Поки вітчизняна економіка тримається на експорті, міжнародній підтримці та надзвичайних заходах валютного контролю, частина бізнесу продовжує цинічно виводити валюту за кордон. Про це заявив заступник голови Нацбанку України Дмитро Олійник, прямо вказавши на дві головні схеми: неповернення валютної виручки та фіктивний імпорт.
В умовах війни валютний контроль став критично важливим інструментом для виживання держави. Україна запровадила жорсткі обмеження на виведення капіталу, обов’язковий продаж частини валютної виручки та вимоги до експортно-імпортних операцій. Проте навіть зараз, коли кожен долар має значення, тіньові механізми продовжують підривати економічну стабільність країни.
Як пояснив Олійник, одна зі схем працює через експортерів, які відвантажують товари за кордон, але не отримують за них оплату. По завершенні встановленого законом терміну — 180 днів — компанія або зникає з ринку, або формально припиняє свою діяльність. За його словами, траплялися випадки, коли на одного власника реєстрували до 40–50 компаній, а їхні акціонери значилися мешканцями притулків для бездомних.
Додаткову лазівку створювали й банки: частина з них закривала рахунки клієнтів без фактичних розрахунків за зовнішньоекономічними договорами, що дозволяло припиняти валютний нагляд і відкривало шлях до безкарного зникнення фірм. Щоб зупинити ці маніпуляції, Нацбанк ініціював зміни в законодавстві: тепер закриття рахунку більше не є підставою для автоматичного завершення валютного нагляду.
Ще одним інструментом виведення валюти став фіктивний імпорт. Схема будувалася на передоплаті: українські компанії перераховували гроші за товари, які майже ніколи не доходили до України. За оцінкою Олійника, у деяких випадках до 90% обіцяної продукції фактично не постачалося.
Окремо він розповів і про використання фінансових інструментів для виведення капіталу: наприклад, через купівлю американських держоблігацій за гривні. Ці цінні папери виводили на рахунки у міжнародних депозитаріях, а після настання строку погашення отримували виплати вже у валюті безпосередньо за кордоном.
На жаль, схожі схеми зустрічаються і у сфері держзакупівель для оборонних потреб: завищені ціни, фіктивні поставки або їх повна відсутність стали ще одним каналом для фінансових махінацій на крові.
Нацбанк уже посилив контроль над валютним наглядом і суттєво обмежив можливості для виведення капіталу. Проте проблема залишається відкритою: кожна схема, кожен фіктивний контракт, кожне неповернення валютної виручки — прямий удар по економіці воюючої країни.
На фоні битви за виживання держави такі операції вже не можна вважати лише економічним злочином. Це свідома зрада інтересів України у момент її найбільшої вразливості.
Масштаби явища: скільки і які компанії фігурують
Поки Нацбанк і уряд посилюють правила валютного контролю, масштаби зловживань через неповернення валютної виручки та фіктивний імпорт досягають тривожних величин. За офіційними оцінками, у 2023 році Україна недоотримала через такі схеми понад 8 мільярдів доларів США — сума, яка на піку кризи становила майже п’яту частину всіх валютних резервів держави.
Аграрний сектор, що став локомотивом української економіки під час війни, водночас виявився і найбільш уразливим до подібних маніпуляцій. За даними Бюро економічної безпеки України, тільки зернотрейдери могли не повернути валютної виручки на суму понад 1,8 мільярда доларів США. Як зазначають аналітики БЕБ, часто експорт агропродукції здійснюють компанії-оболонки, що існують фіктивно, а їхні справжні власники приховані в тіні.
Але проблема виходить далеко за межі аграрної галузі. Фіктивні імпортери та експортери працюють також у торгівлі, ІТ-сфері, енергетиці та навіть у такій критично важливій сфері як закупівлі для оборонних потреб. Викриті випадки свідчать: частина державних контрактів виконується лише на папері, супроводжуючись завищеними цінами та відсутністю реальних поставок, що створює нові канали для виведення валюти за межі України.
На тлі цих загроз Верховна Рада ухвалила рішення про створення тимчасової слідчої комісії для розслідування махінацій навколо неповернення валютної виручки та фіктивного імпорту. Це рішення стало відповіддю на суспільний запит до прозорості й відповідальності у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Географія контрагентів і країн-”прикриттів”
Отже, великі суми валюти продовжують витікати за кордон — і зазвичай осідають у країнах із сумнівною фінансовою репутацією. За даними розслідувань і аналітичних оглядів, найпопулярнішими напрямками для виведення грошей через схеми фіктивного імпорту та неповернення валютної виручки є Польща, Угорщина, Туреччина, ОАЕ та офшорні юрисдикції, зокрема Беліз, Сейшели та Британські Віргінські острови.
Особливо виразно цей тренд проявився через схеми фіктивного імпорту. Часто угоди оформляються на постачання обладнання або техніки з Польщі й Угорщини, але товари в реальності або не надходять взагалі, або надходять у значно меншому обсязі. При цьому попередня оплата в повному обсязі йде за кордон і там “зникає”.
Ще одним великим хабом для сумнівних операцій стала Туреччина. Офіційно це країна-партнер у торгівлі, але на практиці через турецькі банки нерідко проводяться транзакції, пов’язані з компаніями-прокладками, що маскують реальне походження та кінцеву мету коштів.
Ще один улюблений напрямок для виведення капіталу — ОАЕ. За останні два роки спостерігається бум реєстрації компаній в Дубаї, що використовуються українськими підприємцями для переказу грошей під виглядом оплати за неіснуючі контракти або інвестиційні проєкти.
Ще небезпечнішою є ситуація з офшорними зонами — Белізом, Сейшелами, Британськими Віргінськими островами. Ці юрисдикції традиційно використовуються для маскування кінцевих бенефіціарів і виведення великих сум без належного валютного контролю. У розслідуваннях зазначається, що багато фірм-учасниць фіктивних схем мають реєстрацію саме в цих країнах, що ускладнює повернення коштів і переслідування порушників.
Такі дані свідчать: боротьба з валютними махінаціями — не лише внутрішнє питання України. Це глобальне протистояння, де з одного боку країна, яка потребує кожного долара для оборони й відновлення, а з іншого розгалужена система міжнародних прокладок і офшорних оаз, що безжально висмоктують українські ресурси.
Роль банківської системи та нові вимоги до банків
Поки країна бореться за кожен долар валютних надходжень, Нацбанк змушений посилювати правила гри. За останній рік валютний нагляд суттєво змінився в реальних механізмах контролю.
Перш за все, банки більше не можуть закривати очі на відсутність валютної виручки. З лютого минулого року вони зобов’язані завершувати валютний нагляд тільки тоді, коли гроші реально надійшли на рахунок української компанії у валюті. Перерахунок у гривнях чи будь-які інші формальні “погашення” тепер більше не проходять.
Це правило — не просто бюрократія. Раніше через такі лазівки десятки компаній відвантажували товар за кордон, не отримували за нього оплату, закривали свої рахунки в банках і безкарно зникали. Саме тому Нацбанк змінив правила: тепер закриття рахунку не знімає з компанії валютного нагляду.
Окрім цього, рік тому НБУ затвердив план виїзних перевірок банків і небанківських установ. Тепер фінустанови мають бути готовими до регулярних ревізій щодо того, як вони контролюють валютні операції своїх клієнтів і як дотримуються санкційного законодавства.
Ще одна важлива зміна: в умовах воєнного стану НБУ оновив правила фінмоніторингу. Зокрема, спростив процедури ідентифікації клієнтів, але водночас посилив вимоги до актуалізації інформації про тих, хто проводить зовнішньоекономічні операції.
Нарешті, з січня цього року почали діяти нові зміни до Положення про валютний нагляд. Вони узгоджують адміністративні процедури банків з чинним законодавством і міжнародними стандартами, аби закрити найдрібніші шпарини для махінацій.
Відтепер банки мають не просто формально приймати зовнішньоекономічні контракти клієнтів, а ретельно перевіряти строки розрахунків за експортно-імпортними операціями, ризик-контрагента та відповідність умов реальним поставкам товару.
…Наступного разу ми розповімо те, про що лише шепочуть у фінансових колах і що вже визначає обличчя економіки під час війни. Які санкції загрожують тим, хто будує схеми на фіктивному імпорті або ховає валютну виручку? Чи звучать уже гучні справи, а не лише кулуарні натяки? Чи дійшли суди до реальних вироків, арештів майна або блокування рахунків компаній та їхніх власників?
Ми розкажемо, як змінюються правила гри для бізнесу, що працює на експорт та імпорт. Які нові вимоги вже запроваджено і що на нас чекає далі: чи будуть додаткові фільтри, погодження великих валютних переказів, нові обмеження для підприємств? І головне: чи думає хтось про тих, хто грає чесно? Як держава планує відділяти порушників від добросовісного бізнесу? Чи існують дієві механізми оскарження рішень банків або перевірок, коли бізнес потрапляє під репресивну машину без підстав?
Ми також пояснимо, як системне неповернення валютної виручки, фіктивний імпорт і виведення коштів за кордон прямо б’ють по гривні: чому це не лише “проблема держави”, а щоденний ризик для кожного з нас. Як це впливає на курс, на валютні резерви НБУ, на спроможність країни фінансувати себе в умовах війни?
І зрештою — чи Україна діє в ізоляції, чи співпрацює з FATF, Інтерполом, міжнародними банками, закордонними слідчими? Ми покажемо, чи справді глобальна антикорупційна та антивідмивна машина допомагає розкривати міжнародні схеми і хто вже відчув її роботу.
Тетяна Вікторова
