Ще кілька років тому готівка була королевою наших гаманців. Вона дзвеніла у кишенях, губилася в куртках “на чорний день”, нею розраховувалися за каву на заправці, передавали за проїзд і відкладали “на ремонт, весілля чи долари”. Картка, звісно, теж була, але десь там, у гаманці для більш серйозних покупок. Тепер же готівкою розраховується дедалі менше українців. Такий вид оплати відступає, або, навіть, поступово зникає з нашого побуту як пережиток минулого. Україна за рекордно короткий час перетворилася з готівкової країни на одну з найцифровіших в Європі. І зробила це не з бажання бути “в тренді”, а з необхідності. Війна, вимушене переселення, закриті банки, зруйновані відділення змусили мільйони українців переглянути те, як вони користуються грошима. Цей зсув став частиною нового способу життя, в якому безготівкові розрахунки перестали бути альтернативою, перетворившись на норму.
Що показує статистика 2025 року
Безготівкові розрахунки в Україні вже давно перестали бути новинкою та за перше півріччя 2025 року вони, навіть, продемонстрували новий стрибок. З кожним місяцем дедалі більше українців забувають про готівку, обираючи оплату карткою чи телефоном. І ця тенденція вже не про зручність, а про нову фінансову культуру.
За даними пресслужби Нацбанку, за перші шість місяців 2025 року українці здійснили понад 4,5 мільярда операцій з використанням платіжних карток, як у межах країни, так і за кордоном. Загальна сума цих операцій склала 3,4 трильйона гривень. І що цікаво: понад 95% із них були безготівковими. Це означає, що у 2025 році вже майже кожна операція з карткою стала безпосередньою оплатою: у магазині, онлайн або через смартфон. Загалом таких транзакцій за пів року відбулося понад 4,3 мільярда, що на 12,6% більше, ніж за аналогічний період минулого року.
Особливо зросли розрахунки у торговельній та сервісній мережах. Саме на них припадає майже 74% усіх безготівкових операцій за кількістю, і майже половина (49,9%) за сумою. Це означає, що українці дедалі частіше обирають картку або смартфон навіть для повсякденних покупок.
Натомість перекази з картки на картку, які ще кілька років тому лідирували за обсягами, зараз становлять лише 7,6% за кількістю та 27,4% за сумою. Оплата в інтернеті займає помітну частку: 13,8% операцій за кількістю та 16,1% за сумою. Це свідчить про стабільно високий рівень довіри до онлайн-сервісів і розширення електронної комерції.
Цікаво, як змінилася середня сума однієї транзакції. В магазинах і сервісах вона зросла до 342 грн (проти 321 грн торік). Перекази між картками трішки знизилися — в середньому 1 835 грн (раніше — 1 936 грн), а от оплата онлайн зросла до 589 грн (замість 543 грн).
Ще одна важлива зміна торкнулася зростання платіжної інфраструктури. У першій половині року кількість POS-терміналів збільшилася майже на 8% (до 535,9 тисяч одиниць). Розширилася і мережа місць, де приймають картки — на 10%, до 570,9 тисяч точок. Водночас мережа банкоматів скоротилася на 1,2%, що лише підтверджує загальний тренд на скорочення ролі готівки в повсякденному житті. Люди знімають гроші все рідше, бо дедалі частіше взагалі не потребують паперових купюр.
На цьому тлі продовжує зростати кількість безконтактних карток і токенізованих платіжних рішень (оплата через смартфони). Станом на червень 2025 року, понад 59% активних карток були безконтактними, а кожна третя активна картка — токенізована. За пів року їх кількість зросла на 8%, сягнувши 17,8 мільйона.
Результат цього переходу на “без контакт” видно і в деталях: тільки 2% всіх операцій здійснювалися шляхом фізичного зчитування картки, тобто через вставлення в термінал. Все інше стосувалося оплати “в один дотик”. Безконтактні операції вже перевищили 1 трильйон гривень за півріччя (1 075,5 млрд грн). Тоді як роком раніше ця сума була майже на 220 мільярдів меншою.
Як бачимо, цифри говорять самі за себе: Україна не просто рухається в бік безготівкової економіки, а вже фактично в ній живе. І навіть у складних умовах війни, економічного тиску та нестабільності українці продовжують адаптуватися, вибираючи швидкість, зручність і технології.
Гроші в один дотик: гаджети обігнали картки
Цікаво, що у безготівкових розрахунках картка поступилася своїм місцем гаджетам. Так, у першій половині 2025 року українці дедалі частіше розплачуються за обід, купівлю в супермаркеті чи проїзд, навіть, не витягуючи гаманця, адже достатньо просто піднести смартфон або смарт-годинник до термінала.
За даними НБУ, більшість безконтактних платежів за сумою вже здійснюється саме з цифрових гаджетів: 60,7% всіх безконтактних оплат (понад 671 млрд грн) становлять саме транзакції через NFC-пристрої, тобто смартфони, годинники чи браслети. 36,5% (404 млрд грн) використовують класичні безконтактні картки. І лише 2,8% (31 млрд грн) становлять ті, хто здійснює традиційне вставляння картки в термінал.
Тож токенізовані картки (прив’язані до гаджетів – ред.) продовжують набирати популярності і зараз їх уже 17,8 мільйона, тобто кожна третя активна картка в країні. Найчастіший сценарій безготівкових витрат має форму покупки в магазинах і оплату послуг. Середній чек становить 342 грн.
Як бачимо, телефони і гаджети в Україні поступово починають витісняти навіть пластикові картки. Цифровий гаманець став зручнішим, швидшим і, як показує практика, головним фінансовим інструментом українців.
Від зручності до необхідності
Ще кілька років тому у кав’ярнях ми питали: “А у вас термінал є?”, тримали в гаманці пару сотень “на всяк випадок” і час від часу все ще стояли в чергах до банкоматів. Це була наша реальність і норма. У 2021 році 90% усіх операцій з банківськими картками вже були безготівковими, але по грошах — лише 61%. Тобто платили карткою часто, але великі суми все ще знімали готівкою.
Очевидно, що українці звикали до цифрових грошей поступово. На кожні 10 карткових транзакцій, лише трохи більше половини припадало на покупки в магазинах. Онлайн-платежі (оплата на сайтах, в додатках, через інтернет-банкінг) становили приблизно чверть від усіх операцій. Найбільше “грошей” крутили перекази з картки на картку, що становило майже 44% від усієї суми. Коротко кажучи, безготівкові розрахунки були зручністю, але не життєвою необхідністю.
Така ситуація тривала до 2022 року, а потім прийшла війна, і безготівка стала не трендом, а порятунком. Черги в банкомати, проблеми з логістикою, закриті відділення. Готівка стала складнішою у доступі, а картка перетворилася на рятівне коло. Вже до кінця 2022 року статистика кардинально змінилася: 93% усіх операцій стали безготівковими. Сума безготівкових транзакцій виросла до 65% (проти 61% до війни). Люди почали розраховуватись телефоном за хліб у найближчому кіоску. Українці почали встановлювати на телефон “Дію” та мобільний банкінг. Перекази грошей волонтерам, ЗСУ, знайомим у складних обставинах здійснюються просто у два кліки. Віднині картка стала не лише засобом платежу, а й інструментом виживання.
У 2021 році середній чек у магазині, оплачений карткою, складав близько 238 грн. Це означало: щоб купити щось дрібне досить готівки, а вже на щось більше дістаємо картку. Проте в 2022–2023 роках майже всі почали платити безконтактно навіть за пляшку води. Торгівля підтягнулася: термінали з’явилися навіть у невеликих магазинах і на ринках. Для прикладу, продавчиня з овочами на базарі почала тримати monobank-клієнт на телефоні. Безготівкові перекази з картки на картку стали нормою спілкування. Ми вже не питаємо “номер карти”, а одразу кидаємо “моно” або “приват лінк”.
Україна за короткий час пройшла шлях, на який інші країни витрачали десятиліття. Те, що до 2021 року розвивалося поступово, війна пришвидшила в рази. Тепер ми стали однією з найцифровіших країн у Європі за темпами безготівкового зростання. Ми навчилися не боятися технологій, а навпаки, зробили їх щитом. В умовах війни, невизначеності та викликів, українці з гідністю показали: бути цифровими означає бути гнучкими та адаптованими до ситуації.
Як світ переходив на розрахунки без купюр
Україна сьогодні впевнено рухається в бік безготівкової економіки, але ми далеко не перші на цій дорозі. Різні країни світу проходили свій безготівковий шлях у різний час і в різних умовах. У когось це був еволюційний процес, у когось революція, підштовхнута кризою, технологічним проривом чи навіть політикою “нульової готівки”.
Якщо у світі і є столиця безготівкових розрахунків, то це точно Швеція. Там ще десять років тому можна було почути фразу: “У нас не приймають готівку”. Сьогодні у Стокгольмі знайти магазин чи кафе, де можна розрахуватись готівкою є справжнім квестом. Лише менше 6% всіх транзакцій у країні здійснюються готівкою. Швеція не забороняла її законом. Просто вона зробила безготівкову оплату настільки зручною, швидкою та всюдисущою, що готівка вийшла з обігу природно. Навіть у церквах є термінали для пожертв.
У Норвегії безготівкові платежі також давно стали нормою. Ще у 2016 році Центробанк країни повідомляв, що тільки 4% усіх покупок у магазинах оплачуються готівкою. Усе інше оплачується за допомогою картки, мобільних додатків, NFC-гаджетів. Норвежці активно користуються мобільним банкінгом, наприклад, застосунком Vipps, який дозволяє миттєво переказувати кошти, ділити рахунки, оплачувати рахунки в закладах. Тут перехід на безготівкову оплату став частиною цифрової культури. Причому здійснювався він без примусу, але з очевидною зручністю.
Південна Корея є одним з прикладів стрімкого переходу до безготівкової економіки завдяки високій діджиталізації. Тут банківські картки, QR-коди, цифрові гаманці стали повсякденною річчю навіть серед старшого покоління. Уже сьогодні понад 90% транзакцій у країні є безготівковими, а готівка використовується переважно для дуже дрібних витрат. Активно розвивається оплата за допомогою мобільних месенджерів та суперапів на зразок KakaoPay.
А от Індія обрала інший шлях і, мабуть, найрадикальніший. У 2016 році уряд несподівано оголосив про вилучення з обігу купюр номіналом 500 та 1000 рупій, що становили майже 86% усієї готівки в країні. Мета такого підходу полягала у боротьбі з тіньовою економікою, корупцією та “чорною готівкою”. Варто визнати, що це викликало хаос, але водночас дало поштовх до розвитку безготівкових технологій. У наступні роки мільйони індусів почали відкривати банківські рахунки, освоювати UPI-платежі (на кшталт миттєвих мобільних переказів), і країна зробила гігантський крок уперед, хоч і дався він болісно.
Китай став ще одним феноменом. У містах готівка майже зникла з обігу. Люди оплачують усе через WeChat Pay або Alipay. Цікаво, що китайці перескочили етап “карткової економіки” . Більшість громадян одразу перейшли з готівки до мобільних платежів, минаючи звичні нам картки. Це стало можливим завдяки швидкому поширенню смартфонів і цифрових платформ.
Попри різні стартові умови, досвід усіх цих країн демонструє, що ключ до безготівкової економіки криється не лише в технології, а й у звичках, довірі та зручності. Коли цифрові інструменти стають простішими за готівку, люди природно змінюють фінансову поведінку. При цьому під час, коли ці інструменти ще й підкріплюються кризами, реформами чи державними ініціативами, процес лише пришвидшується.
Отже, можна впевнено стверджувати, що ми вже не просто звикли до безготівкових платежів, а навіть почали думати і жити в їхньому ритмі. Тепер навіть дитина знає, що за морозиво можна розрахуватись телефоном, а бабуся в селі може скинути гроші онукові на картку. Готівка поступово перестає бути необхідністю. Вона лишається як запасний план, але вже не як основа. Саме війна не залишила нам вибору і дала поштовх до еволюції. Те, що раніше було “зручно”, стало “єдино можливим”. І коли це “можливе” виявилося швидким, прозорим і легким, українці не просто прийняли зміни, а й зробили їх своїми.
Ми більше не озираємось на готівку як на щось, без чого не обійтися. Ми входимо в нову фінансову реальність, де гроші більше не шелестять, а блимають на екрані, де розрахунок вже не змушує очікувати решти, а здійснюється миттєво, в один дотик.
Невидимі ризики та приховані небезпеки
Перехід світу до безготівкових розрахунків часто подається як ознака прогресу й модернізації, однак він несе й приховані ризики, які варті уваги. Суспільство отримує зручність і швидкість транзакцій, але водночас стає вразливішим до низки небезпек, які виходять далеко за межі банківської чи фінансової сфери.
По-перше, тотальна цифровізація грошей означає втрату анонімності. Кожна операція залишає цифровий слід, і це відкриває можливості для контролю як із боку держави, так і з боку корпорацій. Під гаслом боротьби з відмиванням коштів і фінансуванням тероризму фактично створюється умова, коли приватні фінансові дії стають прозорими для сторонніх структур. Людина втрачає право на економічну приватність, яку раніше забезпечувала готівка.
По-друге, безготівковість посилює залежність від технічної інфраструктури. Відключення електроенергії, кібератака на банківську систему чи збій у роботі мобільного додатку здатні паралізувати доступ до грошей. Те, що в умовах готівкового обігу вирішувалося простим передаванням купюри, у цифровій системі стає неможливим без посередників. Таким чином, фінансова стійкість людини дедалі більше залежить від надійності технологій, які не є безпомилковими.
Третій аспект — зростання нерівності. Люди старшого віку, мешканці сіл, ті, хто не має сучасних гаджетів чи стабільного інтернету, опиняються на узбіччі фінансової системи. Для них перехід до повної безготівковості означає не інтеграцію, а виключення. Це створює новий розлам між “цифрово грамотними” та тими, хто змушений залишатися поза основними фінансовими потоками.
Четверта загроза пов’язана з концентрацією контролю. Якщо готівка належала власникові фізично, то безготівкові кошти завжди залишаються записом у банківській або платіжній системі. Теоретично — і практично — доступ до цих коштів можна обмежити, заблокувати чи вилучити. Це робить фінансову незалежність умовною, залежною від правил і рішень, прийнятих на рівні держави чи корпорацій.
Не менш серйозною є проблема кіберзлочинності. З розвитком технологій зростає й винахідливість злочинців. Масштабні злами банківських систем або витоки даних перетворюють гроші не лише на економічний, а й на інформаційний ресурс, який стає предметом атак. Захист цифрових фінансів потребує витрат, що лягають на банки й користувачів, але гарантій безпеки ніхто не дає.
І, нарешті, втрата готівки означає втрату автономності. У кризових ситуаціях — війна, політичні потрясіння, санкційні обмеження — саме паперові гроші часто забезпечували мінімальний рівень виживання, дозволяли людям обходити обмеження. Повна безготівковість робить населення більш керованим і менш вільним у прийнятті фінансових рішень.
Таким чином, перехід на безготівкові розрахунки має амбівалентний характер. З одного боку, це технологічна зручність і глобальний тренд. З іншого — шлях до втрати приватності, залежності від інфраструктури та вразливості перед державним і корпоративним контролем. Тому головне питання полягає не в тому, чи уникнути цього процесу, а як убезпечити суспільство від ризиків, які воно неминуче несе.
