачується не живими грошима, а позиковими, а грудневі знижки й акції тільки підсилюють цю логіку.
Банки й торговельні мережі констатують, що у топі розстрочок стабільно перебувають побутова техніка, електроніка, смартфони, ноутбуки, телевізори, ігрові приставки. Останніми роками до них додалися одяг, взуття й товари для краси, які також активно кредитують через сервіси “оплати частинами”.
Типовий грудневий “борговий набір” виглядає дуже буденно: смартфон під ялинку для підлітка, консоль або ноутбук “і для навчання, і для гри”, пральна машина чи холодильник, покупку яких відкладали весь рік і нарешті беруть “бо акція”. У прифронтових регіонах до цього додаються генератори, обігрівачі, акумулятори – речі, які одночасно про виживання і про елементарний комфорт.
Паралельно працює ще один пласт – мікрокредити. Лише торік українці оформили приблизно 5,9 мільйона таких позик на понад 37 мільярдів гривень із середнім чеком близько 6,2 тисячі. За дев’ять місяців цього року вже йшлося про понад 6,5 мільйона мікрокредитів на суму більш як 40 мільярдів гривень, а загальна заборгованість за ними перевищила 25 мільярдів. Для звичайної сім’ї це не абстрактна “боргова піраміда”, а дуже конкретні 5–7 тисяч гривень, які доводиться брати в позику, коли до Нового року лишаються тижні, а на подарунки й стіл грошей уже немає.
“Безвідсоткові” частини та їхня реальна ціна
Частина інструментів, через які святковий бюджет “розтягують” у часі, виглядає майже безкоштовною – саме тому вони такі популярні. Так, у сервісі “Оплата частинами” від одного з найбільших банків офіційна ставка для клієнта складає 0,01% на місяць: фактичні витрати перекладаються на магазин через підвищену комісію. Для покупця це зручно і справді може бути безболісним, якщо не набирати багато таких покупок одразу.
Поруч існують “гнучкіші” продукти – на кшталт “миттєвої розстрочки” з оплатою приблизно 1,9% на місяць і реальною річною вартістю, яка за умовами банку здатна перевищувати 50%, якщо кредит тягнути довго. Monobank у своїх тарифах також вказує комісію близько 1,9% на місяць за розстрочку, а базова ставка за кредитним лімітом після пільгового періоду становить приблизно 3,1% на місяць; у разі прострочення штрафні нарахування можуть підняти сумарну ставку понад 6% на місяць.
На практиці більшість користувачів дивиться не на річну ставку, а на цифру в застосунку: умовні 400–600 гривень на місяць здаються “дрібницею, яка якось знайдеться”. Проблема в тому, що в грудні таких “дрібниць” може бути кілька: смартфон за 15–20 тисяч, розбитий на 10–12 платежів, консоль чи ноутбук, кредитна картка, з якої “дозаправили” святковий стіл, мікропозика на 5–7 тисяч, щоб закрити діру між зарплатою і комунальними платежами. У сумі це легко переносить 20–30% грудневих витрат у майбутнє – вже під відсотки.
Що відбувається в січні
Романтика закінчується не в новорічну ніч, а в перші тижні січня. Саме тоді одночасно приходять щомісячні платежі за “святковими” кредитами й розстрочками, рахунки за опалення та електроенергію, витрати на ліки, проїзд, харчування й навчання дітей.
Для родин, які й так живуть на межі, де грошей вистачає тільки на їжу та базовий одяг, додаткові 1,5–3 тисячі гривень фіксованих платежів можуть означати дуже неприємні рішення: відкласти візит до стоматолога, перейти на дешевші й менш якісні продукти, затримати оплату комунальних послуг або взяти ще один мікрокредит, щоб погасити банківський борг.
Для сімей військових та ВПО ризики ще вищі: доходи можуть затримуватися або зникати, роботу – скорочувати, а кредитні зобов’язання не “стають на паузу” разом із зарплатою. У підсумку кілька тижнів “як у людей” у грудні обертаються кількома місяцями жорсткої економії, де будь-який новий удар – хвороба, втрата роботи, масований обстріл – легко виштовхує сім’ю за межу фінансової стійкості. Свято в таких умовах – це не тільки мандарини й салат на столі, а й довгий борговий хвіст, який тягнеться за родиною задовго після того, як ялинку винесли з дому.
…Якщо скласти всі ці фрагменти докупи, стає очевидно: “до 25% на свята” – це не історія про те, що в українців з’явилися зайві гроші. Це історія про те, як різні типи родин намагаються утримати в житті хоч трошки нормальності й радості, жонглюючи дуже обмеженими ресурсами.
Для когось це означає ще один рік без ремонту, для когось – відкладений візит до лікаря, для когось – черговий мікрокредит, узятий “до зарплати”, щоб оплатити подарунки й святковий стіл. Парадокс у тому, що саме ці витрати на свята часто не про споживання, а про виживання емоційно: про відчуття, що попри війну, блекаути й невизначеність, у родини ще є сили накрити стіл, запалити гірлянду, подарувати дітям щось більше, ніж просто набір базових продуктів.
Тетяна Вікторова
